У квітні минуло два роки, як працює нинішній міський голова та запропонований ним склад виконавчого комітету міськради. Що ж змінилося за цей час? Проблемою 1 залишаються виплати пенсій, заробітної платні працівникам медицини, освіти, культури, а ще продовження вимикання світла, вкрай поганий стан доріг, ставлення до малого і середнього підприємництва. Чи був вибір у міського голови та виконавчої влади, щоб поліпшити стан справ? Нагадаємо: ще у квітні 1998 р., починаючи з перших сесій, громадсько-політичне об’єднання "Демократична Славутчина" запропонувало декілька шляхів аби позитивно вирішити найгостріші питання соціально-економічної ситуації у місті. Перше. Це створення на території міста спеціальної або вільної економічної зони. Це комплексно дозволило б вирішити проблеми оподаткування господарської діяльності, зайнятості славутчан, виплати їм заробленого, отримання пенсій, загалом - наповнення міського бюджету. Цю пропозицію практично проігнорували. Друге. Пропонувалось використати розташування у 13 км Хмельницької АЕС шляхом перерозподілу обласного бюджету. Знову на виплату пенсій, зарплатні працівникам бюджетної сфери. Цей шлях дозволяє забезпечити ремонт доріг, освітлення вулиць міста (зараз навіть дорога на залізничний вокзал не освітлюється), припинення вимкнення електроенергії у місті. Знову ніякої зацікавленості з боку влади. Третє. Сприяння розвиткові малого та середнього підприємництва. Його можна було реалізувати шляхом гнучкої системи регулювання розмірів місцевих податків і зборів. Однак і тут нічого втішного. Більше того - лише завдяки пильності частини підприємців вдалось зняти з порядку денного сесії міськради 25 квітня ц.р. питання про можливість збільшення розмірів оподаткування. На тій сесії виявилось, що міський голова готовий розглядати будь-які пропозиції аби тільки пообіцяли відремонтувати частину дороги чи тротуару. Як у випадку можливості будувати АЗС біля р.Утка, неподалік суконної фабрики. Ще одним дивним прикладом підтримки підприємництва є облаштування автобусних зупинок власниками магазинів. В результаті один магазин виявився більше самої зупинки. В іншому місці, де погоджувалось питання стоянки автотранспорту, виріс чималенький магазин. Його, до речі, звели поруч з Пантеоном Слави, про який так турбуються у місті. Про близьке сусідство магазину відразу забули, як тільки вимостили плиткою тротуар поблизу пам’ятного місця. А ось біля школи пивного магазину виявилось замало. Вирішили звести ще й магазин з баром. І це в той час, коли рішення про створення ринку в цій частині міста не прийнято. До того ще зовсім недавно бідкались про зростання злочинності через зростання об’єктів продажу і вживання алкогольних напоїв. Нині про це вже і не згадують. Міський бюджет треба рятувати за всяку ціну. Однак саме цікаве в іншому. Відповідно до законодавства України, великі можливості є у місцевих органів влади. Щоправда, не всі у цих органах бажають і вміють відстоювати інтереси славутчан. Швидше налаштовані чекати вказівок "згори". Виявляється, так легше - в області ніхто нічого не скаже і виборцям завжди можна розповісти про кризовий стан у державі. В ліпшому випадку, можна попросити дотацій або покласти проблему ремонту доріг у місті на підприємців та промисловців. Так власне невміння місцевих можновладців відбивається на житті славутчан.
