Соціум:  Тема роздiлу Протест Старість - не радість Пікнік на узбіччі Бандитизм процвітає! Рада підприємців Краще їздити, аніж ходити Ніби революція 2006р. Пам'ятники i проекти День Злуки Спадкоємці та нащадки? Діагноз хвороби 2015р.
Спадкоємці та нащадки? Діагноз хвороби
Начало этой истории интриговало. Находит корреспондент "Дня" Александра СЫРЦОВА человек, который утверждает, что является потомком княжеского рода Любартов-Сангушко. Хотя судьба забросила его в Харьков, однако свои благородные корни он помнит. Как и тот факт, что владели его предки Подгорецким замком (Львовская область) и Луцким (Люберта). Проклятые супостаты-большевики эту собственность, сами понимаете, национализировали, а его род подвергли репрессиям. Дед его, не выдержав этого несчастья, отказался от двойной фамилии, поэтому в наследство ему осталась только одна - Любарт Евгений Александрович.
Через несколько дней после нашего телефонного разговора князь Любарт, как он представился мне, появился во Львове. Причем остановился он у своего приятеля - Ореста Карелина-Романишина, который утверждает, что является действующим королем Украины Орестом I и капелланом украинской армии. Князь Любарт приехал во Львов, чтобы посетить бывшее семейное гнездо - Подгорецкий замок и бывшие родовые владения в Жидачевском районе.
Корреспонденту Дня князь Любарт рассказал о своих лишениях. По его словам, еще в далеком 1982 году его незаконно осудили по статье 206 части 2 Уголовного кодекса, потом насильно содержали в больнице. С 1991 года начал добиваться возвращения семейных имений. На его письма с требованием или разобраться в проблеме, или лишить его украинского гражданства, ответили, удовлетворив вторую часть. Поэтому сейчас князь Любарт без гражданства.
На мой вопрос - на что он живет в Харькове, великий князь ответил, что, мол, занимается общественно полезным трудом, восстанавливает родословную своих предков. И пишет письма в различные международные учреждения. В частности, утверждает, что Европейский суд принял его исковое заявление Любарт против Украины - Великий князь уверен, что ему таки удастся добиться своего. Вот только беда: и в Государственных архивах, и в Службе безопасности Украины, и в других структурах словно сговорились и не предоставляют ему никаких сведений о великих предках.
Однако какими-то неисповедимыми путями ему таки удалось восстановить свою родословную - начиная с 1400 года. Подгорецким замком Любарты, по его словам, владели с конца XIX века до 1939 года, когда его отобрала советская власть. Но только имя последнего подгорецкого Любарта, который приходится нашему герою двоюродным дедом, ему неизвестно. И государственные органы не дают ему этих сведений.
Сам князь Евгений Любарт убежден, что имеет все законные основания владеть Подгорецким (так же, как и Луцким) замком. Мол, советский акт о национализации в Украине не подтвержден. Князя в его справедливой борьбе, как вы догадались, поддерживает только король Украины Орест I.
Однако в этом мире хватает, на первый взгляд, чудаков, которые потом оказываются правыми. А поэтому корреспондент Дня обратился к специалисту- геральдисту, сотруднику Центрального государственного исторического архива во Львове, канд. ист. наук Андрею Гречиле. Как выяснилось, о происхождении харьковского великого князя Любарта он таки хорошо наслышан (так же, как и о деятельности короля Украины Ореста I). Более того, Андрей Гречило сообщил мне, что на Западе есть немало контор, которые специализируются на изготовлении разнообразных родословных. За деньги клиента ему нарисуют такое разветвленное дерево, что найдет он там и испанских грандов, и английских пэров, и норвежских викингов... Что касается литовских князей Любартов, то их мужская линия вымерла уже давно. Подгорцами они действительно владели, правда, в XIV-XV веке. И не нынешним каменным, а деревянным замком. Потом село и замок переходили от одного рода к другому. Последними его владельцами были Любомирские. Время от времени в Польше появляются люди, которые заявляют о своих претензиях на наследство Сангушко. А еще Андрей Гречило рассказал мне о хлопотах своих крымских коллег. Дело в том, что среди крымскотатарской диаспоры в Турции есть много однофамильцев рода крымских ханов Гиреев. Иногда они появляются в Бахчисарае. Самой интересной была встреча одного из таких Гиреев с настоящим потомком правителей Крыма.
