Місто
Район
ТП "Край"
Дослідження
Візитка міста та району
Бібліографія
Проект "джерела"
Презентація
Голодомор 32-33
ОУН на Славутчині
Джерела з історії
Геральдика
Карти
Нетішин
Нетішинський музей
Села району
Пам'ятки Славутчини
Статті про місто і район
"Сангушківські читання"
Славута військова
Авторська сторінка
Історія міста в фото
Малюнки Н.Орди
Славутчани
Храми
Школи
Українська Повстанча
Ліси
Преса про місто
Політика
Мистецтво
Лінія фронту
Новини
Гостьова книга
Online-Бібліотека

ПОШУК
Для пошуку потрібно
використовувати
не більше одного слова
або його частини







Google




Мiсто Старокостянтинiв




1165

каталог сайтів





УПЦ Київського Патрiархату


Авторська сторінка:   Вступ Рецензії Про рідну Славуту Славута - Волинський Манчестер Інвентарні описи Заславля, Славути, Шепетівки Перша згадка про Славуту Інвентарні описи північної Хмельниччини Видавнича справа Сангушків Архіви про Славутчину Історія і демографія Славутчини Декілька моментів з історії Славутського конезаводу Про що повідав архів Сангушків Національно-визвольна боротьба на Славутчині До питання джерельної забезпеченності Славутчини Славута в 1633-1863 Освіти на півночі області Славутський музей - погляд у сучасність Історія м. Славута: рефлексії над матеріалами. Славута - резиденція Сангушків Голодомор 1932-1933 рр. Колективізація на Славутчині Життя в окупації Йшли в ліси, партизани? Рецензія Загін ім.Михайлова

НЕВЕЛИЧКЕ ВІДКРИТТЯ З ІСТОРІЇ СЛАВУТЧИНИ

  У місцевому краєзнавстві побутує думка, що територія сучасної Славутчини в XVI - XVII століттях менше постраждала від нападів татар, аніж інші українські землі. Причиною таких тверджень, є на наш погляд, відсутність достатньої джерелознавчої бази. Саме тому дуже цінним здаються ті рідкісні матеріали, що зберігаються у вітчизняних та закордонних архівах, відділах рукописів академічних бібліотек. За умови комплексного їх дослідження можливий глибший розгляд тенденцій історичного розвитку нашого краю.
  
  Одним із таких невідомих славутським краєзнавцям документів є список місцевостей Волині, зруйнованих татарами. Мається на увазі спустошення Краснокорецької волості. А документ цей містився у родинному фонді князів Сангушків і зберігається нинї у державному архів міста Кракова у Польщі. У цьому архівному джерелі польською мовою наведений достатньо повний інформативний список втрат волості після татарської навали 1617 року.
  
  За хронологією татарських наїздів 1600-1647 років, складеною польським дослідником Мауріцієм Горном, та на підставі універсала коронного гетьмана Станіслава Жолкевського від 14 лютого 1617 р. і воєводи руського Яна Даниловича від 23 лютого 1617 року. ми маємо змогу встановити точну дату татарського нападу на Славутчину - це православне свято 40-го дня від народження Ісуса Христа.
  
  У даному джерелі подаються відомості про втарти таких маєтностей як Краснокорецький, Жуківський, Миньківський та Дятилівський ключі, себто тероторіально-адміністративні одиниці давньої України. Реєстр перераховує не усі завдані татарами збитки, а лише фрагменти, що стосуються міста Краснокорця (тепер - Корець) та 47-ми навколишніх сіл. Так, з Краснокорця та його передмістя Городища татари забрали до полону 349 чоловік. На 47 сіл налічувалося 1207 будинків (димів), з яких 784 були спалені. Особливо жахливу картину представляли собою села Миньківці (69 будинків), Вачів (33), Симонівка (26), Пузирки (10), Гуска (9), Припутні (5) - в цих селах, ще раз нагалошуємо, були спалені абсолютно усі житлові приміщення! У Бачманівці із 37 будинків було спалено 35, в Сьомаакх із 35 - 34, у Ногачівці із 20 - 18, у Кам'янці із 4-3.
  
  До того ж, татари перегнали до Криму величезну кількість робочої та великої рогатої худоби. На 1207 селянських господарств після нападу залишилося тільки 651 кінь, 228 волів, 31 бик, 268 корів та 31 ялівка, 390 телят, 1223 вівці та 1 614 свиней. В селах Цвітоха (17 господарств), Мочуловка та Понорка (нині Понора) взагалі не залишилося ніякої робочої худоби. У тринадцяти господарствах, які нараховували 236 селянських сімей, не залишилося жодного вола чи корови, зокрема у Мокіївцях, Ногачівці, Жилинцях, Гускі, Припутнях. Не можна без хвилювання читати й про людські втрати. Якщо із Краснокорця забрано було 349 мешканців, то із 47 сіл - 4039 селян. Проте й це число не є повним, оскільки у реєстрі в цьому розрізі подані не всі села. А ось із Вачева на 33 будинки забрано 170 селян, із Перемишля на стільки ж будинків - 176 чоловік, села Деражня Воля на 24 будинки - 200, із Ногачівки на 17 будинків - 86 полонених тощо.
  
