Мiсто Славута

  Україно, я маленька частина твого живого єства. Я відчуваю в собі всі твої болі й тривоги. Коли радієш ти, радію я. Ми ніби одне ціле, я - твоя краплина, а ти - ріка. Ти даєш мені сонце, тепло, повітря, ти життя мені дала, адже я народилася від батьків своїх:, а також і від тебе. Але не всі погодяться зі мною. Скільки є таких людей, які цураються тебе, твоєї мови, твоїх звичаїв. Вони вважають, що немає, щастя на українській землі, але, як писав Тишко:
  За синє небо,
  За жовте колосся,
  Боротися треба,
  Щоб краще жилося.
  І дай. Боже, щоб люди прислухалися до цих рядків.
  Я мрію про те, щоб всі люди, які звуться українським народом, боролися за краще життя нашої Батьківщини. Люди, не будьте байдужими до нашої неньки України! Вона стільки дала для нас, зробімо і ми щось для неї, щоб про нас колись згадали наші діти і онуки, як ми тепер згадуємо таких людей як Т.Шевченка, Б.Хмельницького, П.Яцика, В.Чорновола - справжніх патріотів нашої Вітчизни. Хочеться сказати окремо про В.Чорновола. Це справжній син своєї землі, який боровся за незалежну суверенну державу. Він вірив у краще майбутнє України, хотів бачити свій народ вільним, щасливим. В'ячеслав прагнув, щоб наша країна була кращою за інші. Він хотів, щоб ми з гордістю вимовляли: ми український народ!
  Для цього нам потрібно об'єднатися і твердим, рішучим кроком рушати вперед, не зупинятися ні перед чим: ні перед болем, ні перед страхом, ні перед погрозами, які будуть лунати зі сторони тих людей, що "сидять" зверху і тільки вказують що нам робити. Тоді ми подолаємо все, і настане краще життя, і зможемо ми заспівати український гімн на весь світ, щоб його почув кожен, хто сумнівається у кращому майбутньому нашої України. Пора віддати для Батьківщини всю любов, вірність, готовність жертвувати собою за її честь. І тоді, нарешті, ми побачимо те світло у кінці тунелю, яке покаже нам дорогу туди, де чисте небо, де сонце посміхається ніжно з висоти, де співають птахи, де ніколи не заплаче ненька Україна, мужня, сильна і впевнена. І вона стане нам справжнім раєм, і заспіваємо ми:
  Наша славна Україна,
  Наше щастя і наш рай!
  Чи на світі є країна
  Ще миліша за наш край?
  Щоб перейти у майбутнє справжніми українцями, ми повинні збудувати духовний храм. Пам'ятати, що "Кобзар" Т. Шевченка - наше національне Євангеліє.
  Ідучи заквітчаним рідним краєм, вірю, що тут завжди молодо шумітимуть верби і тополі, цвістимуть вишні, пишатиметься червона калина. Наш працелюбний народ здолає всі труднощі, і нікому не вдасться знову затягти нас у ярмо.

Пекарська Леся
  учениця 11-А класу ЗОШ N6.

  Вчитель:
  Бунда Г.С.
  Славута - 2003р.