Что же касается Евгения Любарта, то встреча с конкурентами на престол, по крайней мере на Волыни - вотчине его гипотетического предка, ему не угрожает.
Как сообщили корреспонденту Дня Олегу ПОТУРАЮ в адресном бюро Луцка, в городе нет ни одного человека с фамилией Любарт. Тем более - наследников средневекового князя. И в значительной степени вот почему. Из истории известно, что русские князья не имели фамилий (разве что условные - типа Андрей Боголюбский, Александр Невский, Всеволод Большое Гнездо), а их имена никогда не трансформировались в фамилии потомков, только становились для них обобщенным определением рода - Рюриковичи, Мстиславовичи, Ольговичи. Поэтому потомок упомянутого князя мог бы скорее всего иметь фамилию Любартович, чем Любарт.
Однако, в принципе, наследники князя Любарта могут существовать. Этот литовский князь получил луцкий удел в 1322 году, вступив в брак с княжной Бушей, дочерью Льва Юрьевича, последнего князя из рода Данилы Галицкого. Хотя детей у них не было, и княгиня Буша вскоре умерла. Любарт вступил в брак второй раз - взял княжну ростовскую, дочь сестры князя Симеона Гордого Московского, и та уже родила ему потомков. Имя одного из них, сына Федора, вспоминается во многих исторических источниках. Михаил Грушевский в своей Історії України-Руси утверждает, что у Любарта было три сына: Федор, Лазарь и Семен. Историк А.Перлштейн в статье Луцк и его древности, опубликованной в 1851 году, вспоминает еще одного Любартовича - Данилу, который якобы жил до 1449 года. Последнее свидетельство неубедительно, но вне сомнения то, что у князя Любарта были потомки мужского пола. Следовательно, его родовая ветвь могла достичь и наших дней.
А все же Евгений Любарт или кто-то другой юридически вряд ли сможет сегодня заявить о своих правах на бывшую собственность князя Любарта. В те времена основным документом на владение была княжеская грамота. В случаях, когда князь передавал что-то кому-то в собственность или позволял ее приобрести. Персонально княжеская собственность добывалась мечом и фактически не закреплялась ничем. Князю просто принадлежало все, что находилось в его владениях. С этих позиций Евгений Любарт мог бы сегодня претендовать на всю Волынскую, Львовскую, Ивано-Франковскую и Ровенскую области, а также на город Брест, который ныне находится в Беларуси, а тогда был волынским Берестом, и на весь Хелмский уезд Республики Польша. В XIV веке князь в нашем понимании права собственности был не владельцем, а только высшим распорядителем. Не существовало у нас тогда еще даже Магдебургского права. Первый свод законов Великого княжества литовского (так называемое Литовское право) появился только в 1400 году, когда князя Любарта давно не было в живых, и у Волыни был другой хозяин - князь Витовт.
Тем временем Евгений Любарт, кроме фамилии, не имеет никаких доказательств причастности к древнему княжескому роду. Вот почему, когда он попробовал заявить претензии на Луцкий замок, нотариальная контора, в которую он обратился, оставила его заявление без рассмотрения, а Луцкий городской суд такое заявление от него просто не принял. Напрасно он обращался и в Кабинет Министров Украины с просьбой отменить акт национализации Луцкого замка в 1939 году. В этом случае ему лучше было бы не возмущаться, а изучить во всяком случае тот период истории, который его интересует. Тогда он узнал бы, что тот же Луцкий замок никогда не имел персонифицированного владельца. Его начал строить заново князь Любарт, довершали преемники - великий князь литовский Витовт и волынский удельный князь Свидригайло. Содержался он всегда, говоря современным языком, привлеченными средствами. О главной Въездной башне заботился сам князь, о владыческой - владыка волынской православной епархии, третью, Стыровую башню Верхнего замка основали более мелкие удельные князья и бояре, а Окольник содержался стараниями всего населения Луцка. И уже в наши времена в это грандиозное сооружение вложены немалые государственные средства.