СВОБОДА СЛОВА: ЧАС РАДЯНСЬКИЙ
Відносно недавно славутські прокуратура та суд намагались припинити випуск інформаційного вісника "Наше слово". Дуже вже комусь заважає право висловлювати власну точку зору, не схожу з іншими. Це право, до речі, передбачене Основним Законом України. Не вийшло. І ось новий приклад. Цього разу вже Славутське районне споживче товариство поставило під сумнів право громадян на "захист своїх прав і свобод" (ст.39). Отже, діяльність Асоціації підприємців міста виявилась для керівників районного споживчого товариства шкідливою. Дійшло до суду, за допомогою якого Асоціацію підприємців намагаються змусити не робити того, для чого вона власне і була створена. Отже, перешкодити здійсненню головного призначення - захисту інтересів підприємців, які входять до Асоціації, районному споживчому товариству допомагає здійснювати міський суд. Всупереч ст.34 Конституції України - "кожен має право вільно використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір". Допомагає, бо прийняв до розгляду позовну заяву, в якій говориться про розпорядження, яке дав голова Асоціації В.Гапонюк. Авторам позовної заяви не зрозуміло, що відстоювати інтереси своїх членів - головна умова діяльності громадської організації. Так само не розуміють автори заяви, що громадська організація розпорядження не видає, бо не є органом виконавчої влади. Таким чином нанести збитки розпорядження керівника громадської організації не може. Найвірогідніше, що комусь дуже вже хотілось хоч щось подати до суду. Вийшло, як у анекдоті - якщо щось заборонено, але вже дуже хочеться, то можна зробити.
ВЛАДА І МОЛОДЬ. СЛОВА І СПРАВИ
Цікавими видаються стосунки влади і молоді у місті. Та громадська організація "Славутська молодіжна біржа" вирішила, що настав час зайнятись молодіжними проблемами власне молоді. Є програми, є для кого і кому їх реалізовувати. Постало питання про фінансування програм. З пропозиціями керівники організації звернулись до влади. Однак погодившись, що справа потрібна, замість 10 тис. гривень виділили лише п’яту частину. Отож і склалось враження, що влада розглядає молодих ентузіастів з точки зору - бажано, але не обов’язково. Здавалось, кому як не молодим людям займатись проблемами їх ровесників, однак - ні. Молодь молоддю, а у нас е штатні структури. Ось вони і будуть займатись молоддю.
КОМПАРТІЙНИЙ ГАРТ
Виявляється, що на Славутчині є бажаючі посперечатись із ст.35 Конституції України не тільки у с.Довжки, а й у місті. У вищезгаданій статті йдеться про те, що "кожен має право на свободу світогляду і віросповідання". Отже, ніхто не в змозі вказувати яку релігію сповідувати. Як відомо, в Україні церква і релігійні організації відокремлені від держави. В Україні, може й так, а ось у Славуті та районі - ні. Інакше як пояснити той факт, коли "найкраща" газета - "Трудівник Полісся" напередодні Великодня вміщує матеріал, в якому вказується до якої церкви йти віруючим. Газета стає "другом і порадником"’не лише світського життя, а вже і духовного. І це в газеті, співзасновниками якої є міська та районна ради. Нагадаємо Основний Закон України - "жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова". Напевне вже настала криза жанру, коли державне видання (за словами його Керівника), половину площі відводить одній церкві. А як же бути іншим? Може, чекати, коли у кріслі керівника опиниться їх прихильник? На наш погляд, не слід торкатись теми вибору віросповідання взагалі. На те й записано у ст.35 Конституції України - "свобода світогляду і віросповідання". Свобода, отож, право вибору. Отже, ця тема обговоренню на сторінках навіть такої мудрої газети як "Трудівник Полісся" не підлягає. Як бути церквам, куди йти - вирішувати людям, а не газеті, що вважає себе най-, най-, най-... Ще одне спостереження. Поява подібної статті свідчить - в газеті відчувається гарт колишніх часів панування Компартії. Звідки взявся принцип - хто не з нами, той проти нас? Тепер його перенесено на міжконфесійний ґрунт. І нащо зважати на почуття людей, які думають інакше. Має значення більшовицький підхід - кого більше і кого менше. Кого більше, за тим і істина. На початку XVIII століття гетьману Мазепі Російська православна церква, на догоду цареві Петру І, за спробу повернути Україні незалежність, оголосила анафему. Оголошували її у Великдень. Подібне зробила і газета "Трудівник Полісся" у рік 2000-ліття від Різдва Христового. Незалежність Україна все одно здобула. Це ж буде і з Українською церквою.
