Місто
Район
ТП "Край"
Дослідження
Візитка міста та району
Бібліографія
Проект "джерела"
Презентація
Голодомор 32-33
ОУН на Славутчині
Джерела з історії
Геральдика
Карти
Нетішин
Нетішинський музей
Села району
Пам'ятки Славутчини
Статті про місто і район
"Сангушківські читання"
Славута військова
Авторська сторінка
Історія міста в фото
Малюнки Н.Орди
Славутчани
Храми
Школи
Українська Повстанча
Ліси
Преса про місто
Політика
Мистецтво
Лінія фронту
Новини
Гостьова книга
Online-Бібліотека

ПОШУК
Для пошуку потрібно
використовувати
не більше одного слова
або його частини







Google




Мiсто Старокостянтинiв




1165

каталог сайтів





УПЦ Київського Патрiархату


Нетішин:   Село заснував Нетіша Давні господарі Нетішина Історія Нетішина Спогади Нетішин у XXст. Нетішинська ГЕС Сучасний Нетішин Художня школа Схід-Захід Весна 2008 2013р. 2014р. 2015р. 2017р.

Історія Нетішина до поч. XX ст. в короткому нарисі

На сьогодні історія окремих населених пунктів, особливо сіл, є дещо новою галуззю історіографії. І раніше створювалася історія того чи іншого міста, або навіть і села, якщо вони були яскравими учасниками якихось відомих історичних подій тощо, проте на населені пункти дрібнішого значення увага, на жаль, майже не зверталася. Завдання сьогоднішньої історіографії реконструювати особливості локальної історії та встановити масштаби їх впливу на загально-історичні процеси у державі в той чи інший період. Нижче пропонується нарис історії села, попередника теперішього міста-супутника ХАЕС - Нетішина. Розвідка ця є першою спробою узагальненої історії Нетішина і не претендує на повноту та досконалість. Крім того, стан джерельної бази на сьогодні не дозволяє реконструювати події, пов’язані з історією цього населеного пункту, всебічно та вичерпно. Будемо сподіватися, що цю проблему вдасться вирішити з часом. Одразу зазначимо, що розпочинатимемо історію села не з археологічних пам’яток на його території, а з часу першої відомої нам про нього писемної згадки і до революційних подій 1917 року. Археологічна історія Нетішина теж вже почасти знаходить своє висвітлення в наукових виданнях1.
Історія Нетішина сягає своїми початками XVI століття. Перша відома нам на сьогодні письмова згадка про Нетішин датується 1542 роком. Це - лист польського короля Сигізмунда Августа, за яким Нетішин як замкове село переходило за поділом від 1542 року земель князя Костянтина Івановича Острозького княгині Беаті Костелецькій2. Проте можна не сумніватися, що село виникло набагато раніше, й, очевидно, існувало вже на початку XVI ст. Приблизно з цього ж періоду, а саме, від 1546 року, маємо ще одну згадку про якогось нетішинського селянина Охремця, підданого кн. Б.Костелецької, який у незнаного нам ближче Хведора Степановича, слуги князя Кузьми Івановича Заславського, "бджіл двадцятеро видрав і знамена3 соснам показив"4. З давнішого періоду стосовно історії Нетішина до нас дійшли лише розрізнені згадки у письмових джерелах, які важко, як, до речі, і деякі пізніші відомості, звести до якоїсь стрункої системи.
Незабаром село Нетішин стало власністю Ольбрахта Ласького, чоловіка Беати Костелецької, котрий згодом записав його у власність польському королю Сигізмунду Августу. Через кілька років, у першій пол. 70-х, село перейшло у володіння дочки Б.Костелецької - Гальшки Острозької, а незадовго після того стало належати князю Костянтину-Василю Острозькому5. З того часу й до 1603 року Нетішин належав саме йому. Про це, зокрема, свідчать також поборові реєстри Луцького повіту Волинського воєводства від 1577 та 1583 років6. У першому згадується, що з димів7 півдворищних8, яких було 8, плачено по 10 грошів, з димів на чвертях (було 5) по 5 грошів, а огородники9, яких було 9, платили податку по 2 гроші. У другому реєстрі значиться, що в Нетішині було вісім димів, два огородники та п’ятеро підсусідків10. Ще один поборовий реєстр від 1589 року зазначає, що у Нетішині з 8 димів плачено по 15 грошів, з 2 огородників брано податок по 6 грошів, а п’ятеро підсусідків платили податок по 2 гроші11. Як бачимо, порівнюючи другий та третій поборові реєстри, за період з 1583 по 1589 рр. кількість димів, огородників та підсусідків не змінилася, проте за період з 1577 по 1589 кількість огородників з 9 зменшилась до 2, що свідчить про певні соціальні зміни в населенні Нетішина.
Наступним джерелом, яке фіксує відомість про Нетішин, є документ під назвою "Посессия его милости пана воєводы волынского в маєтность ему на деле зосталую", який є переліком волинських маєтностей князя Олександра Острозького, що переходили йому за поділом 1603 року земель князя К.-В.Острозького та його дружини12. На жаль, жодної докладнішої відомості про населений пункт це джерело не дає13, на відміну від інвентаря земель князів Острозьких, який був складений у 1620 році і призначався для розподілу земель князів Острозьких, які не ввійшли до т. зв. ординації, між трьома дочками О.Острозького: Катериною Замойською, Софією Любомирською та Анною-Алоїзою Ходкевич14.
У цьому інвентарі, окрім зазначення імен та прізвищ тяглих15 селян, підсусідків та гайдуків16, вказується, що нетішинські піддані займали чотири дворища, платили з кожного дворища по 14 литовських грошів, а підсусідки платили по 6 литовських грошів. Що стосується інших податків нетішинських селян, то воловщизни17 від вола плачено по 8 лит. гр., вівса з дворища по маці18, вівса волового від волів по чверті19, хмелю з дворища по маці, меду данного піддані давали зі своїх земель 5 відер, податку сторожового20 і порохового21 з диму по два лит. гр.; один гусак та один каплун з диму, курей простих по 4 та яєць по 15 з диму; десятину овечу, свинячу, козину повинні були давати "як і в інших селах". Відробляти повинні були взимку три, а влітку п’ять днів на тиждень, "окрім понеділка, дня торгового"22.
