Мiсто Славута

  Розглядаючи проблему дослідження спланованого комуністичною владою голоду, не можна не відзначити, що в сучасному краєзнавстві усталилася думка про незначні розміри голоду 1932-1933 років на прикордонних теренах, до яких в досліджуваний час належала й територія сучасного Славутського району.
  Таким чином, головна увага краєзнавців звертається виключно на відображення окремих випадків голоду на теренах населених пунктів сучасного Славутського району. Так, наприклад, за період з 1990 по 2008 рік на шпальтах місцевої преси Славутчини надруковано було лише близько 50 статей, присвячених темі перебігу голоду 1932-1933 років. Більш, того левова частка цих матеріалів припадає на період 1990-1993 та 2007-2008 років. Крім газетних статей, Голодомор був розглянутий і в окремих розділах краєзнавчих та публіцистичних досліджень І. Поліщука, Д. Глашанця, А. Б. та С. Ф. Ковальчуків. Цій же темі присвятили свої книжки В. Терновий та М. Руцький. Разом з тим не можна не відзначити, що в статтях та творах вище перелічених дослідників головну увагу звернуто виключно на окремі факти перебігу Голодомору в населених пунктах сучасного Славутського району. Натомість проблема передумов голоду, а зокрема питання суцільної колективізації та руйнації селянських господарств, а також питання цілісного відображення перебігу Голодомру практично не знайшли свого відображення. Поодиноким винятком з цього є дослідження Т. Вихованця.
  Певних якісних змін дослідження голоду 1932-1933 років на Славутчині та активізація руху за увіковічення цієї трагедії відбулося із змінами в загальнодержавній політиці в 2005-2009 рр. Зокрема, було проведено колосальну за своїм масштабом роботу зі збору свідчень жертв Голодомору, опублікованих пізніше у книзі Гірка пам'ять Славутчини .
  Разом з тим не можна не відзначити того факту, що, не зважаючи на щоразу зростаючий потік видань, присвячених трагедії українського народу в 1930-х рр., на місцевому рівні все ж таки відчувається брак правдивої інформації про ті страшні події. На нашу думку, основною причиною цього є позиція місцевої славутської еліти. В першу чергу, говоримо про ту адміністративну та краєзнавчу еліту, яка зверталася до теми Голодомору лише в силу необхідності виконання державних настанов, а не за велінням серця. Яскравим прикладом цього є діяльність директора місцевого музею С.Ф.Ковальчука, в роботах якого Голодомор представляється лише як незначна подія на тлі переможного поступу радянської влади.
  Розглядаючи перебіг голоду на теренах сучасного Славутського району, слід зазначити, що його перші прояви були зафіксовані вже наприкінці 1931 р. Зокрема, вже в грудні 1931 р. про допомогу звернулися голодуючі курсанти перших Славутських курсів машиністів локомобіля.
  Катастрофічна ситуація з продовольством яскраво відобразилася в період підготовки до весняної посівної кампанії. Наприклад, оцінюючи діяльність Мухарівської та Іванівської сільрад, президія контрольної комісії Славутської районної Робітничо-селянської інспекції зазначила, що тут вдалося забезпечити виконання плану з заготівлі насіння для весняної посівної компанії лише на 18,5% та 16,% відповідно. Загалом по Славутському району план весняної посівної кампанії: радгоспами був виконаний лише на 23,3%, колгоспами - на 72%, селянами-одноосібниками - на 32,2%. Подібна ситуація спостерігалася й щодо інших планів. Зокрема план м'ясозаготівлі в другому кварталі 1932 р. виконано було лише на 12,5%. З огляду на ці факти і з метою негайної повної реалізації поставлених державою планів супроти селян було застосовано найжорсткіші заходи, які призвели до масових втеч селян з колгоспної панщини.
  Однією з основних причин початку голоду, згідно даних Вінницького обкому КП(б)У, став той факт, що станом на березень 1932 р. з селянами-колгоспниками зерном за трудодні розрахувалися колгоспи трохи більше 58% районів області. В усіх інших районах добитися повноцінного розрахунку з селянином не вдалося з-за відсутності зерна, яке повністю було вивезено під час хлібозаготівлі. Так, в березні 1932 р. секретар Славутського райкому КП(б)У Котляр повідомляє центральне партійне керівництво, що з 83 колгоспів району повністю без хліба залишилося 65.
