Мiсто Славута

Попри численні статті та монографії з історії Великого голоду (1932-1933) та Великого терору (1937-1938) на українських теренах надалі залишається значна кількість мало чи взагалі недосліджених питань та проблем. Так, мало вивченою є ситуація, що склалася у 1932-1933 роках на прикордонних теренах УРСР. Попри те, що зазначена проблема вже має власну, щоправда, доволі скромну історіографію, на жаль відтворення цілісної картини подій ще не відбулося. При цьому зазначимо, що якщо розгляд передумов, ходу та наслідків голодомору в одеській та подільській прикордонних смугах розглянуто та досліджено, то щодо волино-поліської прикордонної смуги існують лише поодинокі розвідки. З огляду на це актуальним є дослідити характерні риси голоду 1932-1933 років в населених пунктах прикордонної смуги північної частини сучасної Хмельницької області (тогочасна Шепетівська округа).
Прояви політико-економічних заходів більшовицької влади на теренах підрадянської України характеризуються своєю регіональною специфікою та неоднозначністю. Зокрема, перебіг як кампанії з колективізації та розкуркулення, антибільшовицьких повстань, так і голодомору з репресіями в Східній та Центральній Україні значно відрізнявся від тих же подій на Правобережжі. В той же час, й перебіг цих же подій на теренах Київщини був відмінним від теренів сучасної Хмельниччини та Житомирщини, що залежало від прикордонного розташування останніх. В першу чергу, ця відмінність полягала у існуючих суспільних настроях місцевого населення, яке, за висновком М. П. Вавринчука, визначалося недовірою та ворожнечею до радянської влади та сподіваннями на швидке звільнення [2, c.44]. Зокрема, найбільш активним прошарком місцевого населення налаштованого доволі негативно проти заходів радянської влади було місцеве вчительство, яке, за повідомленням Інформвідділу ОДПУ, визначалося "недоброзичливим ставленням, а в ряді випадків й активною протидією, шляхом агітації" [30, c.17]. Крім того, за інформацією мобілізаційного відділу Шепетівського окружного військомату в селах прикордонної смуги "населення вороже ставиться до Рад Влади, попи і куркульня мають значний вплив на населення, в ціх селах господарчі кампанії відстають, розвито самогоноваріння ... обіжені на радянську владу проводять агітацію против міроприємств Влади" [22, арк.17-18].
В другу чергу, специфіка полягала у надзвичайній демографічній перевантаженості прикордонної смуги та низьким рівнем землезабезпечення селянських родин. Наприклад, середні демографічні показники по УРСР, станом на 1928-1930 рік, становили 64-70 осіб на 1 км2 та 3,6 десятин орної землі на 1 родину, а в прикордонній смузі – 96-107 осіб на 1 км2 та лише 2 десятини орної землі на 1 родину [30, с.45, № 1]. В цих умовах, основними засобами до виживання ставала участь у контрабанді товарів та міському кустарному чи артільному ремісництві.
По-третє, прикордонна смуга визначалася низьким рівнем промислового розвитку. Наприклад, в жовтні 1930 року в прикордонному Славутському районі Шепетівської округи нараховувалося лише 5 підприємств та до 20 кустарно-промислових об'єднань [22, арк.17]. При цьому, в районі спостерігався високий рівень безробіття (станом на 1928 рік кількість безробітних робітників становила понад 48%).
Врешті-решт, четвертою відмінністю була можливість емігрувати від визисків радянської влади закордон, до Польщі. Так, в квітні-травні 1933 р. до Польщі вдалося прорватися 45 родинам селян та 21 втікачеві-одинаку лише з теренів Славутського району.
Саме ці риси загальної характеристики стану прикордонної смуги УРСР напередодні Великого голоду сприяли тому, що Центральний комітет Комуністичної партії України у своїх загальних звітах визнавав, що "прикордонна смуга має характер самої небезпечної ділянки України. Небезпечно, як по стану радянського елементу, так і зі сторони усіляких проявів контрреволюції" [40, арк.1]. Як результат, населені пункті 6 прикордонних округ УРСР (в тому числі Могилів-Подільської, Кам'янець-Подільської, Проскурівської, Шепетівської [31, с.133]) знаходилися під постійним та пильним контролем НКВС та партійно-радянських органів.