За ІІ Литовським Статутом від 1566 року на литовських та руських землях було проведено адмінстративну реформу. Нетішин увійшов до Луцького повіту Волинського воєводства23.
Після смерті у 1603 році кн. О. Острозького його маєтності, в тому числі й Нетішин, перейшли у спадок його синам - Костянтину і Янушу Олександровичам, і які до часу їх повноліття тримала їх мати - Анна Костчанка Острозька. Після смерті Януша Олександровича у 1619 році Анна розпоряджалася Нетішином ще до 1621 року, коли наступив поділ маєтностей князів Острозьких24. В акті поділу згаданих земель від 1621 року, що відбувався між вищезгаданими дочками О.Острозького, також знаходимо згадку про Нетішин25. Згідно з цим поділом село відійшло кн. А.-А.Ходкевич.
Фіксує Нетішин і реєстр подимного податку від 1629 року, що його досить детально свого часу охарактеризував О.Баранович. За цим реєстром, у Нетішині на той час було 50 димів, тобто, 50 будинків, а отже, приблизно 550 чоловік26, тоді як у сусідніх селах Вельбівному і Кривині, для порівняння, було відповідно 294 і 142 дими27. В.Атаманенко стверджує, що з 1583 по 1629 рр. населення Нетішина, а також сіл Вельбівного й Кривина зросло приблизно у 4,5 рази28, а за 30-40-ві рр. XVII ст. населення Нетішина зросло ще в 1, 66 раза29, а отже, мабуть, складало на сер. XVII ст. понад 900 чол.
Мирне життя і розвиток села порушила Визвольна війна під проводом Б.Хмельницького. Острожчина стала активним театром бойових дій30, в результаті чого село, очевидно, було якоюсь мірою зруйноване військами кн. Домініка Заславського31, хоча про масштаби занепаду докладних відомостей не маємо. Згодом Нетішин ще раз згадується в інвентарі Острога і Острожчини від прибл. 1651-1653 рр. Цей інвентар, очевидно, подав інформацію про населені пункти в тому вигляді, як вони були перед війною, бо на початку інвентаря зазначено: "jako przed wojna bylo" ("як було перед війною"). В той час земельні угіддя Нетішина налічували 19 волок32, подимного плачено 83 зл.(?) Селяни-нетішинці повинні були кожного дня йти на польові роботи до Головель. Платили чиншу з волоки 40 зл., мацу вівса, 2 гусаки, 4 каплуни, 10 курок, 30 яєць тощо. Тут же зазначено, що на річці Горині було в Нетішині два млини, "кіл в них 6"33.
Після смерті у 1654 році кн. А.-А.Ходкевич, останньої представниці прямої лінії князів Острозьких, її маєтності перейшли у власність нащадків її сестри, на той час вже покійної, К.Замойської: сина Яна та двох дочок - Гризельди-Констанції та Йоанни-Барбари, котра вийшла заміж за Яна-Олександра Конецпольського, коронного хорунжого. Спочатку частиною Острога володів Ян Замойський, воєвода київський та сандомирський34, а згодом, в силу родинних обставин, Острог перейшов до Конецпольських. Таким чином маєтки Острозьких протягом 36 років знаходилися у володінні цих двох родів. Як стверджує С.Кардашевич, цей період в історії Острога й Острожчини, а, очевидно, й Нетішина, з огляду на постійні татарські та козацькі наїзди, був періодом найбільшого їх занепаду35.
У 1654 році, по певному припиненні бойових дій на розглядуваних теренах, було складено ревізію частини Острога та Острожчини, до якої увійшов також опис Нетішина. За цією ревізією, як і в попередньому випадку, до села належало 19 волок землі. Далі значиться, що "осади подимного було 83, [а] тепер тільки 6". При цьому, на відміну від попереднього випадку, зазначається, що "чиншу з волоки дають по 1 зл. 10 гр." Окрім іншого, зазначається також і низка інших податків, на яких докладніше зупинятися не будемо36. Така інформація свідчить про певне спустошення та обезлюднення цього населеного пункту.
Про занепад Нетішина у другій половині XVII століття свідчать також наступні дві ревізії Острога: від 1687 та 1690 років37. В цих же документах подається й коротка характеристика волості, в тому числі й Нетішина. Тут зазначено, що у 1687 році Нетішин знаходився у володінні незнаного на ім’я пана Гулевича38, яке він набув від якогось пана Прушовського(?)39. На 1690 рік від пана Гулевича Нетішин тримав якийсь "жид рабин"40. Вказується, що у 1687 році у Нетішині було "підданих 15... між тими підданими дідичних тільки три"41, а в 1690 році підданих було вже 14 і один дідичний мешканець42. Досить помітно, що населення Нетішина, порівняно з попередніми періодами, значно зменшилося. Також в документі від 1690 року зазначено, що згаданий "жид рабин" мав у Нетішині вісім горілчаних котлів і "млинок"43.
Зрештою, і сам Ян-Олександр Конецпольський, не маючи нащадків, не затримав Острог у своїх руках і 20 лютого 1690 року передав його частину та маєтності, які раніше належали князеві О.Острозькому, серед яких і с. Нетішин, коронному гетьману Станіславу Яну Яблоновському44.
