ПОШУК Для пошуку потрібно використовувати не більше одного слова або його частини
Андрій Заєдінов
Народився 1 травня 1924 року в селі Милятин-Почепки (теперішня Рівненська область) в сім'ї селян. Всього було четвро дітей - дві сестри і двоє братів. Вчився в польскій школі - але швагро, котрий був членом місцевого осередку "Просвіти", приносив Андрію книжки, в яких розповідалося про історію України. З того все і почалося...
Коли почалася війна з фашистами, Андрій добровільно вступив до УПА. Аби не накликати біду на сім'ю та сусідів, пішов вночі - нібито не з своєї волі. Три місяці проходив вишкіл на Кременеччині - і після цього отримав перше завдання: у складі похідної групи у 60 бійців під командуванням галичанина Явора йти на Східну Україну - з агітаційною метою. Йшли переважно ночами. Дійшли до Білої Церкви. Не раз вступали в бій з німцями. Шлях групи відмічений березовими хрестами - з походу не повернулося 24 вояки...
Після повернення не Кременеччину у складі куреня Ясена пішли на Полісся - Сарни, Дубровиця, Костопіль. Знову бої з поляками та німцями.
У 1944 році отримав завдання організувати свою боївку. В тому-таки 1944 році, весною, у важкому бою з частинами НКВС, втратили 12 товаришів. В бою під Гурбами, поранений в ногу, Андрій Заєдінов потрапив в полон.
2 тижні не отримував медичної допомоги. В камері панували свої порядки - блатні, з якими довелося сидіти, зі згоди начальства встановили свій режим. А.Заєдінов разом з товаришами не побоялися виступити проти. Почалися допити - били до втрати свідомості, проколювали штиком рану на нозі. Проте боєць не виказав нікого з товаришів.
Суд виніс смертний вирок...
В суду не просив нічого. Відмовився писати прохання про помилування. 2 тижні провів у камері смертників. Ночами чув, як забирали товаришів з сусідніх камер - вели на розстріл...
За 2 тижні вирок був замінений на 20 років каторги і 5 років поразки в правах.
На станції Оженин в'язнів посадили у товарні вагони - везли аж до Находки, потім пароплавом - до Магадану, потім 600 кілометрів машинами - на золотодобувні копальні. Всього етапом прибуло 6000 чоловік - українці, естонці, литовці. Важка праця, знущання конвойних - все це призвело до того, що вижило лише 1050 людей. За будь-яку провину людину роздягали - її живцем з'їдали комахи, випиваючи кров. Улюбленою розвагою конвою були накази принести щось з лісу - як тільки в'язень відходив, його розстрілювали "при попытке к бегству".
Потім - робота на уранових копальнях в Будовичах. Це була гора висотою 800 метрів, потрапити на яку можна було лише канатною дорогою. Знову - робота і смерть...
Після смерті Сталіна настало полегшення. Спеціальна комісія почала переглядати справи ув'язнених. Після звільнення приїхав до Славути. Як у всіх звільнених, виникли величезні проблеми. На рідну Рівненщину жити не пустили - почав працювати в Славуті вантажником в будівельному управлінні. Працював 2 роки - лише після цього зміг забрати в Славуту дружину, з якою познайомився ще в Будовичах. Далі - робота трактористом, машиністом тепловоза. Отримав квартиру - і пропозицію стати нештатним співробітником КДБ. Працівники органів, вочевидь, так і не зрозуміли основний життєвий принцип Андрія Оверковича Заєдінова - бути порядним до кінця...
Помер А.Заєдінов 2008 року...
Вічная пам'ять!
Місто
Архіви