Місто
Відео
Фото
Будинки
Вулиці
Голод-1933
Поле пам'яті
Парк
Кладовища
OTC
Соціум
Промисловість
Бібліотеки
Туризм
Готелі
Музей
Транспорт
Утка
Документи
ВЕЗ "Славута"
Спорт у місті
Steal league
Приколи
Близнюки
Район
ТП "Край"
Дослідження
Славутчани
Храми
Школи
Українська Повстанча
Ліси
Преса про місто
Політика
Мистецтво
Лінія фронту
Новини
Гостьова книга
Online-Бібліотека

ПОШУК
Для пошуку потрібно
використовувати
не більше одного слова
або його частини







Google




Мiсто Старокостянтинiв




1165

каталог сайтів





УПЦ Київського Патрiархату


Приколи:   Смерть героя Б як такі Наглядач району С. Князі міста С. День міста С.

Б як такі

  Редактор міськрайонної газети "Трудяга подвір'я" думала.
  Це бувало нечасто і зводилося до розмірковувань на тему "всі - наволочі". Причин було багато, і найперша - повна безперспективність газети як такої. І справа була не лише в потужному конкуренті-Інтернеті. Свого часу редакторка прийняла видання з сімнадцятитисячним тиражем. Зараз наклад скотився до жалюгідних двох тисяч. Міська рада вийшла з числа засновників. Газета обросла боргами і кочувала з друкарні в друкарю, поки черговий директор не припиняв друк за борги. Пані редакторка відразу починала шукати нового видавця - список можливих останніх аеропортів лежав в неї на столі. Але не допомагало нічого - навіть гордий напис "тираж десять тисяч" на останній сторінці. Правду знало все місто, і редакторка це знала. Так само знала, що до неї мертво вчепилося прізвисько "облігація". Сталося це після того, як редакторка оголосила про проект акціонування газети. Все було задумано виключно для того, аби приватизувати приміщення на своє ім'я. Інакше, аніж Вірка-облігація, з того часу її ніхто не звав.
  Смеркалося. Вірка-облігація не любила цей час. Після суєтного дня і пошуків чергового спонсора, якому можна було присвятити цілий номер, наставав момент підбиття підсумків. Останнім часом вони були переважно невтішні. Все почалося декілька років тому, коли Вірку-облігацію спіткала невдача з приватизацією приміщення. Все було на мазі. Але тут вперлася рогом міська влада. Мер чітко зрозумів істинні наміри Вірки-облігації - втім, це було ясно й найостаннішому псові. Двоповерхове приміщння практично в центрі вартувало меси. Свого часу Вірці довелося підсидіти двох людей заради посади. Вона відверто допомагала скинути попередника - той відрізнявся порядністю і принциповістю. Свого часу саме "ТП" єдиною з районок опублікував программу Руху. Попереднику це далося взнаки - і коли партійне керівництво вибило його з роботи, Вірка-облігація доклалася до процесу. Але тут удача від Вірки відвернулася - на редакторське крісло була призначена інша жінка. Ще й з можливістю отримання квартири, яку мав отримати попередник. Цього Вірка перенести вже не могла. Нашвидку зробивши липову довідку про хворобу, Вірка домоглася, аби квартиру віддали їй. Конкурентка не стала воювати тими ж методами, а виїхала до іншого міста. За рік вона померла. Вірка пішла до церкви і поставила свічку за упокій, повідомивши про цей свій великодушний вчинок всім знайомим. Газета під її керівництвом вже сильно просіла в тиражах, і облігації було не до сантиментів.
  Втім, найбільшим провалом Вірка все ж вважала не падіння тиражу, а неможливість отримати приміщеня у власну власність. Вірка дуже любила це словосполучення - власна власність. Боротьба була довгою і виснажливою. Вірка перетворила газету в сльозогінний сироп з вітань, лист трударів, продажних статейок і сюсі-пусі. З аналітичного видання газета стала провінційною рептилькою. Не допомогло навіть куплене звання Супержурналіста - за законом, на таке звання мала подавати обласна організація спілки журналістів. У випадку з облігацією таке звання прийшло прямо з столиці - після того, як Вірка два тижні відсиділа там у високих кабінетах. Злі язики плескали "відлежала" - але позірна Вірчина богобоязливість служила їй добрим щитом. Втім, це не заважало їй ставити свічки за упокій живим людям - інколи вона навіть сама вірила, що такий вчинок наставить ворога на шлях істинний (в її, Вірчиному, розмінні). В реальному ж житті все було простіше - коли мерія розірвала з Віркою контракт, вона підняла на вуха вісіх знайомих, прокурорів і суддів. Результату було досягнуто - Вірку на роботі відновили. Ще рік пішов на те, аби вибити з редакції неугодних. Робилося це різними метдами - когось відверто чморили, комусь урізали зарплату. Вірчин чоловік працював в тій же редакції програмістом, набірником, шофром і кочегаром - тож половина зарплатного бюджету складали саме Вірчина і його зарплата. Інші, що бачли це, просто йшли. Хоча з старим Якимчуком вийшло, звичайно, трохи недобре - чоловікові лишався рік до пенсії. Постійні Вірчині кпини, глузування, насмішки і обіцянки вигнати далися взнаки - одного осіннього вечора чоловік впав прямо біля редакції і більше не підвівся. Вірка, неначе квочка, носилася біля нього в очікуванні швидкої і картинно заламувала руки. За три дні пішла до лікарні з пакетом непотрібних апельсинів. За тиждень чоловіка поховали - Вірка традиційно пішла до церкви і поставила свічку. Вона вважала себе дуже Божою людиною, що не завадило раз на місяць виливати помиї на щойно створену громаду Київського патріархату, а згодом і греко-католиків. Цих вона взагалі не вважала за людей.