Заявляя претензии на Подгорецкий замок, Евгений Любарт также путается в исторических данных. В своем письме, адресованном начальнику отдела охраны памятников архитектуры и градостроения Львова, он утверждает, что его родовое дерево идет с 15 века. Почему же не с 14, когда жил князь Любарт? Далее он пишет: "Мои предки ополячились, король Ягайло возвратил все земли, отобранные Витовтом в Луцке". В Історії України-Руси Михаил Грушевский сообщает, что, действительно, в 1431 году король польский Ягайло возвратил Федору Любартовичу Владимирские земли. Но ведь земля Луцка (с городом и замком в нем) к ним не относилась, это был отдельный удел. Кроме того, историк здесь же указывает: Федор перед смертью все подаренное перезавещал назад своему благодетелю - тому же таки королю Ягайлу.
Учитывая это авторитетное свидетельство, сам Евгений Любарт мог бы поставить на своих историко-правовых домогательствах точку. Чтобы не приобрести репутацию, подобную той, что была у сыновей лейтенанта Шмидта.
* Реституция - восстановление состояния имущества, которое существовало на момент совершения действия, которое причинило вред, т.е. это возвращение или восстановление материальных ценностей в натуре.
КОММЕНТАРИЙ
Елена СТАДНИК, адвокат ООО "Украинская юридическая компания":
- В моей практике был случай, когда жители Ивано-Франковской области требовали вернуть принадлежавший их предкам особняк, превращенный в советское время в санаторий, а затем - в жилой дом. Квартиры в нем были приватизированы. Дело рассматривалось местной комиссией по реабилитации, дошло до Верховного суда и закончилось решением о... денежной компенсации (сумма смешная, порядка 1,5 тысячи гривен) в пользу бывших владельцев. Ситуация такова, что согласно закону жилье может быть возвращено в том случае, если оно не занято другими лицами. Кстати, закон о реабилитации принят в 1991 году и предусматривает, что человек имеет право обратиться с исковым заявлением на протяжении 3 лет с момента, когда он признан комиссией реабилитированным. Почему в Польше, Прибалтике процесс реституции собственности пошел, а в Украине случаи возвращения имущества - явление редкостное? Возможно, одна из причин в том, что наши граждане дольше жили в атмосфере соцлагеря и традиций коллективной собственности. Впрочем, и закон в нынешнем его виде не вполне совершенен с точки зрения защиты прав бывших владельцев утраченного имущества. К примеру, в одном из пунктов сказано, что жилье может быть возвращено, если есть возможность переселения людей, ныне в нем проживающих. Понятно, что такой возможности, как правило, чиновники на местах не находят. Очевидно, закон нуждается в доработке. Необходимо, в частности, регламентировать действия местных властей.
Коментар
Хоча статтю опубліковано в газеті "День" ще у далекому 2000 році (Див. День, N89, вівторок, 23 травня 2000), але Євген Іванович Муратов надалі воює за свою "спадщину" - визнання його нащадком князів Сангушко. Судиться, пише листи, марить прожектами. Ось наприклад,
" 2-0-56/11 2-0-88/11
Судья Макаров В.А. Жовтневому районному суду м. Харкова
Голові суду, судді В.Старостину.