Політико-господарські кампанії 1929-1931 роках в прикордонній смузі відбувалися в умовах активної збройної протидії селянства у 1929-1930, наслідком чого стало Шепетівське антибільшовицьке повстання 1930 року. Прикметно, що цим повстанням було охоплено 63% населених пунктів Шепетівської округи і, фактично, усі села, що відносилися до прикордонної смуги [32, арк.50-51]. Участь у ліквідації повстання та замирення теренів взяли: відділи 20-го Славутського прикордонного загону, спеціальні загону ОДПУ, окружна міліція, загону окружної партійної організації (200 осіб), загони місцевих комсомольців та більшовиків, спеціальні військово-політичні загони надіслані з Києва та Харкова. Їхніми зусиллями всі повсталі села було поділено на 2 категорії – повсталі та співчуваючі – та оточено оперативними групами й військами ДПУ [27, арк.45, 45зв.]. За результатами селянського повстання в прикордонній смузі Політбюро ЦК КП(б)У було затверджено низку спеціальних заходів. Зокрема, ДПУ УСРР розробило план проведення в прикордонних округах операції з вилучення куркульських контрреволюціонерів і шпигунських елементів. З цією метою: а) до округ відряджалося на два місяці 400 працівників; б) здійснювалася "воєнізація міліції" [6, с.374].
Збройне придушення селянських виступів надало радянській владі можливостей до посилення колективізації прикордонних населених пунктів УСРР. Щоправда, ці зусилля значних досягнень не дали, оскільки плани із 100% колективізації так і не було виконано. Наприклад, якщо на весну 1930 року середній відсоток колективізованих господарств прикордонної смуги коливався в межах 8,3 – 10%, то на середину липня 1931 року цей відсоток зріс до 51-55% [36, арк.70]. Однією з основних причин такого стану, згідно звітів райвиконкомів прикордонної смуги, стало те, що в колгоспах "належним чином не налагоджено обліку праці, не роздано трудові книжки і в книжках не впроваджено записів" [36, арк.70-83]. Таким чином єдиною надією на існування для колгоспника стає його невеличка присадибна ділянка. Як результат, селянин "кидає колгоспівську роботу – йде обробляти свій город" [28, арк.25].
За результатами збройного замирення та наступних репресій місцеве населення перейшло до пасивної протидії у другій половині 1930-1931 рр. [1, с.476-486]. Так, у 1931 році серед населення сіл та містечок розташованих в безпосередній прикордонній смузі "відкрито помічається упадок настрою середняків і колгоспників в окремих селах, в окремих селах на сходах і куткових зборах, коли стояло питання про закінчення кампаній не було ні одного ні за, ні проти; був виступ підкуркульника на сході: "ми вам хліба не дамо, краще висилайте на Север, а дармоїдів годувати не будемо" і цьому виступу з боку основних мас відсічі не було дано" [47, арк.2-3]. Як результат, у вересні 1931 року темпи хлібозаготівлі були визнані загрозливими та такими, що не забезпечують виконання плану. Зокрема, по прикордонній смузі виконання хлібозаготівлі коливалося в межах 40-50%. При цьому, виконання плану колгоспами та контрактантами забезпечено було лише на 45-50%, твердоздатчиками на 50-60% [36, арк.33-37]. Не покращилися ці показники й в послідуючі місяці. Зокрема 12 листопада 1931 р. завідуючий районним відділом постачання Балдер та представник Всеукраїнської контори "Союзхліб" Гутік вказують, що села прикордонного Славутського району виконали план хлібозаготівлі лише на 75,5% [36, арк. 1-7].
Також не виконано було плану з м'ясозаготівлі, що було пов'язано зі зменшенням поголів'я худоби, а, в першу чергу, великої рогатої. Так, наприклад, в вересні 1931 р. відзначено було, значне зменшення поголів'я худоби в приватному секторі "з приводу знищення молодняку ... (тайний убій худоби)" [36, арк.54]. Як результат, план м'ясозаготівлі було виконано лише на 56,7%. Більш того, окремі села прикордонної смуги взагалі майже припинили м'ясозаготівельну роботу.
В не менш загрозливому стані знаходилася й ситуації з посівом озимини, заготівлею картоплі та збором мобілізаційних коштів, оскільки селяни просто бойкотували ці заходи, говорячи, що "радянська влада душить селян, накладаючи на нього стільки податків та хліба, що це ніколи неможливо виконати" [21, арк.37].
Поряд з пасивною протидією селянства господарсько-політичним компаніям радянської влади, а зокрема хлібозаготівлі, важливим елементом стану виконання завдань стали природні чинники. Так, лише в одному прикордонному Славутському районі градом було повністю вибито понад 1000 га посівів [36, арк.64-67, 70-83].
Підсумовуючи заходи радянської влади протягом 1931 року не можна не відзначити, що рівень виконання хлібозаготівлі з врожаю 1931 р. у прикордонній смузі виявився найнижчим серед інших районів УССР. І це при тому що адміністративний тиск зі сторони держави тут був незрівнянно сильнішим. Так, наприклад, на засіданні Славутського Райвиконкому 24 липня 1931 р. було постановлено – "обмежити помол зерна селянством на млинах розташованих на терені с/ради", заборонити продаж зерна на приватному ринку [36, арк.69]. Таким чином радянська влада розпочала процес фізичного знищення ринку, шляхом вилучення з сільської місцевості всіх запасів хліба.
