Мiсто Славута

  "Чи був покiйний моральною людиною?" - питався Остап Бендер у жалобнiй промовi над могилою Михайла Самуелiйовича Панiковського, людини без паспорта. I сам же вiдповiдав: "Нi, покiйний не був моральною людиною".
  19 сiчня 2007 року на харкiвському цвинтарi над могилою Євгенiя Петровича Кушнарьова - колишнього мера Харкова, екс-губернатора Харкiвської областi та екс-керiвника Адмiнiстрацiї Президента Кучми, народного депутата України й голови комiтету Верховної Ради з питань правової полiтики - лунали iншi промови. Говорили про великого патрiота України, що являв собою взiрець законослухняностi та вiдданого служiння своєму народовi.
  Говорили й заяложену фразу про пiдступну смерть, яка забирає найкращих. Про вiчну пам'ять у серцях вдячних харкiв'ян i всього прогресивного людства. Про гаряче серце, яке перестало битися в палатi iнтенсивної терапiї Центральної районної лiкарнi Iзюмського району Харкiвської областi.
  А потiм вбитi горем друзi небiжчика з гамором попрямували до накритих столiв, де "за слов'янським звичаєм" пом'янули свого дурисвiта, що на 56-му роцi життя отримав у бочину свинцеву кулю 30-го калiбру, яка валить на смерть дикого вепра з першого ж пострiлу. I там, пiдiгрiтi улюбленим напоєм "великого громадянина й патрiота", розказували один одному iншу iсторiю. Про те, як Євгенiй Петрович поїхав з друзями полювати на кабана.
  Ну, "полювання" - це по-їхньому. По-нашому це називається браконьєрством, бо свинець у нутрощi Кушнарьов отримав у вiвторок 16 сiчня 2007 року, коли мисливський сезон в Українi давно був вже закритий i отримувати радiсть вiд вбивства живої iстоти дозволялося хiба що при виглядi зайця. Та й то - по вихiдних днях. Але "робочий день" - це для "слуг народу" поняття туманне. Бо в них не життя, а суцiльне свято. Тож i поїхав Кушнарьов з друзями "вiдтягнутися" в село Червоний Шахтар, що за тридцять п'ять кiлометрiв вiд райцентру Iзюм на Харкiвщинi.
  Мiсцинка ця славиться навколишнiми мисливськими угiддями "Гай", власниками яких є директор Харкiвського заводу "Точприлад" Валерiй Завальний, колишнiй начальник обласного управлiння Мiнiстерства з надзвичайних ситуацiй Олександр Саєнко та харкiвський пiдприємець Василь Луценко. А також - дачею Завального, яку аборигени називають "генеральським будинком". На цiй дачi покiйний i "вiдтягувався" разом з сином хазяїна Дмитром Завальним, народним депутатом України Дмитром Шенцевим i власником угiдь Василем Луценком. Коли ж сидiти в хатi набридло, царственi особи вирiшили порозважатися на природi - пострiляти кабанчика.
  Прибули браконьєри на мiсце полювання, витягнули свої мисливськi припаси, усе швиденько випили та спробували таки трохи розiм'ятися. Але роки та кiлькiсть спиртного далися взнаки - i довелося веселiй компанiї без жодних трофеїв повертатися до Харкова, бо руки тремтiли, кабани двоїлися, а горiлка скiнчилася. По дорозi у когось з горе-мисливцiв чорти забiгали в очах i вiн заволав, показуючи у вiкно "джипа": "Вовк, вовк!" Чи справдi трасу перебiгав сiрий лиходiй, чи то якась коза паслася в придорожнiх хащах, чи, може, собака з сусiднього села робив вечiрнiй моцiон - нiхто, ясна рiч, розбиратися не став. "Слуги народу" з залитими горiлкою очима повитягували рушницi, забитi набоями на дику свинюку, i давай палити. Один - Дмитро Завальний - навiть поцiлив. I тепер злостивцi пропонують перейменувати мiшень "бiжучий кабан" на "лежачий Кушнарьов".