Заявник: Великий Князь Любарт-Сангушко
Євген Олександрович
м. Харків-61039, вул. Кропивницького,14,
тел: (057)777-60-56
e-mail : Liubart1957@gmail.com
Lyubart1957@gmail.com
Зацікавлені особи: 1. Жовтневий відділ РАГС Харківського
міського управління юстиції
м. Харків-61020, пр. Ілліча,6 77
тел: (057)376-26-64
2. Князь - Павел Францишек Роман Сангушко
(Pawel Franciszek Roman Sanguszko)
Единий официйно визнаний на цій час
ПРЕДСТАВНИК Князівського роду Сангушек.
Бразилия, 01011, г. Сан-Пауло
Андар Руа Сан Бент, о 279-11
Тел. +5511 9981-9469 (рабочий)
+5511 3129-4355 (рабочий)
E-mail: sangusz@terra.com.br
sanguszko2004@vp.pl
Франция: Париж 75116
ул. Нью-Йорк, 30.
ЗАЯВА
про встановлення факту, що має юридичне значення, встановлення родинного зв'зку між матір'ю та її дідом
Я, Любарт-Сангушко Євген Олександрович, 15.02.1957 р.н., народився у м. Харкові, за національністю - поляк, є правнуком Князя Любарт-Сангушко Романа-Демьяна Євстафія-Павла Владиславовича 1832 р.н., який народився у Польщі, м. Пщеворск, та помер (причина смерті - вбивство) 19.10.1917р. у м. Славута Хмельницької області (01.10.1917р. за старим календарем) - це підтверджується довідкою з РАГС м. Славута від 20.06.2000р. 351-3.34 та від 15.08.2006р. 1780-03.69 (у додатку).
У 1851р. мій прадід отримав російське громадянство, що підтверджується довідкою від 21.04.2004р. 01-09-58/ОДА (ф-317, оп., спр. 6049 ЦДІА України, ф-442, оп.697, спр.278 та ф-442, оп.624, спр.4, та ДАЖО ф-67, оп.1, спр.587) та ксерокопією з книги Славута - минуле і сучасне, стр.35-40, автори: С.Ковальчук, А.Ковальчук.
Моя прабабуся - цивільна дружина Князя Любарт-Сангушко Р-Д.Є.П.В. - полька Бігошевська Софія, 1862 р.н., яка з 1914р до 1917р. працювала директором школи м. Славута, у 1891р. народила у м. Тарнув (Польща) діда - Любарт-Сангушко Яна Демьяновича, для отримання підтвердження цього факту необхідно зробити запит до ЦДІА України та Польського Державного архіву (33101, м. Тарнув, вул. Химічна,6 10).
Мій родич Князь Пауль Сангушко, що мешкає в Бразилії, приходиться моїй матері троюродним племінником (тобто, его батько та моя мати - троюрідні брат та сестра).
Згідно повідомленню з Держархива Польши під 7 він є ОФіЦІЙНО признаний урядом ПОЛЬЩІ - правонаступником рода Князів Сангушек.
Так-як його родина на відмінок від нашої не подверглась вбивствам та держрепресиям в нього зберігся архів та свідотства, о принадлежности членов нашої родини к общему роду.
Напріклад: рідний старшій брат мого діда, в серпні 1920р. в Підгорецкому замку Львівської обл. ціной свого жітя, спас жітя діду - Князя Пауля Сангушко, котрий сегодні мешкае в м. Сао-Пауло в Бразилии.
!!! Він може підтвердити склад нашої родини до моей мати включно!!! (мій дід піддержував родини стосункі з родичами до 1927року включно).
Його свідоцтво прирівнюется к ОФИЦИЙНОМУ.
Питання про спадок не мае відношення до справи взагалі, так-як спадок мого прадіда та іго прадіда та діда було разділлино знаходилось на териториї Польши, а діда моеї мати в Россії (сегодняшня Україна).
Також в Украіне с 1991року так и небув прінят Закон о Рестітуциі.(тобто, о повернення власности)
Такім чіном дє- юре та дє-факто нікто из указаних, не мае ЮРІДИЧНОЇ можливости при расмотрения цій справи, вирішувати спір про право власности в Україне.
