Що тримає людину на світі? Що дає наснагу у житті? На мою думку - це любов до матінки землі, на якій ти народився, одним словом - це любов до України. Із чого виросла моя любов? Із материнської пісні, із розповідей тата про стражденні і щасливі дні твої, із спогадів бабусі, яка захищала тебе, моя нене, у роки Великої Вітчизняної війни так само, як дід у громадянську війну. З дитинства вчили мене шанувати рідну мову, любити бездонні твої, Україно, озера та ріки, вдивлятися у безжурну синь твого неба, милуватися й берегти твою природу. А чому це - твою? Нашу, адже все це ти дала нам, бо вірила, що ми будемо тебе шанувати, примножувати твої багатства, оберігати все навколо себе. А нам здавалося, що все це багатство нескінченне. Бо ніхто не вчив нас державності, духовності, націоналізму, а навпаки, викорінювали в нас ці почуття... Завжди, коли я приїздила до бабусі, вона мені розповідала таку легенду, як з'явилась наша Україна. Вирішив якось Господь наділити усіх дітей світу землями. Усіх наділив, усім відплатив по заслугах. І вже хотів Господь іти відпочивати від праці, як раптом назустріч йому піднявся юнак - високий, широкоплечий, гарний, але дуже змучений. Руки скуті ланцюгами, ноги поранені, зотліла сорочка ледь тримається на плечах. - Хто ти? - запитав Всевишній. - Я - полонений, - відповів юнак, - дивом вирвався з ненависного полону і немає в мене батьківщини, де б міг я прихилити голову. - Що ж робити ? - затурбувався Господь. - Чим допомогти твоєму горю? Я всі землі роздав, нічого не залишилося. Зітхнув юнак тяжко і вже зібрався йти, але Господь підняв десницю і зупинив його. - Є в мене окрайчик землі, для себе приберігав. Бери, бережи її, цінуй і охороняй від ворогів, люби її всім серцем і вкладай душу, працюй самовіддано - і вона віддасть тобі сторицею, тому що це Божа земля... Так дісталася в спадщину мені і моїм нащадкам ця благословенна земля - Окраїна. Україна! Ця легенда мені дуже подобається, я завжди пам'ятаю її. Ти, моя рідненька, стільки мала горя, як ота билинка схилялася, але не зламалася, хоч нищили тебе бездушно. Ми звикли від тебе тільки брати, знали лише "дай", не задумуючись над тим, як наші діти й онуки будуть жити. А ти дивилася на нас і запитувала: чому вас так мало, хто любить мене, чому ви не вболіваєте мене за мою долю! Ти кричала на весь світ голосами шестидесятників, які хотіли бачити тебе цивілізованою державою. Та мало хто їх почув, бо в мого покоління вбивали патріотичні почуття, геть витискали з нас духовність - а з нею і любов до тебе, Україно! Живемо в добі, коли політики або нічого не знають і не можуть передбачити майбутнє, або безсилі коригувати хід історії, коли закони випливають із несправедливих засад, а якщо і справедливими народжувалися, то не є чинні, коли церква, виборсавшись із приниження, виконує не духовну, а політичну функцію. Тож на допомогу людям, які зайшли в безвихідь, впали у зневіру, приходять славні політики, котрі намагаються підняти на нашу Україну, мріють бачити Її в майбутньому багатою, цивілізованою державою, зі своєю мовою, законами, ідеалами. Таким і був видатний депутат, політик, письменник, В'ячеслав Чорновіл. Це була напрочуд цікава, добра, завжди привітна, усміхнена людина, котра робила людям лише добро. А чим ми відплатили за його щиросердність? Так, лише злом! Його слова боялися, йому заздрили, за ним стежили, неодноразово кидали за грати. Його обмовляли, його авторитету боялися. І ось, що ж ми маємо на сьогодні? Ми втратили цю славетну людину. А скільки добра він ще не встиг зробити, які були у нього великі задуми? Але ота жахлива катастрофа усе перекреслила, зупинила час. Його ховала вся Україна. Сотні тисяч людей, що йшли в скорботній процесії, нарешті усвідомили, кого втратили. І хотілося, щоб оте скорботне прощання з В'ячеславом Чорноволом було не лише пам'яттю про видатного політичного діяча, але й історичними уроками усім, хто береться робити з нашої України справжню, велику, сильну, європейську державу. Саме заради такої України жив і творив Чорновіл, і гідним пам'ятником йому має стати Україна майбутнього! Я переконана, що народ, який через триста років знову став незалежним, розкріпаченим духовно, зуміє відродити свою державу. Тільки не варто впиватися цією свободою і славословити, а вжити всі сили для творчої праці на благо своєї нації. Насамперед, необхідно звернутися серцем і душею до наших національних цінностей, славнозвісної історії, відродити духовність, і це додасть сили перебороти економічні труднощі. Не ворогувати, а жити мирно й дружити з усіма сусідами, дивитися в очі щиро і привітно, а не зі злістю і заздрістю, і головне - працювати самовіддано, самозабутньо - усім і кожному на своєму місці. І тоді, я вірю, мине трохи років, і настануть інші часи для нашої країни. І стане наша земля щедрою і родючою, а міста й села багатими. Хочу бачити ЇЇ в майбутньому, насамперед, мирною, без війн і крові, без горя і сліз, могутньою, рівною серед передових країн світу, технічно розвинутою, комп'ютеризованою, автоматизованою на сучасному рівні. Хочу, щоб усі наукові відкриття принесли тільки користь, щоб не повторився Чорнобиль, щоб ми не стали останніми, хто бачив справжніх журавлів у синяві небес і посмішки сонячного світанку на землі, чув тьохкання живого солов'я і запах грибів у тінистому гаї. Нехай кожний з моїх співвітчизників відчує себе не зайвим гостем, а справжнім хазяїном країни, повноправним громадянином. Хочу вірити в майбутнє моєї держави, вірю! Адже надія ніколи не вмирає. Вона живе і жевріє - у попелі духовних пожеж у будь-які часи, як свята іскра, зігріваючи Божу землю надією на краще майбутнє. На мою думку, ще буде один такий Чорновіл, який буде відстоювати незалежність і честь цієї священної землі - України. І не може бути інакше: у благословенної землі моєї велике і світле майбутнє.
Як же нам жити на рідній землі, Щоб зникли на віки невігласи злі, Щоб наша квітуча і щедра земля Справді для людства раєм була.
За синєє небо, За жовте колосся, Боротися треба, Щоб краще жилося
То як же нам жити на рідній землі Щоб люди довіку щасливі були, Щоб мова народу в повазі була, Від роду до роду між нами жила.
Нечипорук Оксана, учениця 10-В класу Технічного ліцею.
Місто