  Втiм, автор цих рядкiв, просякнутий тугою за християнським людинолюбством, має iншу версiю подiй, що вiдбулися 16 сiчня 2007 року в Iзюмському лiсi. Насправдi Євгенiй Петрович був не на полюваннi (Боже борони!), а їздив по районах Харкiвщини, де спiлкувався з виборцями, вислуховував депутатськi накази та ретельно записував на папiрця всi пропозицiї трудiвникiв села щодо подальшого поглиблення конституцiйної реформи. Та, повертаючися з одних таких зборiв, побачив Кушнарьов на лiсовiй галявинi кiлькох браконьєрiв, що шукали кабана. "Еге, - зметикував голова комiтету Верховної Ради з питань правової полiтики, - а мисливський сезон вже того, закритий. Це ж - брутальне порушення правил спецiального використання об'єктiв тваринного свiту, за яке передбачене адмiнiстративне стягнення, встановлене статтею 82 частина 2 Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення, з конфiскацiєю знарядь правопорушення, тьху ти, рушниць.
  А рушницi якi, мабуть iталiйськi - це ж бюджет Iзюмського району зразу стане багатшим на кiлька десяткiв тисяч доларiв... Боже, та вони ще й п'янi. Ну все, якщо в дозвiльнiй системi МВС про це довiдаються, на бачити бiльше цим панам дозволiв на володiння мисливською зброєю... О, а пляшок скiльки накидали, негiдники. Це ж - стаття 73 КУпроАП, "Засмiчення лiсiв вiдходами", що передбачає накладання штрафу в розмiрi до семи неоподаткованих мiнiмумiв доходiв громадян. Треба негайно затримати правопорушникiв i доставити їх до найближчого вiддiлку мiлiцiї."
  Одним словом, зупинився Євгенiй Петрович бiля браконьєрiв, показав своє депутатське посвiдчення, пояснив, що вiн - слуга народу й взагалi патрiот України та запропонував туристам проїхатися до дiльничного мiлiцiонера. Робити нема чого - розрядили мисливцi свої рушницi (народний депутат, ясна рiч, за цим особливо прослiдкував, знаючи, що заряджену мисливську зброю перевозити категорично заборонено), зачохлили знаряддя правопорушення, сiли в "джип" i поїхали писати явку з повинною.
  Та треба ж було такому трапитися, що по дорозi авто оточила вовча зграя. Сiли хижаки прямо серед дороги, зубами клацають i хочуть скуштувати депутатського тiла. Замислив був водiй "джипа" бампером легенько пару тварюк стусонути та їхати собi далi. Але Євгенiй Петрович як закричить: "Не смiй! Це ж жива iстота, тварина Божа, не роби грiха. Я зараз вовкам прочитаю кiлька витягiв з програми Партiї Регiонiв, i вони самi зрозумiють всю ганебнiсть свого вчинку". Вийшов народний обранець, вiдкрив зошита з промовами Вiктора Януковича та партiйною програмою й став читати. Але один з мисливцiв зненацька вискочив з машини, розчохлив рушницю, вставив патрон та навiв знаряддя правопорушення на вожака зграї. I кинувся тодi Євгенiй Петрович пiд кулю, закривши своїм тiлом нещасного звiра.

  ВОНИ Й МИ

  Вiдкиньмо лицемiрне спiвчуття й скажiмо прямо: нам, якi добувають хлiб насущний своєю працею, абсолютно байдуже, що там трапилося в Iзюмському лiсi з одним з них. Ми й вони - це рiзнi свiти, що перетинаються лише тодi, коли одному з них потрiбно нашої донорської кровi. Нехай хоч перестрiляються, хоч горлянки один одному поперерiзають. Для нас все те, що вiдбувається з ними - це таке ж потойбiччя, як i для них нашi проблеми. А до смертi Кушнарьова ми ставимося приблизно також, як вони ставляться до смертi Олексiя Жеребка, забитого в Одесi керiвником обласного штабу "Нашої України" народним депутатом Козаченком. Чи - до смертi 11-ти рiчного учня київської школи 151 Максима Прокопчука, збитого автомобiлем народного депутата Черновецького (у якiй, як стверджують очевидцi, були сам Черновецький та його подруга Iрена Кульчицька).
