Мiсто Славута

  Не так давно один з відомих славутських краєзнавців, проводячи екскурсію для нашого підростаючого покоління в Стриганах, заявив, що, мовляв, на терені Славутчини національно-визвольної боротьби в роки Великої Вітчизняної війни не провадилося. І що, мовляв, взагалі Славутчина була вільна від будь-яких проявів національних рухів. Очевидно, що освіченій людині таке почути було б дивним, а тим більше, коли такі висновки собі дозволяє особа, що нібито займається дослідженням історії рідного краю. Та видно політична кон.юнктура та радянсько-пропагандивне минуле комусь не дає сприймати історію об.єктивно і не упереджено, комусь очевидно хочеться повернути те чого ніколи вже не буде. При цьому застосовуються будь-які методи від перекручування фактів до історичного підлогу включно. З огляду на це метою даного нарису є спроба вияснення, що ж насправді відбувалося на Славутчині в часах однієї з найбільших трагедій ХХ ст. Підставою для цього стали архівні матеріали, а зокрема звіти командирів спецзагонів ГПУ-НКВС-КДБ та звіти партійних функціонерів, що зберігаються в Хмельницькому та Тернопільському облдержархівах, Центральному архіві громадських об.єднань та Центральному архіві вищих органів влади та управління в Києві.
  Практично від початків радянської влади терени Шепетівської округи, до складу якої входили Славутський та Анопільський райони, знаходилися під пильною увагою, як прикордонна зона, не лише прикордонних військ, але й спецзагонів ГПУ. Зокрема такі загони квартирували в 1925 р. в таких селах, як Піддубці, Киликиїв, Довжок, Хоняків (Див.ЦДАВО,ф.5,оп.2,спр.1175). Окрім того, що ці загони контролювали політичну ситуацію в районі, вони виконували каральні функції супроти тих селян, хто не хотів вступати в колгосп, віддавати останнє зерно комуністичним зайдам. Принагідно слід відзначити, що піком невдоволення селянства Славутчини став 1930 рік. Зокрема в цей час Шепетівський окружний комітет комсомолу прийняв постанову обійти всі до одного будинки, оглянути усі горища, хліви, помешкання, а запаси тих предметів, які лежать без потреби, забрати . Таким чином в селян реквізували збіжжя, реманент тощо. Недалеко пішов й окружний комітет партії постановивши підсилити роботу, спрямовуючи її в бік повного витіснення релігійних свят і ліквідації церков . В результаті 20 лютого 1930 р. супроти радянської влади, а зокрема колективізації, повстає 9 сіл (більше 2 тис. селян) Шепетівської округи. С.Орджонікідзе про це писав Україна поставила собі за мету досягти весною 100% колективізації. Там, де не вистачило розуму, в хід пускалося голе адміністрування. В наслідок чого село дуже стривожене, жіночі бунти нерідкість, а в Шепетівському окрузі справжнє повстання селян. Повстання придушено зброєю із застосуванням кулеметів, а в окремих місцях і гармат . Особливою жорстокістю відзначилися під час придушення повсталих селян Славутський прикордонний загін та вище згадані спецзагони ГПУ. Незважаючи на жорстокість примусової колективізації, згідно з протоколом Славутського райвиконкому від 15 липня 1931 р., колективізація по району була виконана лише 51% (Див.ЦДАВО,ф.1,оп.7,спр.1409). В зв.язку з цим радянські органи влади отримують наказ пришвидшити колективізацію не зважаючи ні на що. Керівників, що були проти таких підходів арештовували і піддавали репресіям, цинічно оголошуючи це боротьбою з викривленням ідеологічної лінії . Таким чином в червні-липні 1931 р. постраждали за викривлення ідеологічної лінії голова Кутківської сільради . Артемчук, Анопільської сільради . Шустер, Хоростківської . Хоменко. В жовтні того ж року віддано під суд за невиконання плану про збиранню зерна з селян голів сільських рад Волиці, Ногачівки, Нараївки, Малого Скнита, Хвощівки та Мухаріва. Окрім того, вбачаючи в прикордонній зоні одну з основних ліній захисту перед західним імперіалістичним світом радянська влада розпочинає вже у 1928 р. процес переселення на Славутчину людей з інших теренів України. Зокрема 4 квітня 1928 р. до Славути було переселено з Херсона 7 єврейських родин (42 особи) (Див.ЦДАВО,ф.505,оп.1,спр.428). Загалом всі 1930-і роки на Славутчині пройшли під загрозою терору та нищення, голоду та страшенних репресій. Хто ж мав нещасті потрапити до пазурів звірів з НКВС швидко переконувався, що Сталінська конституція там, за стіною, для таких дурнів, як ти, а тут УНКВС, і у нас своя конституція (Див.ДАХО,ф.487,спр.172).
