Мiсто Славута

  Дослідники історії тих теренів, що входять до складу сучасної Хмельницької області, неодноразово звертали увагу на ґенезу освіти на різних щаблях її історичного розвитку. Однак попри значну кількість досліджень у галузі історії освіти Хмельниччини, й надалі мало вивченими залишаються сторінки розвитку освіти її північних районів, а зокрема тих теренів, що в 1920-1930-х рр. входили до складу Шепетівської прикордонної округи 1. В даній лекції ми звернемо увагу на питання розвитку середньої загальної та середньої спеціальної освіти на території Анопільського, Заславського та Славутського районів даної округи.
  Вивчення освітнього питання є дуже важливим, особливо якщо врахувати практично суцільну неписьменність українського населення, що зафіксовано переписом 1897 року2. Загалом, як вказує М.Демидко, на початок революційних подій 1917 р. система освіти Російської імперії характеризувалася нагромадженням різних типів шкіл, непов.язаних між собою, які працювали за повної відсутності узгоджених програм і координації навчально-виховного процесу3. Що більше, школи знаходилися в підпорядкуванні різних відомств і структур.
  Принагідно слід відзначити, що активне формування шкільної мережі на теренах Шепетівської округи розпочалося ще у другій половині ХІХ ст. і пережило два основних етапи становлення: в 1867 та 1885 рр. Перший етап характеризується впровадженням системи народних училищ, що мала замінити вже існуючу тут систему церковно-приходських шкіл. Як відзначав у травні 1865 р. старший вчитель Київської першої гімназії Миколай Богатінов, що інспектував терени Заславського та Новоград-Волинського повітів, церковно-приходські школи мали занадто низьку матеріальну базу та надзвичайно мале фінансування. Тим не менше Церква в особі архієпископа Антонія активно протестувала проти впровадження нової освітньої системи4. Однак вже під час другого етапу шкільна мережа поширюється практично на всі великі населені пункти, що пізніше увійшли до складу Шепетівської округи.
  Даний процес розвитку системи освітніх закладів на Шепетівщині переривається періодом Першої світової війни. Таким чином, на початок 1917 р. шкільною мережею було охоплено, наприклад, в Анопільському та Славутському районах більше 31% населених пунктів. Проте перехід військових дій у позиційну форму, по-перше, а по-друге . кардинальна зміна політичної ситуації спричинили те, що на досліджуваних теренах розпочинає наново активізуватися справа ширення освіти. Головну роль у цьому відіграє просвітня політика Української Центральної Ради. Так, наприклад, у грудні 1917 р. в Берездові відкривається трьохкласне вище початкове училище, яке тимчасово розміщують у приміщенні вже існуючого двохкласного сільського училища5. В січні 1918 р. про надання додаткових приміщень для Кутківського народного училища, у зв.язку з розширенням, звертається голова місцевого сільського товариства6. Тим не менше воєнно-політичні реалії 1917-1922 рр. у багатьох випадках були серйозним стримуючим фактором у процесі формування мережі освітніх закладів Шепетівщини.
   Як вказує річний інформаційний звіт Шепетівської окружної інспектури народної освіти (далі . окрІНО) за 1924-1925 навчальний рік, .школи Шепетівської округи, як прикордонні, з 1918 по 1921 рік фактично не існували й тільки з 1921 року почали відчинятись там, де збереглись шкільні помешкання, але таких було мало. Більшість з них за час перерви шкільної праці було зовсім зруйновано. В зв.язку з чим і учителі розійшлись й розташувались по ріжних інших роботах. Зараз за 4-х річний термін при найкращому відношенні до справи народньої освіти всіх державних, партійних і громадських організацій, поставити справу на належну висоту неможливо. Школи в більшості містяться в помешканнях темних, сирих і зовсім непристосованих .7. Очевидно, що дана інформація не вповні відповідає реальному стану речей, оскільки, наприклад, у 1919 р. в Славуті діяла громадська чоловіча гімназія з російською мовою викладання, а в Ізяславі . мішана гімназія з українською мовою викладання (пізніше переформована в школу 7-річку, яку очолив Мисливчук)8. Більш того, з 479 шкіл округи, обстежених окружним статистичним бюро в 1927 р., 285 шкіл було засновано ще до 1905 року, 134 . за період від 1905 по 1915 рік, 11 . за період від 1915 по 1920 р., 29 . за період від 1920 по 1925 рік і врешті 20 шкіл . у 1926-1927 роках9. В загальному станом на 1925 р. одна школа припадала на 1119 осіб .
