Мiсто Славута

  На даний час незаперечно встановлено: давня історична доля села Нетішина пов'язана з князями Острозькими. І хоча версію якогось з цих князів, що в пориві невдоволення географічний положенням села прорік доленосні слова: "Воно мене не тішить", довелося відсторонити, зате вдалось документально встановити інше - в 1530 році Нетішин вже був селом і мав саме цю назву. На згадану дату закінчилася земна дорога К.І.Острозького, і, коли дійшло до розподілу його маєтків між спадкоємцями, виявилось, що Нетішин вже був у числі замкових сіл. І не тільки, Нетішин, але й Кривин, і Колом'є та інші. Після смерті батька ним володів син, князь Ілля. Село то зростало, то зменшувалось чисельно. І якщо на його околицях густо полишені сліди поселень віку каменю, міді, бронзи, раннього заліза, то місцеві історики-краєзнавці ще сподіваються на удачу відшукати в архівах слід-згадку про Нетішин часів якщо не Данила Острозького (помер між 1366 і 1370 рр.), родоначальником династії, то хоча б його нащадків Івана (помер у 1465 р.), Василя (помер у 1461 р.) чи Федора (помер у 1410 р.).
  Відтак, поряд з міфічною версією про невідомого князя, варто було б частіше згадувати і про ту, яку в 1864 р. записав у селі царський чиновник Лука Рафальський, а саме, що в Нетішині "...еще помнят и тепер указывают место, которое занимал первый поселившийся здесь житель". Безперечно, що він, цей поселенець Нетіша, мусив бути підданим якогось князя Острозького і, очевидно, що свій хутір заснував раніше, ніж помер Костянтин Іванович.
  Тут нашу розповідь ми направимо трохи в інше русло і розповімо звідки походить династія славних князів Острозьких, великих патріотів України, як вони опинилися на теренах Волині. Адже їх резиденція - давній Острог - пережив віки (забудову його відносять до доісторичних часів, а перша згадка про Острог датується 1100 р. в літописі Нестора, у зв'язку зі злочином Давида Ігоревича, котрий осліпив князя Василька Теребовлянського і за це був позбавлений Володимирського князівства й отримав лише кілька міст, в т.ч. і Острог). І хоча цієї династії давно не стало, зв'язки між Нетішином і Острогом продовжувались на адміністративному рівні: з 9.09.1796 по 15.03.1923 рр. Нетішин перебував у складі Острозького повіту, що входив до Великої Волині. Ділові ж і культурні зв'язки між цими населеними пунктами не припинялися ніколи, а нині посилилися особливо, в тому числі і між нетішинськими й острозькими науковцями-істориками.
  Серед багатьох версій про походження старовинного роду Острозьких найвірогіднішою є думка Л.Войновича, який вважає, що рід бере свої початки від онука Данила Галицького - князя Василька Романовича, тобто дім Острозьких походить від галицько-волинських Рюриковичів. Родоначальником власне Острозьких вважається згаданий вище Данило, який вперше зустрічається в документальних джерелах під 1340 роком, де йдеться про те, що він разом із Дмитром Детьком привів на допомогу князю Любарту ординців.
  Особливе піднесення роду відбулося за князювання Костянтина Івановича Острозького, який у той час був одним із найвидатніших литовських полководців. Серед його титулів - брацлавський і вінницький намісник, луцький староста і маршалок волинської землі, віленський каштелян, троїцький воєвода і великий литовський гетьман. На його рахунку багато блискучих перемог, серед яких - битва під Орфею 1514 року. К.І.Острозький значною мірою примножив земельні володіння роду, а в 1522 р. отримав від короля підтвердження статусу удільного володаря та право ставити печатки на червоному воску.
  Інші яскраві постаті славної династії - внучка Костянтина Івановича, донька його сина Іллі та Беати з Костельця, Гальшка, її дядько, князь Костянтин-Василь Острозький, котрі свого часу стали фундаторами Острозької Академії.
