Мiсто Славута

  Минулої суботи близько дванадцятої години дня 40-річний мешканець села Зеремля, батько п’яти дітей Алік Асламов, облившись бензином, підпалив себе у приміщенні Баранівської районної прокуратури на очах старшого слідчого та помічника прокурора. На цей крок його штовхнули безвихідь та беззахисність перед свавіллям...

  "Обгорів на дві третини..."

  Про цю сповнену драматизму подію ще того ж суботнього вечора повідомили, посилаючись на заяву прес-служби житомирського штабу Віктора Ющенка, практично усі інформаційні агенції України, а услід за ними - і провідні мас-медійні компанії світу.
  Такого розголосу аж ніяк не чекали головні призвідці трагедії. Як не сподівалися, певно, і того, що вже цього ж вечора до Баранівки прибудуть народний депутат, заступник голови комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я, материнства й дитинства Павло Жебрівський, журналісти "Вільного слова", а пізно вночі - ще й телевізійники "5 каналу".
  Павло Жебрівський одразу ж поїхав до лікарні - запропонувати вертоліт із бригадою лікарів опікового центру, аби транспортувати Асламова до столиці.
  Утім, головлікар районної лікарні Роман Зелінський повідомив, що одразу ж після трагедії було викликано дві бригади з обласного опікового центру, потерпілого вже прооперували, стан його критичний: рівень опікового ураження шкіри сягає семидесяти відсотків, майже шістдесят відсотків - глибоких опіків, розпочалося відторгнення м’язових тканин... Транспортування неможливе...
  Близько дванадцятої ночі Асламова було підключено до апарату штучного дихання, трохи пізніше з’явилися ознаки відмови нирок... Відлік пішов на години. Мало хто сподівався, що Алік доживе до ранку...

  "Чого ти агітуєш за Ющенка?"

  Журналістське розслідування із колегами з "5 каналу" ми розпочали у неділю зранку із відвідин обійстя Асламових. І хоч приїхали, щойно розвиднилося, до хати та на маленьке подвір’ячко набилося десятків зо два сусідів. І жінок, і чоловіків.
  Спершу говорили мало, більше схлипували. Та поволі, слово за слово, розговорилися про життя-буття - і Асламових, і своє, і села загалом. Картина із цих розповідей складалася неймовірно далекою від райдужної...
  Село животіє, колись міцне господарство нині перебуває у глибокому занепаді. Найбільше діймає безгрошів’я, тому що заробити "живі" гроші у місцевому ПСП "Полісся" практично неможливо. А навіть якщо й заробиш, то спробуй їх отримати, коли у конторі, коли б не навідався, на все про все відповідь одна: "У касі немає грошей!"
  У Тамари та Аліка (власне, повне його ім’я Алі-Заде Бек) Асламових - п’ятеро дітей. Троє хлопців і двоє дівчат. Найстаршому - шістнадцять років, наймолодшому - п’ять місяців. Живуть у звичайній, без зайвих розкошів, хатині.
  Мають підсобне господарство і трохи землі. На це, зрештою, і вся надія... Саме у цьому, мабуть, криється першопричина відчайдушного Алікового вчинку: йому просто вже несила було терпіти осоругу і зримо відчувати, що надія розбивається об мур байдужості і безправ’я.
  "Господарство заборгувало чоловікові три тисячі гривень", - розповідає Тамара Асламова. - "Все обіцяли виплатити, обіцяли. Ну а жити з чогось же треба? Дітей он до школи зібрати... Сподівалися на те, що трохи за своє жито вторгуємо. Алік цілий тиждень ходив до голови, аби дав комбайна на обмолот, а той усе не давав. Це вже вчора нібито пообіцяли, вже коли Алік з собою таке зробив, що дадуть..."
  Три дні, аж до самої трагедії, Тамари Асламової не було вдома - їздила із трьома дітьми до обласної дитячої лікарні. Повернулася у суботу. Страшну звістку почула вже у Баранівці, щойно зійшла із рейсового автобуса.
  "Я одразу побігла у лікарню. Спасибі, пустили мене до Аліка на хвилинку. Він ще був при пам’яті. Каже: "Прости мені..." Питаю його: "Нащо ти таке із собою зробив?" А він каже: "Дикий (Василь Дикий - голова Баранівської райдержадміністрації - УП) мені сказав: чого ти агітуєш за Ющенка?" Більше я не могла розпитати нічого, бо його забрали на операцію. Мабуть, Аліку знов відмовили у комбайні, то він поїхав до голови райдержадміністрації, а той йому таке сказав..."

  "Та він просто не може на все це байдуже дивитися!"