  Але "Мерседес" Черновецького - зразу видно Божу людину! - принаймнi, хоч зупинився бiля трупа. Коли ж у Чернiгiвський областi автомобiль з кортежу президентського кума Порошенка збив 26-ти рiчну Марину Тюп, Петро Олексiйович навiть не пригальмував, кинувши помирати молоду жiнку прямо на пiшохiдному переходi.
  Україна роздiлена зовсiм не на Схiд i Захiд, не на "бiло-блакитних" i "помаранчевих", i навiть не на багатих та бiдних. Вона роздiлена на них i нас - правих i безправних, недоторкАнних i недотОрканих. У них - власний бюджет, який вони чомусь називають "державним", власна прокуратура, власнi суди, власна податкова мiлiцiя, власне Мiнiстерство охорони їхнього здоров'я. Для них - усе, для нас - закон. Але їм цього мало й тому вони час вiд часу скубуться мiж собою - за те, кому саме з них призначати їхнього генерального прокурора чи звiльняти їхнього мiнiстра закордонних справ, кому й у якiй пропорцiї розкрадати їхнiй "державний" бюджет чи вiдправляти для них видимiсть їхнього правосуддя. Щоправда, iнколи вони згадують i про нас, влаштовуючи нам телевiзiйнi шоу в стiнах їхнього парламенту, але при цьому всi вони переконанi, що кинутi згори хлiб та видовища цiлком можуть замiнити нам нашу свободу й нашу гiднiсть.
  Досi вони здебiльшого нищили нас - стрiляли, як зайцiв, давили, мов слимакiв. Та ось, оскаженiлi вiд власної безкарностi й переконанi, що вхопили Бога за бороду, вони, нарештi, взялися один за одного. Влучний пострiл кушнарьовського товариша Дмитра Завального - i в нас з'явився черговий привiд позубоскалити з їхньої дуростi та запропонувати роздати зброю всiм "народним обранцям" вкупi з Президентом, членами Уряду, керiвництвом Генпрокуратури, СБУ та МВС. Калiбром побiльше. По-можливостi - видати ще й гранатомети та ракети класу "земля-повiтря". I нехай полюють. Без усяких обмежень.
  Отримай Кушнарьов у живiт порцiю дробу чи звичайну сталеву кулю - i був би живий. Довезли б, сердешного, до Харкова та вiдправили б прямiсiнько за кордон у якусь фешенебельну клiнiку. Але сталося так, що рушниця Завального була споряджена особливим "кабанячим" патроном - з масивною свинцевою кулею, яка розплющується в органiзмi, розкриваючися мов троянда та перетворюючи нутрощi на суцiльний фарш. Пiсля такої кулi нi про яке транспортування пораненого мова йти не може. То ж i довелося богообранцю помирати в палатi звичайної районної лiкарнi в мiстечку Iзюм - з печiнкою, перемеленою на лiверну ковбасу, без правої нирки та з кишечником, вiд якого хiрурги вiдтяли шматок завдовжки з пiвметра.
  О, яка це була урочиста смерть! Телебачення кожну годину передавало останнi звiстки з районної лiкарнi, для керування реанiмацiйними заходами в Iзюм прибув мiнiстр охорони їхнього здоров'я Юрiй Поляченко, а харкiвська влада рапортувала, скiльки лiтрiв кровi "для Кушнарьова" здано мiсцевими курсантами. Лiтак, готовий негайно вивезти екс-губернатора до найкращої нiмецької клiнiки, регулярно прогрiвав двигуни, а лiдер парламентської фракцiї Партiї Регiонiв Раїса Богатирьова особисто звернулася до посла Нiмеччини в Українi з проханням термiново вiдкрити вiзи для Євгенiя Кушнарьова та його коханки Людмили Давидової.
  Одначе внутрiшня кровотеча не припинялася й до Iзюма вертольотами Мiнiстерства з надзвичайних ситуацiй стали звозити небачену в райцентрi медичну апаратуру й iноземних лiкарiв. Та, виявилося, є речi, якi вона купити не можуть. I помер їхнiй Кушнарьов, наче простий смертний, на звичайному лiкарняному лiжку, у занедбанiй богадiльнi, куди нашi приповзають з власною марлею, шприцами та рентгенiвською плiвкою.