  Князь Костянтин-Василь Костянтинович здобув собі невмирущу славу насамперед як мудрий політик, меценат культури та великий захисник православ'я на наших теренах. Заснована ним в 1576 р. слов'яно-греко-латинська Академія була першим закладом такого типу у Східній Європі. Князь був настільки багатим та впливовим, що сучасники вважали його некоронованим королем Речі Посполитої. За величезні заслуги у збереженні і розвитку православної віри в ті складні часи князь Костянтин-Василь після смерті був удостоєний честі на поховання у Великій Печерській церкві в Києві. Князь мав трьох синів - Костянтина, Януса та Олександра. На середньому, Янусі (1554-1620), обірвалася пряма чоловіча лінія князів Острозьких.
  Князь Олександр (1570-1603) від дружини Анни Костчанки мав синів Олександра, Януса, Костянтина, Кшиштофа та Василя, а також дочок Софію, Катерину і Анну-Алоїзу. Був коронним сенатором, воєводою волинським. Троє його синів померло у молодому віці, лишились Костянтин та Януш. Згодом відійшли в інший світ і вони. Дочки повиходили заміж за відомих представників магнатських родів, а мати, Анна Острозька, велику увагу стала приділяти релігійній діяльності та доброчинності. Померла в 1636 р. Пряма лінія Острозьких зі смертю дочки Олександра Острозького Анни-Алоїзи в 1654 р. припинилася взагалі. Залишилася лише бічна - Острозьких-Заславських (м. Заслав - нині м. Ізяслав Хмельницької області).
  Протягом існування династії Острозьких село Нетішин, згідно з поділами родових маєтків, переходило до того чи іншого вельможного власника. З 1654 по 1690 рр. маєтки князів Острозьких знаходилися у володінні інших родовитих магнатів - Заморських і Конєцпольських. А на останню згадану дату частина Острога й Нетішин стали власністю коронного гетьмана Станіслава Яна Яблоновського.
  * * *
  Князі Яблоновські - друга велика династія, котра володіла частиною Острога і чималою кількістю замкових сіл після Острозьких. Відразу скажемо всупереч "класовому" твердженню, що нібито, крім визиску, від князів узагалі, а польських - зокрема годі було нашим землякам дочекатися елементарного добра - це не вся правда. Принаймні, що стосується вже згаданих Острозьких, то вони не тільки берегли мир у краї, але й рухали його науку, освіту, культуру, були оплотом і протектором віросповідних традицій народу. Не гіршими були в цьому плані і Яблоновські. Будучи католиками, звичайно, в першу чергу протегували польщизні, але й місцевий нарід, як свідчать історичні документи, не принижували. Більше того: подекуди і церкви будували, і до освіти підлеглих залучали, лікувальні здравниці закладали (як, наприклад, Сангушки в м. Славуті). А як старалися перетворити села в квітучі сади. Розбивали парки. Насаджували діброви і ліси. Чимало з цих насаджень вдячний люд посполитий рубав віками, та так до кінця і не вирубав. І нам дещо лишилося від "буржуїв". Хоча б віковічний Кривинський парк, що в Славутському районі.
  Але - до мови більш серйозної, наукової. Відділ історії Нетішинського музею в результаті наукових пошуків встановив, що після смерті в 1654 р. доньки князя Олександра Острозького Анни-Алоїзи Ходкевич, останньої представниці прямої лінії кн. Острозьких, її маєтки перейшли у власність нащадків її сестри Катерини Замойської - сина і двох дочок. Одна з них, Йоанна-Барбара, була замужем за коронним хорунжим Яном-Олександром Конецпольським. Спочатку частиною древнього Острога і навколишніми селами розпоряджався син покійної Катерини Ян Замойський, воєвода київський та сандомирський. Згодом, за родинною домовленістю, ці добра стали належати Конецпольським. Їх постійно руйнували татари і козаки. Для Острога і замкових сіл це був період особливого занепаду. Тим часом, Я.-О. Конецпольський, не маючи дітей, щоб передати їм ці терени, подарував їх великому польському полководцю, коронному гетьману Станіславу Яну Яблоновському. Це було 20 лютого 1690 року. Так Нетішин став власністю другої великої князівської династії і належав їй 165 років. За цей період в кривинській резиденції Яблоновських мешкало шість поколінь шляхетного роду.
