Отак, шановні.
Ви думали, що на вулиці 11-й рік незалежності?
І нічого, що всі факти, про які сказано на дошці, підтверджені рішення Славутського міського суду від 3 жовтня 1991р., архівним звітом самого тов.Одухи (копія за N125-130/588 від 12.09.96р.).
Неважливо, що в рішенні N40 від 16.08.2002 Крупецької сільської ради і словом не обмовлено про текст дошки.
Неважливо, що не наведені прізвища тих, хто "обурюється" - в найкращому совковому стилі приховування власних інтересів за спини "трудящих".
Неважливо, що влада робила все, щоб монумент не був відкритий, порушивши при цьому масу законів (їй можна, ми ж про це знаємо).
Факт в іншому: у "незалежній" Україні бандити, вбивці, НКВДисти, СМЕРШевці, ветерани загороджувальних загонів і охоронці концтаборів розперезалися настільки, що забороняють тим, кого вони знищували, розповісти правду.
Як бачите, дійшло вже до ультиматумів.
На мітингу багато йшлося про примирення. Як виявляється - даремно.
Бо чи можна сказати "Брате мій" тому, хто і сьогодні дивиться на все, що має відношення до України, крізь прорізь прицілу - так, як свого часу дивився в спину наступаючим солдатам, чи політв'язням, чи селянам, що вмирали від голоду?
Власне, цей факт зайвий раз пояснює, хто в Україні знаходиться при владі.
Тож не тішимо себе ілюзіями - і не звертаймо на них уваги.
Нам своє робить.
Місто
Архіви
