Мiсто Славута

  Антон Герасимович Матусевич нині мешкає в Рівному, перебуває на заслуженому відпочинку. Все своє життя він присвятив розвитку електрифікації в Україні. За національністю білорус, він народився в Гродненській області 1929 р. Після закінчення середньої школи в 1950 р. став студентом Львівського с/г інституту, навчався на факультеті електрифікації сільського господарства. В 1955 р. отримав диплом інженера-електрика й був направлений на роботу в Хмельницьку міжобласну контору "Сільенерго", котра на той час займалася експлуатацією, ремонтом і будівництвом сільських електростанцій у Хмельницькій, Тернопільській та Чернівецькій областях. Кілька місяців працював у Кам’янець-Подільському р-ні на одній із місцевих ГЕС начальником електромереж і підстанцій. Як відмінного спеціаліста й організатора, в 1956 р. А. Г. Матусевича "Сільенерго" перевело директором Нетішинської гідроелектростанції.
  ...Розмовляти з Антоном Герасимовичем легко і приємно. Високий, худорлявий, не зважаючи на роки, він зберіг у погляді душевну світлість, а в розмові - м’якість і тактовність. А ще - щось невловиме добре й тепле промінилося від усього його єства. І таке воно неповторно білоруське, що його завжди вирізниш з-поміж ментальностей української і російської. Після нашого Нетішина 36 років віддав праці Рівненському "Обленерго". Був начальником інспекції "Держсільенергонагляд", начальником служби надійності і техніки безпеки; трудову біографію закінчив на посаді начальника навчально-курсового комбінату "Рівнеобленерго". Був і залишився Людиною. В його домашньому архіві багато грамот, інших нагород, фотознімків. Чимало документів і світлин, що стосуються нетішинського періоду життя Антона Герасимовича, він люб’язно передав Нетішинському міському краєзнавчому музею. Серед них хочеться виділити "Посвідку про обрання депутатом": з березня 1957 року А.Г.Матусевич був обраний депутатом Нетішинської сільської Ради народних депутатів від виборчого округу 15. Він служив людям, служив Україні, служив велінням власної совісті. Він дарував співвітчизникам світло електричне і світло своєї душі. Побажаймо Антону Герасимовичу Матусевичу доброго здоров’я і світлого настрою. Хай Вас Господь благословить, Антоне Герасимовичу! Вам слово.

  * * *

  А. Г. Матусевич,
  колишній директор
  Нетішинської сільської
  гідроелектростанції

  ...То був час великих надій, світлих сподівань. Зболеним людським душам ще ночами снилися блискавки і громи війни. Люди, а особливо діти, прокидалися і... страх змінювався радістю: це тільки сон... Слава Богу, тільки сон... А на вулиці, хоч і ніч, дуже видно - на стовпах горять електролампочки, їх у Нетішині засвітив колектив працівників гідроелектростанції. Колектив, треба сказати, був немалий: бухгалтер, чотири турбіністи, стільки ж чергових біля щита управління, вісім чоловік ремонтного й допоміжного складу і - директор. Всього вісімнадцять. ГЕС в Нетішині будувалася в 1946-1949 роках. В її основі був проект Київського інституту "Гипросельэлектро". Наша станція була зроблена дуже добротно й давала струм не тільки для Нетішина, але й для хліборобів Солов’я, Кривина, Колом’я, Лисичого, Головель, Дідової Гори, Потереби, Дорогощі, Півневої Гори, а також Білотина.
  Нетішин вразив мене своєю мальовничістю: краса невимовна... Ліси, луки, Горинь, перегороджена біля млина - там була дамба з греблею і головним водоспускаючим щитом, непомітно переходила в дзеркальну гладь водосховища. А розіллялось воно там, де нині височать будинки міста Нетішин. Навкруги було так гарно, що я вирішив зробити собі на пам’ять фотографію (тепер зберігається у фондах НМКМ - В.В.) А на луках, бувало, косили ми, енергетики, сіно для колгоспу. Головою правління був Олександр Лук’янович Кирилюк. Великий господар був. Чи ви його знаєте? (Я відповів, що знаю; О.Л.Кирилюк, кажу, продовжує жити в рідному селі, чимало допоміг нам, краєзнавцям, у відтворенні його історії). Є у мене знімок за 1958 рік, де Олександр Лук’янович сфотографований з групою односельчан (тепер теж фонди НМКМ).
  ГЕС була в доброму стані, і працювати було, як кажуть молоді люди, цікаво. А й справді було цікаво, і для літніх - також. Сила електрики, її можливості для споконвічних хліборобів були на той час незбагненним дивом. Приміщення машинного залу було цегляне, одноповерхове і розмішувалося як прибудова до споруди величезного п’ятиповерхового млина. Високовольтне розподільче обладнання і щит управління знаходилися на першому поверсі млина. В машинному залі було встановлено дві гідротурбіни з генераторами заводу "Фойт" (Австрія), їх потужність відповідно - 500 і 250 кв/а. Для енергопостачання згаданих сіл було збудовано 58 кілометрів високовольтної лінії. Алюмінію тоді ще було дуже мало, дроти робилися зі сталі, оцинковувались. Через великий опір провідників напруга в споживачів падала до 20 відсотків. Я турбувався про спорудження дизельного резерву, але невдовзі потреба в ньому відпала. Ще в нас було два автомобілі - легковий і вантажівка; мали електролабораторію. За рік Нетішинська ГЕС виробляла 3,8 млн. квт/год. Собівартість 1 квт/год. становила 0,38 коп.
  Атмосфера в селі була піднесена. Люди працювали з ентузіазмом, багато співали. Колгосп і село швидко розбудовувались. І, треба сказати, шо електроенергії не вистачало. В 1960 році вступила в дію високовольтна лінія "Добротвор-Луцьк-Рівне". З Рівненської підстанції планувалося підключити Славуту для повної електрифікації північної частини Хмельницької області. В 1962 році будівництво цієї ЛЕП, тобто Рівне-Славута, було закінчено. Пройшло небагато часу, і весь цей район було електрифіковано з надійного джерела "Львівенерго". Подальша експлуатація Нетішинської ГЕС була вже економічно невигідною. На її базі було відкрито Славутський РЕМ.
  На початку 1960 року я перейшов на роботу у високовольтні мережі "Львівенерго"
  на посаду начальника Рівненської підстанції, котра через рік була передана на баланс
  Рівненських електромереж.
  ... Пройшли роки. На пенсію вийшов в 1996 році. Одружений, маю сина і внучку. Учасник Великої Вітчизняної війни. Загальний трудовий стаж - 43 роки. За цей час на моїх очах розвинулась і виросла енергетика України. І я задоволений з того, шо в цих величезних здобутках моїх колег є скромна частка і моєї праці. А тим більш приємно, що в Нетішині, де я розпочинав свою трудову біографію, де була скромна ГЕС, виріс всесвітньо відомий гігант - Хмельницька АЕС. Ще додам, шо завжди, де я працював, мене оточували розумні, прекрасні душею, трудолюбиві люди. Пам’ять про них я зберігаю з великою повагою. Всім, хто ще живе з моїх нетішинських друзів, бажаю миру і доброго здоров’я.

Матеріал підготував
  науковий співробітник
  Нетішинського міського
  краєзнавчого музею
  Василь Вихованець.