ДО РЕЧІ: мій родич иноземно підданий, по законодавству України також не мае юрідичної можливості вимагати та пріняти наслідство якби тєоретично оно у него зараз було в Україне.
Мій дід - Любарт-Сангушко Ян Демьянович у 1915р. був призваний до лав Російської армії (як россійсько підданий) під час першої світової війни у військовому званні, унтер- офіцера (як особа Княжеского походження), та у 1917р. був тяжко поранений, знаходився на лікуванні у шпиталі 6, розташованому по вул. Кацарській N9 м. Харкова. Під час знаходження на лікуванні йому стало відомо з газет та інших джерел про вбивство 19.10.1917р. у м. Славута свого батька - (мого прадіда) Князя Любарт-Сангушко Р-Д.Є.П. В.
В связі з жовтневим комуністичним переворотом в России, побоючись за своє життя через розправи більшовиків, та через класову ворожнечу, мій дід був змушений в шпиталі частково змінити свої паспортні дані, (форсмажорні обставини) а саме: прізвище Любарт-Сангушко змінив на Любарт, імя Ян - на Іван, по батькові - Демьянович на Михайлович.
На сегодняшній час, згідно получених відписок, архіви військового лазарета та юридичних установ в Украіне якби не збереглись.
У цьому ж шпиталі з 1917- 1920р він залишився працювати двірником, познайомився та згодом створив сімью в 1921р. з моєю бабусею - Магелат Матроною Леонтієвною, 1888 р.н., яка працювала там же медичною сестрою, це підтверджується довідкою з Харківського міського відділу РАГС від 24.11.1998р, та 19. 05. 2000р. 686. о том що якби по нєдбалости ВИДПОВІДНИХ ОСОБ, архив зберігся частково.
06.05.1921р. в них від шлюбу народилася моя мати - Любарт Олександра Іванівна, це підтверджується довідкою Харківського відділу РАГС від 08.06.1998р. про місце її народження в м. Харків, та її батьків.
30.11.1928р. по місту мешкання своїй дружини в селі Перекіп Валківського району Харьковській обл. батько моей матері, був вбит сотрудниками ГПУ УССР (НКВД) по причині класового походження, це пітвержуется офиційними документами: свідотство ВЛ 086817(повторнє) від 12. 02. 1998р. о смерти, також письменое свідотство п'ятерих жітєлив від 13. 04. 1998. в присутності голови сільради та завірено печаткой сільради, та Архівной довідкой К 7966 від 24. 12. 1996р. о том що після (через 7 днів) його жінку позбавили політичних прав.!!! Під 19, 20.
В начале 1929р (через три місяця) їх доньку . 8 літ. Посадили по класовому походженю (для виправленя) в трудколонию НКВД УССР 5 м.Киіва, що також підтвержуется офиційною справкой колониі 5.В якому пробила в заключені 7 років. (була тяжко хвора)
7. 01.1939р. посвідчення N17 м .Київ моя мати одружилась с Грудановим Александр Андреевичем що пiдтвєржуется довiдкою НКВД ЗАГСУ м.Київ обще прiзвище - Груданови.
ПО проханю свого супруга (вiйскового) шлюб був разiрван в 1945р. м .Харьків.
03.05.1953р. моя мати Любарт Олександра Іванівна одружилася з Оленцем Григорієм Івановичем, мешканцем м. Чіта (Россия) що підтверджується довідкою Жовтневого РАГС м. Харкова 1493 від 27.07.1998р. Шлюб розірваний 04.12.1962р. 397 під 14450 і вона залишила прізвеще - Оленец. Прил. N16
У 1956р. вона познайомилася з моїм батьком - Муратовим Олександром Івановичем.
У 1957р. народився Я (свідоцтво про народження запис 218, І-ВЛ 203958).
26.12.1962р. було офіційно укладено шлюб з Муратовим Олександром Івановичем (запис 1086 Жовтневий РАГС), прізвище залишила - Оленец. Прил. 14.