  Підсумовуючи є можливим відзначити, що за передвоєнні роки радянською владою населення Славутчини було доведено не лише до значного економічного, але й морального та духовного виснаження, повної апатії до навколишніх подій. Свого відображення ця ситуація дістала в перші дні нападу німецьких військ. Зокрема характерною рисою була загальна розгубленість, нерозуміння того що відбувалося. Досить яскраво про це сказав А.Одуха, залишений НКВС для ведення антифашистської боротьби на Славутчині . .как конкретно приступить к общим боевым делам, я точно себе не представлял (Див.НМВВ,спр.Д-1191). На цю розгубленість вказував і Ф.Михайлов говорячи, що .из-за бездеятельности тов. Одухи. він був змушений ще й звернути увагу на агітаційну діяльність в селах Славутського р-ну (Див.НМВВ,ф.15,спр.1). Отже даний факт яскраво підтверджує тезу про те, що селянство якщо й не вітало загарбників на початку, але принаймні здихнуло з полегшенням від знищення радянської влади, оскільки в інакшому випадку не потрібно було б агітувати місцеве населення до боротьби з загарбником. При цьому слід відмітити, що за певний час діяльність червоних партизан почала викликати все більше негативне ставлення з боку населення Славутчини. Зокрема на це вказує комісар партизанського загону І.Кузовков, говорячи, що вже на початок 1943 р. відчутним стає ворожий настрій некоторой части местного населения, чьи родственники погибли или были убиты немцами из-за действий партизан .
  Таким чином на середину 1943 року на Славутчині, згідно звітів НКВС, складається ситуація коли для місцевого населення єдиним виходом з ситуації стає творення місцевих відділів самооборони. Більш того в цей же час Славутські ліси потрапляють в сферу впливу нещодавно сформованої Української Повстанської Армії (УПА), що ставила собі за мету знищення влади німецьких та радянських загарбників на Україні та встановлення незалежної, суверенної Української держави. Окремі особи звинувачують УПА в співпраці з німцями, при цьому цинічно не згадуючи, що ті, відомі їм факти, стосуються не УПА, а лише Організації Українських Націоналістів (ОУН), члени якої становили незначну кількість бійців УПА. Однак радянська пропаганда не роблячи ніякої різниці змішала до купи різні речі . політичну організацію та повстанську армію.
  Отже практично з кінця 1943 року на Славутчині розгортається боротьба за самостійну українську державу супроти двох ворогів . німців та совєтів . Після звільнення Славутчини в січні 1944 року від німецьких загарбників для УПА залишається боротися з одним найголовнішим ворогом . радянською владою. Згідно довідки начальника Кам.янець-Подільського УНКДБ Руденка 26 травня 1944 р. в с. Кутки ввійшов загін УПА (чисельність 20 осіб), а вже в ніч з 27 на 28 травня в с. Мирутин ввійшла інша група УПА (чисельність 30 осіб), в цей же час, 28 травня, група з 4 бійців УПА увійшла в с. Нараївку, одночасно 29 травня група УПА в складі 25 осіб увійшла до с. Клепачів. Принагідно слід відзначити, що жодна з цих груп не зробила шкоди простому населенню, більш того в Клепачах група попередила голову місцевого колгоспу, щоб він не примушував колгоспників працювати в неділю, в інакшому випадку його буде покарано. Підняті по тривозі загони НКДБ проводячи облаву 31 травня змогли в районі с. Киликиїв оточити в полі жита двох бійців УПА, одначе останні відстрілюючись змогли врятуватися (Див.ЦДАВО,ф.3833,спр.188). Але вже 15 листопада група УПА в складі 30 осіб увійшла в Новий Кривин, а 30 листопада того ж року група УПА (чисельність 50 осіб) знову увійшла в Клепачі де в той час знаходилася опергрупа НКДБ під керівництвом дільничного Привалова. В результаті бою Привалов був захоплений в полон бійцями УПА, а енкаведисти втекли (Див.ДАТО,ф.1,спр.289).
  Активна діяльність бійців УПА викликала таку паніку в радянських партфункціонерів, що 27 листопада 1945 р. керівництво Кам.янець-Подільської області, в склад якої входила і Славутчина, було змушене зорганізувати 95 винищувальних загонів (3105 осіб) для боротьби з українськими повстанцями на терені області. Зокрема на Славутчині в селах . Мухарів (25 осіб), Киликиїв/Печиводи (30 осіб), Плоска/Мирутин (30 осіб), Піддубці/Тростянець (30 осіб), Корчик (20 осіб), Берездів (30 осіб), Клепачі (25 осіб), Довжки (30 осіб), Великий Скнит/Нараївка (30 осіб), Улашанівка (25 осіб), Потереба (30 осіб), Дідова Гора (30 осіб), Солов.є (20 осіб). Отже виникає питання проти кого мали боротися 355 бійців НКДБ? А якщо до цього додати, що з ціллю протистояння УПА в Славуті розквартировано було роту розвідників та батальйон держ.охорони (Див.ДАХО,ф.487,спр.182). То як тоді оцінювати слова славутського краєзнавця про те, що бійців УПА в нас їх не було жодного. Підпілля було, але на Рівненщині і Тернопільщині ? Проти кого була скерована вся ця військова потуга? Що більше, залишені війська проявляли трусость, теряли бдительность, занимались мародерством, грабежами . Так, зокрема в вересні 1946 р., в постанові бюро обкому партії Кам-Подільської області, відзначено, що дільничний уповноважений Славутського відділу МВД Родітєлєв, незаконно затримав жителя села Варварівка Петрука в якого погрожуючи відібрав та привласнив гроші (Див.ДАХО,ф.487,Оп.79,Спр.3). Все це спонукало обком партії постановою від 20 вересня 1946 р. зменшити чисельність цих вояків до 15 осіб (там само).
