Місто
Відео
Фото
Будинки
Вулиці
Голод-1933
Поле пам'яті
Парк
Кладовища
OTC
Соціум
Промисловість
Бібліотеки
Туризм
Готелі
Музей
Транспорт
Утка
Документи
ВЕЗ "Славута"
Спорт у місті
Steal league
Приколи
Близнюки
Район
ТП "Край"
Дослідження
Славутчани
Храми
Школи
Українська Повстанча
Ліси
Преса про місто
Політика
Мистецтво
Лінія фронту
Новини
Гостьова книга
Online-Бібліотека

ПОШУК
Для пошуку потрібно
використовувати
не більше одного слова
або його частини







Google




Мiсто Старокостянтинiв




1165

каталог сайтів





УПЦ Київського Патрiархату


Приколи:   Смерть героя Б як такі Наглядач району С. Князі міста С. День міста С.

Князі міста С.

  Була п'ятниця, тринадцяте. Ніщо не віщувало біди.
  Робочий день Ромуальда Пачинського добігав кінця. Втім, поняття "робота" в пана Ромуальда було вельми невизначеним - основна його служба полягала в збиранні пліток, оформлення їх в письмовому вигляді і передачу пану меру Кіндеру. За роки служби в виконкомі пан Ромуальд так і не навчився бути гарним розвідником. Тому факти доводилося придумувати самому. Це часто призводило до непередбачуваних наслідків. Не далі як минулого тижня в місцевій пивниці Пачинський почув, як хтось із відвідувачів смачно вимовив "Чорт забирай". Того ж вечора Ромуальд настукав звіт про нібито контрабанду, яку має провезти в містечко іноземний турист; контрабанда мала міститися в загіпсованій руці заморського гостя. Захопившись, Пачинський докладно описав навіть корабель, на якому мав прибути шпигун. Наслідки були негайними і невідворотними. Наступного дня Ромуальда викликали на килим. Міський голова зустрів Пачинського, демонстративно обернувшись до карти міста. На карті були позначені обидві міські річки, глибиною не більше трьох метрів, і став такої ж глибини.
  - Ну що, розвіднику, - холодно сказав голова, - покажи-но мені, де вони мають пристати до берега.
  Ромуальд ображено засопів. В голові в нього крутилася думка про корову, яка б краще мовчала - оскільки модель підводного човна все ще стояла в мера на столі, і в корчмі, хильнувши третю, голова не раз висловлював про бажання створити свою міську флотилію. Але що дозволено меру...
  Про випадок негайно дізнався весь виконком, а затим все містечко. Три дні Пачинського проводжали уїдливим "Чьйорт запирай". На четвертий день Ромуальду сильно поталанило - з першого по дев'ятий поверхи тріснула чергова недобудова відомого місцевого будівельника Рабиновича, і про Пачинського негайно забули.
  Спогади Пачинського перервав телефонний дзвінок.
  - А зайди-но, козаче, до мене, - почув він голос голови.
  "Почалося, - похмуро подумав Пачинський. - Завтра знову парад загадає, або орденом щоб його нагородили, щоб його..."
  Останні слова Ромуальд додумував вже в приймальні. Секретарка пішла додому, і Ромуальд нерішуче пошкрябався в двері кабінету. Кожного разу він заходив з острахом - після випадку, коли мер випадково натиснув на гачок спорядженого арбалета, подарованого йому німецькою делегацією, ледь не пристріливши голову земельної комісії Друня. Відтоді всі, хто заходив до кабінету, інстинктивно дивилися в першу чергу на руки мера - чи не тримає той в руках якоїсь чергової військової іграшки. Наслідки мерських уподобань часто-густо були непередбачуваними...
  Цього раз голова сидів на своєму кріслі. Але сидів він так, що було видно - щось сталося. Василь Зиданович був схожий на ретельно надуту повітряну кулю, що переповнилася відчуттям власної значимості і ось-ось була готова злетіти...
  - Сідай, посполитий, - широким жестом змахнув мер. - Дозволяю.
  Ромуальд посунувся до стільця. Слово "посполитий" не дуже йому сподобалося, але часу на роздуми не було. Не відриваючи погляду від мера, Пачинський всівся на краєчок стільця.
  Мер крутив в руках якогось аркуша. Ромуальд занервував. Він не бачив, що там написано - а написано там могло бути що завгодно. Наприклад, наказ про перейменування шкіл в козацькі паланки, або давно омріяне створення власного флоту. Кіндер дивився кудись поверх голови Ромуальда, перебуваючи в якихось невідомих світах. Пауза явно затягувалася.
  Нарешті мер втупив погляд в Пачинського і поклав аркуш на стіл. Відчуття значимості з його обличчя так і не зникло.
  - Читай, посполитий, - кинув він аркуш на стіл перед Пачинським.
  Ромуальд відразу впізнав почерк директора музею Хвальчука. Оскільки він все-таки був відповідальним за зв'язки з громадськістю, найбільш активні її представники часто-густо з'являлися в кабінеті Пачинського з проханнями - усними і письмовими. Остання заява Хвальчука стосувалася давньоримського поселення, про яке повідав якийсь місцевий старожил. Буцімто там захований шолом Олександра Македонського, з щирого золота. Посилаючись на спогади старезного дідугана, Хвальчук вимагав шалену суму на проведення розкопок. Він вже навіть звільнив місце в експозиції музею для цього майбутнього шолома. Пачинський змушений був цілком серйозно давати відповідь про недостатність коштів та людських ресурсів. Хвальчук пообіцяв справу не полишати і писати спочатку в область, а потім в столицю. "Стукнув, сволота," - подумав Пачинський...