Усі мої, та моеї матері намагання, запити та спроби отримати від державних органів юстиції, МВД, СБУ хоча-б будь яку інформацію про ії батька-мого діда Любарт Ивана Михайловича (до 1917р. Любарт-Сангушко ЯН Демьянович) були марними, нам відмовляли на підставі що такі дані є КОНФІДЄЦИЙНИМИ та можутьбути надані лише за запитом суду (відповиді з відмовами прилагаю ).
Ці відмови і є причиною неможливості отримання або відновлення докуметів що посвідчують цей факт.
Походження нашего роду також підтвержуе завіреними заявами моя мати, мій батько, та моя дружина під 22 та 23.
Тому в мене немає іншої можливості ОФІЦИЙНО черіз держоргани влади підтвердіти родство я змушений звернутися з ціею заявою до суду.
Судове рішення мені потрібно з метою підтверження ЮРИДИЧНОГО ФАКТУ родінной-генеалогичной походжености мого роду. (категорія діл ст.234п.1,п.5, ст256п.1,часть2.)
Я, как Великій Князь Украіни, прямий потомок Короля Украіни Любарта Дмитра та іго жінки Буші та моя родина бажаемо повноцінно на ЗАКОННИХ підставинах служити Украіне, народові Украіни, Европейскому Союзу.
Других цілей та правонаступин ціею заявою, я, моя родина,та мій родич ні преслідуемо.
Голова суду должен розуміти что ця судібна справа является ні тільки судібною но і політичною.
На підставі вище викладеного, користуючись ст. 122, 234ч1 п.5, 256 п.1,ч1, 257 ЦПК Украіни.
ПРОШУ
Судібним рішенням встановити ЮРИДИЧНИЙ ФАКТ родиного звязку між дідом (моім прадідом) Князем Любарт-Сангушко Роман-Демьян Евстафий,Павел, Владиславович р.н.1832 м.Пшеворск, та моею матір'ю Оленец (дівоча Любарт ) Олександра Івановною 1921р.н. м.Харьків.
Що вона е онукою свого діда.
ДОДАТОК.
1.Мій паспорт МН417760 - Любарт-Сангушко Є.А. видан 2002 р. Жовтневим РОВД м. Харків.
2.Моє свідоцтво про народження 1-ВЛ 203958 м. Харків.
3.Заповіт моєї матері на мене 1996р.
4.Моє свідоцтво про переміну фамілії з батьківської Муратов на материну Любарт-Сангушко.
5.Свідоцтво про смерть моєї матері Оленец (Любарт) А.И. 27.01.2000р. м.Харків.
6.Свідоцтво про вступ на спадщину за 14.01.2004 р.
7.Повідомлення від 5.12.2000 р. із Держархіва Кракова Польша що в Бразилії мешкає мій родич Пауль Сангушко 1973 р. народження який являється правнуком рідного брата мого прадіда (тобто моєму рідному прадіду його дід приходився усиновленним племінником.).
8.Повідомленні від 3.02.2011 г. NI843-2/11 Польша, з Держархіва в Кракове о том що в архіві є данні на батьків, дату і місце народження мого прадіда Князя Любарт-Сангушко Р . Д. Є.П.В
9.Ксерокопія данних о місці народження і батьків мого прадіда.
10.Справка з даннимі о браке з його дружиною Графінею Кароліною Фон Тун Гогенштейн 23.09.1848 р. народження Дечін Чехія + померла Вена 3.01.1926 р.
11.Мій запит на польській та російській мовах від 24.02.2011 г. в Госархів м. Кракова і м. Тарнов, про виявлення данних на моїх родичів.
12.генеологічна таблиця від мєне до мого прадіда Князя Любарт-Сангушко Р . Д. Є.П.В.
13. Посвідка 17 від 7.1. 1939р. про шлюб моей мати Любарт А.И. и Груданов А. А.обща фамилия -Груданови. м. Киів.