  Тим не менше стан освіти по досліджуваних районах у 1920-х рр. був дійсно жахливий. Зокрема за період від 1921 по 1928 рік школами вдалося охопити лише 72,9% дітей віком від 8 до 11 років у Анопільському районі, 73% . у Славутському та 80,9% . у Заславському10. При цьому можна додати, що наприклад в 1925 р. школи відвідувало лише 34% від загальної кількості дітей в окрузі. Загалом по західних районах окрІНО зафіксувало, що в Анопільському районі є 6983 дитини віком від 8 до 11 років, у Заславському . 5675, у Славутському . 4909, у Шепетівці . 129111. Певна частина цих дітей отримувала освіту через дитячі будинки. Наприклад, в Заславі в 1930 р. перший дитячий будинок було залишено як інтегральний заклад для обслуговування дітей євреїв. В цей же час другий дитячий будинок переведений до класу колекторів мав забезпечувати дітей .трудних у виховачому відношенні. . Крім того в Ізяславі в 1925/26 навч. році діяли російський та український дитячі будинки на 52 та 65 осіб відповідно .
  Особливу тривогу інспектури викликала жіноча освіта, оскільки протягом 1920-х рр. спостерігається надзвичайно малий відсоток дівчат, що навчалися в школах . 28% від усієї кількості учнів. Також саме в дівочому середовищі виникала найбільша кількість конфліктів на національному ґрунті, зокрема між українками та єврейками12. Принагідно слід відзначити, що вже на кінець 1925 р. практично всі школи Шепетівської округи було поділено за національною ознакою .
  Вже в листопаді 1931 р. на засіданні президії Славутського райвиконкому політінспектор Бершеда, розглядаючи питання про стан боротьби з неписьменністю в районі, відзначив, що план знаходиться на межі зриву. .В деяких селах відверто нехтують цією справою, школи відкривають несвоєчасно або взагалі не відкривають (Досин, Берездів, Хоровиця, Барбарівка, Нетішин). Райкоопспілка мала виділити 1610 карб. на організацію лікнепів, але Голова Райкоопспілки Лещенко заявила, що їй немає коли цим займатися і тому гроші так і не виділено.13. Що більше, політінспектор, вказуючи на той факт, що в 1931 р., під час призиву до лав Червоної Армії молоді 1910 р.н., аж 24 призовника були неписьменні, відзначає, що райвідділ народної освіти практично усунувся від керівництва ліквідацією неписьменності в районі.
  Слід відзначити, що боротьба з неписьменністю була одним з основних завдань новоствореної влади, поряд з .ширенням загального навчання, підвищенням політичного рівня населення округи, поширенням сільсько-господарчої та індустріальної профосвіти.14. Зокрема постановою Ради Народних Комісарів УСРР від 24 липня 1928 р. остаточним терміном ліквідації неписьменності в контингенті населення віком від 12 до 35 років призначено осінь 1932 р. Однак попри всі старання в другій половині 1920-х рр. в окрузі все ще нараховувалося більше 20% неписьменного населення віком від 10 до 35 років. Зокрема в 1928 р., незважаючи на усі зусилля радянської влади, неписьменними все ще залишалися: в Анопільському районі 10 тис. осіб, у Заславському . 7,3 тис. осіб, у Славутському . 7,1 тис. осіб15. При цьому в школах вчилося 50% з загальної кількості дітей віком 8-11 років (1-4 клас), та лише 3% від загальної кількості дітей віком 12-15 років (5-7 класи).
  При цьому слід відзначити певну інертність влади при вирішенні питання виділення коштів на будівництво нових шкіл. Наприклад, з 3 нових шкіл, побудованих у 1928 р. на терені Анопільского району, в селах Клепачі, Улашанівка та Пашуки, жодну не було на 100% профінансовано з державного бюджету. Основним джерелом фінансування побудови шкіл було самообкладення місцевого населення, державні ж кошти становили від 27 до 50 % кошторису16.
