Google




Мiсто Старокостянтинiв




1165

каталог сайтів





УПЦ Київського Патрiархату


Славутчани:   "Афганці" В.Яцентюк Ю.Панишко Н.Свідерська В.Басиров

Доля Валерія Басирова

  Кримський поет, письменник і видавець, за двадцять років роботи його невеличкого приватного видавництва "ДОЛЯ" самотужки випустив у світ близько півтори тисячі вартісних книжок різними мовами, зробив для гармонізації міжнаціональних стосунків на поліетнічному півострові не менше, ніж цілі інституції та владні структури.
  Мати Валерія Басировв українка, батько - кримський татарин. Народився він на Уралі. Засновник осередків Товариства української мови і Народного руху України на Хмельниччині, головний редактор тамтешніх українськомовних газет. Лауреат престижних премій, російськомовний поет і українськомовний прозаїк, перекладач. Голово Кримської республіканської організації Національної спілки письменників України, президент кримськотатарського письменницького ПЕН-клубу. Перший на обширах колишнього СРСР приватний книговидавець і першовидавець Корану кримськотатарською мовою, української й кримськотатарської класики й сучасних письменників багатьма мовами. Автор трьох десятків власних книжок.
  - Щасливий тим, що повернувся до своїх українських і кримськотатарських коренів, залишився живий, хоч перехворів у дитинстві на сухоти, пережив злі часи. Нині маю можливість спокутувати провину за те, що так довго був відірваний від свого коріння, - каже Валерій Магафурович.
  Коли виповнився рік, не стало батька, а мама, тяжко працюючи, перейшла зі мною Урал, Воркуту, Волго-Донський канал і нарешті повернулася на рідну Хмельниччину, в місто Славуту. Тут я виріс, ходив у школу, мужнів, став журналістом, видав сам першу книжку, якою спробував довести собі й клеркам від видавничої справи, що випускати у світ книжки можуть не лише колективи з сотнями душ, як було за радянських часів, а всього кілька професіоналів - це вже повноцінне видавництво.
  Оскільки дозволу не давали, видав на свій страх і ризик, щоб нікого не "підставляти", власну книжку віршів "Нечайна відлига" усього за дві доби. Це була "найшвидша" книжка в тодішньому СРСР. Поспішав, бо знав, що є с ті, хто повідомить у певні інстанції про "підпільне" видання й не дозволить цим займатися. Так і сталося. Надійшла команда: "Весь наклад - під ніж". Але "там" запізнилися: встиг продати всі книжки. Згодом виборов омріяну резолюцію: "Як експеримент дати дозвіл на видання книжок". Відтоді почав видавничу діяльність
  Справжньою перемогою опального журналіста було те, що він - єдиний серед українських редакторів - попри суворі застереження, зважився на передрук з "Літературної України" Програми Народного руху, ще й з двома тисячами понадпланових примірників. Їх роздали не майбутньому майдані Незалежності в Києві, після чого пильні функціонери за рік до путчу позбавили роботи.
  - Ми проводили перші мітинги, збирали по 10 тисяч осіб біля ЧАЕС. Уперше жовто-блакитний прапор з'явився там, коли прийшли мітингупольники з Рівного на чолі з Червонієм. Ми знали, що відстоюєсмо.
  Тоді з-поміж семи кандидатів виграв конкурс на посаду головного редактора міської газети Хмельницького. 1992-го міськрада звільнила з роботи. Казав тоді: "Я високий чоловік, мені важко нагинатися". Відтоді на державній службі вже не працював, бо змалку не залежав ні від чого, крім власної совісті.
  Розмовляємо біля каміна у знайомому багатьом творчим людям приватному офісі на тихій сімферопольській вулиці Виноградній, куди надходять рукописи з усієї України.
