Мiсто Славута

  24-25 січня 2003 року у нашому місті сталася знаменна подія - відбулася перша в історії міста науково-практична конференція присвячена дослідженню регіональних проблем в історії України. Оскільки конференція проводилася під гаслом "Сангушківські читання" не обійдено увагою було на ній і історію одного з найвідоміших магнатських родів України - роду князів Сангушко та центру їхніх володінь - міста Славута. Доповіді виголошені під час конференції ще раз довели - до остаточних підсумків в історії нашого міста ще дуже далеко. Адже на історичній карті нашого міста залишається ще дуже багато білих плям, неперевірених фактів, фантастичних припущень і відвертих помилок. Саме на необхідність професійного підходу у дослідженні історії нашого міста й було звернуто увагу істориками-учасниками конференції. Певні рефлексії, викликані матеріалами конференції з приводу історії нашого міста ми і подаємо шановним читачам "ТП".
  Існування індуктивних стереотипів у вітчизняних регіональних дослідженнях досить часто призводить до появи певних міфологем щодо історії окремих населених пунктів України. Причиною цього є зосередження уваги більшості професійних істориків на історичних проблемах щонайменше обласного, губернського чи воєводського рівнів. Результатом чого є те, що більшість краєзнавчих проблем вузько локального чи місцевого характерів залишається на розгляд аматорам-краєзнавцям. Відносно малий відсоток осіб з історичною освітою серед таких місцевих краєзнавців, не може не відбиватися на рівні провадження ними краєзнавчих досліджень. Відсутність розуміння та навичок у проведенні науково-дослідної, археографічно-едиційної робіт, базування досліджень на виданнях науково-популярного, публіцистичного чи навіть художнього характерів призводить до того, що у більшості сучасних краєзнавчих досліджень локального характеру спостерігається наявність значної кількості не лише методологічних, чи історичних помилок, а різного роду фантастичних припущень і тверджень. Не виключенням з цього є й ситуація яка склалася у краєзнавстві Славутчини, а зокрема у дослідженні історичного минулого м. Славута. Фактично залишене, за рідким виключенням, без цільової підтримки з боку місцевої адміністрації. Більш того залишене на милість декількох непрофесійних аматорів-карєзнаців, що постійно повторюють давно відомі факти або висловлюють відверто фантастичні припущення, не підкріплені жодним документом. Усе це ті факти, що не дозволяють піднятися дослідженням історії м. Славути з рівня місцевого, до рівня академічних досліджень
  Однією з основних міфологем пануючих у сучасному краєзнавстві Славутчини є міф про заснування міста у 1634 р. на місці двох давніх поселень - Волі та Деражні. Основою для появи даного міфу стала публікація у виданнях "Архив Юго-Западной России" та "Archiwum ksiąźąt Sanguszków" документу присяги селян та міщан м. Шепетівки і справи про підданих між князем Костянтином Івановичем Острозьким та княгинею Оленою Іванівною Заславською. У примітках до даних документів видавці згадують про існування м. Славутина, час заснування якого відноситься ними до 1634 р. Невірне розуміння даної примітки і призвело до появи помилкових тверджень у публікаціях не лише енциклопедичного характеру ("Słownik geograficzny", "Encyklopedia Judaica", "Історія міст і сіл" і т.д.), але й в історичних дослідженнях О. Цинкаловського, М.Теодоровича. З тих часів і до сьогодення ця помилка перетворилася на активно пропаговану місцевими аматорами-краєзнацями міфологему.