  Як було відзначено на засіданні окрІНО в 1929 р., при тих темпах, якими ліквідовується неписьменність, повністю все населення округи вдасться навчити писати й читати лише через 12 років, оскільки за період від 1926 по 1929 рік неписьменність вдалося знизити лише на 4,5%17. Більш того, вже на кінець 1920-х . початок 1930-х рр. окрІНО з тривогою спостерігало: .замість зменшення неписьменності, вона збільшується.18. Зокрема збільшилася кількість невстигаючих і другорічників. По школах, наприклад в Анопільскому та Славутському районах, найбільшу кількість другорічників мали школи в Жукові, Киликиєві, Красноставі, Кривині, Хонякові, Малому Скниті, Хуторі19. Таким чином, уже в 1928-1929 навч. роках в одному лише Славутському районі другорічники складали 17 % школярів20. Що більше, за період від 1925 по 1929 рр. школи Шепетівської округи залишило близько 70 % учнів, зокрема в Славутському районі лише в 1928-1929 навчальному році школу залишило 7,7 % школярів21. Як було відзначено на засіданнях окрІНО в 1928 та 1929 рр., незважаючи на неодноразові накази .неприпустимим вважати зниження відвідуваності шкіл учнями., по окрузі надалі спостерігається тенденція, що велика кількість дітей полишає навчання в школі, походивши 1-2 роки22.
  Таб. 1. Відвідування учнями окремих шкіл Анопільського р-ну в 1928 р.23
  школа 1 клас 2 клас 3 клас 4 клас
  Мирутинська 4-річка 29% 60% 40% 50%
  Жуківська 4-річка - - 35% 45%
  Хоровецька 7-річка 70% 71% 56% 80%
   Прагнучи припинити це явище, окрІНО часом доходило, з одного боку, до притягнення до судової відповідальності тих батьків, які байдуже відносилися до навчання дітей у школі24, а з іншого застосовувало різні методи заохочення учнів. Зокрема впроваджено було систему державних та громадських стипендій яких на 1929/30 навч. р. було призначено 300 учням шкіл 7-річок та 700 учням профшкіл.
  Не останню роль у такій ситуації, очевидно, відіграли й організація навчального процесу. Зокрема хоча всім школам було встановлено однакові терміни навчання (з вересня до червня), але фактично цього не дотримувалося. Так, наприклад, міські школи вчилися від 1 вересня до 30 червня, а сільські . з 1 жовтня і до середини квітня (лише в деяких навчання тривало до середини травня). Практично сільські школи діяли за принципом . .з випадінням першого снігу діти приходять до школи і з початком весняних робіт її залишають.. Не останню роль в педпроцесі відігравало й ставлення до нього вчителів. Так, наприклад, у середньому на одного вчителя в цих районах припадало до 100 учнів, тобто вчителі не мали нормального педагогічного навантаження25. Більш того загалом по окрузі, станом на 1925 р., 395 шкіл мали лише одного вчителя, 141 . 2 вчителя, 32 школи . більше 5 вчителів.
  Також недостатнім було й матеріальне забезпечення шкіл. Зокрема під час наради шкільних інспекторів, що проходила 19-20 травня 1929 р., було вказано на недостатню забезпеченість шкіл підручниками, допоміжною літературою/ бібліотеками, наочними приладами, періодикою. Зокрема 93 школи Славутського району були забезпечені наочними приладами трохи більше ніж на 20%26.
  Таб. 2. Матеріальне забезпечення шкіл у 1929 р.27
  Район підручники бібліотеки наочні прилади періодика
  Анопільский 45,5% 25,5% 20% 5%
  Славутський 65% 9,5% 20,5% 5%
  Заславський 70,5% 0% 23% 6,5%
   Щодо власне діяльності вчителів у західних районах Шепетівської округи слід відзначити, що тут, на думку окрінспектора Митрофанова, .організація роботи за комплексною системою не вдається, відбувається ухил у бік предметовості., немає .трудовізації школи., сполучення навчання з виробничою працею28. В недостатній мірі розвивалася праця шкіл в галузі краєзнавчої роботи, а зокрема в напрямку вивчення виробничих сил районів, організації музеїв-виставок які мали б .відбивати природу та економіку території яку обслуговує школа. . Окремі нарікання також викликала й праця шкіл по впровадженню шкільних юнацьких організацій, зокрема т.зв. .юних піонерів.. Так, наприклад, у протоколі 3 від 30 жовтня 1925 р. засідання окрІНО було вказано на .низький розвиток та кваліфікацію вожаків ЮП, а також непідготовленість учителів до цієї роботи.29. Тим не менше кількість піонерів постійно зростала, і якщо на 1925 р. в окрузі нараховувалося 215 загонів піонерів (7547 осіб), то вже на 1929 р. їхня кількість сягнула 263 загонів (11 тис. осіб). Окрім того, в 1926 р. в окрузі впроваджено організацію жовтенят, яка на 1929 р. об.єднувала 1644 особи30. При цьому слід відзначити, що основний кістяк піонерів становили українці, натомість представники інших національних меншин, що проживали на терені округи, ігнорували ці організації. Так, наприклад, на 1926 р. з 2555 дітей-поляків, що вчилися в 46 школах округи, до піонерів належало лише 39 осіб31.
