Мiсто Славута

  Ви будете сміятися чи бодай іронічно кривити рота, якщо вам хтось скаже, що українське суспільство - на порозі великих перемін, на порозі РЕВОЛЮЦІЇ. Так, справді, багатьом вона не потрібна. Її бояться, її уникають, врешті-решт, над нею насміхаються. Ніхто не піде на барикади навіть із прапорами, не кажучи вже про важчі предмети...
  Це непотрібно тим, кого ми з вами бачимо щодня на зупинках, у кав'ярні, під церквою та у затишних приміщеннях за місцем заробляння прожиткових мінімумів. А на тих, хто ризикує серйозно говорити про НЕЇ, дивляться з якимось дивним виразом на обличчі, а інколи крутять пальцем біля скроні. І дарма...
  ВОНА станеться, наперекір усім цим ознакам повного занепаду будь-якої громадської активності та повальної покори на фоні абсолютної сваволі влади. Просто так, прийде й гримне важким черевиком у ваші двері, якщо, звісно, ви їх ще маєте. Більшість цього навіть не помітить. Занадто велика глибина занурення у сплячку.
  Спіть спокійно. У РЕВОЛЮЦІЮ не треба йти. Вона має погану звичку приходити сама. Без запрошень. Її не можливо передбачати чи прогнозувати. Як, власне, і її наслідки. Щоб відчути її - треба мати особливий нюх на революції, треба бути частиною її.
  Більше того. Вона не потребуватиме участі тих, кому вона не треба. Для неї достатньо невеликої активної маси, у мізках якої ВОНА вже відбулася. І, той факт, що громадяни нашої процвітаючої (так принаймні кажуть урядовці й президент) держави хочуть "мирного" існування та подальшого "громадського спокою", тільки на руку ВЕЛИКІЙ ЗМІНІ - не плутатимуться під ногами, адже пасивні і надалі залишаться пацифістами.
  Проте, найголовніше, що спочатку, буквально з нічого, як то кажуть, на рівному місці, у найнесподіваніший момент станеться те, що потім великі й малі політологи назвуть каталізатором революції. А "вожді" її вийдуть на арену лише потім, у процесі. Лідерами їх зроблять обставини, а не служба безпеки. Це будуть нові, невідомі ще імена.
  Зауважте, великі події на до- і пострадянському просторі мають звичку траплятися кожні 12-13 років. Це такий, мабуть, період дозрівання до рішучих кроків. Щось схоже на те, як юний залицяльник зустрічається з дівчиною і все ніяк не може наважитись чмокнути її у щічку, а потім в один момент бац... і "по повній програмі". Це він дозрів до кроку. Але, якби друга сторона не була дозрілою ще раніше, то вся "рішучість" зазнала б фіаско, м'яко кажучи.
  У нашому випадку - і перша, і друга сторони, здається, дозріли. Критична маса ось-ось вибухне. Приготуйтеся. Адже остання велика ПЕРЕМІНА сталася у 1991-му. Наступний рік - 2004-й. Тринадцятий.

  Олег Кордонець, для УП, 29.12.2003, 16:42
  http://www2.pravda.com.ua/archive/2003/december/29/2.shtml