  Однак останні дослідження проведені у архів князів Сангушко в Кракові львівським дослідником-урбаністом А.Зайцем, київською дослідницею І.Ворончук, а також наші власні дослідження, беззаперечно доводять, що часом заснування м. Славута, власне як міського поселення, слід вважати 25 квітня 1633 р. Саме до цього часу відноситься локаційний привілей наданий п. Абелю Тошковському князем Юрієм Заславським. Зокрема у даному привілеї вказується "Шляхетному пану Авелю Тошковському слузі Моєму даю цей Мій лист, рукою Моєю підписаний і печаткою підтверджений, на осадження міста Славутина на грунтах Моїх Новозаславських"(Archiwum Panstwowy m.Krakowa.Oddział I. . Archiwum Sanguszków. - Sygn.64/13. - K.150-153). Загалом слід відзначити, що п. Абель Тошковський був офіційним осадником князя Юрія Заславського і мав турбуватися про побудову загальноміських споруд (ратуші, церкви, ваги, воскобійні і т.д.). Вже у інвентарному описі 1637 року вказується на існування у місті - ринкового плацу та 4 вулиць, міських мурів з 8 баштами ( з яких 4 безверхих) (AS. - Sygn.64/13. - K.156). До речі, ці дані спростовують фантастичну вигадку краєзнавця С.Ковальчука про те, що ринкова площа з'являється у місті лише з другої половини XVIII ст.(Ковальчук С.,Фрідман А. Шолом, славутчани. - Славута,2001. - С.11). Отже, даний привілей дозволяє не лише ліквідувати міф про заснування м. Славута у 1634 р., але й декілька інших міфів, серед яких найсуттєвішою є вигадка про надання даному місту уперше в 1754 р. магдебурзького права.
  У виданому 1889 р. "Słowniku Geograficznym" було відзначено, що у 1754 році привілеєм короля Августа ІІІ, місто дозволялося огородити, запровадити право магдебурзьке, торги щотижневі, а також два річних ярмарки та склад білої руської солі". Однак вже вище згаданий нами привілей на заснування м. Славутина 1633 року відзначає, що "даю... тим людям котрі до того міста Славутина на мешкання приїжджати будуть... волі на 20 повних років, а судитися їм вільно буде правом магдебурзьким". Більш того - власне згаданий привілей короля Августа ІІІ точно вказує на ось що "коли місто, через напади козацькі і татарські, знищене, починає відбудовуватися...". Отже справа йде про підтвердження колишнього надання магдебурзького права місту, що було знищене татарським нападом і тепер намагалося відродитися. Ще більших помилок у аналізі підтверджувального привілею короля Августа ІІІ, було допущено С.Ковальчуком, який у виданій 2001 року книжці "Шалом, славутчани", вказав, що місто отримало право на "склад білої російської солі" (Шолом славутчани" - С.10). У той час як привілей достатньо чітко вказує на "руську сіль", тобто сіль привезену з коломийських чи дрогобицьких солеварень Руського воєводства, а не з теренів Росії. Лише нерозуміння усього механізму локування та надань магдебургії, а також відсутність достатньої джерельної бази і основних навичок з історичної географії спричинилися до появи подібних хибних тверджень у місцевій краєзнавчій літературі.
  У 1981-1989 р. О.Сапожніком та В. Басировим було видано брошуру-краєзнавчий нарис, присвячений історії м. Славута. Попри помилкове твердження про час заснування м. Славута і час надання йому магдебургії, у даному нарисі було допущено ще одну суттєву помилку, а саме про датування періоду переходження м. Славута з влади кн. Любомирських до влади кн. Сангушко. Причиною цього було названо міфічне одруження князя Павла-Кароля Сангушко на представниці дому князів Любомирських у 1703 р. (Басиров В.М., Сапожник О.Я. Славута, Нетишин: краеведческий очерк. - Славута, 1989. - С. 9-10). Ця міфічна дата була підтримана іншими місцевим краєзнавцем С.Ковальчуком. Однак маловідоме серед місцевих краєзнавців видання 1899 р. - "Rodowów xiążąt Olgerdowiczów Sanguszków. - Slawuta,1899", беззаперечно свідчить, що у 1703 році ніхто з Сангушків не родичався з Любомирськими. Одруження кн. Павла-Кароля Сангушко на Жозефіні-Маріанні Любомирській відбулося лише у 1710 р., а переходження славутських маєтностей до Сангушків остаточно завершилося лише у 1720 р. Отже, Славута ніяк не могла знаходитися у владі роду князів Сангушко у 1703 році.
