Місто
Відео
Фото
Будинки
Вулиці
Голод-1933
Поле пам'яті
Парк
Кладовища
OTC
Соціум
Промисловість
Бібліотеки
Туризм
Готелі
Музей
Транспорт
Утка
Документи
ВЕЗ "Славута"
Спорт у місті
Steal league
Приколи
Близнюки
Район
ТП "Край"
Дослідження
Славутчани
Храми
Школи
Українська Повстанча
Ліси
Преса про місто
Політика
Мистецтво
Лінія фронту
Новини
Гостьова книга
Online-Бібліотека

ПОШУК
Для пошуку потрібно
використовувати
не більше одного слова
або його частини







Google




Мiсто Старокостянтинiв




1165

каталог сайтів





УПЦ Київського Патрiархату


Документи:   Машина часу Мат у два ходи З вірою у Велику Перемогу... Ракетна замальовочка Формалізм для ветеранів Чим гірше - тим ліпше Через двадцять років Передчуття Історія одного листа Продовження історії одного листа ...і ще одне продовження До якої церкви йти? До якої церкви йти - два роки по тому. До якої церкви йти - 3 Вибори-2002 Результати виборів 2002 ХАЕС-2... І ще про вибори ХАЕС-3 "Зірниця"? "Зірниця-2" Пам'ятник Підприємництво Ще раз про підприємництво Герб Волині Чи є в Славуті влада? Прогрес по-мiсцевому Ноу-хау міського голови Зу шпрех Заратуштра

