Мiсто Славута

  Як вже неодноразово відзначалося в сучасному українському, та зрештою і польському, джерелознавстві особливе місце серед усього комплексу документальних джерел з історії українських земель у складі Речі Посполитої періоду від Люблінської унії 1569 р. до Визвольної війни 1648-1654 рр. належить таким компактним рукописним збіркам як магнатські архіви. Як слушно вказав свого часу М.Ковальський, особливість таких збірок полягає у першу чергу в їх комплексному характері. Адже тут зосереджено ті матеріали, що свого часу мали практичне значення як доказ майнових та соціальних прав - актові, майнові та інші юридичні документи. Характерно, що в основі формування таких архівних збірок в першу чергу лежав принцип прагматичності, чим і пояснюється до певної міри склад, ступінь повноти та репрезентативності збережених тут джерел, а також окреслюються наявні в них прогалини. Принагідно слід відзначити, що на сьогодення збереглася відносно невелика кількість тих магнатських архівів, що існували на теренах Волині до 1917 року. Так згідно даних Е. Хвалевіка під час Визвольних змагань 1917-1922 рр. цілковито загинуло близько 22 магнатських архівів і під час Другої світової війни ще близько 10 було частково чи цілковито знищено.
  З посеред тої невеликої кількості магнатських архівних збірок, що є на сьогодення в розпорядженні істориків-дослідників виділяється архів князів Сангушко зі Славути, що на сьогодення зберігається в фондах Державного архіву м. Кракова (Archiwum Państwowe m. Krakowa. Oddział I na Wawelu). Дана збірка сформована з 4931 одиниці зберігання, що охоплюють періоди . 1284-1945, 1970-1979, 2000 рр. і по суті являє собою залишки родинних архівів князів Сангушко (Несухоїзької, Локацької, Каширської та Ковельської ліній), Острозьких, Заславських, Потоцьких, Любомирських тощо .
  Не зважаючи на той факт, що щороку певна частина матеріалів з цих архівів вводиться до наукового обігу, все ж таки ще залишається значний масив неопрацьованих джерел. Саме тому при підготовці даного дослідження нами було звернуто увагу на такий специфічний, багатообразний як за формою, так і за складом, комплекс джерел як інвентарні описи містечок та сіл Волинського воєводства першої половини XVII ст., що відображають систему маєтностей окремих магнатів. Зокрема відзначити можна інвентарі міста Заславля (1603, 1609, 1612, 1617, 1624, 1637, 1643 та 1645 рр.), Межирича (1640, 1643, 1650 рр.), Славутина (1637 р.), Шепетівки (1643, 1644 рр.). Названі оригінальні пам'ятки до цього часу майже не введено до наукового обігу. Винятком є лише інвентарні описи міста Межирича, яким присвячено одне з останніх досліджень українського вченого В. Атаманенка.
  Інвентарні описи як окрема категорія історичних документів відрізняються, перш за все, характером фіксації інформації в описово-статистичній формі, оскільки виконували у свій час юридичну та обліково-господарську функцію по відношенню до магнатського землеволодіння. Власне вже на основі цього ми можемо відзначити, що інформативна база даного типу протостатистичних джерел дозволяє, на основі ґрунтовного джерелознавчого аналізу, застосовувати методику математично-статистичної обробки даних. Щоправда тут потрібно зважувати на специфіку такого явища як інвентарний опис, конкретні цілі та завдання дослідження, врешті на можливості формалізації та кількісного відображення всього інформаційного масиву джерела.
  Інвентарні описи міста Старого Заславля (1636 р.), міста Славутина (1637 р.) та Шепетівки (1643 р.) добре відомі не лише польським, але й українським дослідникам, однак у історичних працях використовувалися вони епізодично. Отже, це вкотре підтверджує необхідність даної розвідки. Описані в інвентарях міста належать до однієї магнатської латифундії - Заславських. Це дає можливість робити певні узагальнюючі висновки, не лише щодо соціально-економічного розвитку даної території, але й відносно до питань демографії, чи топографії ранньомодерних українських міст.
  Фактично вище вказані джерела створюють два комплексних інвентарних описи, оскільки інвентарний опис містечка Славутина є складовою частиною загального інвентарю Заславських маєтностей. Таким чином розглядувана в нашій розвідці джерельна цілість складається з 4 інвентарів - славутинського, заславського та двох шепетівських. Останнє твердження базується на тому факті, що до інвентаря міста Шепетівки було влучено частину більш раніше інвентарного опису, ймовірно 1637 року під назвою "Regestr ossady szepetowskiej" .
  Мова даних документів - польська з домішками руської. Структура аналізованих документів є достатньо стандартизованою і здійснена за певним зразком. Зокрема про це говорить приписка в Заславському інвентарі, щодо ведення окремих карток на осіб, що виконували повинності і звільнених від них . Отже в структурі дипломатарію розглядуваних джерел ми можемо виділити . вступ, що складався з інвокації (invokatio) та інтитуляції (intituliatio), власне сам текст документу чи диспозиція (dispositio) та закінчення-есхатокол.
  Розгорнуту титулатуру з поміж трьох розглянутих нами документів має лише інвентар міста Шепетівки - "Inwentarz miasta Szepetówki y wsi do niego należących spisany przez Jana Roszowskiego, starostę Zasławskiego, także też przez Jana Kięrskiego, koniuszego X. Jmci Zasławskiego z roskazania Jmci Pana naszego". Натомість у вступі інших двох описів лише вказується місто та рік створення документу.