  Не можемо ми печалуватися зi смертi Кушнарьова, бо пiд кулю його п'яного товариша мiг попасти хтось iз нас - бабця, що йшла вздовж лiсової дороги, чи школяр, який збiг з урокiв у сiльськiй школi. От тiльки в такому випадку мiнiстр охорони їхнього здоров'я напевно не став би псувати свiй робочий графiк поїздкою до Iзюма. I харкiвських курсантiв нiхто б не ганяв на станцiю переливання кровi для примусового донорства. I вертольоти Мiнiстерства з надзвичайних ситуацiй не доставляли би нiмецьких лiкарiв до якогось там районного центру. Бо надзвичайна ситуацiя для них - це коли в мiнiстра Шуфрича дача горить. Та й ще не факт, що пiдстрелений взагалi опинився б у лiкарнi, бо "слуги народу" чи навряд захотiли б псувати оббивку їхнього авто кров'ю одного з нас. Скорiше за все, кинули б подихати пораненого в лiсi, мов собаку. А їхня прокуратура написала б, що мав мiсце випадок прикрого самогубства.
  Але цiкаво, як тепер прокуратура буде викручуватися? Бо трапилися колiзiя їхнього права - один недоторканний забив iншого. I тому покарати Завального за ненавмисне вбивство - це означає поставити пiд сумнiв самi принципи функцiонування касти недоторканних з їхнiм правом вбивати кого завгодно й коли завгодно. Ось i чухаються тепер у прокуратурi, крутять носом на всi боки й гадають, куди завтра подме вiтер. А я б такий, що отого "ворошиловського стрiлка" взагалi вiдпустив би на всi чотири сторони. Нехай далi стрiляє. Та ще б i медаль дав би "За визволення Харкова".
  Не буде в нас жалю, якщо в усiляких кушнарьових стрiлятимуть почастiше. Аби тiльки не в Києвi з його Феофанiею, на яку в 2007 роцi з бюджету видiлено грошей бiльше, анiж на всю сiльську медицину, а поближче до тих лiкарень, де нашi лiжко-мiсця. Чи могли мрiяти iзюмськi лiкарi про таку увагу до себе, якби Кушнарьов браконьєрстував десь би в околицях столицi? - Та, звiсно ж, нi. А тепер на районну медицину пролилося стiльки матерiальних благ, що нашi зможуть бiльш-менш пристойно лiкуватися, щонайменше, рiк. Якби щороку хоча б з десяток народних депутатiв по селах гинули - ото було б непогано. Тодi б з їхнього бюджету щось би й нашiй медицинi перепало.
  Тiльки нi в якому випадку не можна допустити, щоби вони в наших лiкарнях довго маялися. Тут має бути гарантiя - або депутатам патрони вiдповiднi видавати, або добивати пiсля операцiї. Бо iнакше вони вiзьмуться за наших. Ось, наприклад, їхнє телебачення повiдомило, що до Харкова за кiлька годи пiсля iнциденту з Кушнарьовим прибула бригада трансплантологiв. Для чого трансплантологи, зрозумiло - на випадок, якщо "слуга народу" виживе й йому доведеться мiняти прострiленi товаришем нирки.
  От тiльки нiхто не пояснив, де їхнi лiкарi збираються трансплантат брати, бо в Українi зусиллями "народних обранцiв" питання вiдбору донорських органiв досi законодавчо не врегульовано. I нирку на законних пiдставах Кушнарьову можна було б пересаджувати лише в тому випадку, якби б хтось би з кушнарьовських соратникiв йому одну зi своїх подарував. А тепер уявiмо пана Януковича, пана Ахметова чи, хоча б, мадемуазель Карпачову, якi прагнуть подiлитися з пораненим своєю ниркою. Уявили? - Отож. Надiї на трупний матерiал також не має через вiдсутнiсть в Українi банку донорських органiв.
