Мiсто Славута

  Як вже неодноразово відзначалося в сучасному українському, та зрештою і польському, джерелознавстві особливе місце серед усього комплексу документальних джерел з історії українських земель у складі Речі Посполитої належить таким компактним рукописним збіркам як магнатські архіви. Як слушно вказав свого часу М.Ковальський, особливість таких збірок полягає у першу чергу в їх комплексному характері. Адже тут зосереджено ті матеріали, що свого часу мали практичне значення як доказ майнових та соціальних прав магнатерії - актові, майнові та інші юридичні документи. Характерно, що в основі формування таких архівних збірок в першу чергу лежав принцип прагматичності, чим і пояснюється до певної міри склад, ступінь повноти та репрезентативності збережених тут джерел, а також окреслюються наявні в них прогалини. Принагідно слід відзначити, що на сьогодення збереглася відносно невелика кількість тих магнатських архівів, що існували на теренах Волині до 1917 року. Так згідно даних Е. Хвалевіка під час Визвольних змагань 1917-1922 рр. цілковито загинуло близько 22 магнатських архівів і під час Другої світової війни ще близько 10 було частково чи цілковито знищено .
  З посеред тої невеликої кількості магнатських архівних збірок, що є на сьогодення в розпорядженні істориків-дослідників виділяється фонд 637 .Архів князів Любартовичів Сангушко зі Славути., що на сьогодення зберігається в фондах Державного архіву м. Кракова (Archiwum Państwowe m. Krakowa. Oddział I na Wawelu). Дана збірка сформована з 4931 одиниці зберігання, що охоплюють періоди . 1284-1945, 1970-1979, 2000 рр. і по суті являє собою залишки документів з родинних архівів князів Сангушко (Несухоїзької, Локацької, Каширської та Ковельської ліній), Острозьких, Заславських, Потоцьких, Любомирських тощо. Зокрема окремої уваги заслуговують такі унікальні документи описово-господарського характеру, як інвентарні описи шляхетських маєтків (наприклад міст Заславль, Славутин чи Шепетівка). Інвентарні описи як окрема категорія історичних документів відрізняються, перш за все, характером фіксації інформації в описово-статистичній формі, оскільки виконували у свій час юридичну та обліково-господарську функцію по відношенню до магнатського землеволодіння. Власне вже на основі цього ми можемо відзначити, що інформативна база даного типу протостатистичних джерел дозволяє, на основі ґрунтовного джерелознавчого аналізу, застосовувати методику математично-статистичної обробки даних. Щоправда тут потрібно зважувати на специфіку такого явища як інвентарний опис, конкретні цілі та завдання дослідження, врешті на можливості формалізації та кількісного відображення всього інформаційного масиву джерела.
  З огляду на все вище вказане актуальним видається нам розглянути та проаналізувати інвентарні описи міста Славута (Славутина) за період XVII - XVIII ст. Адже слідуючи за українським дослідником В.Атаманенко, ми можемо відзначити, що однією зі складностей дослідження соціально-економічної історії України, а в нашому випадку північної Хмельниччини, є відсутність достатньо широкого кола введених до наукового обігу документів статистичного характеру, котрі б містили інформацію за тривалі проміжки часу і, відтак, давали б змогу прослідувати розвиток окремих населених пунктів. Так на сьогодення в складі архіву князів Сангушко зберігається 10 інвентарних описів міста Славута за 1637, 1694, 1701, 1731, 1738, 1745, 1764, 1767, 1768, 1773 роки , що у свою чергу дозволяє достатньо докладно прослідкувати розвиток містечка за період XVII - XVIII ст. Створення даних описів відбулося для відображення реального стану населеного пункту, як відзначає інвентар 1694 р., "po zniszczeniu kozackim i od posesorуw".
  Однією з важливих проблем, що дозволяють розкрити дані інвентарі є питання про заснування містечка Славута. Як вже неодноразово відзначалося в історіографії локація-заснування населеного пункту відбувалася кількома шляхами: а) заснування на новому місці - на т.зв. "сирому корені"; б) перетворення села на місто; в) відокремлення від міста певної його частини, що з часом отримувала самостійність. У випадку з містом Славутою заснування відбулося на місці села Воля Деражнянська ще 1633 року. Принагідно слід відзначити, що в історіографії присвяченій даному питанню вказується про заснування міста в другій половині 1634 року на місці двох населених пунктів Волі та Деражні. Однак реєстр втрат Краснокорецької волості 1617 року чітко вказує на існування в даній місцевості двох населених пунктів - Волі Деражнянської та власне села Деражня. Більш того, ще в інвентарі міста Корця та навколишніх сіл 1773 року згадується село Деражня "pod Sławutą.", що підтверджує нашу тезу про виникнення міста на основі села Воля Деражнянська.