  Проте мова йшла зовсім не про шолом. І не про гроші на розкопки.
  "Довідка" - стандартно починався аркуш, вирваний із шкільного зошита. І продовжувався наступним чином: "Видана Кіндеру Василю Зидановичу, що, згідно моїм даним, він є потомком давнього князівського роду."
  Далі були підпис Хвальчука, дата і музейна печатка.
  - Прочитав? - ласкаво запитав мер.
  Сенс прочитаного не відразу дійшов до Пачинського. Він цілком був заскочений несподіваним поворотом подій. Вчорашній козак Кіндер дивився на нього, і в його очах горіли вогники нового починання.
  - Дійшло, питаю? - ще раз перепитав Кіндер.
  До Пачинського дійшло лише те, що справи кепські. Козацькі забави мера давно сиділи йому в печінках - як і всім працівникам виконкому - і він відразу зрозумів свої власні невеселі перспективи.
  - Герба мені треба, - несподівано продовжив Кіндер. - Щоб було що намалювати на дверцятах лімузина. Нам, князям, без герба ніяк не можна... І без васалів теж не можна. Слухай, Ромуальде, я тут планчик намалював - от дивись.
  Василь Зиданович дістав з шухляди ще один аркуш, на якому дрібним шрифтом був надрукований список всіх працівників виконкому. Напроти чоловічих прізвищ стояли рукописні примітки - "сер", "маркіз". Заступники були удостоєні незрозумілого титулу "замкнязя", а навпроти жіночих прізвищ стояло однотипне "шляхетна міледі". Деякі звання були закреслені і виправлені - видно було, що робота проведена серйозна. Але саме неприємне полягало в тому, що навпроти кожної примітки стояло якесь число. Багатозначне.
  Пачинський враз спітнів. Його перейняла нехороша підозра.
  - Я от що подумав, - вів далі Кіндер. - Я тепер тіпа князь, і нібито ваш тіпа духовний і всілякий такий батько, значить, можу надавати звання. Тобто, титули. То я ото і вирішив - чого вам, посполитим, без діла в козаках вештатися. Запишемо вас в маркізи, сеньйори і сери. А то, знаєш, навіть балу серйозного не проведеш - ні з ким...
  "Уб'ю Хвальчука, - несподівано вирішив Пачинський. - Піймаю у провулку Тузовкова і придушу".
  - Ще фінансове питання би прояснити, - продовжував Кіндер. - Знаєш, князювання - не така легка справа. Витрат багато - прийом іноземних делегацій, благочинність, те, се. Так я ото вирішив, щоб вся наша шляхта внесла посильний внесок у нашу спільну благородну справу. З чим тебе і вітаю, шляхтич Ромуальде, - засміявся мер, плеснувши Пачинського по плечу. - В тебе аванс якраз за два дні!
  Пачинський похолов. Перспектива перебратися з козацького у вищий світ перелякала його не на жарт. Козакування набуло вигляду дитячих забавок - особливо в світлі фінансової катастрофи, що була сформульована на аркуші, який лежав на столі в голови.
  - Слухайте, - несміливо почав він, - я того... я б козаком хотів залишитися... недостоїн єсьм...
  - Я тобі дам, синку, недостоїн єсьм, - ласкаво промовив мер. - Я тобі так дам, що мало не здасться. От уяви собі - тебе викликає англійська, наприклад, королева і каже - Ромуальде, дарую тобі титул сера - ти б, мабуть, не відвертав мармизу, як оце зараз від мене...
  Аргумент був стовідсотковий. Але порівняння кульгало. Єлизавета і Василь Зиданович знаходилися в абсолютно різних вимірах. Але Кіндер, захоплений грандіозними планами, не встиг зрозуміти іронії власних слів.
  - Я тут ось що ще подумав, шляхтичу Ромуальде. Нам би треба бал князівський організувати. Ти той, як його - менует - танцювати вмієш?
  Ромуальд засумував. За останні п'ять хвилин він отримав стільки нової інформації, що не встигав її перетравлювати. Він ще не відійшов від курсів бойового гопака, на які мер завзято ганяв виконком протягом останнього місяця - а тепер бальні танці...
  - Нічого, шляхтичу, не вішай носа! - радісно промовив Василь Зиданович. - Що б ви без мене тут робили? Завтра беремо начальника міліції і їдемо до будинку дитячої творчості - партнерок вибирати! Щоб не старше чотирнадцяти! Щоб це був їхній перший бал! А ми їх тіпа виводимо у світ!
  В очах у Ромуальда потемніло. Він, нарешті, зрозумів, для чого його покликав Кіндер. Ромуальду належало поїхати в будинок творчості і повідомити директора про нові плани мера. А також батьків. А також громадськість. Він відразу уявив, що скажуть люди про ініціативу...
  - І рамку мені гарну підбери під документ. Це ж історія! - Кіндер замріяно подивився на довідку Хвальчука. - Щоб під склом була! Виконуй!..
  На дворі заходилося на ніч. Черговий зачинив за Пачинським двері і подався кудись вглиб. Площа була мокрою і гидкою. Над входом світилися два герба - району і міста. "Це ж він тепер захоче ще й свого там повісити, - спало на думку Пачинському. - Собаче все-таки в нас життя, в шляхтичів. Піду-но до корчми, а там видно буде. Поки її в благородну таверну не перейменували."
  І швидкими кроками пішов до корчми.