  - Якось на письменницькому з'їзді в Києві підійшли кримські татари і попросили допомогти налагодити видавничу справу. Не відмовив. Довелося в п'ятдесят починати з нуля.
  Коли приїхали з дружиною Вітою до Криму, були тільки борги - ні роботи, ні друзів. Згодом з'явилисяі друзі, і замовлення.
  Оскільки в Криму українські й кримськотатарські видання були обділені увагою урядовців, спробував налагодити випуск двомовних книжок. Кілька проектів підтримав Міжнародний фонд "Відродження". Вірними й надійними помічниками стали насамперед дружина, художник Олександр Іванвнко, технічний редактор Мемедула Усенінов, науковці й письменники Юнус Кандим й Олександр Губар, Шакір Селім і Данило Кононенко, Аблязіз Волісо і Світлана Кочерга.
  І тут я ні від кого не залежу. Тим, хто говорить про скруту, кажу: сутужно нині всім, але працюй, і матимеш усе. Заробляю лише 10% з книжки, але постійно, І тоді мені вистачить на життя й творчість. Своєю працею доводжу, що це можливо. Втіху маю від того, що книжки виходять гарні, бо прагну кожну з них перетворити на витвір мистецтва.
  Коли 2001 року видав п'ятисоту книжку (нею стала поема Т.Шевченка "Кавказ", яка вийшла чотирма мовами - українською, кримськотатарською, російською й англійською), це помітила місцева влада, "ДОЛЯ" отримала Премію Ради міністрів Криму. Кожне нове видання швидко зникав з полиць книгарень, тож чимало читачів знаходять їх на сайті В.Басирова в Інтернаті.
  На міжнародних ярмарках книжки "ДОЛІ" традиційно визнають найкращими, відзначають спеціальними дипломами за внесок у розвиток багатонаціональної культури Криму. Кожну третю книжку професійного письменника в "ДОЛІ" видають безплатно, але ця благодійність стосується тільки мистецьки вартісного твору.
  - Для мене видавництво - захоплення, а не спосіб заробітку. Тому не всі книжки беру до роботи. Якщо якась не відповідає моїм уподобанням чи поглядам, кажу: не друкуватиму. Не працюю на вибори, не друкую політичних опусів - встигнути б видати духовні скарби, яких так багато. Треба працювати, щоб приносити користь людям.
  Зараз можемо конкурувати а видавництвами Росії й далекого закордону. Часом можна чути: душать українську книжку. Ніхто но душить. Видавайте. Зумійте видати. Хоч у кас немає спонсорів, меценатів, кожан моє власну мету.
  Доводжу всім: коли ставити за мету на заробляти гроші, а робити оправу, і гроші прийдуть, і справа загараздиться. Дивуюся, коли колеги бідкаються: немає ні замовлень, ні фонду. Кажу їм: робіть гарні книжки, і з'являться замовлення. Виставляйте розумну ціну і ніколи нікого не обманюйте. Випускаючи гарну книжку, можу на отримати жодного прибутку. Такі "мінуси" - це мої проблеми. Але я дав слово і дотримав його. Прибуток мене не цікавить.
  Завжди ставлю себе в екстремальні умови, щоб постійно випробовуватися на міць. Якщо мені заважають працювати - стаю сильнішим.
  Скільки книжок видано, а щоразу вчуся і не соромлюсь, коли щось не вдалося. Шукаю, удосконалююся й хочу, щоб щоразу було краще.
  Казали: в Криму кепська поліграфічна база. Подивіться на мої книжки - кожна вроблена саме тут. Перші ж кримські примірники були настільки гарні, що до мене приїхали з Німеччини, замовили дитячу книжку для "батьківщини книгодрукування". Потім прохали зробити книжки для Ізраїлю, замовляв Яр Славутич із Канади. Здавалося б, є чудова поліграфічна база в столиці, за кордоном, а їдут до мене. Знають: робити абияк не вмію.
  Задумав серію "Скарбниця кримськотатарської духовності" - мої переклади українською мовою творів репресованих кримськотатарських письменників. Склав план, які книжки мають вийти в цій серії, й здивувався кількості переслідуваних і знищених мудреців. Коли перекладав, відчував, як автори сидять у камерах, бачив нари, на яких вони спали, грати, крізь які виглядали, був разом із ними. Відклав усе і сидів з ранку до ночі над перекладами, які мене полонили.