  Зібраний, як кажуть, по крупинках у величезному історичному морі фактаж дає нам достатньо відомостей, щоб мати уявлення про цю династію. Точно встановлено імена власне тих Яблоновських, котрі жили в Кривині. (Зрештою, відомі і всі інші представники роду). Було ж їх на теренах Польщі немало. Загалом рід іменувався так: Яблоновські на Яблонові і на Острожчині гербу Прус ІІІ (ще були й інші Яблоновські - гербів Прус ІІ та Прус І).
  Ось імена "наших" князів Яблоновських. Великий гетьман коронний Станіслав Ян (1634-1702). Отримав Острог з навколишніми волостями від Я.-О. Конецпольського по Акту від 20. 02. 1690 р. Через три роки домігся для Острога підтвердження в Магдебурзькому праві. Зрозуміло, це гарантувало нове економічне, культурне і політичне піднесення як міста, так і навколишніх теренів. Щодо Нетішина, то відомо: в ці роки в нього були управителі якісь пани Прушовський і Гулевич (за Конецпольського). Відтак новий власник передав його "жиду рабину". Наступні Яблоновські: син великого гетьмана коронного Ян Станіслав (1669-1731), онук - Станіслав Вінцентій (1694-1754).
  Не вдаючись до поширеного подання легендарного родинного переказу Яблоновських про полонених турків і татар, як вони викопали рів навколо кривинського палацу, зауважимо, що таких резиденцій у гетьмана Яблоновського було кілька. І в Кривині він не сидів безвиїздно. Шестеро своїх дітей, яких народила йому дружина Анна-Марія з Казановських, він навчав у кращих тогочасних європейських університетах. Ян Станіслав, котрий прийняв у спадок острозькі добра, був третьою дитиною і першим сином. Був він воїном, політиком, письменником, знавцем мов. Наближений до короля, в серпні 1698 року вітав у Раві Руській Петра І і, як перекладач, брав участь в таємних розмовах його з Августом ІІ.
  Дружина Йоанна, маркграфиня де Бетюн, народила Я. С. Яблоновському шестеро дітей. Зокрема, у сина, Станіслава Вінцентія, хрещеним батьком був сам король Ян ІІІ Собєський. Цей син навчався у Львові. Теж належав до високоосвічених політиків і державних мужів свого часу. Кавалер орденів Білого Орла та Св. Духа, він, як подає Польський словник біографічний (ПСБ), "з тих відзнак почувався дуже поважно і в одному із своїх маєтків, у Кривині, висадив у парку алею у формі зірки Ордена Св. Духа".
  Онук великого гетьмана короного мав доньку Маріанну та сина Антонія Варнаву (1732-1799). Останній, воєвода трьох староств, був володарем сіл і містечок; в повіті Острозькому на Волині, наприклад, таких, як Плужне, Кривин, Богушович, Нижньов, Аннополь (раніше осад Глинники), названий так в честь його дружини, де Яблоновський вибудував палац, котрий став ще однією резиденцією Яблоновських. Були вони також власниками палацу і у Варшаві. В 1758 р. Яблоновський докупив містечко Киликіїв. А в 1774 р. придбав також і мощаницький ключ. Анна, в честь якої Глинники перейменовано в Аннополь, була з роду славутських князів Сангушків. Вона народила князеві сина Станіслава Павла, котрий згодом став послом при берлінському дворі. Антоній Варнава знаний, як активний учасник внутріполітичного життя Польщі. Від другої дружини, Теклі з Чаплиців, мав сина Максиміліана та доньку Терезу. Хоча цей Яблоновський часто "сидів у себе в Аннополі", помер він у Варшаві. Дружина пережила його на 21 рік і померла в Римі.
