Мiсто Славута

  Олег Пісюн, щойно призначений наглядачем С-кого району, згадував.
  Вчорашня пиятика з нагоди його призначення давалася взнаки. Голова боліла нещадно. Він пам'ятав початок гулянки - сауну, червону пику обласного наглядача Блядухи, запопадливі посмішки запрошених, п'яні верески вуличних дівиць. Далі спогади обривалися і починалися лише сьогоднішнім болісним ранком.
  До пиятики все йшло встановленим робом - привітання, соплі, побажання. Одним словом, вся ця лизоблюдська фігня. "Підараси", - посміхався їм Пісюн, приймаючи букети і малюючи хрестики в своєму блокнотику. Вигляд цього блокнотика кидав у жах місцеву еліту, якій здавалося, що Пісюн вже розділяє овечок від козлів. Насправді Пісюн просто знущався - йому подобався дурнуватий вигляд місцевих директорів. Мер міста С. явно не знаходив собі місця. Він з самого ранку чергував на кордоні з сусіднім Шпітьковським районом, одягнений в козацьку форму - зустрічав Блядуху. Залишки самоврядування вивітрювалися з його голови, як роса на сонці. Вочевидь, ще не зтерся з пам'яті епізод, коли Пісюн, тоді ще працівник фірми "Інцесто", по-звірячому побив тракториста прямо на полі. Чоловік працював весь день, і в спекотний вечір дозволив собі випити прохолодного пива. Пісюн і вся гоп-компанія з головного офісу, що розташовувався за залізничним вокзалом, били тракториста жорстоко - ногами, до крові. Чоловік лише закривався руками і щось белькотів на своє виправдання - але потім затих і лише скулив, як побитий пес... "Інцестівці" довго сміялися, дивлячись, як скривавлений тракторист залазить в кабіну, як трактор нерівними хвилями ходить по полю. Це було так весело!
  "От блядь", - подумав Пісюн, похмуро розглядаючи себе в дзеркало. Через всю шию у нього проходила подряпина, залишена, вочевидь, котроюсь із дівиць. Гніву дружини Пісюн не боявся - після того, як два роки тому відмазав її від вбивства людини. Прозаїчна історія - перевищення швидкості і збитий насмерть велосипедист - швидко пірнула у вічність... А поки що напрошувався перший організаційний висновок: надалі до лазні брати не будь-кого, а скромних старшокласниць. Розголосу Пісюн теж не боявся - після того, як міністр МВС пояснив, що дві ходки президента за зґвалтування насправді були політичними репресіями, будь-який вчинок подібного штибу автоматично ставав символом доблесті. Пісюн заплющив очі і уявив собі можливу сцену - ось батько десятикласниці вривається до нього в кабінет, а він - цар і бог району - зі словами "Ти шо, сука, проти влади? Проти держави?" - б'є його в пику. Як отого тракториста...
  "Втім, це на перспективу", - вирішив Пісюн. В нього було багато цікавих ідей. Перше - позносити оті пам'ятники Голодомору. Самі хрести Пісюну не заважали - але народ взяв дурну звичку носити до них квіти і згадувати. І спогади ці йшли врозріз із новим поглядом на історію, який приходив ізгори. А гора помилятися не може. І хоча Пісюн вважав нового міністра освіти Собачника пархатим жидом, сперечатися не доводилося. Інакше він міг спокійно опинитися на місці того тракториста.
  "Район би колючим дротом огородити - щоб знали, курви", - смальнула в голові в Пісюна несподівана ідея. Ідея Пісюну сподобалася не стільки відчуттям влади, скільки можливим економічним зиском. Хочеш вийти за дріт - плати. Хочеш повернутися - плати. Патякнув щось проти - у пику. І так далі. Всі плани Пісюна останнім часом закінчувалися приємними мріями про покарання винуватих...
  Проте зараз би не завадило полікуватися. Пісюн сповз з ліжка і, похитуючись, підійшов до бару. Положення зобов'язувало на людях пити щось благородне - але простацький смак Пісюна вимагав чогось примітивнішого. На цей випадок в барі завжди стояла сулійка самогону.
  Щось у зовнішньому вигляді бару Пісюну не сподобалося. Щось було не те. Прямо посередині дверцят світилася крапочка. Червона. "Блядь", - знову похмуро подумав Пісюн. "Менше треба було пити", - продовжив він розмірковування, намагаючись стерти цятку.
  Між тим, цятка не зникла - вона перемістилася на руку, якою Пісюн намагався витерти дверцята, потім ковзнула по животу - і засвітилася в правому оці яскравим червоним спалахом.
  "Блядь!" - втретє подумав Пісюн, вже панічно розуміючи, що це таке. Він ще встиг побачити тонкий червоний промінчик, що йшов із сусіднього даху, і яскравий спалах на даху, який здався йому світлом фари від того самого трактора...
  Тонко дзенькнуло скло...