Граф Е.Рачинський та Ю.Дунін-Карвіцький згадують про родинне передання Яблоновських, згідно з яким їх предок, коронний гетьман Станіслав Ян (1634-1702) заснував у с. Кривині свою резиденцію. Полонені турки й татари обкопали новозбудований кривинський палац глибоким ровом, що був заповнений водою, який видніє й досі45. У 1702 році відбувся поділ земель між нащадками Станіслава Яна Яблоновського - Яном, Олександром та Станіславом. Острог із волостю відійшов Янові46. Очевидно, саме з того часу с. Нетішин і увійшло до Кривинського маєтку князів Яблоновських, як воно згодом фігуруватиме у джерелах. Кривинський маєток передавався у спадок і належав Яблоновським Яну-Станіславу (1669-1731)47, Станіславу Вінцентію (1694-1754)48, Антонію Варнаві (1732-1799)49. Проте, знову ж, як і в попередньому випадку, докладніших відомостей про село Нетішин не маємо.
У 1793 році відбувся другий розподіл Польщі. 27 березня 1793 року імператриця Катерина ІІ видала Маніфест про включення Правобережної України до складу Російської імперії. 13 квітня 1793 року у складі новоприєднаних українських земель було утворено Брацлавську та Ізяславську губернії. До складу Ізяславської губернії увійшли колишні землі Волинського та частини Київського воєводств50. Згодом указом від 18 червня 1795 р. Ізяславську губернію перейменовано у Волинську, а ще пізніше, у 1797 році, імператор Павло І видав указ про новий адміністративний устрій на Правобережжі: утворювалися Волинська, Подільська та Київська губернії51. Нетішин увійшов до Острозького повіту Волинської губернії52.
З документальних свідчень стосовно Нетішина у XVIII столітті маємо лише невелике повідомлення від 1795 року про те, що в селі була корчма і що її арендував єврей Берко Янкельович53.
На початку ХІХ ст. село знаходилося у володінні князя Максиміліана Яблоновського, і входило до його Кривинського маєтку54 як фільварок - комплекс земельних угідь та господарських будівель, на яких поміщик провадив власне господарство. Загальну характеристику земельного, зокрема, фонду фільварку дає досить детальна його карта під назвою "Mapa folwarku Netyszynskiego" ("Карта Нетішинського фільварку") від 1813 року, виконана, можливо, на замовлення того ж М.Яблоновського55. Всього до Нетішина належало трохи більше ніж 4930 моргів56 земельних угідь, що становило приблизно 2700 га57. Мапа виконана досить детально: на ній позначено три лани - земельні ділянки - перший, другий і третій. Тут же вказуються сіножаті: нетішинські та кривинські, скарбова сіножать тощо. Окрім вищеназваного, на карту нанесено пастовники, вигони, огороди, піщані ґрунти. Умовними позначками показано ліси, чагарники, присадибні земельні ділянки, озера, річка Горинь. Бачимо тут і чотири дороги: тракт із с. Вельбівного до с. Кривина, дорога з с. Бадівки до Кривина, "тракт верстовий" (очевидно, з Вельбівного або Бадівки до Кривина) та дорога з с. Мощаниці до Кривинського маєтку. На сходженні дороги із Мощаниці та верстового тракту зазначено розміщення кривинської корчми, а на межі Нетішина та Кривина, на тракті з Вельбівного до Кривина позначена Павлючина гребля. Між нетішинськими садибами та т.зв. "місцем минулих солов’ївських садиб" знаходилося болото, яке називалося "Утрени". Цікаво, що в той час на р. Горині, приблизно в районі теперішнього Старого млина, було два острови. Мабуть, залишками від русла річки навколо одного з островів є старе річище на лузі поблизу млина, яке є видним і тепер. Мапа підписана експертом із карти загальної Нетішинського фільварку Новицьким58.
В селі був млин, або навіть кілька, бо іноді згадуються "млини нетішинські"59. Відомі імена двох мірошників - "Кирило, старший мельник"60, та "Грицько, Кирилів син"61, а також ім’я млинового писаря - Тадеуш Дидзинський62. Крім того, знаємо також, що в Нетішині на початку ХІХ ст. була "холендерня"63 та "пральня" кн. М.Яблоновського64. З нетішинських урядників під 1806 роком згадується сотник Я.Новак65.
У 1831 році Волинь охопила епідемія холери. Згідно з офіційними даними, в Острозькому повіті на час із 1 лютого по 16 травня захворіло 340 чол., одужало 155, а померло 18566. В селі Нетішині на період з 29 березня по 25 квітня захворіло 9 чол., видужали від хвороби двоє, один помер і 6 залишилися хворими67. Крім того, в липні 1834 року в селі трапилася пожежа, за організацію гасіння котрої та врятування з вогню трьох селян засідателя острозького земського суду Г.Билібу Волинський губернатор нагородив золотою медаллю68.
У 1846 році помер кн. М.Яблоновський, і Кривинський маєток з Нетішином в тому числі перейшов у спадок до його сина Владислава. Останній, проте, не особливо дбав про його розвиток, і згодом все прийшло у запустіння. Рятуючи маєток Яблоновських від повного занепаду, тесть Владислава Бенедикт Тишкевич викупив частину його на ім’я дочки, але лише Плужнянський і Гільський ключі69. В селі продовжували діяти млини. Відомо, зокрема, що купець Дувид бир Мордков Гальперсон мав при млинах свій шпихлір, або комору, де зберігав жито для приготування у Нетішині провіанту для острозького провіантного магазину70. З людей, які працювали при млині, відомий "вірник" Хаім Мордко71. Крім того, під 1851 роком згадується нетішинська гуральня, яка належала В.Яблоновському72. Управляючим села Нетішин у Владислава Яблоновського з 1 квітня 1849 по 1 жовтня 1852 р.р. був Іван Войцехович Сеницький73.
Цікаво також знати, що річка Горинь до впадіння її в Прип’ять, починаючи з с. Нетішина і протягом 537 верст була на середину ХІХ ст. суднохідною 74, а 200 плотів, які щорічно відходили з пристані у с. Нетішині, перевозили товарів на 46 570 крб. сріблом75, що було на той час одним із найбільших показників у цій галузі.
Після того, як с. Нетішин протягом певного часу перебувало разом із усім Кривинським маєтком в адміністративному управлінні Острозької дворянської опіки76, воно разом з усім маєтком було 7 лютого 1856 року продане з публічного торгу в Санкт-Петербурзькій опікунській раді дійсній статській радниці графині Наталії Павлівні Зубовій77.