  Князь Максиміліан Яблоновський (1785-1846) відомий в історії Польщі як сенатор-воєвода Королівства Польського, а з 1831 р. - постійний таємний радник і сенатор в столиці Росії. З 1808 р. часто мешкає в родинному Кривині. Підтримує тісні зв.язки з ліцеєм у Кременці, знаходився під впливом культурної еліти цього міста. Дбав про розвиток шкільництва на Волині, був інспектором шкіл в Острозькому повіті. Є підстави твердити, що за князя Максиміліана Нетішин як фільварок набув чималого піднесення. В 1813 р. село і всі його землі перенесено на географічно-статистичну карту. В селі був млин або навіть кілька: в документах згадуються "нетішинські млини". Знаємо імена тогочасних мірошників: "Кирило, старший мельник" та "Грицько, Кирилів син", писар млина звався "Тадеуш Дидзинський". Князь Максиміліан мав також підприємство для приготовлення сировини, з якої виготовляли папір - "холендерню", а також "пральню". З місцевих урядників під 1806 роком згадується нетішинець "сотник Я.Новак".
  Останній, відомий нам представник династії Яблоновських, - Владислав, син князя Максиміліана. Рік народження - 1834-й, дата смерті - 1875. Сучасниками він характеризувався, як людина високошляхетна, щирість якої межувала з марнотратством. Родинні багатства князь Владислав, м.яко кажучи, пустив за вітром. Чи не сприяла цьому і власна гуральня, котра діяла в Нетішині? (Згадується під 1851 роком). Не допомогло і те, що батько його дружини, граф Бенедикт Тишкевич з Червоного Двору (Литва) зумів переставити частину маєтків, що належали Яблоновським, на ім.я доньки Людгарди. Це було в 1852 р. Через чотири роки Яблоновські через борги все-таки втратили кривинський маєток, вибралися в родинне Плужне, де збудували собі двоповерховий палац. Подальша доля їх невідома.
  Ось деякі штрихи до колективного портрету династії князів Яблоновських, під опікою яких знаходилося чимало сіл Острозького повіту. Залишається сказати кілька слів про походження цих наших славних панів-князів, про їх родове коріння. Як вважають польські дослідники, одна з давніх мазовецьких родин взяла собі ймення од сільця Яблонова у Млавському повіті. Деякі з геральдистів генеалогічне дерево родини виводять від Яблоновських гербу Ейхольц в Прусах. Правдоподібно, що Яблоновські гербу Прус ІІІ є одного походження з Яблоновськими гербу Прус І, оскільки їх родини були сусідами, а з ХV cт. перебували в близьких маєткових стосунках. В актах млавських і ін. дуже часто трапляються сліди даної родини і, серед інших, згадуються в певні роки імена: Прокоп, дідич весі (невеликого села) - 1451 р., Власт - 1470 р., Миколай і Мацєй - 1477 р., також брати Войцех, Варфоломій і Павло - 1560-1580 рр. Останній, королівський ротмістр, вважається протопластом тієї гілки цього дому, котра в ХVІІ ст. вийшла на першорядне значення в краї - піднялась до сенаторських крісел. А в 1744 році отримала князівський титул від цісаря Карла VІІ. Син того Павла Єжи (Юрій) мав сина Валентина, з часом визнаного як вельми заслуженого вояка. Після себе він залишив трьох синів - Каспара, Мацєя і Павла. З середнього (пом. 1619 р.) - походить князівська гілка роду. Він став батьком мечника коронного Яна Станіслава Яблоновського (1600-1647). Цей великий державний муж в юні роки навчався у Львові. Був учасником війн Польщі зі шведами і татарами (1624-1629), також з Москвою (1632-1634). Мав титул королівського дворянина; з 1638 р. - підчаший її величности королеви Цецилії Ренати. А в 1642 р. отримав звання мечника коронного. Знали його як талановитого промовця на сеймах; був сеймовим маршалком. Дружина, Анна з Остророгів, познанська воєводчанка, народила Я. С. Яблоновському сина Станіслава Яна, в майбутньому - великого гетьмана коронного, власника частини Острога і навколишніх сіл. Мечник коронний похоронений у Львові в єзуїтів.
  Нагадаємо, що після Яблоновських господарем Нетішина, волосного Кривина і інших сусідніх сіл стала графиня Наталія Павлівна Зубова, дійсна статська радниця.