Через двадцять років

  Через рік охочі зможуть відзначити двадцятиріччя приходу до влади в СРСР Михайла Горбачова. З нього, власне, все й почалося. У сенсі свободи, демократії та гласності. Він же скасував глушіння радіоголосів із Заходу. У Києві цього тижня всі ці голоси фактично припинили мовлення.
  По-перше, я хочу публічно попросити вибачення у добродія, котрий керує інформацією. У нього посада така - начальник управління інформацією адміністрації Президента. Звуть його пан Васильєв, і я взяв у нього півторагодинне інтерв'ю для "Громадського радіо". Але тепер про сказане начальником управління ніхто не дізнається, бо не почує.
  Мабуть, треба попросити вибачення у Сашка Кривенка за безмовність "Громадського радіо" загалом і в Сергія Набоки за тишу Радіо "Свобода" зокрема. Обидва вони якщо вже самі не народжували ці проекти, то точно приймали пологи. Але тут треба просити вибачення вже в іншій тональності й перебуваючи в інакшому настрої. Можливо, варто попросити вибачення в усіх колег, котрі пішли від нас. Оскільки, я переконаний, усі вони були б проти того, щоб кияни не могли слухати ні Бі-бі-сі, ні "Німецьку хвилю", ні "Голос Америки", ні "Свободу", ні польське радіо, ні "Громадське радіо" і взагалі радіо "Континент".
  Я чомусь думаю, що всі кияни, майже без винятку, навіть ті, хто ніколи не чув цих хвиль і станцій, були б проти того, щоб ті, хто слухав, не міг слухати й далі. Говорили тут не лише про політику, а й, приміром, про джаз. Де тепер любителі джазу слухатимуть бібісівський "Джаз-FM" - невідомо. Раніше було відомо, що на "Континенті". "Континенту" немає, його заглушили, закрили, убили, і треба, можливо, на честь його смерті прослухати на якійсь станції "Оду радості" Бетховена. Це офіційний гімн Європи, але виконати його, тобто радіти, можуть ті, хто проти свободи інформації і, таким чином, проти Європи.
  Ось і виходить, що майже всі за те, щоб слухати, але зо два десятки людей проти, і всі вже не слухають. І навіть ніде прослухати "Оду радості", бо неформат для "Шансона" чи "Апельсина". Я дуже стараюся бути неемоційним, але зрештою, ясна річ, зірвуся. Я також намагаюся бути раціональним, але в мене не виходить. Емоції на кшталт відомого: "Покидьки найвищої міри", або "Україна гине", або "Новий наступ на демократію" нічого не дадуть. Точнісінько так само, як і холодно-раціональні розмови з Національною радою з телебачення й радіомовлення, із судами, з тими, хто керує частотами й інформацією, теж нічого не дадуть.
  Так, Сергій Шолох, президент і власник "Континенту", що перебуває нині в бігах у Європі, багато в чому винен сам. І в нього правильно відібрали ліцензію, і правильно заборонили вести мовлення, і правильно виграли суди, і опечатали приміщення. І якщо припустити, що все правильно й "Континент" не має рації, то однак незрозуміло, при чому тут слухачі. Точнісінько так само, навіть при цілковитій упевненості в тому, що антисемітизм - це щось ближче до тваринного світу, ніж до людського, й що авторів, головних редакторів та інших відповідальних осіб у "Сільських вістях" слід поставити до стінки, а поруч поставити ще Шолоха й Порошенка зі своїм каналом, - не ясно, при чому тут слухачі, читачі, глядачі, при чому тут журналісти всіх цих колективів, фактично закритих цього тижня, причому тут десятки й сотні виробників програм, котрі втрачають сенс роботи, і сотні тисяч або мільйони споживачів, які втрачають інформацію?
  Цими днями я чув багато слів від колег. Це були такі мляві дискусії. Зміст їх зводився до того, що Сергій Шолох сам винен і підставився. Мабуть, це можна визнати фактом. Сергій там багато чого понапорушував, чим, звісно, зробив боротьбу за "Континент" справою не зовсім вдячною. Але чому ті, хто грає з владою в інформаційні піддавки, постійно виграють право на ефірне мовлення.
  У влади завжди є можливість умертвити будь-яку теле- чи радіокомпанію, пред'явивши претензії з приводу не цілком законної ліцензії чи мовного режиму. Але переважній більшості ці претензії не висуваються. Любіть нас як хочете, каже влада, співайте пісні на своїх станціях про "три кусочки ковбаски", або "в мене мурашки від моєї Наташки" (це, певне, про лобкову вошу), але любіть. Показуйте щось не дуже якісне або навіть трішки з душком на ТБ, але любіть. Можете навіть із ранку до вечора говорити про вбивства, розчленовані тіла, катастрофи, лавини й пожежі, - тільки не говоріть серйозно про соціальну сферу чи політику в повному обсязі. Тобто говоріть із любов'ю до нас, любих нами.
  У тому самому інтерв'ю з паном Васильєвим, яке було заплановане в ефір цього тижня, він висловився в тому сенсі, що народові про політику слухати нецікаво. І, слід сказати, він мав рацію. Політика приваблює спеціально сконструйованих людей. Але в Києві зареєстровано понад 20 FM радіокомпаній - і всі вони, крім "Континенту" й Радіо "Ера", - музичні скриньки. Тобто пропорція 20 до двох. І, можливо, цим 10 відсоткам політика цікава?
  Цілком можливо, що приклад зачистки Києва стане заразливим для решти регіонів і, зрештою, закриють "П'ятий канал", який, швидше, схожий на радіо в телестудії. Але там хоч щось незвичне можна почути. У принципі, все це очевидно, навіть не неймовірно. І всім уже зрозуміло, хто винен, але не зрозуміло, що робити.
  Якщо згадати мляву дискусію вчорашнього дня, то багато хто схиляється до того, що робити нічого, у зв'язку з чим більшість організацій, від Спілки журналістів і до "Хартії 4", ніяк не відреагувала на ці події. Ясна річ, не без того, щоб видання та ефірні компанії, які досі існують під місяцем, тобто під покровом ночі, не висловилися.
  Інший вектор дискусії - це реакція Заходу, якої всі чекають, але яка, мабуть, буде не дуже всеосяжною й масовою. І ось чому: приміром, якийсь польський, чи німецький, чи британський (треба сказати, що на вчорашній день американці вже відреагували ім'ям Державного департаменту, який із недипломатичною жорсткістю зажадав від України: "Припинити безперервну кампанію проти незалежних медіа") заступник міністра закордонних справ одержить інформацію, що в Києві закрили станцію, на якій вело мовлення радіо його країни. І він, звісно, запитає, як громадськість реагує, і одержить відповідь, що вона мовчить. І про реакцію журналістів він одержить аналогічну відповідь. "Ну, якщо їм це не треба, то ми тут при чому?" - подумає цей заступник міністра й відразу забуде про те, що сталося.
  Авжеж, влада лукавить, коли каже, що все було за законом. Тобто в тій частині, що за законом, цілком можливо, що не лукавить, але в тій частині, що ми, мовляв, за плюралізм, - вочевидь лукавить. Якби не лукавила, то сказала б: "У Шолоха ми радіо забираємо. Це остаточний вердикт, та й край. А позаяк ми любимо плюралізм і споживачів інформації, то доручаємо Нацраді, щоб та доручила "Укрчастотнагляду" знайти FM-можливості для всіх розмовних компаній".
  І не треба говорити, що завжди є середні хвилі, на які можуть нібито піти всі західні радіоголоси. Споживач любить слухати радіо, а не прислухатися до нього. У принципі, можна запропонувати всім перейти на азбуку Морзе, а споживачам її нарешті вивчити й одержувати інформацію в такому вигляді.
  Деякі гарячі голови пропонують використовувати голубину пошту для неофіційних новин. Але я проти. І, думаю, що мер Омельченко теж. Уявіть собі, на що перетвориться місто? Правильно, на гори голуб'ячого посліду. І хто це вичищатиме? Знову правильно. Я теж запропонував би це робити тим, хто не хоче, щоб люди знали більше, краще орієнтувалися й робили правильні висновки. А їх, цих небажаючих, мало, тож працювати над очищенням міста доведеться старанно й довго. Все-таки європейська столиця.
  Але геть жарти, ситуація невесела. Я завершую на такій запитальній і дуже особистій ноті. Чи думав я 1989 року, коли з труднощами народжувався як журналіст Бі-бі-сі, самотньо пересуваючись у моєму місті, всередині створеної тодішньою владою атмосфери підозріливості, ненависті й навіть іноді шипіння КДБ, що через 15 років усе це так мило закінчиться? Чи думав я 15 років тому, перебуваючи в майже повному вакуумі видань і колег, що виявлюся на початку XXI століття в такому самому вакуумі й почую таке саме владне шипіння? Чи думав я про це тоді . запитую я себе сьогодні. І ви знаєте мою відповідь: "Я не думав".
  
  Микола Вересень, "Дзеркало тижня", 6.03.2004, 11:28
  http://www2.pravda.com.ua/archive/2004/march/6/1.shtml