  Загалом, проводячи комплексну оцінку вчительства досліджуваних нами районів округи, окрінспектор вказував, що станом на 1928 р. з 1401 вчителя округи (1154 вчителя молодших класів і 247 вчителів старших класів) лише 56 % мали педагогічну освіту, а інші набували досвід уже під час безпосередньої роботи з учнями. Саме тому окружна комісія по визначенню кваліфікації вчителів змогла надати кваліфікацію вчителя молодших класів лише 68 % освітян, що працювали в даному напрямі, а кваліфікацію вчителя старших класів . лише 30% від працюючих32. Певні проблеми викликало також володіння вчителями українською мовою. Зокрема 100% українською мовою навчання велося лише в школах сільськогосподарського, кустарно-промислового та педагогічного спрямування, натомість в індустріальних школах лише 70% предметів викладалося українською мовою, в соціально-економічних . 90%.
  Низька кваліфікація вчителів не могла не відбитися й на їхній громадській роботі. Так, станом на 1927/1928 рік громадською роботою у Славутському районі з 123 вчителів займалося лише 33 особи (22 входило до складу місцевих сільських рад і 11 . до складу ревкомісій), у Заславі . з 136 лише 29 вчителів (15 . у радах і 14 . у ревкомісіях)33. В учительському середовищі досить часто виникали різні конфліктні ситуації, що вимагали втручання збоку окрІНО. Зокрема, лише в 1927 році 63,7 % (46 випадків) конфліктів виникло на базі склок і сварок, 6,2 % (3) . на ґрунті хуліганства, 18 % (13) . на ґрунті пияцтва, 2,6 % (2) . на ґрунті антисемітизму, 9,5 % (7) . на антирадянському ґрунті34.
  Очевидно, що вищенаведені дані стосуються лише загальної характеристики, оскільки по окремих школах, на думку окрІНО, спостерігалися доволі непогані показники. Так, відзначено було школу 7-річку в Славуті, яка, .переводячи навчання за програми Гуссу-РСФСР . в старших групах по Дальтон-плану, а в молодших за комплексовою системою, досягла гарних наслідків. Під час учоту праці учні виявили себе досить розвиненими, політично свідомими та маючими сталі формальні знання й технічні навики.35. В цілому ж у даний час освіта була спрямована на підготовку професійних кадрів, зокрема для сільського господарства. Як вказував головний агроном Шепетівщини Недзвядовський, в окрузі з кінця 1920-х рр. відбувався процес організації шкіл для підготовки с/г кадрів. Щоправда реально ці школи набрали вигляду курсів підвищення кваліфікації. Вже в 1931 р. подібні курси мало пройти 522 особи. Зокрема в с. Стригани Славутського району мали відбутися курси для скотарів (30 осіб), доярок (30 осіб), зав. МТФ (20 осіб); у с. Крупець . для зав. СТФ (20) і свинарів (24); у с. Нетішин . для конярів (25); у с. Вачів . для кролеводів (20); у с. Головлі . для бджолярів (20); у с. Мирутин . для картоплеників (15) і для городників (10); у м. Анопіль . для ветсанітарів (30); у с. Хоровець . курси по боротьбі зі шкідниками (25); у с. Жуків . курси з організації праці (35); у с. Кривин та м. Берездів . курси для рахівників на 43 та 40 осіб відповідно. Крім того, у Славуті організовувалися курси для силосовиків на 25 осіб, ковалів . 45 осіб, будівельників . 30, лісників . 25. Також вирішено було направити по 2 особи від кожного колгоспу, що має птахофабрику, до Заславської інкубаторної станції на навчання та провести двотижневий семінар для ковалів при Славутському чавуноливарному заводі. Визначено, що 250 чоловік з району мали відбути т. зв. курси трактористів, з них 219 . трактористів, 21 . бригадирів, 2 . токарів, 3 . шоферів, 5 . зав. орг. частиною36.
