Місто
Район
ТП "Край"
Дослідження
Візитка міста та району
Бібліографія
Проект "джерела"
Презентація
Голодомор 32-33
ОУН на Славутчині
Джерела з історії
Геральдика
Карти
Нетішин
Нетішинський музей
Села району
Пам'ятки Славутчини
Статті про місто і район
"Сангушківські читання"
Славута військова
Авторська сторінка
Історія міста в фото
Малюнки Н.Орди
Славутчани
Храми
Школи
Українська Повстанча
Ліси
Преса про місто
Політика
Мистецтво
Лінія фронту
Новини
Гостьова книга
Online-Бібліотека

ПОШУК
Для пошуку потрібно
використовувати
не більше одного слова
або його частини







Google




Мiсто Старокостянтинiв




1165

каталог сайтів





УПЦ Київського Патрiархату


Авторська сторінка:   Вступ Рецензії Про рідну Славуту Славута - Волинський Манчестер Інвентарні описи Заславля, Славути, Шепетівки Перша згадка про Славуту Інвентарні описи північної Хмельниччини Видавнича справа Сангушків Архіви про Славутчину Історія і демографія Славутчини Декілька моментів з історії Славутського конезаводу Про що повідав архів Сангушків Національно-визвольна боротьба на Славутчині До питання джерельної забезпеченності Славутчини Славута в 1633-1863 Освіти на півночі області Славутський музей - погляд у сучасність Історія м. Славута: рефлексії над матеріалами. Славута - резиденція Сангушків Голодомор 1932-1933 рр. Колективізація на Славутчині Життя в окупації Йшли в ліси, партизани? Рецензія Загін ім.Михайлова

Декілька моментів з історії т.зв. "Славутського конезаводу"