  Неодноразово у працях М.Теодоровича, О. Цинкаловського та інших дослідників вказувалося, що однією з помітних рис у історії м. Славути була поява єврейської друкарні братів Шапіро. Як відзначила у своїй статті російська дослідниця Анна Несіс Славутська друкарня почала діяти "у 1792 р., з дозволу правителя міста польського графа Євстафія Сангушко". Однак базуючись на матеріалах інвентарних описів м. Славути початку-середини XVIII ст., що зберігаються тепер у фондах воєводського архіву м. Кракова (Польща) (AS. - Sygn.7, 261, XXVII) ми можемо відзначити, що сталася ця подія набагато раніше у 1720-х рр. А у 1792 р. друкарню, з князівського розпорядження, було продано вже вище згаданому нами рабе Моше Шапіро і далі дана друкарня увійшла в історію як друкарня братів Шапіро.
  Ще одними міфологічно-фантастичними припущеннями з історії нашого міста розвінчаними під час конференції "Сангушківські читання" були питання стосовно промислових підприємств Славутчини. Зокрема дати й місця заснування конезаводу.
  Т.зв. "Славутський конезавод" був заснований князем Ієронімом Павловичем Сангушко у 80-х рр. ХVIII ст. на хуторі Хрестівка (46 км від м. Славута), і лише у 1820 р. частина племінного стада (а саме 4 високопорідних жеребці та т.зв. "виїздні коні") була переведена у Славуту (Lukomski B. Das arabische Pferd in Slawuta und anderer Gestüten des Russlands. - Stuttgart, 1906. - S. 23 - 38). Саме ця частина стада коней князів Сангушко розташована у місті й дала основу появі безпідставного міфу про славутський конезавод не лише для більшості статистичних видань кінця XIX - початку XX ст., але й для досліджень сучасних місцевих дослідників-краєзнавців. Ця помилка особливо впадає в очі, якщо врахувати, що у 1901 р. в так званому "Славутському конезаводі" розташовувалося 1 154 дорослих тяглових коней форнальської породи, 1 281 арабської породи та близько 800 лошенят! Зрозуміло, що ні тогочасне, а тим більше сучасне місто Славута, забезпечити харчами та місцем для вигулу такої кількості коней не могло! А, отже, Славутський конезавод є лише міфом.
  По праву одним з найстаріших промислових об'єктів міста Славута являється суконна фабрика. Вже у 1848 р. на ній працювало 383 робітники (виробіток 50 000 аршинів сукна в рік), у 1857 р. - 507 робітників. До сьогодення вважалося, що Славутська суконна фабрика заснована була в період від 1814 до 1818 років, зокрема на це вказує статистичне дослідження 1894 р., проведене С. Будаговим та П.Орловим і брошюра В.Басирова та О.Сапожника (1989 р.). Однак на основі проведених нами досліджень ми маємо змогу стверджувати, що обидві вище вказані дати є помилковими, оскільки у архіві князів Сангушко в м. Краків, в інвентарному описі D 10 зберігається документ під назвою "Рахунки будівлі фабрики суконної в Славуті в 1790 р." ( AS. - Sygn.5). Отже, датою заснування даного підприємства слід вважати саме 1790 рік.
  Іншими важливими для міста підприємствами була паперова фабрика, пивоварений та механічний завод. Щодо дати їхнього заснування в місцевому краєзнавстві існує також декілька помилкових версій. Так, наприклад, заснування паперової фабрики відноситься до 1842 р., машинобудівного - до 1840 р., пивоварного - до 1865 р. Та останні дослідження в архівах України та Польщі проведені учасниками конференції "Сангушківські читання" дозволяють переглянути ці дати й встановити нові, більш вірогідні. Отже для паперової фабрики, згідно з листом князя Євстафія Сангушко про "будову папірні в Славуті на р. Деражня" це 1818 рік (AS. - Sygn.438). Для механічного заводу це середина 1820-х рр., оскільки у відомості про нагляд за іноземцями прорживаючими на теренах Волинської губернії відзначається, що австрійський підданий Антуан Деканський вже у 1830 р. працював рахівником на механічному заводі (ЦДІА у м. Київ. - Ф.442. - Од.зб. 1209). І нарешті для пивоварного заводу це 1824 р. Слід відзначити, що Славутський пивоварний завод є одним з найстаріших пивоварних підприємств Волинської губернії.