  Захоплююсь, працюючи й над власними книжками. Це - мов життя. Приходить настрій - беру ручку й пишу, хоч навколо комп'ютери. Єдино, чого ніколи не знаю, - коли створиться вірш. Цв осяяння: записав, не роздумуючи. Так і книжку "Дихання ранкової роси", що вийшла дев'ятьма мовами, писав ночами в лікарні, коли кілька тижнів сидів біля невиліковно хворої мами. Художник Раміз Нітовкін проілюстрував, і вона розійшлася дуже швидко.
  - Створити книжку - це моє. Зроблю її найсумлінніше, тож експлуатуйте мене так, щоб до денця висмоктати знання й уміння, дайте мені цю можливість і не заважайте. А тоді йдіть і дивіться, що вийшло.
  Видавав і мікрокнижечки, й масивні фоліанти. П'ятитомник про долю татар у часи Другої світової війни створив за два тижні. Хочу встигнути видати правду про долю українців і кримських татар. Втомився від брехні, мовляв, той був ворогом, а той - зрадником народу. Пишаюся, що вдалося повернути чесне ім'я сотням людей, зокрема остарбайтерів, яких силоміць вивезли в Німеччину. Хочу, щоб до кожного народу ставилися по-людськи, гідно, як і має бути. Пора перестати пришпилювати людям й народам ще сталінські ярлики, більше думати.
  Так, я кримський татарин, але водночас і українець. Мені байдужа, приймають це чи ні. Якщо людина будь-якої національності буде підленькою - скажу ій це в очі. Критерій - справжність душі, переживань, дій, життя, чистота помислів. До цього прагну все життя. Такі мої автори, таких навіть шукаю.
  Не маю права на зневіру. Не маю права згаяти й хвилини. Ставлю себе в екстремальні умови, щоб бачити, чого вартий. Постійно оголошую війну собі, щоб випробувати долю, інакше не буду собою. Просто зранку треба подивитися в дзеркало, собі в очі: якщо їх не відводиш - усе гаразд, ідеш далі, якщо відведеш - пора рятувати душу. Завжди маємо пам'ятати, що йдемо на фінішній прямій.
  У Криму він дуже швидко дав "фору" багатьом із тих, хто жив тут до нього, але так і не зміг піднятися над умовами й умовностями, розлучитися зі штампами й кліше що радянської епохи, щоб здійснити місію. Нині на півострові він - особистість, здатна сприяти розв'язанню проблем в етнокультурних процесах відродження, передусім мовних.
  Чому так докладно говоримо про "ДОЛЮ"? Після Басирова таким шляхом (можливо, у чомусь відмінним) проходили всі приватні видавництва. Вони народжувалися й зникали, не витримуючи конкуренції. Це закономірний процесс. "ДОЛЯ" залишилася, зайняла нішу и книговидавництві.
  Валерія Басирова як засновника й директора видавництва не можуть не тішити здобутки. Але треба йти далі, й уже не самотужки, а з допомогою держави. Бо саме через її неучасть ще багато цікавих масштабних проектів залишилося нереалізованими. А це великий прорахунок у державній інформаційній і культурній політиці. Адже на півострові нині міцнішає співдружність мов і національностей, проростає наше майбутнє.
  Віриться, каже Валерій Басиров, що нові професійні рідномовні видавництва таки з'являтимуться в Криму, що відчинить двері давно омріяна сучасна книгарня, у якій тюркську й українську літературу розповсюджуватимуть за доступними цінами, що наш уряд зрозуміє: видавці потребують негайної підтримки, бо саме вони забезпечують духовним харчам і дітей, і дорослих - усіх, хто прагне стати особистостями, патріотами рідної країни й ковалями власної долі.
  
  В.Хоменко, "Слово Просвіти" ч.20 (501) 21-27 травня 2009р.