  Очiкувати, доки в Харковi почнеться зимовий холод i в морги повезуть замерзлих бомжiв, не доводиться - нирка потрiбна не будь яка, а iмуносумiсна, взята вiд певної людини. Таку ще треба пошукати. А тепер пригадаймо харкiвських курсантiв, якi примусово здавали кров "для Кушнарьова". Година роботи лабораторiї - i iмунологiчна карта кожного з них ляже на стiл трансплантологiв. Далi - справа технiки. Йде потрiбний курсант вечiрнiм Харковом, а тут з темного пiдворiття його б'ють молотком по головi. Причому, у цей момент у Бюро судово-медичної експертизи абсолютно випадково опиняється апаратура для пiдтримання життєздатностi видаленої з трупа нирки.

  СВИНЯЧА СМЕРТЬ

  Не на пожежi, рятуючи дитину, загинув небiжчик, i не вiд ворожої кулi склав голову, захищаючи Батькiвщину. А загинув вiн на п'яних розвагах, не за цапову душу отримавши добрячий шматок свинцю, що призначався для дикого кабана. Але вони - живi соратники Кушнарьова - переконанi, що в їхнiх руках суд не тiльки земний, але й небесний. Як наслiдок - у зв'язку зi смертю найвiдомiшого українського браконьєра 18 i 19 сiчня 2007 року в Харковi було оголошено жалобу.
  Трупопокладення, перетворене на виставу "смерть мафiозi", 19 сiчня транслювалося по телебаченню, а траурну церемонiю освятили своєю присутнiстю прем'єр-мiнiстр їхнього уряду та голова їхнього парламенту. Постаралися на славу - митрополит Харкiвський i Богодухiвський Никодим так розфантазувався, що в своїй промовi навiть порiвняв екс-губернатора з бiблейським царем Соломоном. Сподiваємося, Господь простить йому подiбне блюзнiрство. Батюшцi виповнилося 85 рокiв, i йому вже все однаково - що Кушнарьов, що Соломон.
  Не пасла заднiх i мiська влада, яка виступила з iнiцiативою перейменувати на честь Кушнарьова одну зi станцiй Харкiвського метро. Вiд звiстки про таке в уявi зразу ж залунало оголошення вагонного гучномовця: "Обережно, дверi зачиняються. Наступна станцiя "Браконьєрська", перехiд на станцiю "Сепаратистська"...
  Але й це не все. Завбачливi "слуги народу" прописали в законi про свiй статус обов'язкове державне страхування себе, коханих - "за особливо складнi умови роботи" - з нечуваним розмiром страхового вiдшкодування. I неважливо де, коли й за яких обставин загинув депутат - пiд час нападу терористiв на урядовий лiтак чи вдома за обiдом, вдавившись ананасом. На зустрiчi з виборцями чи в саунi, де парився разом з "депутатськими помiчницями".
  Родинi Кушнарьова, який браконьєрствував "в особливо складних умовах", тепер має бути виплачено десять рiчних депутатських окладiв - щось бiля двох з половиною мiльйонiв гривень (народним депутатам на мiсяць разом з усiма надбавками причитається вiд 18 до 25 тисяч гривень). Окрiм того - довiчна пенсiя порядку 15 тисяч гривень на мiсяць. Незрозумiло лишень, хто в даному випадку отримуватиме грошi - дружина Кушнарьова чи його пасiя. Мабуть, дами подiляться по-чесному.
  От тiльки не було ще випадку, щоби "народний обранець" (кожен з яких, безсумнiвно, є втiленням царя Соломона) сплатив бодай копiйчину родичам своїх жертв. Це для них - принцип. Бiльш того, якось у запалi боротьби з народним депутатом Черновецьким колишнiй київський мер Омельченко подав на нього до суду за наклепницькi заяви.
  Печерський райсуд присудив Сан Саничу 10 тисяч гривень компенсацiї за завдану Черновецьким моральну шкоду, i цi грошi Омельченко рiвними частками по 5 тисяч гривень демонстративно надiслав матерi Максима Пропопчука (збитий на смерть 15 квiтня 2003 року автомобiлем, за кермом якого перебувала, начебто, дружина Черновецького) та матерi Дмитра Коротченка (збитий на смерть 2 листопада 2003 року автомобiлем пiд керуванням самого Льонi-Космосу). Свої дiї Омельченко пояснив тим, що банкiр Черновецький не спромiгся надати своїм жертвам допомогу навiть на похороннi витрати... А потiм вони дивуються, чому їхня смерть викликає в нас такий сарказм...