  Алік з Тамарою одружені вісімнадцять років. І вже давно азербайджанець Асламов став у Зеремлі своїм. Утім, гаряча південна кров від того не стала холоднішою.
  Сусіди, односельці не приховують, що Алік може "завестися з пів оберта", що його легко довести "до кипіння". Однак говорять вони про це без докору і, тим паче, без осуду. Бо "заводиться" та "закипає" він тоді, коли стикається з несправедливістю.
  Пригадують, як Алік років вісім тому буквально лягав на шляху трактора, аби не дати "підприємливим людям" вивезти на металобрухт із тракторного стану сівалку... Пригадують його "бунти" проти розвалу господарства... Кажуть: "Він незручна людина для начальства, бо ріже правду в очі..."
  Але при цьому говорять і про інше: "Якби хоч кожен третій був такий сім’янин, так любив жінку й дітей!"
  Ніби передбачаючи, цікавилися ми і у Тамари Асламової й зеремлянчан такою делікатною темою, як Алікові стосунки із оковитою. І ні від кого не почули, що Алік з нею дружив.
  "Щоб зовсім не пив, я цього не скажу, - це слова дружини. - Міг, звичайно, випити у свято чи при якійсь іншій нагоді, але щоб просто так, то ніколи..."

  "Горілка це все!"

  Саме так заявив нам голова ПСП "Полісся" Віктор Полюшкевич.
  Розмова із керівником зеремлянського господарства залишила гнітюче враження. Можна зрозуміти душевний стан співрозмовника, проте важко зрозуміти його намагання будь-що переконати, що причина трагедії - зовсім не відчай батька п’яти дітей, доведеного до краю (у тім числі і боргом ПСП "Полісся") безпросвітністю й злиденністю, а лише і тільки його, Аліка Асламова, "запальний характер"...
  "Був він у мене учора вранці... Нагрубив мені... У мене й свідки є... Та й взагалі, горілка це все..."
  "Але, зі слів односельців, Асламов не пиячив", - говоримо Полюшкевичу.
  "Не знаю, що й хто там вам говорив, - збуджено реагує голова. - У прокуратурі, коли підпалював себе, був випивший".
  "Ви були на той час у прокуратурі? "
  "Не був, це мені так сказали... Він взагалі неврівноважений... Взяв його до себе на роботу, тепер виходить, що на свою голову взяв..."

  "Ніякої політики тут немає!"

  Такими словами зустрів нас голова Баранівської райдержадміністрації Василь Дикий. І, позираючи з явною неприязню на телекамеру, спробував переконати нас, що краще було б поспілкуватися без неї: "Давайте так поговоримо, по-людськи".
  А далі - майже слово у слово повторення попередньої зеремлянської розмови: "Я так скажу: горілка це все!"
  І одразу стало зрозумілим: "по-людськи", не буде. Бо по-людськи - це коли відверто. Наскільки відвертими були відповіді на наші запитання голови райдержадміністрації, сказати тяжко. На всі наші запитання щодо розмови за Асламовим, він кожного разу повторював: "Я з ним не говорив... Горілка це все!"

  ...і тоді він позичив 10 гривень на бензин

  З райдержадміністрації Алік Асламов пішов до районної прокуратури. Як вважає дружина, прокуратура для Асламова була останньою надією домогтися справедливості.
  Прокурора району Дмитра Воронухи на місці не виявилося - він був у службовому відрядженні. Про що і як говорили Асламов із тими співробітниками прокуратури, які були у приміщенні, поки що достеменно невідомо.
  Не зустрівшись із районним прокурором, Алік Асламов рушив на заправку. По дорозі у когось позичив десять гривень - коли вранці, після зустрічі з Полюшкевичем, Алік зібрався до Баранівки ("Був дуже розлючений, тільки й сказав, що поїде до Дикого..."), у нього було лише дві гривні на проїзд до райцентру та назад.
  За годину Асламов знову з’явився у прокуратурі - із пластиковою каністеркою з бензином. Облив себе пальним і дістав запальничку...
  За словами Дмитра Воронухи, підпалив Асламов себе не одразу: старший слідчий та помічник райпрокурора намагалися його зупинити, але їм цього не вдалося...

  А влада й пальцем не поворухнула...

  Опіки, отримані Асламовим, за усіма медичними кононами несумісні з життям. Про це заявляли нам в один голос і баранівські, і київські лікарі. Але у понеділок сталося діво: до Аліка повернулася свідомість.
  У вівторок вранці - в День Незалежності, коли чиновництво вишиковувалося до офіційних церемоній аби гідно відзначити свято власної незалежності від народу - до Баранівки прибув спецавтомобіль київської служби швидкої допомоги "Борис" аби відвезти Аліка до столичного опікового центру.
  Про те, хто безпосередньо, окрім лікарів, сприйняв біду, як свою, наразі промовчимо. Хоча б задля того, аби уникнути цинічних політичних інсинуацій... Скажемо тільки, що ані районна, ані обласна влада і пальцем не поворухнули.
  Мабуть, надто зайняті були збором підписів за єдиного кандидата від усіх чиновників...

  Василь Врублевський, для УП, 25.08.2004, 21:04
  http://www.pravda.com.ua/archive/2004/august/25/4.shtml