  Бездумне виконання всіх забаганок Кремля місцевою владою, яке й призвело до голоду, змушувало останніх до применшення масштабів лиха, перекладання відповідальності на інших, заміна в усіх офіційних документах влади слова голод словосполученням продовольчі труднощі . Саме від цих т.зв. продовольчих труднощів вже в середині квітня 1932 р. потерпають терени Славутчини. Першими на собі відчули ці продовольчі труднощі мешканці Гориці, Клепачів, Манятина та Селичева, де вже в квітні, голодувало більше 30% населення. Станом на 21-22 квітня 1932 р. в Клепачах хліб був відсутній більш як в 50 родин. При цьому найбільш гострої форми голод набрав в Великому Правутині. Так, 4 травня 1932 р. керівництво Славутського прикордонного загону, в сфері впливу якого знаходилося дане село, повідомляє, що з 240 родин великоправутинців від голоду опухло 117. Більш того зафіксовано було перші випадки смерті від голоду, оскільки голодуючі харчуються лише картопляними шкарлупами та кормовим буряком. А вже 10 травня Славутський райком КП(б)У сигналізує, що низка сіл району знаходиться в надзвичайно важкому стані. Більш того й в самій Славуті робітники хлібом не забезпечені. Хлібопекарні працюють з перебоями. І дійсно, протягом травня 1932 р., не дивлячись на постійні клопотання та звернення місцевої влади, в Славутській район не було надіслано жодної продовольчої допомоги.
  В умовах голоду селяни вдаються до різних форм не лише протесту, але й спроб вижити (виїжджають в інші більш забезпечені райони, виходять з колгоспів). Наприклад, лише по Славутському району до середини березня 1932 р. кількість колективізованих господарств зменшилася на 9,7%. Так, в травні 1932 р. через голод Варварівський колгосп полишило більше 50% колгоспників, Бачманівського колгоспу група голодуючих селянок з дітьми прийшла під стіни Районної колгоспної спілки з вимогою дати їм хліба. Крім того, з квітня 1932 р. розпочинається нова хвиля антирадянських заворушень селянства. Зокрема в Жукові, Піддубцях та Потеребі селяни намагалися розгромити колгоспні комори та гамазеї.
  Найбільше від нестачі продовольства страждали робітники підприємств Славутчини. Зокрема, 19 травня 1932 р., секретар райкому КП(б)У Осіпов інформує вище керівництво про масовий невихід на роботу працівників Славутської фарфурні, про масові втечі працівників лісорозробок (втекло більше 2 тис. осіб). За відсутності продовольства робітничі їдальні змушені були зменшувати норми видачі хлібу робітникам державних промислових підприємств до 200 гр. на добу, або й взагалі припиняти видачу харчування. Так, наприклад, в їдальні Славутського лісозаводу 2 до кінця травня 1932 р. добова норма видачі хлібу була зменшена до 30 гр.
  Напівголодне існування селян в 1931 - на початку 1932 рр. призвело до значного запізнення весняної посівної кампанії. Так, наприклад, станом на 1 червня 1932 р. по Славутському району засіяно було лише 69,7 % від запланованого. Не останню роль в цьому відіграло й катастрофічне зменшення поголів.я робочої худоби. Зокрема за період з 1 листопада 1931 по 1 травня 1932 р. чисельність кінського поголів.я в Славутському районі зменшилася на 17,4%. Особливо катастрофічною була ситуація в одноосібних господарствах які за півроку втратили більше 24% коней.