  Основною для локування нового міста став привілей князя Юрія Заславського від 23 квітня 1633 року підтверджений князем Владиславом-Домініком Заславським у 1637 р. Зокрема даний документ звертає увагу не лише на господарські моменти в заснуванні містечка (як то надання ярмарку, торгів та т.зв. .волі. на 20 років, звільнення міщан від сплати мит), але й на особу що безпосередньо займалася осадженням даного населеного пункту. Так, офіційним осадником виступає шляхтич Авель Тошковський, обов'язком якого було потурбуватися про побудову загальноміських споруд - міських укріплень, ратуші та церкви. Принагідно слід відзначити, що А. Тошковським було осаджено не лише Славуту, але поряд лежачий Ташків (тепер с. Ташки Славутського р-ну). Щоправда, остання локація виявилася невдалою.
  За час свого існування містечко змінило трьох власників. Зокрема, князям Заславським містечко належало від моменту заснування і до 1673 р., коли згас цей князівський рід. Пізніше даний населений пункт відійшов у власність князів Любомирських, а після одруження кн. Павла-Кароля Сангушко на Жозефіні-Маріанні Любомирській у 1710 р. переходить до князівського роду Сангушків. Щоправда, винятково у власність Сангушків містечко потрапило лише у 1720-х рр. Як і більшість тогочасних містечок, Славута довгий час знаходилася у заставній оренді - посесії. Так, як засвідчують інвентарні описи, в 1701 р. славутськими посесорами виступають брати Кішінські , в 1731 р. - Стефан Ледоховський, від 1745 і до 1773 р. - Олександр Кнегиненський
  З огляду на посесорське господарювання, політичні обставини відбувалося досить часті і, що головне, різкі зміни у кількісному складі населення містечка. Аналізовані нами інвентарні описи є чи не єдиними джерелами щодо кількісних характеристик населення Славути у даний період часу. Прикладом зафіксованої в них інформація може слугувати подана нижче таблиця щодо зміни кількості димів у містечку:
  Таблиця 1.
  Рік Кількість християнських димів Кількість єврейських димів
  1637 386 94,7 % 22 5,3 %
  1694 29 85,3 % 5 14,7 %
  1701 26 - - -
  1731 69 79,4 % 18 20,6 %
  1738 61 77,3 % 18 22,7 %
  1745 56 80 % 14 20 %
  1764 66 58,5 % 47 41,5 %
  1767 79 - - -
  1768 50 57,5 % 37 42,5 %
  1773 50 57,5 % 37 42,5 %
  Отже з цієї таблиці достатньо чітко видно певні етапи в розвиткові містечка. До першого етапу ми можемо віднести період від заснування до 1694-1701 рр. коли фіксується майже цілковите знищення містечка "kozakami i posesorami" . Так, якщо в 1637 р. з 417 димів (з яких 85 . належали т.зв. .халупникам.) лише 9 були пустками, то вже у 1701 р. урядники фіксують з 66 уцілілих димів лише 25 заселених. Другим етапом є період від 1701 до 1768 р. коли спостерігається наступне різке зменшення чисельності населення міста (з щонайменше 120 димів до 87) через відомі політичні обставини - події навколо Барської конфедерації. Врешті третій етап охоплює період до 1773 р.
  Поряд з фіксацією кількісного складу населення містечка інвентарні описи вказують також на такі важливі риси розвитку міста, як професійний склад населення та системи міської адміністрації. Щодо професій славутських міщан то тут необхідно вказати, що їх перелік занотовує лише 4 з 10 інвентарів. Характерно що на їх основі є можливим визначити, як основні професії славутського міщанства, так і ті напрямки міського ремесла, що існували в місті лише певний час.
  Таблиця 2.
  професія кількість професія кількість
   1637 1731 1738 1745 1637 1731 1738 1745
  бондар 3 1 2 - мельник 1 4 3 2
  винник 4 - 1 - музика - 2 - -
  гайдук 1 - - - пастух - 1 - -
  гарбар - 1 - - пивовар 2 - - -
  гончар 2 3 2 2 різник 3 1 1 -
  гребенник 1 - - - рибак - 1 - -
  дьогтяр - 2 - - ситник 1 - - -
  калачник 1 - - - слюсар 1 - - -
  калітник 1 - - - ткач - 7 3 2
  коваль 9 1 1 2 токар 1 - - -
  колісник 1 1 - - фурман - - - 1
  котляр 2 - - - цирюльник - - - 1
  кравець 3 1 1 - шатник 1 - - -
  крамар 1 - 3 4 швець 10 1 - 1
  кушнір 2 1 1 - шкутник - 1 - -

  На окрему увагу заслуговує й згадка про існування в містечку доволі розвинутої системи міського самоврядування. Зокрема інвентар 1637 р. вказує на існування в містечку такої владної драбини: князівський урядник - офіційний осадник - війт - ймовірно лава та рада - інституція десятників та сотників, структурована за національною ознакою. Щодо останньої ланки необхідно вказати, що з огляду на неї все населення було поділено між 12 десятками та 2 сотнями, що обумовлювалося в першу чергу оборонними обов'язками міщанства. Щоправда дана структура протрималася в містечку лише до початку XVIII ст., оскільки вже починаючи від 1731 р. інвентарі фіксують лише згадки про існувавшу колись систему. Натомість війтівська адміністрація протрималася набагато довше. Зокрема у 1694 р. як війт і бурмистер славутський згадується міщанин Іван , а від 1745 і до 1773 р. славутський війтом був п. Козловський