Та попри усі заходи виконати заплановане вилучення хліба та м'яса з села не вдається. З огляду на це прикордонні райвиконкоми розпочинають висилати в села т.зв. буксирні бригади та "весь радянсько-кооперативний актив та робітників хозорганізацій" яким дозволяється "застосувати постанову Уряду від 4/ІХ-1930 р. на основі якої надається право вилучення землі та конфіскації с/г реманенту з передачею такого до колгоспів" [36, арк.14-15, 55-59]. Також оголошується проведення т.зв. "штурмових декадників", під час яких на м'ясо було здано фактично всю худобу селян-одноосібників [36, арк.60-61].
У випадку, якщо з селянина не було що взяти представники більшовицької влади конфісковували та розпродували все його майно, від хати до рушника [19, арк.69]. Більш того, з метою недопущення можливих втеч селянства, у вересні 1931 року рішенням прикордонних райвиконкомів було прийнято постанову яка забороняла організаціям наймати в робітники селянина, без спеціального на те дозволу правління колгоспу та інспектури праці [36, арк.60-61]. А місяцем пізніше, було застосовано метод зняття з фінансування та блокування сіл, які не виконували завдання більшовицької влади. Наприклад, згідно постанови прикордонного Славутського райвиконкому до максимального виконання поставлених планів, було знято з фінансування 17 сільрад, а з листопада 1931 р. – ще 4 сільради. Більш того, заступнику голови даного райвиконкому було доручено застосування "фінансових репресій до с/рад та організацій" [36, арк.8-10, 20-23], а також створено Спецтрійку, якій доручено було до 15 листопада забезпечити виконання плану хлібозаготівлі [36, арк.1-7].
У відповідь селянство прикордонної смуги переходить від форм пасивного опору хлібозаготівлі та іншим завданням комуно-більшовицької влади, до нової активної боротьби з членами буксирних бригад та сільським партійним активом. Так, наприклад, згідно даних Укрколгоспцентру, лише протягом жовтня в прикордонній смузі Шепетівської округи було спалено 25 господарств та вбито 15 місцевих радянських активістів [37, арк.34-40]. На активну протидію селянства радянській владі, в цьому регіоні, також вказує й секретно-політичний відділ ДПУ України, зазначаючи, що "роблять організовану протидію колгоспному будівництву шляхом діяльності контрреволюційних угрупувань в середині колгоспів". А діяльність цих угрупувань "йде по лінії зриву господарсько-політичних кампаній, посилення антирадянської пропаганди, поширення провокаційних чуток з ціллю створення антиколгоспних настроїв та явного шкідництва" [33, арк.27]. З огляду на це, на початку грудня 1931 року, місцевими райкомами КП(б)У приймається резолюція щодо необхідності "...всім партосередкам та уповноваженим вжити всіх заходів та добитись щоденного поступу хліба не менше 150 тонн з таким розрахунком, аби до 15 грудня повністю виконати хлібозаготівлю. Звернути особливу увагу на систематичну масову роботу по хлібозаготівлі та повести рішучу боротьбу з кулацьким елементом та з розбазарюванням хлібу. Запропонувати МТС і РКС вдруге перевірити наявність лишків в колгоспах і добитись повної здачі, через висунення зустрічних планів та запропонувати всім колгоспам, під особисту відповідальність керівників, на протязі 5-ти діб закінчити хлібозаготівлю" [42, арк.139]. Підсумовуючи, маємо зазначити, що до 1 січня 1932 року, в результаті репресивних заходів в прикордонній смузі Шепетівської округи було засуджено 92 куркулі, повністю розпродано майно 254 куркульських родин, частково розпродано майно 132 родин, оштрафовано – 396 селянських родин. Отже, в наслідок репресій радянської влади у другій половині 1931 року постраждало 5,3% селянських господарств лише одного Славутського району (874 родини) [41, арк.82-83; 42, арк.152-156].
В наслідок вище зазначених заходів, вже на початку грудня 1931 року в населених пунктах прикордонної смуги УСРР з'являються перші ознаки голоду. Зокрема, 10 грудня 1931 року на голод скаржаться курсанти перших Славутських курсів машиністів локомобіля [17, арк.7]. В тому ж грудні 1931 року надходять також скарги від вчителів, робітників-кустарів та інвалідів. Тобто найпершими від голоду постраждали ті прошарки населення, які мали забезпечуватися харчуванням централізовано за рахунок держави.
А вже через два місяці голод в прикордонній смузі стає масовим. На думку, Вінницького обкому КП(б)У, масовість голоду в області обумовлюється тим фактом, що станом на березень 1932 р. з селянами-колгоспниками зерном за трудодні розрахувалися колгоспи трохи більше 58% районів області. В усіх інших районах добитися повноцінного розрахунку з селянином не вдалося з-за відсутності зерна, яке повністю було вивезено під час хлібозаготівлі [20, арк.124]. В прикордонній смузі повністю без хлібу залишилося від 76 до 82% колгоспів.