  Ще на стадії планування хлібозаготівлі більшовицьке керівництво Україною визначало заходи необхідні для забезпечення проведення всіх заготівельних кампаній. Наприклад, 5 серпня 1932 р. Славутський райком КП(б)У доносить, що в індивідуальних господарствах намагаються якнайшвидше зібрати хліб і таємно перемолоти на муку. Задля протидії цьому вже 1 серпня 1932 р. Вінницький обком КП(б)У приймає постанову про вилучення у населення приватних жорен. Застосування цих та подібних заходів, в межах т.зв. серпневого наступу на село призвело до того, що вже в вересні 1932 р. в прикордонних районах розпочинається голод. Наприклад, 1 жовтня 1932 р. до канцелярії голови ВУЦВК Г. Петровського надходить телеграма голодуючих Славутських інвалідів з проханням про допомогу.
  Для контролю за дотриманням всіх настанов та рішень московського керівництва до областей та районів України було скеровано спеціальних уповноважених. Зокрема в листопаді 1932 р. з перевіркою стану виконання плану хлібозаготівлі до Вінницької області прибув П. Любченко, який відзначив особливо погану ситуацію в прикордонних районах, про поширеність ворожих настроїв в середовищі селянства щодо хлібозаготівлі - "последний кусок хлеба весной отдали".
  Зважаючи на виникнення проблем щодо виконанням всіх обсягів зеронозаготівельної кампанії, радянська влада застосовує зменшення розмірів соціальної підтримки населення. Зокрема, 29 листопада 1932 р. політбюро ЦК КП(б)У визнає за доцільне:
  а) з 1 грудня 1932 р. зменшити норму видачі хліба службовцям, робітникам та утриманцям з 400 г хліба до 300. Особливо яскраво про це зменшення свідчить лист мешканки с. Красностава Ш. Ліберман, яка з розпачем пише - "я вже опухла від голоду та холоду";
  б) зняти з постачання харчами всіх кустарів. Виконання даної постанови на місцях призвело до того, що, наприклад, в Вінницькій області з 29 тис. кустарів без державної підтримки залишилася 21 тис.;
  в) зменшити фонд видатків на громадське харчування на 15% та зменшити видаткові фонди на постачання продовольством міського та сільського населення.
  Також, в межах вище зазначених постанов та директив, найбільш жорстокі методи були застосовані щодо селянина-одноосібника. Зокрема, щодо одноосібників, які не виконували плана хлібоздачі, застосовувалися штрафні завдання з м.ясозаготівлі (у розмірі 15-місячної норми) та картоплезаготівлі (в розмірі річної норми). Таким чином селянин-одноосібник та селянин-колгоспник за невиконання державних планів з хлібозаготівлі відповідали продукцією вирощеною у присадибному господарстві, своїм особистим майном. Наприклад, у вилученого з колгоспу берездівчанина М. Савчука конфісковано було весь хліб зароблений в колгоспі, вирощене на городі просо та квасолю, а також здано на м.ясо корову. Як результат без засобів до виживання залишено 2 дорослих та 2 дітей віком до 4 років. Подібна ситуація спостерігається і з вилученим з колгоспа мешканцем села Волиця Остапом Теслюком, в родині якого без засобів до існування залишилося 5 осіб.
  Більш того - весь прихований селянином для виживання хліб держава оголошувала як розкрадений. Згідно даних секретаря ЦК КП(б)У М. Хатаєвича в Україні приховуванням розкраденого зерна займалося від 85% до 90% колгоспників. На це явище 25 листопада 1932 р. у своєму інформаційному листі вказував й Славутський райком КП(б)У. Зокрема відзначено було, що уповноважені райкому виявили масове приховування хліба "в ямах під підлогами, під столами, під ліжками, в подвійних стінках". Так, наприклад, лише в Ганопільському колгоспі уповноваженими була виявлено сховище з 3276 кг зерна.
  З листопада 1932 р., за особистої санкції Й. Сталіна, з села вилучався не лише хліб, але й усі інші продовольчі товари. Однак, не зважаючи на обшуки, депортації та судові кари, український селянин відмовлявся віддавати радянській державі останнє зерно. Тому, 6 грудня 1932 р., з ініціативи Л. Кагановича, в Україні запроваджують внесення сіл на т.зв. "чорні дошки", що реально означало позбавлення селян права на виїзд за межі села до повного виконання планів хлібозаготівлі. Вже 8 грудня С. Косіор повідомляв Й. Сталіна, що в Україні на т.зв. "чорні дошки" потрапило до 400 сіл, виїзд з яких було заблоковано військами. Поряд з цим, 16 грудня 1932 р., комісія Політбюро ЦК КП(б)У розробляє та встановлює нові зони та шкали щодо вилучення хлібу з врожаю 1932 р. При цьому Славутський та сусідні з ним Заславський і Шепетівський райони потрапили до переліку першої зони.
