Із входженням у третє тисячоліття Україна стоїть на порозі нової доби у розвитку історичної науки. Нинішні пріоритетні напрямки оновлення всього суспільного життя відкривають неосяжні можливості для розгортання дослідницької роботи. Об'єктивне вивчення історичних процесів, вироблення сучасних підходів в оцінці явищ і опанування якнайширшої джерельної бази - ось найперші завдання для краєзнавців. На сьогодні існує ще багато недостатньо досліджених писемних джерел, що стосуються історичного минулого міста Славути і всього нашого краю. І це однаковою мірою стосується як українських, так і закордонних архівів та бібліотек, зокрема архівів князів Сангушків, архівних колекцій Зигмунта Люба Радзимінського та Юзефа Максиміліана Оссолінського, які є одними із найпріоритетніших джерелознавчих матеріалів щодо Славутчини. Проте у нашому короткому огляді ми найперше зупинимось на архіві князів Сангушків. Витоки їхньої генеалогії (литовського герба Погонь) до сир пір є проблематичними, хоча литовське походження цього магнатського роду не викликає сумнівів. Геральдисти 17-18ст. (Б.Папроцький, Ш.Окольський, К.Несецький) вважали князів нащадками Любарта, сина князя Гедиміна. До речі, саме із-за цієї теорії самі Сангушки називали себе Любартовичами. Інші геральдисти, серед яких відомий дослідник В.Дворжачек, вважають Сангушків нащадками Федора Ольгердовича. Незважаючи на всі суперечності, доведено, що цей стародавній рід займав у 16 столітті важливі адміністративні, політичні та військові посади у Великому князівстві Литовському, а з кінця 17 століття шляхом династичних одружень поріднився зі знатними родинами Любомирських, Заславських, Острозьких, литовською лінією князів Потоцьких. Із середини 16ст. Сангушки отримали маєтності на території Волині. Їхній родинний архів формувався протягом 15-18ст. До нього увійшли частина Острозького, весь Заславський, давніша частина Тарнавського архівів, а також колекції документів із Несухоізької, Локацької, Каширської та Ковельської родових гілок князів Сангушків. До початку першої світової війни, тобто 1914 року, він постійно зберігався у нашому місті, а саме у князівському палаці. У 1884-1887 роках до Славути на запрошення князя Романа приїздили відомий польський дослідник-археограф Зигмунт Люба Радзимінський та вчитель слов'яно-кириличної палеографії із Львівської гімназії Петро Скобельський. При допомозі знаного в ті часи археографа та джерелознавця Броніслава Горчака, котрий постійно мешкав в Славуті і був хранителем-"кустошем" (консерватором) князівського архіву, у 1887-1910 роках було випущено в світ 7-томне зібрання "Архіву князів Сангушків в Славуті", що вмістило майже 2500 документів і охоплювало період від 1284 до 1577 року. Щоб допомогти майбутнім дослідникам архіву, Горчак у 1902 році на князівські кошти опублікував виданий у Славутській друкарні каталог усіх документів, чим ще раз довів свою професійну майстерність джерелознавця і одного із найталановитіших учнів професора К.Ліске. З початком першої світової війни, аби не допустити знищення архіву, його перевезли у Польщу до міста Гумніска, що поблизу Кракова. Під час Другої світової війни архіваріуси доставили архів до самого Кракова. На сьогоднішній день він зберігається у державному архіві Кракова на Вавелі і налічує 1108 одиниць зберігання, а саме комплектів рукописів 14-19 століть в оригіналах та копіях, 55 текстів матеріалів, підготовлених у 19 ст. до друку, але так і не виданих, а також велику кількість топографічних карт, планів маєтків Сангушків. Таким чином, маємо змогу відзначити, що повне і комплексне дослідження архіву князів Сангушків згодом розкриє нові, невідомі сторінки із історії рідного славутського краю, що надзвичайно необхідно нашому місту. З цього приводу хотів би звернутись до шановної місцевої влади: чи не настав час згадати про вікові традиції Славути і, якщо не подбати про збагачення фондів нашого краєзнавчого музею фотокопіями історичних матеріалів із архіву Сангушків, то хоча б акредитувати до Кракова одного-двох дослідників? Адже в таких містах як Острог, Дубно, Заславль, Попонне свого часу подбали про це і мають унікальні фотокопії та дослідження. А чим же гірша від них Славута?
Використані джерела: 1. Archiwum Ksiazat Lubartowiczow Sanguszkow w Slawucie. Wydane nakladem vlasciciela pod kierownictwem Z.L. Radziminskiego. - Lwow, 1887-1910. 2. Katalog rekopisow archiwum XX. Sanguszkow w Slawucie. Ulozyli historya tegoz archiwum skreslil B.Gorcrak. - Slawuta, 1902. 3. Wolff J.Kniaziowie litewsko- ruscy od konea czternastego wieku. - Warszawa, 1895. 4. Ковальський Н.П. Источниковедение истории Украины XVI - первой половины ХVІІв. - Днепропетровск, ДГУ, 1977-1979, ч.1-4 5. Берковський В.Г. Адміністративно-правовий устрій волинських міст першої половини ХVІІст. //Тези доповіді на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Адміністративний устрій та самоврядування в Україні ХVІІ-ХХ століть". - Запоріжжя, 1999.
В.БЕРКОВСЬКИЙ, краєзнавець, член наукового товариства «Спадщина» ім. князів Острозьких. «Трудівник Полісся» N 25 (10274) вівторок, 28 березня 2000р.
Місто