Як і в інших постраждалих районах України, радянська влада в офіційних документах визначення "голод" блюзнірські прикрила словосполученням "продовольчі труднощі". Саме від цих т.зв. "продовольчих труднощів" вже в середині квітня 1932 р. масово потерпають терени прикордонної смуги. Зокрема, на початок квітня 1932 року від "продовольчих труднощів" потерпало в окремих селах понад 30% населення [20, арк.71]. При цьому найбільш гострої форми голод набрав в прикордонному селі Великий Правутин Славутського району, де, 4 травня 1932 р., керівництвом 20-го Славутського прикордонного загону, в сфері впливу якого знаходилося дане село, виявило, що з 240 родин від голоду опухло 117. Саме в цьому селі було зафіксовано перші випадки голодної смерті, оскільки "голодуючі харчуються лише картопляними шкарлупами та кормовим буряком" [24, арк.1].
На травень 1932 року райкому КП(б)У прикордонної смуги панічно сигналізували, що низка сіл в районах знаходиться в надзвичайно важкому стані, робітники в містах "хлібом не забезпечені. Хлібопекарні працюють з перебоями", жодної продовольчої допомоги з центру не надсилається [20, арк.86; 43, арк.31-32]. Крім того, починає спостерігатися масовий виїзд селян в інші більш забезпечені райони або ж спроби втечі закордон, зменшується кількість колгоспів через вихід селян. Так, згідно доповідної записки Вінницького обкому КП(б)У, за період з 20 січня по 1 березня 1932 року відбулося різке зниження рівня колективізації. Наприклад, в Грицівському районі кількість колективізованих господарств зменшилася на 21,1%, в Славутському – на 9,7% [30, с.242, №144]. Більш того, в окремих колгоспах прикордоння кількість селян-колгоспників знизилася на 40-50%. Врешті-решт не можна не звернути також увагу на той факт, що з квітня 1932 р. розпочинається нова хвиля антирадянських заворушень селянства в прикордонній смузі у вигляді стихійних мітингів з вимогами видати хлібу, нападів на колгоспні комори та гамазеї [11, арк.158].
Як вже зазначалося вище, найбільше постраждали в перші місяці голоду, робітники нечисленних промислових підприємств прикордонної смуги. Адже не маючи можливості на отримання додаткових харчів з сільського господарства єдиним джерелом виживання для них стає харчовий пайок з підприємства. Однак, за відсутності продовольства робітничі їдальні змушені були зменшувати норми видачі хлібу робітникам державних промислових підприємств до 200 гр. на добу, або й взагалі припиняти видачу харчування. Так, наприклад, в їдальні Славутського лісозаводу №2 до кінця травня 1932 р. добова норма видачі хлібу була зменшена до 30 гр. [9, арк.18-21]. З огляду на такі важкі умови з травня 1932 року спостерігатися починає масовий невихід на роботу працівників промислових підприємств та масові втечі робітників з прикордонних сіл до інших більш заможних населених пунктів України [43, арк.31-32].
Вище зазначені проблеми та підходи до їх вирішення на кінець весни – початок літа 1932 року призводять до того, що з підприємств розташованих в прикордонній смузі починають виїжджати до більш забезпечених регіонів (Донбас, Ленінград, Москва) не лише некваліфіковані, а й висококваліфіковані спеціалісти. До середини 1932 р. втечі робітників та селян набрали настільки масового характеру, що вже 18 червня 1932 р. генеральний секретар ЦК ВКП(б) Й. Сталін писав до Л. Кагановича: "кілька десятків тисяч українських колгоспників все ще роз'їжджають по всій європейській частині СРСР і розкладають нам колгоспи своїми скаргами та скиглінням" [34, с.179].
В цих умовах турбуючись про долю майбутнього врожаю, держава розпоряджується надати допомогу голодуючим селянам та робітникам. Зокрема 19 квітня відомства загальносоюзного рівня погодилися виділити зі своїх резервів 3 тис. тонн проса на допомогу українському колгоспнику [5, с.146]. Зокрема для Вінницької області заплановано було надати допомогу у розмірі 1 тис. тонн кукурудзи, з яких, станом на 26 червня, надіслано було лише близько 882 тонн. Крім того надіслано було 65 тонн пшона [44, арк.10]. Однак, населені пункти прикордонної смуги згідно постанов Вінницького облбюро КП(б)У від 20-21 травня 1932 р. ніякої допомоги від держави не отримали [46, арк.29].
