Google




Мiсто Старокостянтинiв






Православна Церква України


''Голос громади'':   N 50 (303) 16 грудня 1999 р. N 2(307) 20 січня 2000 р.

ПОСАДОВІ ОСОБИ І У ЦЕРКОВНИХ СПРАВАХ ПРОДОВЖУЮТЬ БЕЗПІДСТАВНО КЕРУВАТИ

   Становлення Української державності висвітлює різні проблеми. Одна з них - відновлення національних традицій і почуттів. Одним з потужних джерел українського відродження є національна церква. Зокрема традиційна для України - православна.
   На північно-західних теренах області постала Українська Православна Церква Київського Патріархату. У Славутському районі, зокрема у селі Довжки, зовсім недавно з’явилась релігійна громада церкви Трьох Святителів. Відповідно до статті 35 Конституції України, люди скористалися правом сповідувати релігію, де служба ведеться рідною мовою. Здавалося б, що ще потрібно - українці матимуть національну церкву у власній державі. Однак, не всім це виявилось до вподоби. Окрім того, що опонентами виявились окремі вірні УПЦ Московського патріархату у селі, хоч митрополит Володимир ще у 1997 році підписав Меморандум про взаєморозуміння між християнськими конфесіями в Україні. Недоброзичливо повели себе і представники влади. Ось як, наприклад, відреагували на появу громади УПЦ Київського Патріархату далеко не останні люди - голова селянської спілки Петро Григорович Кондратюк та голова сільської ради Віктор Васильович Бабицький. На зауваження одного зі співголів громадсько-політичного об’єднання «Демократична Славутчина»: «Ви відверто підтримуєте УПЦ МП і виступаєте проти УПЦ КП, хоч різниця між церквами лише у мові богослужіння. Церковнослов’янською - у церкві Московського і українською - Київського патріархату.» Відповідь була достатньо зрозумілою: «Ми не перевертні, з якою вірою ми народились і в якій хрестились, то такою нехай у нас буде і церква.» А ось на запитання: «Ви бажаєте сказати, що в Україні, як незалежній державі, не має бути церкви де б правилось рідною мовою?» Відповідь було отримано наступну: «Коли ми розпочинали будувати церкву, то вирішували якою мовою буде в ній правитись. Вирішили церковнослов’янською. Це відповідно зазначено у документах.»
   Таким чином посадові особи і у церковних справах продовжують керувати, хоч як відомо з Конституції України, держава і церква зовсім різні речі. Однак, така реакція далеко не випадкова, якщо пригадати деякі факти.
   Той же голова селянської спілки, свого часу керуючи ще місцевим колгоспом, не пошкодував 25 рублів, аби на водонапірній башті села не майорів синьо-жовтий прапор. Ще одне зняття такого прапора з приміщення ферми обійшлося дешевше - лише за 5 рублів. Обидва прапори були пошматовані. Це було у часи початку відродження України.
   Тепер погляньмо у рік нинішній. Ось Фаїна Никонівна Терентюк звернулась до голови спілки П.Г.Кондратюка з болем - тяжко захворів чоловік, потрібно терміново його везти до лікарні у райцентр та отримала жінка відмову, мовляв, пального немає, хоч трохи раніше залили до службового «уазика» 30 літрів бензину. Тоді Ф.Н. Терентюк попрохала, хоч до дільничної лікарні довез-ти (7 кілометрів до села Ганнопіль), пообіцявши заплатити за використане пальне. Результат той самий. Дивлячись на «шефа», головний бухгалтер спілки Лідія Петрівна Степанюк, до якої вже звернулась Фаїна Никонівна, відповіла: «Голосували за Кучму, то йди, хай він тобі і дасть бензину». До речі, люди у селі здали по 2 гривні на випадок надзвичайних обставин, та допомоги в даному випадку жінка не отримала. І де ті гроші?
   Політична орієнтація П.Г.Кондратюка, як посадової особи і його підлеглих яскраво виявилась у переддень другого туру виборів Президента України - 13 листопада. За склом великого вікна входу у приміщення правління спілки, у гордій самотності червонів плакат на підтримку П.Симоненка.
   А ось що відбувалось у селі 4 грудня ц.р.
   Цього дня, новоутворена громада УПЦ Київського Патріархату села Довжки вирішила нарешті виправити неуважність сільського керівництва до відродження українських національних традицій. Мова йде про хрести, які зустрічали кожного, хто йшов або їхав до села. Так от і до того дня, 4 грудня, місцеві можновладці, які вважають себе українцями, цього не зробили. Голова сільради з’явився у центрі села лише тоді, коли благочинний району УПЦ Київського патріархату, митрофорний протоієрей О. Миколай Бочкай освятив другого хреста. Його, до речі, було встановлено на ділянці, де за часів існування комуністичної імперії атеїзму було зруйновано церкву На її місці гонителі «опіуму для народу», себто релігії, звели кафе, яке зараз вже не працює. Так от голова сільради прийшов лише для того, аби просити так не робити, не бунт-вати людей у селі і взагалі питання створення громади УПЦ Київського Патріархату вирішувати на зборах громади села. Отакої! З одного боку - Конституція, з іншого - голова сільради, який збирається вирішувати за одних людей, що їм робити на зборах з іншими селянами.
   Як тут не згадати П.Симоненка, який намагався стати Президентом України і виступав за підтримку УПЦ Московського Патріархату. Церква з центром у Москві, а за цим, якщо не новий «советский союз», то «славянский» Не дивно, що у Довжках, як і у Славутському районі, кандидат-комуніст отримав більшість голосів, ніж Л. Кучма. Отож є над чим поміркувати.
  
  
С.МЕЛЬНИК, село Довжки Славутсьного району, В.СКОМОРОХА, місто Славута.