Місто
Відео
Фото
Будинки
Вулиці
Голод-1933
Поле пам'яті
Парк
Кладовища
OTC
Соціум
Промисловість
Бібліотеки
Туризм
Готелі
Музей
Транспорт
Утка
Документи
ВЕЗ "Славута"
Спорт у місті
Steal league
Приколи
Близнюки
Район
ТП "Край"
Дослідження
Славутчани
Храми
Школи
Українська Повстанча
Ліси
Преса про місто
Політика
Мистецтво
Лінія фронту
Новини
Гостьова книга
Online-Бібліотека

ПОШУК
Для пошуку потрібно
використовувати
не більше одного слова
або його частини







Google




Мiсто Старокостянтинiв




1165

каталог сайтів





УПЦ Київського Патрiархату


Документи:   Машина часу Мат у два ходи З вірою у Велику Перемогу... Ракетна замальовочка Формалізм для ветеранів Чим гірше - тим ліпше Через двадцять років Передчуття Історія одного листа Продовження історії одного листа ...і ще одне продовження До якої церкви йти? До якої церкви йти - два роки по тому. До якої церкви йти - 3 Вибори-2002 Результати виборів 2002 ХАЕС-2... І ще про вибори ХАЕС-3 "Зірниця"? "Зірниця-2" Пам'ятник Підприємництво Ще раз про підприємництво Герб Волині Чи є в Славуті влада? Прогрес по-мiсцевому Ноу-хау міського голови Зу шпрех Заратуштра

ДО ЯКОЇ ЦЕРКВИ ЙТИ

Оригінал статті
   «Повернулась, - каже, - до свого Храму, туди, куди мої діди і прадіди ходили. Прийшла, стала на «своє місце» - полегкість якась з’явилась. Так і відстояла всю службу. Більше ніколи не буду ходити туди, де не відчула Божої благодаті».
   А її, тієї благодаті Божої, і не може бути там, де пастир має вселенський гріх.
   Колись Іоанн Кронштадський сказав, що письменник Лев Толстой у своєму богохульстві так далеко зайшов, що Бог уже може не прийняти його покаяння. Так і сталося: Толстой помер без сповіді і причастя.
   Яку ж благодать можна отримати у такому випадку?! Благодать одержуєш від благодатного, богоугодного. Це всім нам відомо. Не можуть релігія, віра, які старіші за часом, бути не богоугодними - бо їх заснував сам Іісус Христос. То кому моляться ті, що йдуть в небогоугодну церкву? Пам’ятаєте, коли наш Президент Л.Д.Кучма, президент Росії Б.М.Єльцин, інші керівники держав та політики їздили разом із церковнослужителями до Єрусалима на запрошення. Кого запросили від наших церковнослужителів? Митрополита Володимира. Його одного. І це, незважаючи на те, що в Єрусалим приїздять люди різних вірувань та сповідань. Хіба не треба було б уже в такому випадку замислитись, куди іти молитись православним християнам?
   Що стосується мови, якою проводиться богослужіння в УПЦ. Служба ведеться не російською (як говорять деякі «знавці»), а церковнослов’янською мовою. Себто, мовою церковною. Такою мовою в богослужіннях користуються Болгарська, Польська, Чеська, Словацька, Сербська, частково Американська і Молдовська Православні Церкви. То до чого ж тут ці звинувачення?
   А церковна мова не може вважатися російською ще й тому, що після хрещення Русі-України наші прабатьки слухали службу незнайомою їм грецькою мовою. Потім вони взяли собі мову, створену для церковного вжитку святими братами Кирилом і Мефодієм (з’явилася кирилиця). Вона прийшла до нас із Болгарії, а не з Москви, бо Москву побудував київський князь Юрій Долгорукий через півтори сотні років. Так що наша мова - побутова і церковна - з Києва пішла до Москви, а не з Москви до Києва, в Україну, прийшла.
   Отже, богослужбова мова - це мова церковна і разом з тим -древньоукраїнська. Нам треба це знати, читати Книгу Книг - Біблію, національну і церковну історію, щоби «не блукати» - це дуже дорого може обійтися. Ось чому і твердження деяких віруючих, що Українська Церква, себто Церква, на чолі якої стоїть митрополит Володимир, не є українською, відпадають. Бо це - єдина богоугодна, благодатна Церква в Україні, яку визнали вселенські патріархи. Тому той, хто вірує істинно, і сповідувати повинен те, чому вчать святі отці, і в ту Церкву йти, де є Божа благодать.
   Нехай же Господь Бог благословляє нас рясно і нехай завжди із нами будуть істинні віра, надія та любов.
  
Ельвіра СМОЛІНА, м. Славута.
  «Трудівник Полісся» 34 (10283) вівторок, 28 квітня 2000р.

  

  Коментар

  Те, що наведено вище, коментувати важко. Можна було б розповісти авторці цього листа - у відповідь на псевдонаукоаві докази "російська церква є церква наших дідів" - про те, що в жовтні 1921 року в Києві був скликаний Всеукраїнський Церковний Собор, на якому отця Василя Липківського було висвячено на архиєпископа і проголошено його Київським митрополитом - цим актом утвердилося відродження Української автокефальної православної церкви, яка в 1926 році нараховувала вже 32 єпископи, 3000 священиків, 2 тисячі 800 парафій і близько 8 мільйонів парафіян. Можна також порадити прочитати, скажімо, книгу екстраординарного професора кафедри української мови Київського Державного Університету, міністра віросповідань уряду Української Народної Республіки, першого ректора Кам'янець-Подільського Українського Університету Івана Огієнка "Нариси з історії української культури", де пояснено, що є чорне, а що - біле в нашій історії.
  А проте...
  А проте маємо справу з явищем. Оскільки навряд чи ніхто з тих, хто "приклався" до цієї справи, не відав, що робить.
  А отже, маємо справу не з "скарбами духовними", а із звичайнісіньким доносом, ще й на кшталт "одна баба сказала". І головне в ньому навіть не те, що він опублікований в канун найбільшого християнського свята - а те, що він опублікований в газеті, яка представляє владу...
  Висновки? А вони очевидні...