Напівголодне існування селян в 1931 – на початку 1932 рр. призвело до значного запізнення весняної посівної кампанії. Так, станом на 1 червня 1932 р. по районах прикордонної смуги засіяно було не більше 70% від запланованого [47, арк.29]. Не останню роль в цьому відіграло катастрофічне зменшення поголів'я робочої худоби. Зокрема за період з 1 листопада 1931 по 1 травня 1932 р. чисельність кінського поголів'я в досліджуваному регіоні зменшилася на 17,4%. Особливо катастрофічною була ситуація в одноосібних господарствах які за півроку втратили більше 24% коней [26, арк.112]. Примушуючи напівголодного селянина до виконання посівної кампанії шляхом адміністративних репресій – "масових обшуків та арештів, побиття, накладення непосильних штрафів, неправильному розкуркуленню та розпродажу майна, привласнення майна" [10, арк.145], радянська влада лише добилася того, що вже з другої половини червня 1932 р. селяни починають масово втікати з колгоспів. Згідно даних колгоспної спілки Вінницької області станом на 10 липня масовою подачею про вихід з колгоспів було охоплено 53 райони (260-270 колгоспів). Загальна ж чисельність бажаючих вийти з колгоспу перевищила 10 тис. заяв. Голова даної спілки Гольдцетін відзначав, що практично в усіх заявах повторювався один і той самий рефрен – "Прошу виключити з колгоспу, так як сім'я пухне з голоду – нема шо їсти" [38, арк.26-28].
Ще на стадії планування хлібозаготівлі більшовицьке керівництво Україною визначало заходи необхідні для забезпечення проведення всіх заготівельних кампаній. Так, наприклад, 10 червня 1932 р. В. Чубар в листі до Молотова та Сталіна зазначав, що для забезпечення запасів на зиму селяни розпочнуть масові крадіжки зерна, будуть зрізати недозрілий хліб та таємно перемелювати зерно. І дійсно вже наприкінці літа дані явища набрали масового характеру. Наприклад, 5 серпня 1932 р. прикордонний Славутський райком КП(б)У доносить, що в індивідуальних господарствах намагаються якнайшвидше зібрати хліб і таємно перемолоти на муку [47, арк.35-36]. Задля протидії цьому вже 1 серпня 1932 р. Вінницький обком КП(б)У приймає постанову про вилучення у населення приватних жорен [8, арк.44-45].
Результатом усіх організаційних заходів радянської влади у 1932 р., а зокрема серпневого наступу на вилучення зерна та хліба, стало посилення голоду вже у вересні. І, як і наприкінці 1931 р., першими від голоду постраждали найбільш нужденні верстви населення – інваліди. Так, 1 жовтня 1932 р. до канцелярії голови ВУЦВК Г. Петровського надходить телеграма голодуючих Славутських інвалідів праці з проханням про допомогу [35, арк.219].
Та попри голод влада надалі визискує максимум з українського села, застосовує репресії. Так, 10 листопада 1932 року, ЦК КП(б)У вимагає від Обкомів та Райкомів партії – застосувати рішучих репресивних заходів до злісних нездатчиків, спекулянтів, перекупників хліба, зокрема терміново розглядати судові справи про хлібозаготівлі [15, арк.361]. Разом з тим, враховуючи проблеми з виконанням всіх обсягів зеронозаготівельної кампанії, радянська влада застосовує зменшення розмірів соціальної підтримки населення. Зокрема, 29 листопада 1932 р. політбюро ЦК КП(б)У визнає за доцільне:
а) з 1 грудня 1932 р. зменшити норму видачі хліба службовцям, робітникам та утриманцям з 400 грам хліба до 300. Особливо яскраво про це зменшення свідчить лист мешканки с. Красностава Ш. Ліберман, яка з розпачем пише – "я вже опухла від голоду та холоду" [17, арк.35-35зв.];
б) зняти з постачання харчами всіх кустарів. Виконання даної постанови на місцях призвело до того, що, наприклад, в Вінницькій області з 29 тис. кустарів без державної підтримки залишилася 21 тис. [12, арк.14-19];
в) зменшити фонд видатків на громадське харчування на 15%;
г) зменшити видаткові фонди на постачання продовольством міського та сільського населення [39, арк.116].
В межах вище зазначених постанов та директив найбільш жорстокі методи були застосовані щодо селянина-одноосібника. Зокрема за невиконання державних планів з хлібозаготівлі вони відповідали продукцією вирощеною у присадибному господарстві, своїм особистим майном. В селах прикордонної смуги, орієнтованих на тваринництво, такий підхід фактично ставив селянські родини на межу голодної смерті. Наприклад, у вилученого з Берездівського колгоспу М. Савчука конфісковано було весь хліб зароблений в колгоспі, вирощене на городі просо та квасолю, а також здано на м'ясо корову. Як результат без засобів до виживання залишено 2 дорослих та 2 дітей віком до 4 років [16, арк.45-45зв.]. Подібна ситуація спостерігається і з вилученим з колгоспу мешканцем села Волиця того ж району Остапом Теслюком, в родині якого без засобів до існування залишилося 5 осіб [18, арк.435].