  Нiчого подiбного до похорону Кушнарьова Україна не бачила з травня 1885 року. Тодi в Києвi, у будинку розпусти на вулицi Еспланаднiй, в обiймах проститутки помер київський цивiльний губернатор Гудима-Левкович. Губернська влада з такої нагоди оголосила жалобу та пригнала на поховання свого блудливого начальника вихованок жiночого пансiону графинi Левашової.
  I хоча Гудима-Левкович жодного закону не порушував (борделi функцiонували в Росiйськiй Iмперiї цiлком легально), вибухнув грандiозний скандал через явну невiдповiднiсть пишноти похорону анекдотичним обставинам смертi. Вщух цей скандал лише пiсля того, як генерал-губернатор Києва Дрентельн наказав виселити з центру мiста всi гнiзда розпусти. Так, до речi, з'явилася знаменита Яма - освiтлена червоними лiхтарями Ямська вулиця на околицях тодiшнього Києва.
  Але те, що було очевидним жандарму й брутальному солдафону Дрентельну, нiяк не може второпати заступник мiнiстра внутрiшнiх справ України Михайло Корнiєнко. Ось i розпинається пан Корнiєнко перед телекамерами, розповiдаючи вигаданi подробицi невдалого (чи, навпаки, вдалого) пострiлу.
  Виявляється, всi мисливцi - i це встановила їхня експертиза - були напрочуд тверезi. "Сухi", мов кущики саксаулу. Нiяким браконьєрством вони, виявляється, не промишляли, i взагалi полювати не думали, а просто так (мабуть - вiд хронiчного неробства) об'їжджали мисливськi угiддя. Рушницi ж взяли про всяк випадок - якщо раптом прилетить якась не заборонена до полювання дичина.
  Ага. Качечок Кушнарьов їздив стрiляти в робочий день, коли вся країна працює. У сiчнi мiсяцi. З кулями 30-го калiбру. Це ж яка має бути дичина пiд такi набої? Не iнакше, птеродактилi завелися в Iзюмському лiсi, i небiжчик з винятково тверезими друзями вирiшив уполювати летючу рептилiю для Академiї Наук. Втiм, українська мiлiцiя завжди славилася своїми керманичами, серед яких переважали не стiльки шерлок-холмси, скiльки конан-дойлi.
  Даремно питати в пана Корнiєнка, за яким бiсом Кушнарьов поїхав з рушницею до лiса. Звiсно, не голод погнав екс-губернатора на полювання. I свiжину, якби вiн так вже захотiв свининки, йому б, напевно, подали б у лiжко. А поїхав, бо вважав, що його примхи - то i є закон. Браконьєром жив, браконьєром i помер.
  Точно так даремно питати, навiщо Кушнарьов разом з головою Донецької обласної ради Колесниковим влаштовував восени 2004 року збiговисько в Сiверодонецьку, де закликав до вiдокремлення трьох схiдних областей України та створення нової держави зi столицею в Харковi. Мудрi люди цього б не зробили хоча б через повну утопiчнiсть подiбного проекту. Бо для iснування держави потрiбнi не тiльки вони, потрiбнi, передусiм, ми, тобто тi, яких вони визискують. Ми - на яких вони дивляться як на бидло, у яких вони забирають кров i нирки, яких безжально давлять своїми "Мерсами". Без нас держави не буде, i якщо бюджет, закони, суди, прокуратура - їхнi, то держава - наша.
  На могилi Панiковського син турецькопiдданого поставив скромний надгробок, написавши, що пiд ним лежить людина без паспорта. Над могилою колишнього харкiвського губернатора було б непогано накреслити iнший напис: "Тут спочиває Євгенiй Петрович Кушнарьов, людина без батькiвщини". I дати салют - з iталiйських карабiнiв, споряджених набоями на кабана.

  Володимир БОЙКО
  http://maidan.org.ua/static/mai/1169548454.html