Місто
Район
ТП "Край"
Дослідження
Славутчани
Храми
Школи
Українська Повстанча
Архіви
Спогади
1944, 12 травня
Підпілля
Доля вояка
Іван Зеленюк
Шлях
Арсен Зінчук
Андрій Заєдінов
Степан Гринюк
Обеліск
Гуків 2006 р.
Покрова 2007р.
Покрова 2008р.
Гурби 2009р.
2010 р.
2012р.
2013р.
2016р.
2017р.
Ліси
Преса про місто
Політика
Мистецтво
Лінія фронту
Новини
Гостьова книга
Online-Бібліотека

ПОШУК
Для пошуку потрібно
використовувати
не більше одного слова
або його частини







Google




Мiсто Старокостянтинiв




1165

каталог сайтів





УПЦ Київського Патрiархату



Андрій Заєдінов

  Народився 1 травня 1924 року в селі Милятин-Почепки (теперішня Рівненська область) в сім'ї селян. Всього було четвро дітей - дві сестри і двоє братів. Вчився в польскій школі - але швагро, котрий був членом місцевого осередку "Просвіти", приносив Андрію книжки, в яких розповідалося про історію України. З того все і почалося...
  Коли почалася війна з фашистами, Андрій добровільно вступив до УПА. Аби не накликати біду на сім'ю та сусідів, пішов вночі - нібито не з своєї волі. Три місяці проходив вишкіл на Кременеччині - і після цього отримав перше завдання: у складі похідної групи у 60 бійців під командуванням галичанина Явора йти на Східну Україну - з агітаційною метою. Йшли переважно ночами. Дійшли до Білої Церкви. Не раз вступали в бій з німцями. Шлях групи відмічений березовими хрестами - з походу не повернулося 24 вояки...
  Після повернення не Кременеччину у складі куреня Ясена пішли на Полісся - Сарни, Дубровиця, Костопіль. Знову бої з поляками та німцями.
  У 1944 році отримав завдання організувати свою боївку. В тому-таки 1944 році, весною, у важкому бою з частинами НКВС, втратили 12 товаришів. В бою під Гурбами, поранений в ногу, Андрій Заєдінов потрапив в полон.
  2 тижні не отримував медичної допомоги. В камері панували свої порядки - блатні, з якими довелося сидіти, зі згоди начальства встановили свій режим. А.Заєдінов разом з товаришами не побоялися виступити проти. Почалися допити - били до втрати свідомості, проколювали штиком рану на нозі. Проте боєць не виказав нікого з товаришів.
  Суд виніс смертний вирок...
  В суду не просив нічого. Відмовився писати прохання про помилування. 2 тижні провів у камері смертників. Ночами чув, як забирали товаришів з сусідніх камер - вели на розстріл...
  За 2 тижні вирок був замінений на 20 років каторги і 5 років поразки в правах.
  На станції Оженин в'язнів посадили у товарні вагони - везли аж до Находки, потім пароплавом - до Магадану, потім 600 кілометрів машинами - на золотодобувні копальні. Всього етапом прибуло 6000 чоловік - українці, естонці, литовці. Важка праця, знущання конвойних - все це призвело до того, що вижило лише 1050 людей. За будь-яку провину людину роздягали - її живцем з'їдали комахи, випиваючи кров. Улюбленою розвагою конвою були накази принести щось з лісу - як тільки в'язень відходив, його розстрілювали "при попытке к бегству".
  Потім - робота на уранових копальнях в Будовичах. Це була гора висотою 800 метрів, потрапити на яку можна було лише канатною дорогою. Знову - робота і смерть...
  Після смерті Сталіна настало полегшення. Спеціальна комісія почала переглядати справи ув'язнених. Після звільнення приїхав до Славути. Як у всіх звільнених, виникли величезні проблеми. На рідну Рівненщину жити не пустили - почав працювати в Славуті вантажником в будівельному управлінні. Працював 2 роки - лише після цього зміг забрати в Славуту дружину, з якою познайомився ще в Будовичах. Далі - робота трактористом, машиністом тепловоза. Отримав квартиру - і пропозицію стати нештатним співробітником КДБ. Працівники органів, вочевидь, так і не зрозуміли основний життєвий принцип Андрія Оверковича Заєдінова - бути порядним до кінця...
  Помер А.Заєдінов 2008 року...
  Вічная пам'ять!