  В результаті проведених в жовтні 1932 - січні 1933 р. заходів радянська держава вилучили практично всі запаси зерна у селянина. При цьому, плану хлібозаготівлі так і не було виконано. Тому 1 січня 1933 р., Й. Сталін в своїй телеграмі до вищого керівництва України повідомив про необхідність застосування до "колгоспників, колгоспів та одноосібників, які вперто продовжують приховувати розкрадений і прихований від обліку хліб [.] найсуворіших заходів покарання". Принагідно слід зазначити, що в прикордонній зоні, а в тому числі і на Славутчині, репресії виконували бійці місцевих прикордонних загонів. Що більше - 22 січня 1933 р. у директивному листі ЦК ВКП(б) ті РНК СРСР, власноручно підписаному Й. Сталіном, було віддано розпорядження про блокаду України. Зокрема, сільрадам заборонялося видавати дозволи на виїзд за межі краю, заборонялася видача проїзних документів на залізничному та водному транспорті без посвідчень сільських чи міських рад і, що головне, запроваджувалася система оперативних заслонів, оперативних маневрених груп та фільтраційних пунктів, які мали заблокувати вільне переміщення шляхами України.
  В результаті вищезазначених дій Комуністичної партії та радянської влади вже з кінця 1932 р. на Славутчині розпочинається масовий голод, який набрав найбільш страхітливих форм в першій половині 1933 р. Місцева Влада, не маючи можливості допомогти голодаючим, стає лише стороннім спостерігачем трагедії. Так, наприклад, в резолюції Славутської районної робоче-селянської інспекції від 19 січня 1933 р. на лист голодуючого інваліда славутчанина М. Зельднера, зазначено, що в розпорядженні інспекції є лише 30 кг хліба, в той час як голодуючих більше 600 інвалідів. В іншому листі, написаному на початку лютого мешканцем Берездова М. Савчуком, зазначалося, що від голоду в його родині померло 6 дітей.
  Зростання смертності від голоду не припинило спроб щодо повного вилучення продуктів споживання з українського села. Більш того, в постанові Політбюро ЦК ВКП(б) від 28 січня 1933 р. ЦК КП(б)У та РНК УСРР пропонувалося розпочати з 1 лютого підготовку до посівної кампанії, при цьому не послаблюючи нажиму на хлібозаготівлю.
  Намагаючись приховати справжні розміри голоду ЦК КП(б)У видає 8 лютого 1933 р. постанову, в якій від обкомів та облвиконкомів вимагалося звертати увагу та перевіряти кожний випадок голодування. При цьому постановою було категорично заборонено створювати будь-які офіційні комісії з допомоги голодуючим та вести офіційний облік голодуючих та померлих від голоду. В межах даної постанови, 17 березня, секретар Вінницького обкому КП(б)У В. Чернявський повідомляв очільників КП(б)У С. Косіора та П. Постишева, що факти голоду в області зафіксовано було вже у січні 1933 р., в лютому - прийняли великий масштаб і у березні - масовий. Зокрема в березні різко збільшилися випадки смерті від голоду та безбілкової опухлості міського населення. Загалом голодом охоплено було 27 районів області (180 населених пунктів) і ця цифра стрімко зростала.
  Нестача власних сил українських колгоспів на підтримку голодуючого селянина, а також потреба в забезпеченні весняної сівби спонукала Й. Сталін видати 19 лютого 1933 р. дозвіл на розблокування державних хлібних запасів та надання Україні допомоги в розмірі 49 тис. тон. Щоправда, дана допомога була спрямована на підтримку колгоспів у підготовці до весняної посівкампанії.