  Однією з важливих відмінностей між документами державного та приватного походження є описи не лише самого містечка, але й міських укріплень та замків. Принагідно слід відзначити, що перелік міських вулиць спостерігається лише у трьох з аналізованих інвентарі (1637, 1694, 1701 рр.). Так в місті через 4 роки від локації існували - ринкова площа на якій розташовувалося 10 плаців міщан-християн, 22 єврейських та 2 будинки осадника міста Авеля Тошковського; вулиця Низова - 97 плаців, вулиця Вельбойська - 101 плац і вулиця Заславська - 91 плац. Крім того згадується про існування 85 т.зв. "chałup na zatyłkach". Натомість в 1701 р. інвентар фіксує окрім ринкової площі такі вулиці як вулиця на ставом (ймовірно колишня Низова), вулиця в Ринку, вулиця Мощченицька, вулиця "od bramy Zasławskiej" (ймовірно колишня Заславська). Окрім переліку вулиць дані джерела згадують і про появу передмість, а також тих сіл, що пізніше стали передмістями Славути. Зокрема мова йде про передмістя "Мокра Воля за замком", що вперше згадується в 1694 р. (населення 8 осіб) та село Деражня. Останнє виступає як окремий населений пункт майже до початку ХІХ ст.
  Цікаві матеріали занотовують інвентарні описи щодо забудови самого містечка, а зокрема щодо появи культових споруд.
  Під час опису фортифікаційних споруд в славутських інвентарях вказується існування окремо міських укріплень та магнатського замку. Так в 1637 р. містечко було оточене парканом з в.їздною брамою зі сторони м. Заславля та 8 баштами, з яких 4 було безверхих. Однак вже у 1701 р. вказується на перебудову, якої зазнали міські укріплення в період від 1637 до 1701 р. Зокрема відмічається перенесення не лише перенесення в'їздної брами в сторону Острога, але й надзвичайно поганий стан цих укріплень. Таким чином джерела занотовують наступні дані. З початку XVIII ст. в'їзд до міста був можливий лише зі сторони Острога через місіт на річці Горинь, вправо від якого знаходилося саме містечко, а вліво, через греблю, знаходився замок. Місто від замку та мосту було відділено пригородком, що "ostrogiem starym ostawiony". Власне до пригородку вела брама, про яку інвентатори у 1701 р. зазначають, що була вона подвійна, але залишилася лише одна половина і то зіпсована. Власне в саме містечко з пригородку вела інша невеличка брама з мостом через одну з приток річки Горинь - р. Деражню (щоправда в інвентарі 1701 р. вона називається Славутою, а в інвентарі 1731 р. - Случчю). Цікавим фактом є згадка про башту на якій було вивішено міські штандарти - "baszta sztandary mająca".
  Якщо міські укріплення було розібрано, згідно з розглядуваними джерелами, в період від 1701 до 1731 рр., то славутський замок проіснував набагато довше. Останню згадку про його існування містить у собі інвентар 1764 року, а в інвентарі 1767 р. вже чітко вказується на існування т. зв. "панського двору", що постав на місці замкових укріплень. Як відзначають джерела замок оточений неглибоким ровом розташовувався на правому березі р. Горинь і являв собою стандартну захисну споруду в складі дерев'яних стін та трьох башт. Ввійти до замку було можливо через двоповерхову браму-башту з стрільницею (так джерело характеризує другий поверх цієї брами). Що цікаво ця брама мала дві пари воріт - "jedne od przygrodku, drugie od zamku". Внутрішня територія замку згідно з характеристиками інвентаторів мала щільну забудову, яка залишалася незмінною впродовж усього часу існування замку. Отже рухаючись по колу в праву сторону від брами знаходилися стайні, дві комори або шпихліри, будинок пекарні та кухня. В центрі замку знаходилися будинок мешкальний та третій шпихлір з винницею. Власне за будинком мешкальний між пекарнею та кухнею розташовувалася невеличка хвіртка, яка виводила до греблі в районі славутських млинів.
  Інвентар 1701 р. згадує й про т.зв. "amunicje zamku sławuckiego" - 5 гаківниці залізних ґонтових довгих, з яких 1 потребує ремонту, пороху - 4 фунти, селітри - 1 фунт. До розряду військової амуніції також було віднесено і стару замкову хоругву на полотні фарбовану на різьбленому древку. В 1745 р. розміри замкового озброєння зменшилися до 2 шмігівниць та 2 гаківниць.
  Таким чином, підсумовуючи вище наведений матеріал, ми можемо відзначити, що інвентарні описи північної Хмельниччини за період XVII - XVIII ст. є неоціненним джерелом не лише з історії окремих населених пунктів, але й краю в цілому.