14. Посвідка 1493. від 3.05. 1953р. та Свідотство III- УР 773406 від 26. 12. 1962р. про шлюб моей мати Оленец (Любарт)А.И. и Муратов А.И. м. Харків Жовтневий РАГС.
16. Справка о шлюбе Любарт А.И. и Оленец Г.И. и довідка про розірвоння шлюбу 4. 12. 1962р. м. Харків. Жовтневий РАГС.
15.Довідка від 19.05.2000 р. та 28.09.2006 р. з Облюста Харьківській обл. про те що документи про шлюб мого діда Любарт І. М. та моєї бабці Магелат М.Л. якби - не збереглись.
16. Справка N862 від 8.06.1998 г. що за номером 2067 від 13.05.1921 р. м.Харків вул. Кацарська,9 зареєстріровано народження моєї матері Любарт А.І. батьки Любарт І. М. Мати Любарт М.Л.
17. Свідоцтво 227830 від 23.01.1969 р. 534 Жовтневий РАГС м. Харків зареєстровано смерть Любарт М.Л. 22.01.1969 р. (моя бабця) 1888 р. народження.
18. Свідоцтво про смерть діда Любарт И.М. ВЛ 086817 (отруєння) 31.11.1928 р. вік 39 років с. Перекіп Валк. Района Харьк. Обл.
19. Свідоцтво від 13.04.1998 р. по місту вбивства мого діда Любарт І.М. 5 жителей с. Перекоп, вбили співробітники ГПУ, НКВД УССР свідоцтво дане та завірено в присутності голови сільради.
20. Архівна Справка від 24.12.1996 р. К 7966 : про те що через 7 днів після вбивства мого діда мою бабусю Любарт М.Л. лишили політичних прав (избираться и бути вибраной).
21. Справка з трудколонии НКВД 5 м. Київа куди мою мати відправили на " пребування" як доньку ворога Українського народу з 1929 р. по 1937 р.
22. Пояснення моій мати Любарт А.И. від 19.01.1994 р. і 20.03.1998 р. в госоргани української влади завірено печаткою Октябрьского райсполкому м. Харків.
23.Свідоцтво мого батька від 22.06.2006 р. та ксерокопія його паспорта МН 507830 видан 19.08.2002 р.: що зі слів своєї тещі та своєї дружини він знав що батько моєї матері мав двойну фамілію Любарт-Сангушко і його батьком був Князь Любарт-Сангушко Р . Д. Є.П.В.
Нотаріальне свідоцтво моєї дружини Літвін Л.І. та моє від 17.12.2007 р. зареєстровано у нотариуса Харьківського міського нотаріального округу Шеметова О.В.
24. Свідоцтво про смерть I ВЛ 130299 м. Харків від 6. 02.2007 р. Муратов А.І. (мого батька).
25. Архівна довідка від 21.04.2004 р. з Держархіва Хмельницької обл. (завірено печаткою учреждения)про те що дійсно мого прадіда вбили в м. Славуті, а також про те що книга строго і точно написана за документами фонду ЦДІА Украини та Житомирського Держархіва, Хмельницької обл. (підпис, печатка директор архіва П.Я. Слободянюк).
26. Звернення моі та моєї матері від 20.03.1999 р. до Міністра Юстиції України і 7 аркущів відписок з Міністерства Юстиції України, Харківській та Хмельницькій обл. Ізяславського р-на РАГСу.
Тобто вказани прічини неможливости відновлення та одержання документа про походження: несохраність архіву, недбалість видповідних осіб та КОНФИДЕНЦИАЛЬНОСТЬ .
27.06. 2011р. В.Князь Любарт-Сангушко Е.А.
ПРИКЛАДАЮ.
Заява від 27.06.2011р. суду + две копии зацікавеній особи з пакетом документов, пакет прилагаемих документов для суду остался в справі 2-0-56/11 судя І.Срокіна.
Прохаю ГОЛОВУ СУДУ суддю В.В. Старостіна, пріняти діло в свое проізводство шляхом відкреття судібного провадження.
Дякую.
|