Куплений маєток графиня Н.Зубова віддавала в управління різним особам, т. зв. "повіреним", надаючи їм широких повноважень у його керівництві78. Таких "повірених" нам відомо кілька: поміщик П.Й.Смуглевич79, титулярний радник Й.О.Бартниковський80, купець першої гільдії І.Я.Герман81, колезький регістратор М.І.Дзиновицький82. У середині 90-х років ХІХ ст. с. Нетішин уже фігурує як власність Марії і Ісаака Германів83, яке вони придбали, мабуть, десь у середині 80-х. Повіреним поміщиків М. і І. Германів був П.Гальперсон84.
В селі була панська економія. Відомі імена економів нетішинського фільварку та економічного прикажчика того ж господарства. Ними були відповідно Ф.Клещовський85 та дворянин Хржановський86, а прикажчиком був І.Г.Вабишкевич87. Крім того, знаємо, що на початок другої половини ХІХ ст. у Нетішинському фільварку гуменним був Сила Савчук, знаний як Василь Венгер88, заказним - Семенюк89, наглядачем полів - Василь Гузай90, польовим Василь Панасюк91. У фільварку вирощували хлібні культури92, гречку, просо, овес тощо93. До 1861 року селяни відпрацьовували панщину згідно з "Інвентарними правилами" від 26 травня 1847 року та від 30 червня 1853 року, які регулювали стосунки між селянами та поміщиками94. Після скасування кріпацтва у 1861 році між поміщиками та селянами укладалися нові відносини, які повинні були фіксуватися в т.зв. уставних грамотах. Завдання виробити уставну грамоту між селянами Нетішинського фільварку та поміщицею Н.Зубовою покладалося на повіреного П.Й.Смуглевича95, проте, чи така грамота була укладена, чи ні - відомостей не маємо. Перед нами цікавий документ, який був виданий повіреним П.Смуглевичем економічному прикажчику Нетішинського фільварку І.Вабишкевичу під назвою "Инструкция исправляющему должность приказчика Нетишинского фольварка Игнатью Вабищевичу", який регламентував стосунки та обов’язки прикажчика стосовно нетішинських селян. Згідно з цим документом, прикажчик повинен був, окрім іншого: "Без ведома и приказания Главнаго Кривинскаго Управления самому не распоряжаться и людей в работу... никуда не посылать - а только в точности исполнять даваемые... еженедельно по Нетишинскому хозяйству письменныя от Главнаго Кривинскаго управления роспоряжения и приказы, - в протокольную книгу внесены, - и из всего на еженедельном... хозяйском совещании надлежащий отчет давать", "за нравственностью и добропорядочним поведением всех людей как мужчин так и женщин села Нетишина и Соловья наблюдать - о всяком безпокойстве, преступлении и произшествии давать знать немедленно по принадлежности" тощо96. У цей період Нетішинським старостою був Кирило Гулай (Гузай)(?)97.
Очевидно, за час управління Кривинським маєтком вищеназваними повіреними він значною мірою підупав в економічному сенсі. Вже згадувана нами судова справа між П.Смуглевичем та Й. Бартниковським фіксує також скарги й інших згадуваних повірених на своїх попередників, що вони використовували господарство графині Н.Зубової переважно для власного збагачення та достатку, що, зрозуміло, призводило до його повільного занепаду98. Для періоду сер. ХІХ ст. стосовно земель Нетішинського господарства також маємо окрему карту під назвою "План інвентарної землі селян-власників с. Нетішина Волинської губернії Острозького повіту", складений у 1865 році99. Подібно до попереднього, план являє собою карту земельних угідь с. Нетішина, на якому також позначено садиби, сінокоси, вигони тощо. До карти додається пояснювальна записка, яка є надзвичайно цінною для встановлення персонального складу нетішинських селян у той період, а також розміру їх земельних володінь100. Карта є також досить цікавою з точки зору встановлення історичної топоніміки, назв урочищ як на території Нетішина, так і його околиць101.
У 1870 році в Нетішині на кошти прихожан було збудовано дерев’яну на кам’яному фундаменті православну церкву в ім’я святого Великомученика Георгія Побідоносця та таку ж дзвіницю102. Нетішинська церква була приписана до приходу села Вельбівна. В селі було кладовище. В 1882 році його було огороджено дерев’яним парканом і тоді ж збудовано на кошти прихожан дерев’яну каплицю103.
У 1872 р.104, за іншими джерелами - в 1875 році105, у с. Нетішині було засновано однокласну школу106, яка 8 лютого 1885 року була перетворена на церковно-приходську107. Учнів навчали місцевий священик та окремий учитель108. На 1881 рік у ній навчалося 20 хлопців. На середину 80-х рр. ХІХ ст. в школі було, за одними даними - 46 хлопців та 6 дівчат109, за іншими - 14 хл. і 4 дівч.110, та ще за іншою інформацією - 40 хлопців та 3 дівчат111. За навчання платили самі селяни. Сума оплати на рік складала за одними джерелами - 141 рубель112, за іншими - 100 рублів113. Автор церковно-приходського літопису Вельбівненського приходу, до якого була приписана, як вже говорилося вище, й церква с. Нетішина, відзначив, що "прихожане очень враждебно относятся к школе - всегда отказываются посылать своих детей в школу, дабы не платить денег, и тяготясь вовсе отказываются от платы денег по приговору 1885 года 5 февраля при передаче сих школ в духовное ведомство, выражаясь: що як мій сын и буде грамотный, то з ніого пана не буде, а буде все такій же мужык - як я грошый на школу недам, то мини нихто ничого не зробыть и зе мужыка мене нихто не скине"114.