ПРО РІЗНІ ФОРМИ ВЛАСНОСТІ
Про стан малого та середнього підприємництва на Славутчині свідчить наступне. Пасажирські перевезення в місті та районі забезпечують приватні автобуси та ВАТ "Славутське автопідприємство 16845". І якщо по місту з цим ще якось миряться, хоча й чути, що, мовляв, ці приватники усіх пасажирів відбирають, то у районі ситуація дещо інша. Нещодавно сесія районної ради, з метою наведення порядку у перевезенні пасажирів, вирішила встановити цілу низку вимог до тих, хто надумає або вже займається наданням послуг у перевезенні пасажирів. Здавалось би, зрозуміла річ. Однак все це нагадує про усунення конкурентів. Пригадуєте, "вони у нас пасажирів відбирають". Ось воно і тут почалось. Вже були висловлювання: "надати їм час, щоб їздили після нас, в нас автобуси старі, оновлення немає" тощо. За проблемами, які виникли не з вини підприємців, стоять зовсім інші інтереси. Є ще одна проблема - надання пільг. Вона виникла кілька років тому. Щоб не надавати пільги, були самовільно встановлені дні, коли пільги надавались, а коли - ні. Тепер ця проблема ще загострилась. Людей поставили перед вибором - не хочеш, не їдь. Сюди відноситься і ще одне нововведення. Це створення маршрутів довжиною більше 50 км. Тоді вони вже не є приміськими, і плата береться з усіх без винятку. Наприклад, з Славути до Правутина через Нетішин. Отже, замість економічних важелів для перевезення пільговиків, застосовують інші речі.
НА ЩО ЗДАТНІ ЛІВІ
Ще з 1991 року в місті піднімають питання повернення вулицям назв, які вони мали до часів появи СРСР. Адже історія міста, як і України, не розпочалась з приходом до влади більшовиків. Ось чому історія має бути відображена повністю. Однак майже усі ці 10 років змінам точиться опір. Прихильники радянського минулого хочуть мати історію лише свого періоду. Міська влада демонструє неповагу до точки зору інших, ховаючись нібито за об’єктивні причини. Головний козир, починаючи з 1996 р., - брак коштів. Цим оперують і зараз, підбурюючи славутчан, що, мовляв, грошей не вистачає на пенсії і зарплати. Грошей дійсно не вистачає. Однак, по-перше, за ці часи сила силенна грошей витрачалась на інші цілі. В подальшому ми ще повернемось до цього. По-друге, ніхто з тих, хто дратує славутчан можливим витрачанням бюджетних коштів, не подавав ніяких розрахунків. По-третє, років з три тому в Славуті змінили таблички з написами назв вулиць з російської на українську. Тоді в паспортах славутчан та адресах установ і організацій зміни ніхто не рахував. Зараз лише про це і говорять. По-четверте, прийняття рішення про зміну назв не коштує нічого. Реалізація може бути за наявності коштів. Однак і рішення не приймається. Отже, висновок - у нинішній міській владі не хочуть змін, через що лише Шукають яку-небудь причину. Це підтверджує і таке. У 1999 р. Славуту відвідав представник консульства Росії. Він зауважив міському керівництву про вулицю Комінтерну, зокрема. У тому ж таки році очікувався приїзд до Славути нащадків князів Сангушків з Франції та Бразилії. Однак ніхто не приїхав, і все залишилося без змін. Була і ще одна причина, яку називали місцеві можновладці. Це проведення Всеукраїнського перепису населення. Обіцяли, що він буде у 1999-му, і тоді зробляться зміни. Потім - у 2000-му, тепер говорять про 2001-й. Ось все це і свідчить: і в соціальній, і в гуманітарній сферах нинішня міська влада прислухається лише до близьких собі.
Місто