  Останнім часом ситуація стала ще більш незрозумілою. Місто, попри повністю опозиційну міську раду і мера, не думало вмирати. Ба більше - житло будувалося, дороги ремонтувалися, з кранів текла вода, а батареї взимку були гарячі. З потішного на перших порах козачого полку виросла кінно-спортивна школа для дітей - і купа хлопчисьок ганяла після школи на конях, а на вихідні ходили в походи. Київський партіархат збудував свою церкву, а в парку постав елегантний греко-католицький храм. І головне - приватизацією редакції не пахло. Час минав, і Вірка почала зриватися на відверту брехню. Почались публікації нібито результатів 38 річних перевірок на шпальтах газети. Брехливі цифри неіснуючих втрат і розкрадань міського бюджету залишалися неспростованими не тому, що були брехливими, а тому, що Вірка просто не друкувала цих спростувань. Як мінімум одна сторінка кожного числа газети була присвячена монстру-меру і мафіозній міській раді. Кожен грузовик з асфальтом для ремонту дороги сприймався Віркою як власна образа.
  Потрібен був Вчинок.
  І Вірка наважилася.
  В Інтернеті вона нарила сторінку організації "Професіонали України". І хоча організація брала дуже дорого, обіцяла також багато. Орден. Персональну сторінку в мережі і книзі. А головне - все це мало вручатися тут, на місці. Це дуже тішило Вірку - їй потрібна була ілюзія, буцімто за видатні заслуги до неї приїхали аж з столиці.
  Власне, вже їхали.
  На завтра на дванадцяту було намічено дійство. На вході до редакції висіли різнокольорові кульки, а напис "Вірка-облігація" на вивісці був ретельно замальований. Напис з'являвся реулярно, і Вірку дуже непокоїло, аби він не з'явився зранку. Було розіслано майже півтисячі запрошень, директори шкіл за наполегливим проханням голови адміністрації мали підігнати учнів. Словом, подія намічалася неабияка.
  І завтра настало.
  Прапори і лозунги тріпотіли по вітру. Масовка хвилювалася. Свіжопофарбована стіна редакції була огороджена вірьовкою, що трохи псувало антураж - зранку на ній був напис "Вірка зи бест", тому довелося терміново наводити марафет. Над дорогою був натягнутий плакат "Вітаємо дорогх гостей" - це трохи нагадувало Ільфа і Петрова. Але алюзії ніхто не помітив. Київські гості затримувалися.
  Вірка стояла на ганку. Поруч знаходилися трійко лизоблюдів, котрі і складали нині коллектив редакції. Мерія захід проігнорувала - вже рік вона мала власну газету. Зате був сам голова адміністрації. Вірка аж тремтіла від очікування. Спецномер був вже набраний і зверстаний - лишалися лише фото. І коли вдалині з'явилося розкішне авто - Вірка відчула майже оргазм...
  Авто зупинилося прямо навпроти редакції. Двері грюкнули, і звідти вийшла...
  Вірка не відразу зрозуміла, що сталося. Бо по червоній доріжці, спеціально принесеній з дому, до неї йшла кінчена лярва. Не треба було великого розуму, аби це усвідомити - високі чоботи, міні-трусики, а головне - дівка була топлес. Цицьки четвертого розміру здригалися при кожному кроці. Дівка йшла настільки невимушено, що було ясно - не вперше.
  Натовп завмер.
  І в мертвому мовчанні пролунав хрипкий глос прибулої:
  - Ну че, подруга, ты, что ли, тут лучшая по профессии? В твоем возрасте и в такой дыре неудивительно.
  І дівка витягла з трусиків медаль у вигляді статевого члену.
  Вірка погано усвідомлювала, що робиться. Вона почула лише смішок. Одни, другій. Третій. Потім усвідомила свою самотність - редакція тихцем покинула ганок. Потім смішки перейшли в регіт. В свист. У ревіння.
  Дві прольоти сходинок. Двері в кабінет. Комп'ютер. Сайт. Той клятий сайт. Сайт, де кожен може купити звання професіонала і сторінку в книжці. От він от. От, блять!
  І вперше Вірка звернула увагу на шапку сайту. За редакторською звичкою, вона завжди пробігала її, не усвідомлюючи слів, а лиш загальний зміст. Цього разу погляд затримався надовше.
  Вірка сполотінла.
  Тому що організація, де вона купила найвищу посаду, називалася не ""Професінали".
  Вона звалася "Професіоналки".
  У відчинену кватирку влетів помідор і розбився об стіну, залишивши на ній брудну пляму. Вірка втюпилася в неї, вже майже нічого не відчуваючи...
  
  http://lisovyi-pes.livejournal.com/806.html