Часопис "Волинські єпархіальні відомості" від 6 липня 1908 року повідомляв, що "4 липня (1908 р - Т.В.) вчитель церковно-приходської школи села Нетішина Острозького повіту Федір Марченко призначений вик. обов. псаломщика у село Нетішин"115. Крім того, знаємо також, що Нетішинська церква на 1911 рік закуплювала для своїх потреб 6 пудів свічок із Волинського єпархіального свічкового заводу116.
У 1905 році розпочалася війна між Росією та Японією, у якій брали участь, як повідомляють архівні дані, й селяни-нетішинці, серед яких Потап Мукосій117, Каленик Нагорнюк118, Андрій Пацаловський119 та інші120. У цьому ж році Волинь охоплюють події першої російської революції. У повітовому Острозі відбулася демонстрація гімназійної молоді із закликами про скинення самодержавства. Посилилися селянські виступи121. Царський уряд пішов на певні поступки і дозволив скликати парламент - Державну Думу. Тоді ж, у 1905-1906 рр., жителі с. Нетішина - Яків та Адам Гонгали122, а також Сильвестр Хведюк123 були внесені до додаткового списка виборців, а також осіб, що мали право брати участь у виборах уповноважених по Острозькому повіту для виборів депутатів до Державної Думи Першого скликання. Проте відомо, що Гонгали були присутніми лише в перший день виборів, тобто 24 березня 1906 року, а 25 вже ні124, а С.Хведюк на з’їзд не з’явився взагалі125. Що стосується виборів до Другої Державної Думи, то лише на першому рівні виборів, тобто, на кривинському волосному сході, що відбувався 12 січня 1907 року, від Нетішина балотувався селянин Омелян Микитович Данилюк, який, проте, не здобув переважаючої кількості голосів і на наступний рівень виборів не піднявся126. З нетішинців більше права участі у виборах ніхто не мав. Загалом же, аналізуючи відповідні архівні справи, складається враження, що більшість селян, котрі отримали право голосувати, ці вибори просто ігнорувала.
Приблизно на початок ХХ ст. с. Нетішин стає власністю Цецилії Ісааківни Леві, про що свідчать поодинокі історичні документи127. У цей же час, точніше, у 1907 році, розпочинається відома Столипінська реформа. Жителі с. Нетішина активно включилися у цей процес, прохаючи Волинське відділення Селянського поземельного банку, яке провадило реформу на цих теренах, допомогти їм придбати землі як на території Нетішина, так і навколишніх сіл128. Мабуть, у цей же період Ц.І.Леві продає значну частину Нетішина, якщо не все село, Волинському відділенню Селянського поземельного банку, про що свідчить "План частини Кривинського майна при селі Нетішині і селі Бадівці Волинської губернії Острозького повіту, що належить Селянському поземельному банкові, бувшого володіння Цецилії Ісааківни Леві, і проданого відрубними й хуторськими ділянками селянам різних сіл". Дійсний план є копією з генерального плану земель села Нетішина, що був складений у 1909 році. Копія, про яку йдеться, у 1912 році була видана селянину А.М.Лавруку, який купував ділянку землі при с. Нетішині129.
Окрім сказаного вище, знаємо також, що приблизно на початку ХХ століття у селі згорів старий дерев’яний млин, і на його місце було збудовано новий, кам’яний, із найсучаснішим на той час обладнанням130, який знаходився у власності Ц.І.Леві і на 1913 рік давав 66 000 пудів перемолу щорічно. Обслуговувало млин 17 робітників131. На 1911 рік в Нетішині нараховувався 301 двір з кількістю населення 1835 чоловік132. На початку ХХ століття сільським старостою був Мирон Пилипчук133. А ще "Памятная книжка Волынской губернии на 1914 год" повідомляє, що нетішинець В.Й. Маленюк-Мельник входив до повітового земського зібрання134.
У 1917 році відбувається повалення російського самодержавства. До влади в Україні приходить Центральна Рада на чолі з М.Грушевським. У жовтні того ж року в Росії більшовицьким переворотом було припинено діяльність Тимчасового уряду. Українські землі, і Нетішин у тому числі, входять у сумнозвісну нову історичну епоху - період радянської тоталітарної влади. Доля Нетішина і нетішинців у цю добу ще чекає на свого дослідника.
Історія села Нетішина є досить цікавою для нас сьогодні, коли все більш актуальним стає вивчення регіональної історії, проте, на жаль, докладному висвітленню усіх пов’язаних з нею подій заважає брак історичних джерел практично з усіх історичних періодів. При цьому хотілося б відмітити той момент, що порівняно з іншими населеними пунктами Нетішин зберіг досить потужний корпус джерел, чого, наприклад, не можемо сказати про інші села чи містечка. Сподіваємося, що евристична діяльність та нові краєзнавчі досягнення зможуть значною мірою розширити наші відомості про цей населений пункт.


Примітки:
1 Див., напр.: Березанська С.С., Гершкович Я.П., Самолюк В.О. Розкопки курганів тшинецької культури на р. Горинь //Археологічні відкриття в Україні. 1997-1998. - К., 1998.-С.53-54; Berezanska S. Samoljuk W. Taras H. Cmentarzysko kurhanowe kultury trzcinieckiej z okolic Netiszyna na Wolyniu (Grupa I) //Archeologia Polski Srodkowo-Wschodniej.-Lublin, 2003.-T.VI.2001.-S.184-214 та ін.
2 Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі - ЦДІАУК).-Ф.256.-Оп.1.-Спр.8.-Арк.4 зв.; див. також публікацію цього документа: Тесленко І. Акт поділу володінь між кнг. Беатою з Костельця і кж. Гальшкою Острозькою 1542 року як джерело з соціально-економічної історії Острозької волості //Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: міжвідомчий науковий збірник /Редкол.: Р.Я.Пиріг (голова) та ін.-К., 2001.-Вип.3: Джерелознавчі дисципліни.-С.115.
3 Мабуть, маються на увазі "знаки власності".