  Про мізерність цієї допомоги яскраво говорить той факт, що в березні 1933 р. в Славуті з обласного фонду було надано допомогу для харчування всього лише 75 осіб. Та й ця допомога надходила в неповному обсязі, вкрай невчасно та нерівномірно. Так, 27 березня, Славутський райком КП(б)У відзначив, що допоміжні пайки для вчителів не лише видаються з затримкою від 15 до 40 діб, але й розподіляються з грубими порушеннями. На початку травня для підтримки життя кустарів Славутського району (близько 1 тис. осіб) з обласного фонду було видано 2211 кг хліба.
  В межах допомоги голодуючому селу до більш заможних районів починають прикріпляти менш заможні. Так, до Славутського району, як більш благополучного, було прикріплено Калинівський район. В результаті це призвело до погіршення ситуації з продовольством, оскільки основним джерелом підтримки голодаючих регіонів мала стати не централізована допомога з обласних фондів, а "соціалістична взаємодопомога поміж колгоспами, мобілізація харчових ресурсів у колгоспників, безпосередня заготовка харчових продуктів (хліба, круп, картоплі, м.яса тощо)". Тобто, фактично, за рахунок вилучення останніх харчів в т.зв. "більш заможних" районах. Загалом про стан забезпеченості Славутського району харчами, яскраво говорять виступи робітників ремонтного цеху Славутської фарфурні - "люди пухнуть з голоду, хліба не має, біля горна вмирають". На цю ж ситуацію вказує й контролер Полянської ощадкаси Г. Гуменюк.
  Наближення весняної посівної кампанії врешті-решт змусило радянську владу звернути увагу на необхідність допомоги голодаючому селу. Зокрема, 29 квітня, бюро Вінницького обкому КП(б)У приймає постанову про допомогу харчами тим селянам, які беруть активну участь у проведенні весняної посівкампанії. При цьому, продовольство надавалося селянам не у вигляді безоплатної державної допомоги, а як певний кредит. Так, видане жито селянин мав повернути з врожаю 1933 року. В межах виконання даної постанови, Славутський райком КП(б)У подав інформацію про потребу негайної допомоги 4 селам (Бачманівка, Манятин, Великий та Малий Правутини). Розгляд даного прохання протривав практично до середини травня і лише в другій половині місяця для Славутського району було виділено 10.647 кг хлібу в трьох партіях. Першою партією, 19 травня, було надіслано 2.457 кг, другою (29 травня) - 8.190 кг, третьою - 100 центнерів хлібу. Очевидно, що даної кількості продовольства не вистачало і, як результат, вже на початку червня по району в багатьох колгоспах було закрито громадські їдальні. Дещо виправила цю ситуацію червнева допомога надана двома партіями. В першій партії (12 червня) надіслано було 59 тон, в другій (кінець червня) - 43.400 кг хлібу.
  Разом з тим всі вищезазначені постанови вимагали постійного контролю з боку радянського активу на місцях, однак більшість сільських активістів потерпала від голоду на рівні з іншими. Саме тому, 3 травня, Вінницький обком КП(б)У приймає постанову про негайне й цілковите забезпечення продовольством, в дводенний строк, всіх голів сільрад, секретарів партійних осередків, а також окремих голів колгоспів і секретарів сільрад. Також вибірково було підтримано й кустарів. Зокрема згідно постанови від 3 травня, в Славутському районі харчовою допомогою забезпечувалися кустарі об'єднані в артілі Промсоюзу і лише в поодиноких випадках кустарі-одинаки.