  Давно, здавалося б, знаним фактом в історії м. Славута були трагічні події 1917 р. коли було вбито князя Р.В.Сангушко та спалено князівський палац. Але чи так це? Як відзначила у своїй доповіді кандидат історичних наук О.Бірюліна, це ще один міф. Адже у документах архіву братства князів Острозьких в Острозі, за 1917-1918 рр. вказується, що "від підпалу значно постраждав палац і частина колекцій на першому поверсі" (ВКМ. - КДФ-22. - Спр.553,561). Більш того у звітах місцевої влади за період 1919 - 1925 рр. вказується, що ще у 1922 р. палац стояв і був пізніше розібраний, як згадка про "буржуазне минуле." Таким чином, винними у знищенні цієї пам'ятки архітектури та мистецтва слід вважати не солдатів, а представників радянської влади, котрі знищували усе, що нагадувало їм про минулі часи.
  Загалом слід відзначити, що період від 1917 року в історії Славутчини є найбільш контроверсійним. Так, згідно усталених ще за радянських часів даних, славутчани від самого початку революції активно підтримували більшовиків та радянську владу. Але як тоді пояснити той факт, що з 1 січня по 17 лютого 1919 року славутчани допомагали у заготівлі продуктів харчування, квартируванні козаків 1-ої кавалерійської сотні Республіканського Січового Загону армії С.Петлюри (ДАХО. - Ф. Р-3026. - Спр.8. - Арк.69)? Як відзначає О.Комарницький, славутчани в основному підтримували українські війська та владу і лише запровадження жорстокого терору більшовиками змусило населення, під страхом насильства, долучитися "до здобутків радянської влади." Вже у червні 1926 року, в той час як в Україні проводилася політика "українізації", з 173 працівників-комуністів м. Славута та Славутського району 74 особи взагалі не знали української мови, а 38 осіб взагалі виступало проти впровадження української мови, як державної (ДАХО. - Ф.Р-1086. - Спр.246. - Арк.364).
  З 1920 роками пов'язане існування однієї досить цікавої установи - Шепетівського окружного краєзнавчого музею. До цього часу вважалося, що ця установа виникла і провадила свою діяльність у м. Шепетівка, але дослідження канд.іст.наук. В.Нестеренко доводять інше. Саме у Славуті в жовтні 1926 року невтомним дослідником історії Волині В.Кочубеєм було організовано цей музей. В ті часи, як і тепер, місцева влада ставилася до краєзнавчих досліджень загалом байдуже, але ситуація змінилася у 1928 р. коли тут, у Славуті, було відкрито "Наукове товариство при ВУАН." Протягом 1928-1929 рр. музей відвідало більше 3950 чоловік. Але відсутність фінансової підтримки з боку місцевої влади, брак досвідченого персоналу (майже умови існування теперішнього Славутського музею) спричинилося до того, що у 1929 р. музей було перенесено до м. Шепетівка (ДАХО. - Ф.Р. - 1086. - Спр.397. - Арк.49). Саме з того часу й виникло твердження про існування Шепетівського краєзнавчого музею та наукового товариства, хоча правильно їх було б називати - Славутськими.
  Отже загалом слід відзначити, що проведена науково-практична конференція "Сангушківські читання" ще раз підкреслила необхідність державної підтримки дослідження історії малих населенних пунктів України. Більш того, даний науковий захід вказав на відносно малий відсоток дійсно наукових досліджень серед місцевих краєзнавців, на їхню непрофесійність та відсутність злагоджених дій. Залишається лише сподіватися, що наведені вище приклади та рефлексії допоможуть у зрозумінні місцевою владою та громадскістю міста у необхідності підтримки серйозних академічних досліджень, оскільки провадження наукових розвідок місцевими аматорами-краєзнавцями усе більше схиляється в сторону профанації історії рідного міста та фантастичних припущень.

  Берковський В.Г.
  ас. кафедри історії XVI - XVIII ст.,
  Університету М.Кюрі-Склодовської,
  Люблін, Польща