Місто
Район
ТП "Край"
Дослідження
Візитка міста та району
Бібліографія
Проект "джерела"
Презентація
Голодомор 32-33
ОУН на Славутчині
Джерела з історії
Геральдика
Карти
Нетішин
Нетішинський музей
Села району
Пам'ятки Славутчини
Статті про місто і район
"Сангушківські читання"
Славута військова
Авторська сторінка
Історія міста в фото
Малюнки Н.Орди
Славутчани
Храми
Школи
Українська Повстанча
Ліси
Преса про місто
Політика
Мистецтво
Лінія фронту
Новини
Гостьова книга
Online-Бібліотека

ПОШУК
Для пошуку потрібно
використовувати
не більше одного слова
або його частини







Google




Мiсто Старокостянтинiв




1165

каталог сайтів





УПЦ Київського Патрiархату


Села району:   Вступ Родовід Бачманівка Берездів Бесідки Великий Правутин Ганнопіль Гориця Жуків Клепачі Красностав Кривин Крупець Крупеччани Кутки Мощанівка Мухарів Печиводи Піддубці Селичів Стригани Ташки Улашанівка Хвощівка Знищені вогнем і мечем Відродження можливе лише там, де шанують могили

КРУПЕЦЬ

   Про це одне з найстаріших поселень не лише нашого краю, а й Волині, дещо писалося. Адже тут такі природні умови, де разом з водоймищами є високі горби, ліси, що сприяли зупинці стародавніх племен ще в часи палеоліту, коли обтесані камені без отворів по дрючка прив’язувалися і служили знаряддям праці, військовій справі чи полюванню. Ці археологічні знахідки є в місцевому сільському музеї, який діє ось уже четвертий десяток років лише на ентузіазмі.
   Писалося і про першу згадку (1386 р.), і про перше відкриття школи (1883р.), в яку (церковно-приходську) з того часу і аж до середини 20 ст. ходили діти не лише з Крупця, а із Стриган, Ріпищ, Бараннього та зі східної частини Колом’я.
   Не минали села й історичні події, що відбувалися в Україні за княжих часів Київської Русі, монголо-татарської навали, польсько-литовської унії, гетьманської України та період (з кінця 18 ст.). коли нашу країну називали Півдеінно-3ахідним краєм російської царської імперії. Згадані історичні події торкалися Крупця хоч би тому, що тут неподалік проходила межа між Галицько-Волинським та Київським князівствами, межа між Острозьким та Ізяславським повітами аж до початку 20 століття.
   В роки першої світової війни тут був прифронтовий військовий шпиталь (на місці сучасної шкільної майстерні). З фронту на переформування прибували улани та інші військові частини.
   В час проголошення України автономією (весна 1917р.) старостою села обрали К.Л.Нікітчука. В роки УНР та директорії тут кілька разів зупинявся 57-й піший Гайсинський полк. Не обминули села і роки насильницької колективізації, муки і бідування його мешканців в роки голодоморів 1921-22, 1932-33рр. та розкуркулювання і репресії в 30-х, коли постраждали сотні жителів Крупця.
   В роки другої світової війни, з 1941 до 1943 року, тут діяла патріотична підпільна організація, керована місцевим жителем Іваном Олійником (інженер і математик за фахом). Лозунгом і метою цих патріотів була боротьба за незалежність України. В цій боротьбі загинуло понад два десятки патріотів та активних співчуваючих: в бою з німцями, розстріляні в домівках, загнані і знищені в концтаборах Німеччини (Костев П.К.). повішені (Ковалінський Д.І., інші).
   Детальніше про Крупець, його історію описано в моїй книжці, для видання якої шукаю спонсора. Книжка має бути понад сотню сторінок (з фотографіями та копіями документів).
   Сьогодні ж в цій статті хочу повідати про походження назви села, про що в архівах (а проглянув я їх в Житомирі, Хмельницькому, Кам’янці-Подільському, Острозі, Луцьку, Володимирі-Волинському) не зустрічав. Зате знаю, що з такою назвою є поселення і на заході Волині, і в Курській області.
   Колись для життя повсюдно були потрібні мастила, дьоготь, скипидар, каніфоль, смола, деревне вугілля та інші похідні від них (шмаровидло для возів т.ін.). Вони могли вироблятися від перегонки сухої деревини (кори, пеньків, стовбурів). Такі умови в лісовому Крупці і його околицях були надто сприятливі. Насправді, ще не так давно під Крупцем діяло виробництво (смолярня). Неподалік випалювали навіть вапно. Печі будувалися круглі, кілька печей розміщувалось по колу, аби робітникові зручніше було справлятися з роботою. Навколо цих печей для працівників були житла. тобто поселення.
   За продкуцією покупці-продавці чи посередники йшли безперервно туди-сюди. Куди? До круг печ (кола пічей). Звідкіля? З круг печ. У вимові ці слова злилися. а «г» випало. В українській мові за флексією чергуються не лише голосні в зміні слова, а й приголосні, наприклад: кожух - кожусі, мука - в муці, пече, але пекти. Та і «піч» по-польськи «пец».
   За суто українською вимовою кінцевий склад вимовляють і пишуть м’яким знаком, а не як в російській і польській мовах. Наприклад, кінець, терпець, вінець, млинець, перець. Отже, кру(г) пець - чисто українська назва.
   Ця версія не є остаточною. Але вона має наукову підставу, і, отже, має право на існування.
  
В.ЯЦЕНТЮК, краєзнавець. с. Крупець.
Символіка Крупця