  Окремо слід звернути увагу на той факт, що залишено було на місцях керівні органи колишніх партизанських загонів (і це при тому що весь рядовий склад було відправлено на фронт!!!), що мали виконувати каральні функції по відношенню до місцевого населення (Див.ДАХО,ф.487,спр.182). Більш того, як доносив секретар Кам.янець-Подільського обкому партії А.Устенко . УНКВД проводило массовое насаждение агентурно-осведомительной сети , а простіше кажучи формувалася ціла сітка донощиків, що слідкували за своїми сусідами (Див.ЦДАГО,ф.1,оп.23,спр.1707).
  Загалом ставлення славутчан до бійців УПА було різним. Так противниками УПА були працівники партійного апарату, різного роду комуністичні чиновники, натомість простий люд підтримував повстанців. Так, наприклад, в січні 1945 р. в Киликиєві зимувало двоє бійців УПА, на яких пізніше доніс один з місцевих партпрацівників (в результаті бою повстанці загинули, а прихильники УПА зазнали репресій). В лютому того ж року в Славутські ліси під тиском військ НКДБ відійшла група УПА з Полонського району.
  Входячи до сіл бійці УПА проводили співбесіди з населенням, залишало листівки та літературу, що розкривала злочини комуністів. Так 21 вересня 1947 р. в с. Прикордонна Улашанівка конфісковано було, за доносом, в населення 12 листівок УПА, а власників листівок репресовано (Див.ЦДАГО,ф.1,оп.23,спр.4978).
  Бойові дії проти комуністичної влади бійці УПА вели практично до 1954 р. Так, наприклад, в лютому 1950 р. в результаті бою в районі с. Дідова Гора між оперативною групою КДБ та бійцями УПА загинув один з провідників ОУН . Рябунець Сидір Іванович- Грач , що в 1947-48 рр. очолював районний провід ОУН в Васильківському районі Київської області (Див. ЦДАГО, ф.1, оп.24, спр.31). В 1951 р. на терені Славутчини постійно діяла районна бойова група УПА (в складі 7 осіб), яку очолював Дон , часом на південні терени району заходила група Арсена , що діяла головно на теренах Антонінського, Білогірського та Теофіпольського районів. Особливою активністю в цей час вирізнявся підрайонний керівник ОУН Кайдаш з групи Грача , що була частково знищена міжобластною групою КДБ та опергрупою УКДБ, що діяли в 1951-1952 рр. на теренах Славутського району. Так, саме Кайдаш в квітні 1952 р. перебував в с. Головлі, Корчик та Дідова Гора. Бачачи неможливість захопити Кайдаша кдебісти (начальник славутського РВ КДБ Морозов) вдалися до своїх звичайних засобі, а саме терору супроти родичів Кайдаша . Власне тому, щоб вберегти родину від катувань та знищення в 1952 р. Кайдаш здався КДБ. В тому ж таки 1952 р. зусиллями КДБ було остаточно знищено бійців місцевих славутських боївок УПА (Див.ЦДАГО,ф.1,оп.24,спр.1718). Про значну підтримку місцевим населенням ідей УПА говорить також той факт, що в квітні 1952 р. Берездовський райкомпартії приймає постанову щодо активізації боротьби з оунівським підпіллям в районі (ДАХО,ф.487,оп.79,спр.15). Однак слід відзначити, що практично з початку 1952 р. на теренах Славутського району спостерігаються лише рейдові загони УПА, що квартирували на теренах Острозького р-ну. Зокрема, 16 квітня 1952 р. в Головлі увійшла група УПА (5 осіб) з Острозького р-ну, а 23 квітня через Дідову Гору пройшов інший загін УПА. Заходили на терени Славутчини й загони УПА з Житомирської області (Див.ДАХО,ф.487,оп.79,спр.14).
  Таким чином підсумовуючи дану статтю є можливим відзначити, що славутчани брали активну участь в національно-визвольній боротьбі часів другої світової війни. Отже гіпотези чи твердження про національну пасивність славутчан та не поширення на Славутчині ідей створення незалежної України абсолютно не відповідають дійсності.