  Таким чином з огляду на вибірковість допомоги голодаючому населенню, голод не вдалося зупинити. Так, якщо наприкінці квітня по Вінницькій області голодом було охоплено 33 райони (385 сільрад, 103 тис. 698 селян), то вже в першій половині травня ця цифра зросла до 38 районів (431 сільрада та 120 тис. 903 селянина). Яскраво простежується дане зростання по матеріалах Славутського району. Зокрема, якщо станом на 17 травня 1933 р., згідно даних Вінницької обласної оздоровчої комісії, в Славутському районі голодало 4 села (117 родин), то вже 2 червня 1933 р. секретар Славутського райкому КП(б)У Мотенко доповідав секретарю ЦК КП(б)У М. Попову, що голодом в районі охоплено з 92 населених пунктів 82. При цьому найбільш гострої форми голод набрав в 22 селах (Манятин, Бачманівка, Малий Правутин, Селичів, Колом.є, Піддубці, Татарівка, Тростянець, Потереба, Хвощівська комуна, с. Хвощівка, Гориця, Романіни, Нараївка, Крупець, Гута, Варварівка, Красностав, Яблунівка, Хоросток). В цих селах зафіксовано 500 опухших від голоду, 19 випадків смерті. В наступному повідомленні, від 12 червня, Мотенко говорив вже про те, що за далеко не повними даними в Славутському районі голодом охоплено більше 2500 осіб та зафіксовано 180 смертей. При цьому зросла й кількість сіл охоплених найбільш гострими формами голоду - до 40.
  Не покращилася ситуація з кількістю та смертністю голодаючих і в послідуючі місяці. Так, 20 серпня начальник агітаційно-масового відділу Славутського райкому КП(б)У Косік повідомляв, що в районі від голоду потерпає 8826 родин, з них: гостро голодуючих - 5315 родин. В цих родинах зафіксовано: опухлих від голоду - 5557 осіб, померлих від голоду - 918 осіб. Однак найжахливіші дані наведено було щодо голоду серед дітей. Зокрема з 40570 дітей, продовольчою допомогою було охоплено лише 4801 дитина або 11,8%.
  Фактично з червня місяця в повідомленнях місцевої влади починає з.являтися діагноз - опух від голоду, помер від голоду . Так, в інформації начальника Славутського райвідділу міліції Вовченка щодо обстеження ситуації в селах Корчик та Романіни вказано поіменний список голодуючих селян з формулюваннями - знаходиться в опухлому стані, напередодні смерті, помер з голоду. Всього зафіксовано було в Корчику - 16 опухлих родин напередодні смерті (96 осіб), в Романінах - 12 родин (66 осіб).
  Загострення голоду поступово впливало на зміну психічного стану населення. Як відзначило в інформаційному зведення вище партійне керівництво Славутського району, "населення харчується травою, щавелем, відпадками зі спиртозаводу". Зафіксовано було випадки розриття скотомогильників та використання в їжу здохлої худоби (Бачманівка, Хоровець). Врешті-решт голод спричинився до появи найбільш жахливої форми психічних розладів - людоїдства. Зокрема, згідно даних Секретно-політичного відділу ОДПУ, якщо з лютого до середини квітня в Україні зафіксовано було 206 випадків людоїдства, то вже з 15 квітня по 1 червня - 315 випадків. Не оминули ці жахи стороною й Славутчину. Так, наприкінці травня випадок людоїдства був зафіксований в Манятині.
  Розглядаючи передумови та перебіг голоду 1932-1933 років на теренах Славутського району слід вказати на певну ознаку, яка вирізняє дану територію з поміж інших постраждалих українських регіонів. Власне даною ознакою була прикордонність Славутчини, що давало можливість селянам тікати за кордон. Так, секретар Славутського райкому КП(б)У Мотенко 2 червня 1933 р. зазначав, що з огляду на голоду, посилилися спроби прориву кордону та втечі до Польщі. Зокрема лише за квітень-травень 1933 р. до Польщі вдалося прорватися 45 родинам селян та 21 втікачеві-одинаку.
  Підсумовуючи, слід зазначити, що впровадження колективізації та послідуючий за нею голодомор призвело не лише до жахливих людських втрат, але й вплинуло на докорінну зміну в світосприйнятті українського селянина, фактично поставило його на коліна перед комуністичним режимом.

  Колективізація та голодомор на Славутчині. Збірник документів / Упорядк., передм. та комент. В. Г. Берковського. Державний комітет архівів України; Центральний державний архів вищих органів влади та управління України; Центральний державний архів зарубіжної україніки; Український інститут національної пам'яті; Центр дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України; Славутська міська рада. - Київ; Хмельницький: ПП Цюпак А. А., 2013. - 416 с.
  ISBN 978-617-513-230-2