Google




Мiсто Старокостянтинiв




1165

каталог сайтів





УПЦ Київського Патрiархату


Біографії:   С.Гамченко Б.Горчак Б.Горчак С.Гощинський Н.Гуйванюк Є.Кіттель В.Кочубей Ю.Пенський Л.Романовський М.Фельденкрайз

Гамченко Сергій Свиридович (Спиридонович) -
дослідник прадавньої історії Славутчини

  Згадуючи про видатних осіб, чиє життя та діяльність пов'язані зі Славутою не можна не згадати ім'я видатного українського вченого, зачинателя археологічних студій на Славутчині - професора Сергія Свиридовича (Спиридоновича) Гамченка.
  Народився Сергій Свиридович (Спиридонович) 7 жовтня 1859 року в містечку Ратно на Волині у родині прапорщика Житомирського батальйону внутрішньої сторожі. Незабаром, після народження він, разом з батьками переїжджає до Києва і у 1872 році вступає на навчання до Володимирської Київської військової гімназії. Унікальність даного навчального закладу полягала в тому, що його викладачами були професори та доценти Київського університету, що давало змогу молодим і допитливим гімназистам відвідувати університетські лекції. Саме завдяки цьому молодий Сергій Гамченко знайомиться з видатним вченим-істориком Володимиром Антоновичем. Саме під керівництвом В.Б.Антоновича, у 1878 році, С.Гамченко, під час літніх канікул, бере участь у археологічній експедиції і проходить археологічну практику, досліджуючи древлянський курганний могильник в передмісті Житомира - Мальованці.
  В 1879 році Сергій Гамченко вступає до Третього Олександрівського військового училища в Москві. Поряд з навчанням військовій справі молодий Гамченко відвідує лекції професорів Московського університету, а зокрема заняття, які провадив знаний російський історик В.О.Ключевський. По завершенню училища, в 1881 році, Сергій Гамченко отримує звання прапорщика артилерії та скеровується на службу до міста Рівного у 32-у піхотну дивізію 11-го армійського корпусу. Саме в цьому корпусі Гамченко проходить усі службові щаблі і врешті отримує у 1892 році звання штабс-капітана.
  Перебуваючи на військовій службі С.С.Гамченко активно займався самоосвітою, провадив археологічні дослідження під час літніх відпусток. Зокрема у 1882 та 1883 рр. бере участь у дослідженні неолітичних культур Прибалтики поблизу міст Вільнюс та Даугавпілс, а з 1884 по 1885 рр. досліджує дюни поблизу м. Києва. За результатами цих досліджень, у 1886 році С.Гамченко отримує право на проведення самостійних археологічних досліджень (т.зв. відкритий лист). І вже у 1888 році з'являється перша наукова праця - "Житомирский могильник. Археологические исследования Житомирской группы курганов". І хоч ця праця вийшла невеличким тиражем, всього 50 екземплярів, але вона дістала визнання провідних вчених-археологів того часу і, фактично, відкрила для наукового світу нового вченого.
  Вириваючи вільні дні від військової служби С.Гамченко, у 1889 - 1895 рр., провадить повномасштабні археологічні дослідження в басейні р. Корчевата та біля с. Студениця на Житомирщині, допомагає В.Антоновичу збирати матеріали до його "Археологічної карти Волинської губернії". Важливою віхою у наукових дослідженнях С.Гамченка стали розкопки у 1896 році в басейні рік Случ і Тетерів пам'яток V—VIII ст. н. е. Особливо результативними були розкопки в околицях Мирополя, де він обстежив городище і 32 кургани. В 1897 році С.Гамченко розробляє проект Статуту Товариства дослідників Волині і у 1900 році входить до грона членів-засновників цього Товариства. Крім того він був обраний членом Волинського губернського статистичного комітету (1899), член-кореспондентом Київського товариства старожитностей і мистецтв (1902), дійсним членом Історичного товариства Нестора-Літописця.
  У 1904 році Сергій Гамченко скеровується до м. Сестрорецьк на посаду полковника Головного Артилерійського управління. Поряд з цим провадить розкопки Сестрорецьких курганів, розташованих у 27 км від Петербурга на півдні Карельського перешийка. За результатами цих розкопок у 1906 році Гамченка обирають членом Російського археологічного товариства. Більш того, за протекцією російських археологів, він вступає до Петербурзького археологічного інституту, який завершує захистом дисертаційної роботи присвяченої дюнним неолітичним стоянкам на узбережжі Фінської затоки.
  У 1909 році за дорученням Імператорської археологічної комісії С.Гамченко розпочав розкопки в районі р. Південий Буг (околиці міст Балта, Ольгопіль, Брацлав) і поступово, у 1913 р., перейшов до розкопок на теренах сучасної Хмельниччини, в Старокостянтинівському районі. Під час Першої світової війни він служить в м. Казань в чині генерала.
  В 1918 році С. Гамченко повертається до Житомира, де у 1919 році очолює археологічний відділ Волинського науково-дослідного музею. Вже як завідувач відділу музею в 1919 - 1923 рр. детально обстежує околиці Житомира в радіусі 20-30 км, обійшовши береги р. Тетерів та її приток (Кам'янки, Гуйви, Гнилоп'яті, Бобровки) та виявивши понад 50 місцезнаходжень ліпної кераміки, відкривши невідомі кургани, особливо безкурганні могильники, поселення V-VIII ст.
  В 1926 році, на запрошення Всеукраїнської Академії наук, С.Гамченко переїжджає до Києва. Тут його обирають дійсним членом Всеукраїнського археологічного комітету (1928), дійсним членом Трипільської комісії ВУАК та комісії по дослідженню великокняжого Києва, віце-президентом Всеукраїнського археологічного комітету ВУАН (з 1928) і керівником його археологічного відділу (з 1927).
  Починаючи з 1927 року археологічні дослідження С.Гамченка зосереджуються навколо розкопок трипільських і ранньослов'янських пам'яток в околицях Шепетівки, Славути, Полонного. Сергій Свиридович неодноразово приїжджає до Славути, здійснює наукове керівництво місцевим краєзнавчим музеєм. Останні свої розкопки вчений провів у 1930 р. у с. Баглаї Старо-Костянтинівського повіту. Після цих розкопок 70-ти річний вчений-археолог виходить на пенсію та остаточно оселяється в м. Житомирі.
  6 жовтня 1932 року Сергій Свиридович Гамченко помирає від голоду під час влаштованого більшовиками Голодомору. Після себе цей видатний вчений залишив не лише значну наукову спадщину та видатну наукову школу, але й добру пам'ять, як зачинатель археологічних досліджень на Славутчині.
  
  Берковський В.Г.,
  канд.іст.наук, директор ЦДКФФА України ім. Г.С.Пшеничного
  Опубліковано в: "Вісті громади. - N 28 (14 липня 2016). - С.5"