  Проте, як зазначає у своєму дослідженні Ірина Ворончук, слід враховувати той факт, що деякі родини із вказаних в документі могли потрапити до полону у повному складі,а зафіксовані як одна особа. Прийнявши до уваги це уточнення, а також дані М.П.Ковальського про середній кількісний склад селянських сімей, ми можемо припустити, що із 47 сіл до полону реально потрапило як мінімум 4 245 селян, а разом із краснокорецькими полоненими - 4 594 особи. Крім цього, ще 454 родини зазнали кількісних втрат. Самотніми залишилося 118 чоловік (із них 14 з малолітніми дітьми) та 81 жінка (35 з дітьми). Трагічною біла доля дітей, котрі повністю втратили своїх батьків: за нашими підрахунками, сиротами стали щонайменше 122 дитини.
  
  Та, незважаючи на ці втрати, життя брало своє. За документами, а саме Інвентарем Дяківського ключа від жовтня 1617 року, у цьому селі було відбудовано 4 будинки, у Сьомаках - 16, у Мирутині - 17 тощо. Значно складніше відновлювалися людські ресурси: на 1625 рік 26 спустошених вісім років тому сіл все ще не подолали цю проблему. На думку Я.Р.Дашкевича, саме ситуація постійної татарської загрози (адже після 1617 року Славутчина зазнала нападів у 1618, 1620 та 1621 роках) вплинула на вироблення певного стереотипу масової демографічної поведінки тогочасного українського наслення, котрий знайшов свій вияв у високій народжуваності та багатодітності сімей.
  
  Підсумовуючи ж усе вищесказане, зазначимо таке: окрім того, що віднайдені архівні дані дозволяють більш-менш автентично (тобто достовірно, перевірено) відтворити демографічну ситуацію на Славутчині, вони дають змогу підійти до загальновідомих даних щодо часу виникнення міста Славути з критичної точки зору. Зокрема, до сих пір існувала думка, нібито наше місто утворилося на місці двох волинських сіл Деражні та Волі ( особливо на цьому наполягають місцевий вчитель фізики, колишній партноменклатурщик С.Ф.Ковальчук і самоук-краєзнавець О.Я.Сапожник). Проте це твердження не є вірогідним, оскільки у наведеному архівному джерелі достатньо точно вказується: ДЕРАЖНЯ і ВОЛЯ - ЦЕ НЕ ДВА ОКРЕМИХ СЕЛА, А ОДИН НАСЕЛЕННИЙ ПУНКТ. До думки, що їх, все таки два, могло призвести географічне розташування села. Якщо комплексно розглянути історію середньовічних селянських господарств, то зрозумілим стає, що досить часто українські села були розтягнуті на доволі значні відстані. ПРикладом можуть слугувати села, що навіть зараз мають протяжність у 2 - 2,5 км. Є такі села й на Славутчині.
  
  Іншою вірогідністю виникнення помилкового твердження є недосконале опрацювання архівних джерел. Як вказує Д.Л.Похилевич, поняття "Воля" пов'язувалося в ті часи із прийшлими людьми: вони поселялися у маєтностях феодала на пільгових умовах й, "засидівши земську давність 10 років", разом зі своїми дітьми втрачали право вільного перходу на інше місце. Так, наприклад, Акт 1603 року вказує, що під Острогом існувала Губина Воля, а на території теперішньої Славутчини, за документами 1617 року - Гріньковецька Воля, Деражня Воля, Лутавська Воля, Мочуловка Воля, Новоставці Воля, Ногачівка Воля. Тобто, як ми бачимо, поняття "Воля" існувало у нашому краї для виділення вищезгаданих сіл за їх правним станом.
  
  Отже, маємо змогу відзначити, що першою згадкою про сучасну Славутчину і майбутню Славуту можна назвати реєстр 1617 року ( а не 1634 рік, як досі вважалося! - ред.). Також це маленьке дослідження дозволяє повністю і категорично відкинути концепцію виникнення Славути їз двох сіл. Ймовірно, що в документах князів Сангушків у Кракові зберігаються ще давніші згядки про наше славне місто, які стануть в пригоді історикам та краєзнавцям.
  
  В.Г.Берковський
  
  Трудівник Полісся. - 14(10263). - п'ятниця, 18 лютого 2000р.