  Не секрет, що одним з найдавніших Сангушківських підприємств на Славутчині є славнозвісний конезавод, що увійшов у історію під назвою "Славутський конезавод". Що ж це було за підприємство? І які основні віхи його історії? Його досягнення?
  Як вже неодноразово нами відзначалося, зокрема у доповіді на першій науково-практичній конференції "Сангушківські читання", т.зв. "Славутський конезавод" був утворений князем Ієронімом Павловичем Сангушко на початку 1780-х рр. в районі хутора Хрестівка (в 46 км від сучасної Славути). Чому ж саме там, а не біля Славути? Запровадження конезаводу вимагало від князя засновника не лише значних капіталовкладень, але й відповідних природніх умов - розлогих пасовищ, місця для вигулу тисячного табуна коней. Звичайно, що лісисті терени тодішньої околиці Славути не могли цього дати новозаснованому конезаводу! Саме тому стайні розташували поблизу хутора Хрестівка, де вони й знаходилися упродовж усього часу існування конезаводу князів Сангушко. Вже на 1799 р. тут вже нараховувалося 493 коні (в основному скакуни захоплені під час бойових дій з турками, або ж придбані у своїх сусідів)
  У 1798 р. для конезаводу вперше було закуплено арабських коней. Саме тоді у м. Славута з'являються т.зв. "бедуїни" - тобто конюхи, що займалися купівлею коней на Сході і перевезенням їх до князівського конезаводу. "Бедуїнів" в Славуті свого часу очолювали Каетан Бурський, Томаш Мошинський та Францішек Шверчинський. Саме за їхньої дієвої участі відбувалися експедиції до Аравії у 1803, 1816, 1821, 1826, 1844, 1858 рр. Слід відзначити, що ці експедиції не завжди носили мирний торгівельний характер. Іноді, а саме в кінці XVIII - на початку XIX ст., вони перетворювалися на невеликі військові операції. Адже згідно до законів тогочасної Аравії під страхом смертної кари заборонено було мусульманину продавати високопорідних арабських коней "невірним", тобто християнам. Тому заходи по купівлі коней князем Сангушко розтягувалися на роки і іноді коштували життя особам, що цим займалися. Так, наприклад, в експедиції 1803 р. (очоленій конюшим Каетаном Бурським) з 15 чоловік, що прибули до Аравії з дорученням придбати коней, до Славути змогло повернутися лише 4, але вони виконали поставлене перед ними завдання і привнли 5 прекрасних пустельних арабських жеребців! Більшість коней поставлялася з Сирії через постійного князівського торгового агента в м. Алеппо - араба Арутина. Саме завдяки активній діяльності цього араба, князівському конюшому Томашу Мошинському вдалося вперше у 1816 р. без т.зв. "військових пригод" придбати коней. Як правило коней переправляли морем від м. Алеппо до м. Одеса, а звідти переганяли до конезаводу в Хрестівці. Довгочасне перебування князівських конюхів у Аравії не могло не відбитися на їхній поведінці. Як відзначив у 1820-х рр. відомий цінитель коней князь Емір Ржевуський вони "були трохи заражені бедуїзмом." Завжди одягнуті у східне вбрання, розмовляючи, навіть в повсякденні(!), арабською мовою ці князівські конюші завжди викликали подив та захоплення у відвідувачів конезаводу. Спеціальним розпорядженням князя Романа Євстафійовича Сангушко для них було збудовано житло подібне до того, у якому вони мешкали в Аравії.
  Загалом протягом 1798 - 1858 рр. для конезаводу в Аравії закуплено було майже 53 жеребці-когел'яни та 14 кобил.
  З середини ХІХ ст. особливої популярності у середовищі польського шляхетства та російського дворянства набувають кінні змагання - дербі. Саме з ними пов'язана поява у сангушківських стайнях коней англійської породи, а від них англо-арабської породи. Як свого часу відмітив голова "Польського товариства любителів коней англійської породи" Вітольд Пруські: "Конезавод князів Сангушко поблизу хутора Хрестівка та у м. Сатанові унікальний з посеред інших конезаводів Російської держави тим, що тут одночасно утримувалися коні трьох напрямків - арабські скакуни, англо-арабські та англійські. Однак усе ж таки перевага була на боці арабських скакунів, до яких Р.Є.Сангушко завжди мав найбільшу приязнь." Організовуючи у 1850 р. кінний торг у Антонінах, князь одночасно закупляє 15 кобил англійської породи. Вже у 1901 р. загальна кількість коней англійської породи (форнальської) у князівському табуні сягнула 1154 коней.
  У 1850-х рр. додатково було збудовано кінний тор у с. Бачманівка, а на початку ХХ ст. й у Славуті. До речі, на місці колишнього кінного торгу в Славуті пізніше було збудовано військові казарми, а у роки ІІ Світової війни тут розташовувався сумнозвісний "Грослазарет-301."
  У 1820 р. після невдачної спроби конокрадів викрасти одного з племінних жеребців з Хрестівського табуну, найбільш цінних коней було переведено до Славути. Тут поблизу князівського палацу було збудовано стайню, у якій разом з виїздними конями розташували й племінних жеребців.
  То що ж за коні складали гордість князівського табуна? Достатньо точно визначити коней зі Славутських стаєнь та Хрестівського табуна досить важко, оскільки, виступаючи на змаганнях під барвами князя Сангушко, ці коні записувалися під іменем коней князя Альфреда Потоцького, чоловіка дочки князя Р.Є.Сангушко - Марії. Вперше коні Сангушків з'являються на змаганнях у 1869 р. на відомому Варшавському торі. Протягом 1870 - 1877 рр. з князівських стаєнь виставлено було 17 коней, зокрема 3 арабської породи, 7 англоарабської та 7 англійської (т.зв. "folblut"). Зупинимося на більш детальному описі цих коней.
  З найбільш відомих арабських коней князів Сангушко виділити слід відомого скакуна Ферук Хана - перського коня, придбаного на Сході для французського імператор Наполеона ІІІ, але проданого у 1858 р. з-за злісного характеру Юліушу Дзідушицькому. Від нього цей кінь і потрапив до Сангушків. Не менш відомими були його нащадки - Статечний, Оркан, Урика. Ці коні були неодноразовими чемпіонами на змаганнях, відзначалися як найкращі коні у бігах з перешкодами.
  До другої групи відомих коней слід віднести: англо-арабської породи скакуна Кавалєра. Цей кінь народився 1865 р. У 1869 - 1872 рр. брав участь у змаганнях в Києві, Львові, Варшаві. Найбільший його виграш становив 4350 російських рублів сріблом. У 1871 р. очолив лист найкращих коней Польщі, за що одержав спеціальну нагороді від російського царя. Не менш відомими скакунами були: кобила Фантаска (учасниця змагань в Варшаві, Києві, Вільно, Москві у 1873-1876 рр., що зогла у 1875 р. на змаганнях в Варшаві вибороти одразу І і ІІ нагороди), кобила Естафета ( учасниця і переможниця змагань в Варшаві та Києві), огирі Роял (що виграв змагання у Варшаві, Вільно, Києві, Москві, виграв спеціальний імператорський срібний кубок), Імпрев'ю (учасник змагань в Варшаві, Києві та Москві, одноразово виграв понад 3280 руб. сріблом).
  З найбільш відомих коней англійської породи слід виділити кобилу Еву, що двічі змогла завоювати спеціальну нагороду - "Царську", що надавалася самим російським царем.
  У 1876 р. стайні князів Сангушко зайняли перше місце серед усіх стаєнь не лише Польщі, але й Російської імперії.
  Про видатні заслуги князів Сангушко у розбудові кінної промисловості Російської імперії, а зокрема України (що знаходилася тоді у складі імперії) свідчить такий факт. У 1864 р. головноуправляючий Державним конезаводством Російської імперії Р.Є.Грінвальд від імені російського царя просить князя Р.Є.Сангушко очолити державні конезаводи, що розташовувалися на теренах України, а також взяти у багаторічну безвідсоткову аренду відомий біловодський державний конезавод. Проте князь відмовляється від цієї пропозиції.
  З 1877 р. у діях конезаводу спостерігається відносний занепад. Це пов'язано із смертю князя Романа Євстафійовича Сангушко, палкого прихильника коней. Його наступник Роман Владиславович Сангушко такою активністю вже не вирізнявся, що правда славутські коні брали декілька разів участь у змаганнях на початку 1900-х рр. однак їхні перемоги не могли зрівнятися з попередніми перемогами.
  Наостанок слід зазначити, що до переліку найкращих коней світу, нащадки яких коштують тепер величезні гроші, віднесено було 36 коней з т. зв. "Славутського конезаводу" князів Сангушко (починаючи від славнозвісної Польки, народженої у 1800 р. і закінчуючи Римніком, народженим у 1876 р.).
  
  
  Владислав Берковський,
  ас. кафедри історії XVI - XVIII ст.,
  Університет М.Кюрі-Склодовської,
  Люблін, Польща.