  Як і більшість тогочасних волинських міст і Заславль, і Славутин з Шепетівкою не були великим населеними пунктами. Зокрема у Старому Заславлі нараховувалося 297 димів християнських та 92 єврейських, у містечку Славутині - 307 християнських та 23 єврейських, у Шепетівці - відповідно 293 та 16. Отже приймаючи до відома середню чисельність міщанської родини у 4 особи є можливим вирахувати приблизні розміри населення цих населених пунктів - 1556 осіб у Старому Заславлі, 1320 - у Славутині та 1326 у Шепетівці . Загалом міщани, до яких відносилися лише християни, оскільки євреї не користувалися міськими правами, в інвентарях поділено у відповідності до їхнього соціального статусу. Що цікаво цей поділ відбувався, як на основі володіння нерухомістю у місті, так і на основі володіння земельними наділами, або ж належністю до певних професійних кіл. Так, наприклад, соціальна структура шепетівських міщан виглядала таким чином - безпольні (171 господар), півволочні (38 осіб), четвертинники (69), лісові стрільці (8) та шляхта (7 димів). У Старому Заславлі - 36 волочних, 173 четвертинники, 16 безпільних та 62 підсусідки. Натомість у містечку Славутин виділено інвентарем лише 85 халупників "które na zatyłkach pobudowali" .
  Окремо необхідно зупинитися на певних характерних відмінностях, що можна спостерігати й у структурі інвентарів, а саме щодо опису повинностей міщан, який у заславському інвентарі розташовується відразу на першій сторінці, а в славутинському та шепетівскому після переліку. Так, зокрема, до повинностей заславських міщан належало: дати до панського двору вівса 119,5 мірок, сіна 256 возів, 50 гусей, 41 каплуна, 5 ялівок. Крім того міщани повинні були виставити підводи до Бугу та до Львова та відпрацювати певну кількість днів на панщині. Останнє стосувалося виключно такої категорії міщан як підсусідки. Щодо шепетівських міщан, то їхньою повинністю було сплатити річний чинш у 261 зл., виставити підводи до Бугу чи до Львова . Поряд з тим ці міщани мали відпрацювати 2 дні панщини на тиждень, виставити 50 косарів на жнива та безвідмовно ставати до ремонту гребель, мостів та валів. Натомість в інвентарях відсутньою є згадка про повинності славутських міщан, окрім обов'язку "wierze zamkowe karmicz i do zamku robotą ciesielską odprawować" до замку, що пояснюється дією т. зв. "woli" або, простіше кажучи, звільнення міщан від усіляких робіт .
  Наступною відмінністю є описи самого населеного пункту. Так, зокрема детальний опис вулиць міста та його забудови (замку, укріплень) має лише містечко Славутин, частковий - містечко Шепетівка, де згадується лише існування замку, а в описі Старого Заславля інформація подібного характеру взагалі є відсутньою. Отже зупинимося більш детальніше на містечку Славутині та Шепетівці. Інвентар першої осади занотовує існування 3 вулиць: Низової (97 плаців), Вельбойської (101 плац) та Заславської (91 плац), ринкової площі, на якій розташовувалося 10 плаців міщан-християн, 22 єврейських і 2 будинки осадника міста Авеля Тошковського, та міських укріплень (стіна-паркан з 8 баштами "dranicami pobitymi"). В'їзд до міст був можливий лише зі сторони Заслава. Натомість шепетівський регестр 1637 р. занотовує існування ринкової площі, вулиці "od Korczyka" та ще 2 вулиць, які не названі.
  Врешті найголовнішою відмінністю інвентарних описів є наявність копій локаційних грамот. Зокрема така грамота вміщена в кінці інвентарю міста Славутина. Основною для локування нового міста став привілей князя Юрія Заславського від 23 квітня 1633 року підтверджений князем Владиславом-Домініком Заславським у 1637 р. Зокрема даний документ звертає увагу не лише на господарські моменти в заснуванні містечка (як то надання ярмарку, торгів та т.зв. "волі" на 20 років, звільнення міщан від сплати мит), але й на особу що безпосередньо займалася осадженням даного населеного пункту. Так, офіційним осадником виступає шляхтич Авель Тошковський, обов.язком якого було потурбуватися про побудову загальноміських споруд - міських укріплень, ратуші та церкви. Принагідно слід відзначити, що А. Тошковським було осаджено не лише Славуту, але поряд лежачий Ташків (тепер с. Ташки Славутського р-ну) . Щоправда остання локація виявилася невдалою.
  Окремою особливістю Славутинського інвентарю на якій необхідно зупинитися є наявність інформації про існування в містечку доволі розвинутої системи міського самоврядування. Зокрема інвентар 1637 р. вказує на існування в містечку такої владної драбини: князівський урядник - офіційний осадник - війт - ймовірно лава та рада - інституція десятників та сотників, структурована за національною ознакою. Щодо останньої ланки необхідно вказати, що з огляду на неї все населення було поділено між 12 десятками та 2 сотнями, що обумовлювалося в першу чергу оборонними обов.язками міщанства.
  Отже підсумовуючи ми можемо відзначити, що ґрунтовна джерелознавча характеристика інвентарів міста Старого Заславля, Славутина та Шепетівки не лише може стати підставою для монографічного вивчення даних міст, але й дозволяє простежити господарський розвиток Волині в переддень одного з найскладніших етапів в історії України - Визвольної війни 1648-1654 років.