  Вибрані джерела та література:

  1.Тесленко І. Акт поділу володінь між кнг. Беатою з Костельця і кж. Гальшкою Острозькою 1542 року як джерело з соціально-економічної історії Острозької волості //Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: міжвідомчий науковий збірник /Редкол.: Р.Я.Пиріг (голова) та ін.-К., 2001.-Вип.3: Джерелознавчі дисципліни.-С.115.
  2.Вихованець В.Й. Село заснував Нетіша (до походження топоніма "Нетішин") //Історія міст і сіл Великої Волині: Науковий збірник "Велика Волинь".-Житомир, 2002.-Т.25.-Ч.1.-С.89-92.
  3.Вихованець В., Вихованець Т. Хто ж був першим власником Нетішина? //Нетішинський вісник.-4 серпня 2001 року.-С.7.
  4.Вихованець Т. Костянтин і Януш Олександровичі Острозькі.-Острог, 2001.
  5.Вихованець Т. Нетішин в історичних картах та планах //Нетішинський вісник.-28 липня 2001 року.-С.7.
  6.Войтович Л. Родина князів Острозьких //Записки Наукового Товариства ім. Т.Шевченка.-Львів, 1996.-Т.ССХХХІ: Праці комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін.- С.355-367.
  7.Держархів Рівненської області.-Ф.22.-Оп.1.-Спр.6, 48; Ф. 22.-Оп.2.-Спр.413; Ф.545.-Оп.1.-Спр.473;
  8.Павлюк В. Палацово-паркові ансамблі магнатерії - центри культури Волині //Осягнення історії: Збірник наукових праць на пошану професора М.П.Ковальського з нагоди 70-річчя.-Острог; Нью-Йорк, 1999.-С.405
  9.Рафальский Л. Путешествие по Острожскому уезду Волынской губернии в 1864/65 году. Приложение к 13 Волынских епархиальных ведомостей.-Почаев, 1872.-С.126-127.
  10.Татаркін В.Ю. Село Старий Кривин: моя мала батьківщина //Історія міст і сіл Великої Волині.-Житомир, 2002.-Т.25.-Ч.1.
  11.Саух П.Ю. Князь Василь-Костянтин Острозький.-Рівне, 2002.
  12.Archiwum Ksienzat (Lubartowiczów) Sanguszków w Slawucie/Wyd. B.Gorczak, Z.L.Radziminski, P.Skobielski.-Lwów, 1887-1910.-T.I-VII.
  13.Chlopicki E. Od Buha do Bohu. Wspomnienia z podróy //Klosy.-T.XXI.- 540.-S.303.
  14.Dunin Karwicki J. Wydrycute;wka od zroacute;del do ujncia Horynia.-Kraków, 1891.
  15.Kardaszewicz S. Dzieje dawniejsze miasta Ostroga: Materyaly do historyi Wolynia. - Warszawa; Kraków. - 1913.
  16.Kempa T. Konstanty Wasyl Ostrogski, wojewoda kijowski i marszalek ziemi wolynskiej.-Torun, 1997.
  17.Polski Slownik Biograficzny.-T.T. X., XXIV.
  18.Slownik geograficzny Kroacutelestwa Polskiego i innych krajów slowianskich /Pod. red. B.Chlebowskiego i W.Walewskiego.-Warszawa, 1883.-T.IV.-S.790.
  19.Uruski S., Kosinski A., Wlodarski A. Herbarz szlachty polskiej.-Warszawa,1908.-Т.V.-S.294-298.
  20.Werytus A. Szmat Wolynia (Luzne kartki z wycieczki letniej) //Wydrowiec.-1897.- 44.-S.866-867.
  21.Wolynski A. Ksienzata Jablonowscy w literaturze //Tygodnik illustrowany.-Warszawa, 1880.-T.X.-S.86-87, 101-103, 115-116, 142, 155-157, 172-174, 204-206, 218-220.
  22.Voacutedla dziejowe.-Warszawa, 1889.-T.XIX.-S.37, 81.