  Крім курсів підготовки сільськогосподарського персоналу, на засіданні Шепетівської окрІНО в 1929 році було постановлено для підготовки робітників до ВИШів організувати 8-місячні курси в Полонному (при Понінківській папірні), Славуті (при порцеляновому заводі) та в Шепетівці (при цукровому заводі)37.
  Окремий напрям у розвитку освітньої мережі на теренах Шепетівської округи, а в її складі . Анопільського, Ізяславського та Славутського районів, становила мережа професійно-технічних шкіл (5 профшкіл сільськогосподарського спрямування, 2 . соціально-економічного спрямування та 2 . кустарно-промислового, 4 . індустріальних), що в середньому мали обслуговувати терен радіусом у 30 верст38. Наприклад, у сфері впливу Жуківської сільськогосподарської професійної школи знаходилися наступні села: Жуків, Янушівка, Пузирки, Марачівка, Бачманівка, Дятилівка та Ногачівка39. Подібним радіусом дії відзначалася й Ізяславська кооперативна школа сільськогосподарського фаху40. Натомість Славутська єврейська профшкола мала охопити всі райони Шепетівської та 3 найближчі райони Коростеньскої округи (Народичеський, Новоград-Волинський та Овруцький)41.
  Враховуючи стан збереженості джерел до історії профшкол на теренах досліджуваних районів, детальніше зупинимося на розгляді діяльності лише окремих з них.
  Однією з найперших була Славутська професійно-технічна школа, заснована 1 жовтня 1923 року в складі двох факультетів-відділів . механічного та хімічного (порцеляно-паперового). Щоправда вже в 1928-1929 навч. році відбулася певна спеціалізована деталізація, і було утворено електротехнічний і керамічний відділи42. Перший випуск учнів школи відбувся вже в 1925 році43. Педагогічний колектив школи складався з 8 осіб під керівництвом Ю.О.Кікеця, якого в 1928 р. на цій посаді змінив Тисько44.
  Оцінюючи діяльність даного навчального закладу, слід відзначити, що 30 % предметів у школі викладалося українською мовою. У зв.язку з цим директор школи вже в 1926 році звернувся до окрІНО з проханням дозволити йому поступово збільшити кількість годин для україномовного викладання предметів, зважаючи на те, що 95 % учнів школи закінчили свого часу російськомовні початкові школи45. В 1924/1925 навчальному році в школі навчалися 134 учні, а в 1928-29 р. . 163. При цьому слід відзначити, що основну групу .студентів. даної школи складали особи віком від 17 до 20 років46.
  Роком пізніше, в 1924 р., засновано було Славутську єврейську індустріальну школу в складі двох відділів: деревообробного та хімічного. Щоправда, як відзначив в 1929 р. директор школи Ш.В.Шапштейн, ця школа мала характер швидше кустарного навчання. Тим не менше в школі навчалися 123 учні при 9 особах педколективу47.
  Наступною профшколою, що обслуговувала досліджувані райони, була Жуківська профшкола, заснована в 1927 р. і в якій на 1929 рік навчалося лише 86 осіб. Педагогічний колектив школи складався з 5 осіб під керівництвом Н.Ф.Венгера48.
  Підсумовуючи дане дослідження, є можливим відзначити, що незважаючи на всі заходи радянської влади в 1920-х рр., на території західних районів Шепетівської прикордонної округи ситуація в галузі ширення освіти серед населення продовжувала залишатися складною. Не останню роль у цьому відігравав важкий економічний стан районів, низький професійний рівень педагогів округи та незадовільне ставлення владних структур до розвитку освітньої мережі. Зокрема про це яскраво свідчить таблиця фінансових витрат на освіту однієї особи в досліджуваних районах:
  Табл. 3. Витрати на освіту по районах (в карб.)49.
  район Навчальний рік
   1926/1927 1927/1928 1928/1929
  Славутський 2,02 2,99 3,60
  Анопільський 1,87 2,52 2,96
  Заславський 1,65 2,66 2,83
  Загальні ж дані по досліджуваних районах на кінець 1920-х . початок 1930-х рр. були наступними: