Google




Мiсто Старокостянтинiв




1165

каталог сайтів





УПЦ Київського Патрiархату


Різне:   Українська доля Мультикультуралізм Крах НАТО без упереджень ЖЕК як символ Музей як соціокультурне явище По той бік Дніпра Екологічна експертиза

Українська доля: слабкі загинуть, сильні виїдуть

 Однією з найяскравіших передвиборних обіцянок президента є пасаж про 50 мільйонів українців у 2020 році.
 Фахівці Інституту демографії та соціальних досліджень популярно пояснили фізичну абсурдність цієї обіцянки, але річ не в тім. Справжня істина, яку приховує український істеблішмент, полягає у тому, що навіть нинішня кількість українців - надмірна.

 Непотрібні українці

 Коли теоретики економічних реформ ведуть мову про конкурентні переваги України, то поряд із транзитним потенціалом та родючими ґрунтами неодмінно згадують про трудові ресурси. Однак вони не тотожні населенню. Трудові ресурси - це працездатні люди, яких у 2010 році в країні було трохи більше 20 мільйонів осіб або 44%.

 Кількість населення в Україні, тисяч осіб

 

всього

у тому числі:

міське

сільське

1990

51 838,5

34 869,2

16 969,3

1995

51 728,4

35 118,8

16 609,6

2000

49 429,8

33 338,6

16 091,2

2005

47 280,8

32 009,3

15 271,5

2010

45 962,9

31 524,8

14 438,1

Джерело: Держкомстат

 Україна - це традиційно сільська держава, сільських жителів у країні зараз 14,5 мільйона. На початку 21 століття у сільському господарстві в провідних державах було зайнято менше 5% працездатного населення, а в США - лише 2,5%. В Україні цей показник становить приблизно 30%.
 Не сьогодні-завтра земля не тільки де-факто, але й де-юре отримає власника - потужних вітчизняних та міжнародних агрохолдингів.
 В далекому 1991 році американець Дан Форгі, керуючий фермою "Кронін фариз" в штаті Південна Дакота, управляв господарством, яке мало 2 086 гектарів ріллі. На цей обсяг вистачало чотирьох працівників і трьох тракторів.
 В Україні 40 мільйонів гектарів сільськогосподарських земель. Тобто для їх обробки за сучасними технологіями потрібно 102 тисячі працівників. Якщо до цього додати ще 100 тисяч осіб обслуговуючого сектора і 600 тисяч осіб членів їх родин - нехай у кожного працівника сім’я з чотирьох осіб і працює він один, виходить 800 тисяч осіб.
 Сучасні аграрні технології в Україні будуть широко впровадженні майже миттєво після остаточного вирішення земельного питання. Тимчасом в державі 14,5 мільйона селян, з яких працездатних - не менше 6 мільйонів. Отже, в Україні в сільській місцевості зосереджено 5 мільйонів потенційних безробітних. Без пенсіонерів. Зараз високий рівень безробіття серед селян приховується за рахунок специфічної статистичної категорії зайнятих у неформальному секторі. Це люди, які намагаються вижити завдяки натуральному підсобному господарству, оскільки для переходу до товарного їм не вистачає ні ресурсів, ні знань, а знайти роботу вони не можуть.
 Левова частка зайнятих у неформальному секторі, яких у першому півріччі 2010 року налічувалося 4,5 мільйона осіб, припадає на мешканців сіл - 2,3 мільйона - та райцентрів - 700 тисяч. Тобто з 5 мільйонів селян безробітних уже половина.
 За результатами соціологічного моніторингу "Українське суспільство-2010" 80% населення назвали безробіття найбільшою проблемою, тоді як 2008 року цим переймалося лише 54,4%. Серед зазначених 80% громадян селян - 33%.
 Однак це не просто безробітні. Це виборці, споживачі пенсій, а також потенційно небезпечні для влади та транснаціональних компаній бунтарі, які не будуть спокійно гуляти уздовж парканів навколо приватних земель.
 Куди подіти цих людей? Методи Гітлера й Сталіна, які по-своєму "вирішували" питання села, неприпустимі. Пригадується Англія та епоха буржуазних революцій, коли селян гнали на мануфактури, формуючи, за Марксом, новий клас "пролетарів".
 Проте в Україні вже більш ніж достатньо "пролетарів", і на них теж чекає доля безробітних селян. Прикладом є потяг української економіки - металургія. При повній завантаженості меткомбінатів країни з повним циклом продуктивність праці становить 200-250 тонн сталі на одного працівника, тоді як на сучасних електрометалургійних заводах цей показник сягає 3-4 тисяч тонн. Більш ніж удесятеро! Скільки треба звільнити робітників, порахувати нескладно.
 У Франції за десять років потужності в металургії були зменшені з 30 мільйонів до 16 мільйонів тонн на рік, а кількість працівників - з 200 тисяч до 50 тисяч. На вирішення соціальних питань там витрачалося 3 мільярди доларів щорічно.
 Може, це ще одна причина українського відсталого виробництва? З початком модернізації такий майдан безробітних набіжить, що 2004 рік буде прогулянкою.

 Чи важко знайти яку-небудь роботу у вашому населеному пункті?

Варіанти відповідей

2005

2006

2008

2010

Легко

26,5

31,3

38,6

18,5

Важко

46,5

43,0

38,8

56,5

Не знаю

26,7

25,7

22,0

23,8

Джерело: соціологічний моніторинг "Українське суспільсво-2010" НАНУ, Інститут соціології

 Однак час не стоїть на місці. "Криворіжсталь", ставши приватною, почала активно зменшувати кількість працівників, а старі-нові власники українських металургійних активів вже анонсували широку модернізацію.
 Будь-яке сучасне та прибуткове виробництво не потребує такої кількості працівників, навіть таких низькооплачуваних, як українські. В Азії люди працюють за ще менші гроші. Народ поженуть не тільки з села, але й з промислових міст. От тільки куди?

 Потрібні українці

 Якщо українці непотрібні Україні, це не означає, що вони не потрібні іншим державам. За даними звіту Світового банку, Україна зайняла п’яте місце у світі за кількістю трудових мігрантів: 7 мільйонів співвітчизників працюють за кордоном, більшість з них - у Росії, Італії та США. Завдяки "гуманним" реформам уряду кількість бажаючих залишити Україну росте з геометричною прогресією.
 Чому у Росії така нервова реакція на європейську інтеграцію України? У РФ катастрофічний дефіцит робочої сили за межами Садового кільця, а армія, незважаючи на фінансовий дощ, має тотальний некомплект особового складу. Що й казати, коли етнічних росіян в Москві залишилося, за деякими підрахунками, не більше третини. Епоха працелюбних українців на нафтових та газових родовищах добігає кінця. Саме російські фахівці обережно, але відверто визначають серед негативних факторів інтеграції України до Митного союзу посилення міграційних потоків та скорочення трудового потенціалу української економіки. Переваги будуть пов’язані із зниженням рівня безробіття та додатковим потоком коштів, що перераховуються українськими робітниками на батьківщину. Тобто, Україні пропонується позбутися надлишкової робочої сили і таким чином вирішити питання безробіття. От тільки куди ці працівники будуть повертатися старими та немічними, і на бюджет якої країни будуть перекладені пенсійні тягарі? Ті ж, хто оберуть західний вектор та успішно реалізують свій трудовий потенціал, у здоровому глузді навряд чи повернуться в Україну, і їх можна зрозуміти.
 Євросоюзу скоро знадобляться українські працівники. Захід перестає гратися у толерантність з представниками азіатської та ісламської ментальності, але працювати комусь треба. Освічені білі християни східного обряду - найкращий вибір. Небажаним для Європи мігрантам завжди знайдеться місце в Україні. Поки шлюзи вільного пересування робочої сили не відкриті, українська влада створює всі умови для зменшення тиску на бюджет. Скорочуються соціальна інфраструктура, мережа шкіл, заклади охорони здоров’я. Населення тимчасом одурманюється телебаченням, завдяки якому влада цинічно експлуатує символи радянського минулого та намагається ототожнити з ним себе. Умови для малого бізнесу стрімко погіршуються. У вільному продажі цигарки, горілка, наркотики. Усе для безболісного скорочення непотрібних українців. Жорсткий дарвінівський відбір: слабкі загинуть, сильні виїдуть.

 Лопата як символ

 Ні влада, ні опозиція питання зайнятості не вирішать: не ті ресурси, не той час. Україна не має "ресурсної" ренти, як Саудівська Аравія. Україна фатально відстала від Німеччини, яка успішно експортує продукцію з високим вмістом доданої вартості. В Україні таких галузей нема. Літакобудування? Вітчизняні авіаперевізники не поспішають купувати українські літаки, а якщо і купують, то з іноземними двигунами, а не продукцією заводу "Мотор-Січ". Виробництво там було орієнтоване на радянський ВПК, коли грошей не рахували і про економічність продукції не думали. Космос? Машинобудування? Як довго можна протриматися на радянських розробках п’ятдесятирічної давнини? І головне - хто буде працювати у збиральних цехах? В Україні середній вік робітників становить 55 років. Старіння ринку праці та непопулярність робітничих професій серед випускників шкіл спричинять гостру нестачу кадрів у вітчизняній промисловості вже у 2015 році. За даними Держкомстату, у 2009-2010 навчальному році в середньому в Україні на 10 тисяч населення навчалося близько 570 студентів, з них у ПТУ - лише 92 учні. Матеріальна база українських ПТУ - на рівні музейних експонатів.
 Однак молодь, яка таки опановує робітничу спеціальність, чинить правильно. В Німеччині зарплата у промисловості становить 4,3 тисячі євро на місяць, у Швейцарії - 5 тисяч євро. В ЄС - медичне страхування, відпустка, пенсійна накопичувальна система. Кваліфіковані робітники заробляють більше, ніж офісний персонал. В Україні робітник заробляє 225 євро на місяць. Про ставлення в державі до людей фізичної праці та й взагалі до людей говорити зайве. В той же час вітчизняні виші тиражують спеціалістів з розрахунку, що Україна - це суцільний Уол-стріт. Проте навряд чи новоспечені юристи та банкіри будуть затребувані навіть у фастівській юридичній консультації чи троєщинському відділені Ощадбанку.
 Чи не для них у Миколи Азарова заготовлена лопата?

Юрій Шпак, економіст

http://www.epravda.com.ua/publications/2011/06/6/287893/