Виступи та скарги селян, що надходили до районних, обласних та центральних органів влади з населених пунктів прикордонної смуги на думку партійних функціонерів були викликані не голодом, а лише провокаційною діяльністю контрреволюційних елементів [13, арк.53-55]. В межах цієї тези, вже 5 грудня ДПУ УСРР отримує настанову, щодо негайного розкриття та знищення всіх проявів контрреволюційного повстанського підпілля в Україні. Дана настанова була розширена секретним оперативним наказом від 13 лютого 1933 р. Зокрема було створено Ударно-оперативну групу, яка доволі швидко "знайшла" т.зв. контрреволюційне підпілля, яке протидіяло заходам радянської влади в більш як 200 районах України. В прикордонній зоні, а в тому числі і на Славутчині, репресії виконували, згідно § 13 даного наказу, бійці місцевих прикордонних загонів [3, арк.56, 58-62]. Також слід зазначити, що згідно оперативного наказу ДПУ УСРР № 2 від 13 лютого 1933 р., в прикордонній смузі проводилися широкомасштабні заходи спрямовані на "мобілізацію усієї агентури та донощиків на виявлення прихованого, невідданого хлібу в ямах, чорних коморах, відстійниках та інших схованках". Також було звернуто увагу усіх начальників обласних відділів міліції, ДПУ та керівників прикордонних застав "на необхідність самої рішучої та жорстокої боротьби з терористичними актами на селі. У будь-яких випадках теракти розцінювати виключно як акти політичного характеру" [30, с.311, 313, №206].
16 грудня 1932 року комісія Політбюро ЦК КП(б)У розробляє та встановлює нові зони та шкали щодо вилучення хлібу з врожаю 1932 р. При цьому прикордонні райони УСРР практично в повному складі потрапили до переліку першої зони, тобто до зони максимального вилучення хлібу [45, арк.34-37]. В результаті вже наприкінці грудня 1932 – на початку січня 1933 року по усій прикордонній смузі розпочинається масовий голод, який набрав найбільш страхітливих форм в першій половині 1933 р. Місцева влада не маючи можливості допомогти голодуючим стає лише стороннім спостерігачем трагедії. Так, наприклад, в резолюції Славутської районної робоче-селянської інспекції від 19 січня 1933 р. на лист голодуючого інваліда славутчанина М. Зельднера, зазначено, що в розпорядженні інспекції є лише 30 кг хліба, в той час як голодуючих більше 600 інвалідів [17, арк.42-42зв.]. В іншому листі, написаному на початку лютого мешканцем прикордонного Берездова М. Савчуком, зазначалося, що від голоду в його родині померло 6 дітей [16, арк.45-45зв.].
Намагаючись приховати справжні розміри голоду ЦК КП(б)У видає 8 лютого 1933 р. постанову, в якій від обкомів та облвиконкомів вимагалося звертати увагу та перевіряти кожний випадок голодування. При цьому постановою було категорично заборонено створювати будь-які офіційні комісії з допомоги голодуючим та вести офіційний облік голодуючих та померлих від голоду [30, с.36]. В межах даної постанови, 17 березня, секретар Вінницького обкому КП(б)У В. Чернявський повідомляв очільників КП(б)У С. Косіора та П. Постишева, що факти голоду в області зафіксовано було вже у січні 1933 р., в лютому – прийняли великий масштаб і у березні – масовий. Зокрема в березні різко збільшилися випадки смерті від голоду та безбілкової опухлості міського населення [12, арк.12-25].
Нестача власних сил українських колгоспів на підтримку голодуючого селянина, а також потреба в забезпеченні весняної сівби спонукала Й. Сталін видати, 19 лютого 1933 р., дозвіл на розблокування державних хлібних запасів та надання Україні допомоги в розмірі 3 млн. пудів зерна (більше 49 тис. тонн). Про мізерність вище зазначеної допомоги яскраво говорить той факт, що в березні 1933 р. Вінницька область не мала можливості допомогти з харчуванням на місцях. Так, наприклад, для забезпечення харчування дітей з обласного харчофонду було виділено: 18 тонн борошна, 4,5 тонни цукру, 25 тонн картоплі, 6 тонн круп та 3,5 тонни повидла. Лише незначна частина з цієї продуктової підтримки дійшла до сіл прикордонної смуги. Так, в Славутському районі з обласного фонду було надано допомогу для харчування всього лише 75 осіб [48, арк.51-53].
Таким чином з огляду на вибірковість допомоги голодаючому населенню, голод не вдалося зупинити. Так, якщо наприкінці квітня по Вінницькій області голодом було охоплено 33 райони (385 сільрад, 103 тис. 698 селян), то вже в першій половині травня ця цифра зросла до 38 районів (431 сільрада та 120 тис. 903 селянина) [14, арк.81-82]. Яскраво простежується дане зростання по матеріалах прикордонного Славутського району. Зокрема, якщо станом на 17 травня 1933 р., згідно даних Вінницької обласної оздоровчої комісії, в Славутському районі голодало 4 села (117 родин) [14, арк.81-82], то вже 2 червня 1933 р. секретар Славутського райкому КП(б)У Мотенко доповідав секретарю ЦК КП(б)У М. Попову, що в районі з 92 населених пунктів голодом охоплено 82. При цьому найбільш гострої форми голод набрав в 22 селах. В цих селах зафіксовано 500 опухших від голоду, 19 випадків смерті [24, арк.5-9]. В наступному повідомленні, від 12 червня, Мотенко говорив вже про те, що за далеко не повними даними в Славутському районі голодом охоплено більше 2500 осіб та зафіксовано 180 смертей. При цьому зросла й кількість сіл охоплених найбільш гострими формами голоду – до 40 [24, арк.15].