4 Archiwum ksiazat Lubartowiczow Sanguszkow.-Lwow, 1892.-T.4.-S.468-469.
5 Kempa T. Konstanty Wasyl Ostrogski, wojewoda kijowski i marszalek ziemi wolynskiej.-Torun, 1997.-S.175-176.
6 Zrodla dziejowe.-Warszawa, 1889.-T.XIX.-S.37, 81.
7 Дим - житлове приміщення, житлова будівля.
8 Дворище - весь комплекс селянського господарства з садибою, ріллею, угіддями.
9 Огородники, городники - категорія феодально-залежних селян в Україні в 14-19 ст. Були власниками присадибних ділянок-городів і відбували шляхті пішу панщину, а також наймитували у заможних селян.
10 Там само. Підсусідок - той, хто не маючи власного житла, мешкав у іншого господаря у якості сусіда.
11 Archiwum Glowne Akt Dawnych w Warszawie (далі -AGAD).-Archiwum Skarbu Koronnego.-Dz.1.-Sygn.31.-S.4. Висловлюю подяку І.Тесленку за надання цього джерела.
12 Див.: Ковальский Н. Источники по социально-экономической истории Украины (16 - 1 пол. 17): Структура источниковой базы.-Днепропетровск, 1982.-С.72. Про поділ 1603 року див. також: Ковальский Н.П. Акт 1603 года раздела владений князей Острожских как исторический источник //Вопросы отечественной историографии и источниковедения. - Днепропетровск, 1975. - Вып.2. - С.113-137, а також: ЦДІАУК.-КМФ.32.-Оп.2.-Од. зб.1322; Інститут рукопису Національної Бібліотеки України ім. В.Вернадського НАН України (далі - ІР НБУВ).-Ф.8.-Од. зб.230; Biblioteka Polskiej Akademii Nauk w Krakowie. -Wydzial rekopisow.-Rkp. 2251.-S.157-160v.
13 Авторові відомо про існування у Краківському Державному воєводському архіві (Польща) у секції 1 "Архів Сангушків" реєстру вибирання побору від 1604 року - Sygn. 65, який, очевидно, пролив би більше світла на соціально-економічну ситуацію в Нетішині на початку 17 ст., проте з відомих причин ознайомитися з ним він не мав змоги.
14 Володіння князів Острозьких на Східній Волині (за інвентарем 1620 року) /Перекл., упор. і передмова І.Ворончук.-К.; Старокостянтинів, 2001; див. також: Biblioteka Uniwersytetu Warszawskiego.-Wydzial rekopisow. . 425.-S.143; ІР НБУВ.-Спр.3909; Інвентар частини замку в Острозі 1620 року /Підгот. М.Боянівська //Острозька давнина: Дослідження і матеріали.-Львів, 1995.-Т.1.-С.122-124.
15 Тяглий селянин - селянин, що мав робочу худобу, "тягло".
16 Гайдуки - учасники збройної боротьби проти турків у 15-19 ст.; легкоозброєні вояки, які перебували на службі великих магнатів Угорщини та Польщі.
17 Воловщизна - податок на вола.
18 Маца - міра об’єму сипких тіл, що дорівнювала 8 пудам, або 128 кг.
19 Чверть - міра ваги, що могла дорівнювати 8, 12, 24 пудам.
20 Сторожовий податок - податок, котрий сплачувався грошима замість власного виконання сторожі.
21 Пороховий податок - податок на зброю і порох для оборони від нападів.
22 Володіння князів Острозьких на Східній Волині.-С. 150-151.
23 Дорошенко Д. Нарис історії України.-К, 1991.-Т.1.-С.119.
24 Dlugosz J. Podzial latyfundium Ostrogskich w roku 1621// Acta universitatis Wratislaviensis: Historia XVI. - Wroclaw, 1969. - 108. - S.3-15; Вихованець Т. Костянтин і Януш Олександровичі Острозькі.-Острог, 2001.-С.47, 50.
25 ЦДІАУК.-Ф.256.-Оп.1.-Спр.132.-Арк. 10 зв.
26 Баранович О. Залюднення Волинського воєводства у першій половині XVII ст.-К., 1930.-С.39. І.О. Ворончук вважає середньою кількістю душ одного диму приблизно 11 осіб. Див. Ворончук І.О. Про коефіцієнт диму на Волині в другій половині XVI - середині XVII ст. //Український археографічний щорічник.-К., 1999.-Вип.3/4.-С.212-229.
27 Баранович О. Вказ. праця.-С.39.
28 Атаманенко В. Острозька волость у кін. XVI - пер. пол. XVIІ ст. //Осягнення історії: Збірник наукових праць на пошану проф. М.П.Ковальського.-Острог; Нью-Йорк, 1999.-С.141.
29 Його ж. Організація господарства в маєтках Острозьких в першій половині XVII ст. //Матеріали XVII - IX науково-краєзнавчих конференцій "Остріг на порозі 900-річчя". 1996-1998 роки. -Остріг, 2000.-С.12.
30 Див.: Мицик Ю. Острог в роки національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр.-Острог, 2001.
31 Див.: Владимирский-Буданов М. Передвиженіе южно-русскаго населенія в эпоху Богдана Хмельницкаго //Киевская старина.-К., 1888.-T.XXII.-іюль.-С.86.
32 Волока - міра земельної площі, що дорівнювала в українських землях 23, 89 га.
33 AGAD.-Archiwum Branickich z Suchej.- 323/409.-S.617; порів.: Ковальський М. Документальні джерела з історії м. Острога, виявлені в Головному архіві давніх актів (АГАД) у Варшаві //Матеріали IV науково-краєзнавчої конференції "Остріг на порозі 900-річчя". -[Сокаль], 1993.-С. 71.
34 Zielinska T. Poczet polskich rodow arystokratycznych.- Warszawa, 1997.-S.467-468.
35 Kardaszewicz S. Dzieje dawniejsze miasta Ostroga: materyaly do historyi Wolynia.-Warszawa; Krakow, 1913.-S.76.
36 AGAD.-Zespol Lubomirskich z Malej Wsi.- 495.-S.11.
37 Відділ рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАНУ (далі - ВР ЛНБ).-Радз. 130/ І, І.
38 Там само.-Арк.15.
39 Там само.-Арк.52 зв.
40 Там само.
41 Там само.-Арк.15.
42 Там само.-Арк.52 зв.
43 Там само.
44 Kardaszewicz S. Dzieje...-S.76.
45 Dunin Karwicki J.Wedrowka od zrodel do ujscia Horynia.-Krakow, 1891.-S.67; Raczynski E. Dziennik podrozy do Turcyi, odbytej w roku MDCCCXIV. -Wroclaw, MDCCCXXI.-S.5; див. також: Вихованець В., Вихованець Т. Хто ж був першим власником Нетішина? //Нетішинський вісник.- 4 серпня 2001 року.-С.7.
46 ВР ЛНБ.-Ф.103.-Оп.1.-Спр.6820.-Арк.3.
47 Polski Slownik Biograficzny (далі - PSB).-T.X.-Zeszyt 2.-S. 221; див. також: Вихованець В., Вихованець Т. Хто ж був першим власником Нетішина?-С. 7.
48 PSB. T.X.-Zeszyt 2.-S.239.
49 Ibidem.-S.216.
50 Костриця М. Утворення Волинської губернії //Звягель древній і вічно молодий. Тези Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції з нагоди 200-річчя утворення Волинської губернії, 200-річчя Волинської єпархії та 200-річчя найменування міста Звягля Новоград-Волинським (13-16 вересня).-Новоград-Волинський, 1995.-С.3.
51 Там само.-С.4-5.
52 Супрунов М. Деякі документи про утворення Волинської губернії (1795-1796) // Звягель древній і вічно молодий.-С.6-7.
53 Фонди Острозького державного історико-культурного заповідника (далі - ОДІ-КЗ). КН 4437/VI - Р 795.-Арк.291.
54 Державний архів Рівненської області (далі - ДАРО).-Ф.22.-Оп.1.-Спр.6.-Арк.8.
55 Там само.-Ф.545.-Оп.1.-Спр.473.-Арк.1.
56 Морг - одиниця земельної площі. Відома з 16 ст. у Польщі та Литві. У Польщі найпоширенішими були морги: старий коронний (0, 5985 га) та новопольський (0, 5602 га).
57 Там само.
58 Див. також: Вихованець Т. Нетішин в історичних картах та планах //Нетішинський вісник.-28 липня 2001 року.-С.7.
59 ДАРО.-Ф.22.-Оп.1.-Спр.48.-Арк.5.
60 Там само.-Ф.22.-Оп.1.-Спр.6.-Арк. 4.
61 Там само.-Арк. 14.
62 Там само.-Арк. 8 зв, 10.
63 Там само.-Ф.545.-Оп.1.-Спр.473.-Арк.1. Польське слово ‘holender’ тлумачиться як ‘голандер, голендер, рол (тех.)’. Словник іншомовних слів за ред. О.С.Мельничука (К., 1975) тлумачить слово ‘рол’ так: 1) рол (нім. Rolle, від лат. Rotula) - коліщатко; 2) машина (ванна з обертовим розмелювачем) для розмелювання волокнистих матеріалів (напр., ганчір’я), з яких виготовляли папір або картон. Отже, мабуть, у Нетішині на той час було якесь невеличке підприємтво з підготовки сировини для сусідніх папірень.
64 ДАРО.-Ф.22.-Оп.1.-Спр.6.-Арк. 13.
65 Там само.-Арк. 4 зв.
66 ЦДІАУК.-Ф.553.-Оп.34.-Спр.43.-Арк.3.
67 Там само.-533.-Оп.2.-Спр.1227.-Арк. 16 зв.
68 Там само.Ф.442.-Оп.1.-Спр. 1784.-Арк. 14. (інформ. з картотеки ЦДІАУК, топонім "Нетішин")
69 Dunin Karwicki J.Wedrowka...-S.70.
70 ДАРО.-Ф.22.-Оп.1.-Спр.48.-Арк. 5.
71 Там само.-Арк. 5 зв.
72 ЦДІАУК.-Ф.442.-Оп.452/1851.-Спр.68.-Арк. 12.зв.; ДАРО.-Ф.22.-Оп.2.-Спр.129.-Арк.39.
73 ДАРО.-Ф.22.-Оп.2.-Спр.129.-Арк.21.
74 Военно-статистическое обозрение Российской Империи.-Т.Х.-Ч.3: Волынская губерния.-Санктпетербург, 1850.-С.40.
75 Там само.-С.57.
76 ЦДІАУК.-Ф.442.-Оп.168 (1855).-Спр. 734.-Арк. 9. (інформ. з картотеки ЦДІАУК, топонім "Нетішин").
77 ДАРО.-Ф.22.-Оп.2.-Спр.413.-Арк.12.
78 Нам відома цікава судова справа між двома "повіреними" кн. Зубової, а точніше, між дійсним повіреним, Петром Осиповичем Смуглевичем, який керував маєтком з 2 листопада 1861 року, та його попередником Йосипом Олександровичем Бартниковським, що отримав право розпоряджатися маєтністю 10 травня 1860 року. П.О.Смуглевич, зокрема, звинувачує Й.О.Бартниковського у тому, що він за час управління маєтком привів його до повного занепаду, про що свідчать розлогі пояснення першого у цій справі. Так, наприклад, він говорить, що "прибыв, г. Бартниковский в Кривинское имение нашел во всех фольварках отличный урожай всякого хлеба, луга, поросшие богато, достаточное количество молодого сильнаго рабочаго скота, лошадей, овец, свиней, птиц, пчел и тому подобнаго; нашел все для хозяйства потребное, возы, сани, земледельческие снаряды и всякого рода для фабрик и построек материалы в излишестве и порядочном запасе". Проте, як говорить далі П.Смуглевич, через недогляд та безгосподарське ставлення все занепало і призвело до значних втрат. Серед списку недоглядів Й.Бартниковського зазначено й те, що він "оставшийся после Нетишинской винокурни паровик, разное железо и прочье... не употребил в Комаровскую винокурню, как это было назначено, а за бесценок все продал, и Комаровецкая винокурня по недостатку особосогревательного паровика, для той цели из Нетишина под Комаровку привезеннаго, едва могла выкурить 2/3 вина против того количества, какое по величине квашевых чанов всегда ожидаемо быть могло". (ДАРО.-Ф.22.-Оп.2.-Спр.413.-Арк.3-6.)
79 Там само.-Ф.22.-Оп.2.-Спр.413.-Арк.3. Був з 2 листопада 1861 по 9 серпня 1863 року.
80 Там само.-Арк.3. Був з 10 травня 1860 р. по 2 листопада 1861 р.
81 Там само.-Арк.51. З 26 квітня 1865 року.
82 Там само.-Арк.77. Був, приблизно, з жовтня 1865 року.
83 Там само.-Ф.545.-Оп.1.-Спр.477-479.
84 Там само.-Ф.545.-Оп.1.-Спр.477-479.
85 Там само.-Ф.22.-Оп.2.-Спр.129.-Арк.95. Був у 1856 році.
86 Там само.-Ф.22.-Оп.1.-Спр.130.-Арк.154 зв. Виконував обов’язки протягом певного часу до липня 1859 року.
87 Там само.-Ф.22.-Оп.1.-Спр.130.-Арк.150 зв. Виконував обов’язки протягом певного часу з 1 липня 1859 року.
88 Там само.-Ф.22.-Оп.1.-Спр.130.-Арк.151 зв.
89 Там само.-Арк.17 зв.
90 Там само. - Арк.147.
91 Там само.-Арк. 149 зв.
92 Там само.-Арк.18, 147.
93 Там само. -Арк. 17.
94 Там само.-Арк.100-101.
95 Там само.-Ф.22.-Оп.2.-Спр.413.-Арк.13.
96 Там само.-Ф.22.-Оп.1.-Спр.130.-Арк.100-101; правопис модернізовано.
97 Там само.-Ф.22.-Оп.2.-Спр.97.-Арк.141зв.
98 Там само.-Ф.22.-Оп.2.-Спр.413.
99 Там само.-Ф.545.-Оп.1.-Спр.474.
100 Там само.-Спр. 480.
101 Вихованець Т. Нетішин в історичних картах та планах.-С.7.
102 Теодорович Н. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии.-Почаев, 1889.-Т.ІІ.-С.685-686.
103 ЦДІАУК.-Ф.2205.-Оп.1.-Спр.156.-Арк.1 зв; висловлюю подяку І.Тесленку за надання цього джерела.
104 Теодорович Н. Вказ. праця.-Т.ІІ.-С.685-686.
105 ОДІ-КЗ. КН.ІІІ-Д. 12493 (28934).
106 ЦДІАУК.-Ф.442.-Оп.615.-Спр.268.-Арк.33 зв.
107 Там само.-Ф.2205.-Оп.1.-Спр.156.-Арк.5 зв.
108 Там само.
109 Теодорович Н. Вказ. праця.-Т.ІІ.-С.685-686.
110 ЦДІАУК.-Ф.442.-Оп.615.-Спр.268.-Арк.33 зв.
111 Там само.-Ф.2205.-Оп.1.-Спр.156.-Арк.5 зв.
112 Теодорович Н. Вказ. праця.-Т.ІІ.-С.685-686.; ЦДІАУК.-Ф.2205.-Оп.1.-Спр.156.-Арк.5 зв.
113 ЦДІАУК.-Ф.442.-Оп.615.-Спр.268.-Арк.33 зв.
114 Там само.-Ф.2205.-Оп.1.-Спр.156.-Арк.4 зв; правопис модернізовано.
115 Волынские епархиальные ведомости.-6 июля 1908.- 1908.-С.405.
116 Журналы Епархиального съезда о.о. депутатов сессии 1911 года. Журнал 1.-Почаев, 1911.-С.62.
117 ДАРО.-Ф.16.-Оп.2.-Спр.146.
118 Там само.- Спр.147.
119 Там само.-Спр. 148.
120 Див. там само.-Спр. 95, 143, 144.
121 Андрухов П. Волинська земля: хроніка, джерела, постаті.-Сокаль, 1992.-С.41.
122 ДАРО.-Ф.390.-Оп.1.-Спр.2.-Арк. 66 зв.
123 Там само.-Арк.75.
124 Там само.-Арк.96.
125 Там само.-Арк.105.
126 Там само.-Ф.391.-Оп.1.-Спр.4.-Арк.2-2зв.
127 Див., напр., ДАРО.-Ф.16.-Оп.2.-Спр. 147.
128 Там само.-Спр. 73, 77-79, 95-96, 143-148, 163.
129 Карту і купчий документ до нього люб’язно передав був у тимчасове користування Нетішинському міському краєзнавчому музею правнук вищезгаданого А.М.Лаврука - М.К.Ляшук. Див. також: Вихованець Т. Нетішин в історичних картах та планах.-С.7.
130 Вихованець В., Вихованець Т. Хронологія села Нетішин (з найдавніших часів)//Нетішинський вісник.-4 серпня 2001 року.-С.7.
131 Памятная книжка Волынской губернии на 1914 год.-Житомир, 1913.-С.289.
132 Список населенных пунктов Волынской губернии (по состоянию на 01.01.1910 г.).-Житомир, 1911.-С.274-275; про людність Нетішина див. також: Гладуненко О. До питання про людність Нетішина //Історія міст і сіл Великої Волині.-Житомир, 2002.-Т.25.-Ч.1: Науковий збірник "Велика Волинь".-С.118-119.
133 ДАРО.-Ф.390.-Оп.1.-Спр.5.-Арк.31 зв.; Ф.391.-Оп.1.-Спр.4.-Арк.4.
134 Памятная книжка...-С.472.

Тарас ВИХОВАНЕЦЬ,
магістр історії, вчений секретар
Нетішинського міського
краєзнавчого музею