Мiсто Славута

   Поряд з іншими краєзнавчими проблемами, пов'язаними з дослідженням певного регіону, особливо важливе значення має така спеціальна дисципліна, як історична демографія. На превеликий наш жаль, до сих пір проблема історичної демографії Славути та Славутського району взагалі не розглядалася сучасними славутськими доморощеними "дослідниками-краєзнавцями". Саме тому у числених статтях і розвідках щодо історичного минулого Славутчини, які вийшли протягом останнього десятиліття, є наявною ціла низка суттєвих помилок, що вимагають свого розгляду.
   Джерельна та історіографічна база дослідження основних напрямків розвитку історико-демографічної ситуації Славутчини є надзвичайно вузькою, особливо це стосується періоду XVI - XVIII ст. Більша частина автентичної інформації щодо даного періоду зберігається в інвентарних описах, актах поділу маєтностей та люстраціях. Слід відзначити, що дві третини існуючих джерел щодо демографії нашого району зберігається за кордоном (архіви Польщі та Росії). Щоправда, деякі з найважливіших джерел є введеними у науковий обіг працями О.Яблоновського та О.Барановича. Такими джерелами є поборові реєстри 1570, 1577, 1583, 1589 та 1629 років.
   На основі даних джерел було встановлено, що у середньому на 1 кв.милю припадало у XVI - XVIII ст. від 2,1 до 2,6 села ( стародавня миля дорівнює 7,468 км). Отже в загальному до складу нашого сучасного району у той час входило 135 населенних пунктів, серед яких є можливим назвати такі, що на даний момент уже вважаються зниклими. Це - поселення Головельске урочище, Мирутинський Гай, п'ять поселень під загальною назвою Кураш (Нараївський, Улашанівський, Понорський і т.д.), Селичівщина, Печиводська пасіка, Лисичанська пасіка, Мальчуна хутір та інші. Що цікаво, більшість із зниклих на даний момент поселень Славучини "завдячує" своїм знищенням .... першим рокам радянської влади.
   Іншою важливою проблемою, що потребує особливої уваги при розгляді демографічної ситуації, є визначення населення за сімейним станом та податковим станом. Це є особливо важливим для періоду XVI - XVIII ст., оскільки основними податковими одиницями даного часу були "лани", "дими", "дворища" і т.д. На думку О.Яблоновського, на одному податковому лані проживало 11 осіб, а на один дим припадало в середньому 5,5 особи. О.Баранович, підходячи критичніше до поборових реєстрів, збільшує чисельність волинських родин у 1,5 - 2 рази. Однак на сьогодення найприйнятнішою є думка А.Л.Перковського про чисельність пересічної української родини у 6,5 - 7 осіб, цю ж тезу підтримує відомий дослідник демографії Поділля та Волині М.Г.Крикун.
   Підсумувавши увесь вище наведений матеріал, ми можемо відзначити, що при наявності в 1629 році на теренах Славутського району 2215 димів загальна чисельність населення була приблизно рівною 14 397 - 15 505 особам. Для порівняння у 1909 році населення сучасної Славутчини становило 72800 осіб, а у 1999 році - 110,8 тисяч осіб.

  В.Г.Берковський
  Трудівник Полісся.- п'ятниця 11 січня 2002.-N2 (10400).