Не покращилася ситуація з кількістю та смертністю голодаючих і в послідуючі місяці. Так, 20 серпня, начальник агітаційно-масового відділу Славутського райкому КП(б)У Косік повідомляв, що в районі від голоду потерпає 8826 родин, з них: гостро голодуючих – 5315 родин. В цих родинах зафіксовано: опухлих від голоду – 5557 осіб, померлих від голоду – 918 осіб. Однак найжахливіші дані наведено було щодо голоду серед дітей. Зокрема з 40 570 дітей, продовольчою допомогою було охоплено лише 4801 дитина або 11,8% [23, арк.15-17; 25, арк.1-3].
Фактично з червня місяця в повідомленнях місцевої влади починає з'являтися діагноз – "опух від голоду", "помер від голоду". Так, в інформації начальника Славутського райвідділу міліції Вовченка щодо обстеження ситуації в селах Корчик та Романіни вказано поіменний список голодуючих селян з формулюваннями – знаходиться "в опухлому стані", "напередодні смерті", "помер з голоду". Всього зафіксовано було в Корчику – 16 опухлих родин на передодні смерті (96 осіб), в Романінах – 12 родин (66 осіб) [24, арк.13-14].
Загострення голоду поступово впливало на зміну психічного стану населення. Як відзначило в інформаційних зведеннях партійне керівництво прикордонних районів – "населення харчується травою, щавелем, відпадками зі спиртозаводу". Зафіксовано було випадки розриття скотомогильників та використання в їжу здохлої худоби. Врешті решт голод спричинився до появи найбільш жахливої форми психічних розладів – людоїдства. Такий факт, був зафіксований в 1933 році в с. Манятин Берездівського району [24, арк.5-9].
Голод в прикордонній смузі УСРР протривав з грудня 1931 по 1935 рік. Зокрема, ще у січні 1934 року тимчасово виконуючий обов'язки начальника 3-го відділення ДПУ УРСР Карпейський відзначав продовольчі труднощі в 8 прикордонних районах Вінницької області. Зокрема, продуктів харчування взагалі не мало 1175 родин колгоспників та 770 родин самостійних господарів, частково мало ( з розрахунку на 1-2 місяці) – 2490 родин колгоспників та 1340 родин самостійних господарів. Отже в цілому по прикордонній смузі продовжувало голодати понад 5700 родин селян (більше 20 тис. осіб) [49, арк.5,17,20]. Щоправда, на думку вищого партійного керівництва області, це була "компактна маса безхатченків, бродяг, жебракуючи та паразитуючих елементів позбавлених будь-яких господарських перспектив" [7, арк.90-91].
Лише в червні 1935 року, після 43 місяців голоду, для 6 прикордонних районів (Славутського, Шепетівського, Берездівського, Плужненського, Заславського та Дзержинського) було зменшено розміри хлібоздачі. При цьому, для Берездівського, Славутського, Шепетівського та Заславського районів розміри хлібоздачі було зменшено на 50%, для Плужненського – на 70%, а Дзержинський район взагалі було звільнено від хлібоздачі [29, арк.379-380]. І лише ці заходи дозволили припинити голод в прикордонній смузі. Хоча, навіть після упокорення голодом населення прикордонних теренів продовжувало залишатися "неблагонадійним" та "бунтівними". Так, улітку 1937 року кореспондент одного з центральних московських видань доповідав т. Мехлісу, що положення з кадрами в регіоні неблагополучне, "партійний апарат був і на сьогодні залишається засміченим право-троцькістськими, націоналістичними, контрреволюційними елементами. Багато ворогів знаходиться в радянських та господарських організаціях" [4, арк.352-353].
Підсумовуючи, зазначимо, що перебіг голодомору 1932-1933 років в прикордонній смузі УСРР мав свої характерні риси. До першої, віднесемо більші часові рамки перебігу голоду – грудень 1931 – червень 1935 року. До другої, віднесемо той факт, що хлібозаготівлі, колективізація та голод відбувалися в прикордонних селах в умовах контрреволюційної, антиповстанської операції, яка проводилася силами прикордонних відділів ДПУ. Наступною характерною рисою, є організація масових втеч селянства закордон, три хвилі антибільшовицьких виступів селянства. Крім того, доволі специфічним для прикордонної смуги є існування розгалуженої агентурної мережі міліції та ДПУ, що дозволяло активно і швидко не лише виявляти і конфісковувати прихований селянами хліб, але й оперативно вилучати з села можливих антирадянської та антиколгоспно налаштованих місцевих активістів.

Список використаних джерел
1. Берковський В.Г. Колективізація та антиколгоспна боротьба на Славутчині: передумови та перебіг подій / В.Г.Берковський // Матеріали ХІІІ Подільської історико-краєзнавчої конференції: присвяченої 80-річчю від дня народження І.С.Винокура. – Кам-Подільський: Абетка, 2010. – С. 476-486.
2. Вавринчук М.П. Колективізація на Хмельниччині: планові завдання, особливості впровадження, реакція населення /М.П.Вавринчук // Геноцид: Голодомор 1932-1933 рр. на Хмельниччині: причини, жертви, наслідки. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (19-20 листопада 2008 року). – Хмельницький-Кам'янець-Подільський, ФОП Сисин О.В., 2008. – С.44.
3. Галузевий державний архів Служби безпеки України (ГДА СБ України), ф.9, оп.1, спр. 666.
4. ГДА СБУ в Житомирській області, Спр. 303-п.
5. Голод 1921-1923 років в Україні. Зб.док. і матеріалів. – К., 1993
6. Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки. – К., 2003
7. Державний архів Вінницької області (ДАВіО), ф.П-13, оп.7, спр. 4.
8. ДАВіО, ф.П-136, оп.1, спр.11
9. ДАВіО, ф.П-136, оп.3, спр.7.
10. ДАВіО, ф.П-136, оп.3, спр.10
11. ДАВіО, ф.П-136, оп.3, спр.13.
12. ДАВіО, ф.П-136, оп.3, спр.69.
13. ДАВіО, ф.П-136, оп.3, спр.71.
14. ДАВіО, ф.П-136, оп.3, спр.80.
15. Державний архів Житомирської області (ДАЖО), ф.П-42, оп.1, спр.59.
16. Державний архів Хмельницької області (ДАХмО), ф.Р-1061, оп.1, спр.38.
17. ДАХмО, ф.Р-1061, оп.1, спр.83
18. ДАХмО, ф.Р-1061, оп.1, спр.98.
19. ДАХмО, ф.Р-1229, оп.1, спр.18
20. ДАХмО, ф.Р-1826, оп.3, спр.13
21. ДАХмО, ф.Р-6193, оп.12, спр.П-12696
22. ДАХмО, ф.П-364, оп.1, спр.229.
23. ДАХмО, ф.П-364, оп.1, спр.318
24. ДАХмО, ф.П-364, оп.1, спр.363.
25. ДАХмО, ф.П-364, оп.1, спр.419.
26. ДАХмО, ф.П-365, оп.3, спр.2
27. ДАХмО, ф.П-458, оп.1, спр.324.
28. ДАХмО, ф.П-458, оп.1, спр.331.
29. Державний архів Російської Федерації (ДАРФ), ф.5546, оп.82, спр.44.
30. Колективізація та голодомор на Славутчині. Збірник документів / упорядкування, передмова та коментарі В. Г. Берковського. – Київ-Хмельницький: ПП Цюпак А.А., 2013. – С.17.
31. Матвєєв А.Ю. Документи радянської влади щодо здійснення "політики ліквідації куркульства як класу" на Поділлі та Південно-Східній Волині (січень – березень 1930 р.) /А.Ю.Матвєєв // Гуманітарний журнал. – 2012. – № 1. – С.133
32. Російський державний архів економіки (РДАЕ), ф.7486, оп.37, спр.132
33. РДАЕ, ф.7486, оп.37, спр.235.
34. Сталин и Каганович. Переписка. 1931-1936 гг. – М., 2001
35. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), ф.1, оп.7, спр.145.
36. ЦДАВО України, ф.1, оп.7, спр.1409.
37. ЦДАВО України, ф.559, оп.1, спр.1657.
38. ЦДАВО України, ф.559, оп.1, спр.2572.
39. Центральний державний архів громадських об'єднань України (ЦДАГО України), ф.1, оп.6, спр.268
40. ЦДАГО України, ф.1, оп.20, спр.2532.
41. ЦДАГО України, ф.1, оп.20, спр.4375
42. ЦДАГО України, ф.1, оп.20, спр.5143
43. ЦДАГО України, ф.1, оп.20, спр.5255.
44. ЦДАГО України, ф.1, оп.20, спр.5370.
45. ЦДАГО України, ф.1, оп.20, спр.5381.
46. ЦДАГО України, ф.1, оп.20, спр.5450.
47. ЦДАГО України, ф.1, оп.20, спр.6136.
48. ЦДАГО України, ф.1, оп.20, спр.6275.
49. ЦДАГО України, ф.1, оп.20, спр.6571.