ЗАЯВА ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНОГО ОБ’ЄДНАННЯ "ДЕМОКРАТИЧНА СЛАВУТЧИНА" З приводу відставки уряду Віктора Ющенка
Події кінця квітня в Україні змусили по іншому подивитися на розвиток нашого суспільства. Те, як домагалися відставки Віктора Ющенка з посади Прем’єр-міністра партії, що відносно недавно (січень 2000 року) ініціювали створення більшості у Верховній Раді України - СДПУ(о), "Демократичний Союз", партії, які утворили фракцію "Трудова Україна", НДП, дуже швидко, практично вже через вісім місяців свого існування почали робити усе аби домогтися свого. Нагадаємо етапи цього дійства: спочатку нав’язливе провокування прем’єра Ющенка виступити проти Президента України, використовуючи незадовільне розслідування справи щодо зникнення Георгія Гонгадзе. Далі спроба звинуватити В.Ющенка в протиправних діях під час головування в Національному банку України, що проявилися начебто в нераціональному використанні державних валютних коштів. Згодом на світ божий з’являється заява 11 директорів трубних заводів України про начебто незадовільний захист Прем’єр-міністром України інтересів національного виробника. І нарешті використання каналу "Інтер", що є підконтрольним Лідеру фракції СДПУ(о) у Верховній Раді України, для ганебного втручання у приватне і особисте життя Віктора Ющенка. Все це луснуло. Справжнім блюзнірством виглядають причини незадовільної оцінки з боку комуністів та олігархів діяльності прем’єра та уряду України. Начебто у попередників - В.Пустовойтенка, П.Лазаренка, Є.Марчука не було боргів по пенсіях, зарплатні вчителям, лікарям та іншим працівникам бюджетної сфери. Начебто при цих прем’єрах в Україні працювали підприємства, не було інфляції, не зменшувалося населення країни, не падав рівень життя. Це все було, при чому увесь час саме при цих трьох прем’єрах ситуація в Україні лише суттєво погіршувалася. Вищезгадані "центристи" не витримали, бо Прем’єр-міністр не звернувся до них за "допомогою" у керуванні урядом ні через три місяці, ні через півроку Промайнув рік і все - терпець у олігархів та комуністів увірвався. Ось через це почалася масована атака на Віктора Ющенка. Нас не дивує, що поруч з лівими (КПУ та ПСПУ) опинилися СДПУ(о), НДП, "Демократичний Союз". Все стало на свої місця. Період примітивного маскування закінчився, їх бажання до влади грошей додати ще й владу політичну на рівні держави, виявилося вищим за інтереси України.
Володимир СКОМОРОХА, голова Славутської міської організації Спілки офіцерів України, Олександр МАЗУРКЕВИЧ, голова Славутської громадської організації "Конституційне право", Ігор ТОМКІВ, голова Славутського міського осередку Конгресу Українських Націоналістів, Сергій КАШУБА, голова Славутського осередку партії "Реформи і Порядок", Микола БОЙКО, голова Славутської районної організації Народного Руху України, Михайло ГОРДЄЄВ, голова Славутської міської організації Спілки інвалідів Чорнобилю, Леонід ОТОВЧИЦЬ, голова Славутського товариства політв’язнів та репресованих, Іван ЗЕЛЕНЮК, від Славутських ветеранів ОУН-УПА.
КРИГА СКРЕСЛА
Декому в Славуті і по сьогодні ближчою є історія сусідньої країни, що вела себе як відвертий загарбник, сплюндровуючи святині України. Починаючи з 1996 року в Славуті ніяк не вирішувалося питання стосовно повернення історичних назв вулицям міста. Перешкодою для цього увесь час називалась одна проблема - відсутність достатніх коштів. При цьому цікаво, що цю універсальну причину використовували не лише ті, хто з ідеологічних міркувань не хоче визнавати, що історія міста та України не обмежується періодом 1917 - 1990 років. І сьогодні є ті, що продовжують повторювати те саме. Зрештою супротивники перейменування так турбуються про гроші, які вони, можливо, використають на заміну печаток, що це виглядає смішним. Ну, скажімо, назву вулиці Приміська і не пропонується змінювати, тому варто не хвилюватися - витрачати кошти не доведеться. Безперечно, слід також звернути увагу на ще одну досить суттєву деталь. Перейменування вулиць в Славуті пропонується провести поетапно. Це надасть можливість абсолютно спокійно і узгоджено все зробити. Адже запис про прописку в паспорті не вимагає заміну печатки, а бланки підприємств та установ будуть оновлені в порядку використання бланків старих. Торкаючись проблеми зміни старих табличок з назвами вулиць, слід пригадати, як змінили існуючі нині комуністичні назви з російської мови на українську. В 1996 році міському бюджету це ніскільки не коштувало. Чому ж сьогодні апологети комуністичного безглуздя про це нічого не згадують? Все дуже просто і зрозуміло - казочка про великі витрати лусне, наче мильна булька. Як і так званий авторитет деяких посадових осіб і депутатів, що і досі намагаються відтягнути час змін. Однак, якщо п’ять років це вдавалося, то прийшов час, коли подібні "аргументи" уже не спрацьовують.
ПОЧАТОК ЗРОБЛЕНО
Наприкінці квітня у нашому місті відбулася перша міжрегіональна науково-практична конференція "Актуальні проблеми екології регіону". Ініціаторами її стали: районне управління освіти на чолі з В.В.Семенюком та громадсько-політичне об’єднання "Демократична Славутчина". Пропозицію було підтримано головою Славутської районної державної адміністрації Р.О.Біликом. Серед гостей екологічної конференції - керівник інформаційного центру Української екологічної асоціації "Зелений світ" С.М.Федоринчик (місто Київ), кандидат філософських наук Л.О.Мазур та кандидат медичних наук Ю.М.Панишко (обидва місто Львів), благочинний Славутського району УПЦ Київського патріархату о. Миколай Бочкай. З вступним словом до учасників конференції виступив секретар міської ради Б.М.Семенюк. Виступи на конференції були різноманітними: від аналізу слухань у Верховній Раді України Національної енергетичної програми до 2030 року, до нагальних місцевих екологічних проблем. На слуханнях, до речі, дехто з депутатів пропонував слідом за 2-им енергоблоком Хмельницької АЕС будувати 3-й та 4-й. Не обійшли увагою і тему всесвітнього масштабу. Це, в першу чергу, планетарне потепління, що завдає шкоди людству і планеті Земля. Наступною тезою конференції було - практичні заходи по енергозбереженню, як істотній альтернативі будівництву нових атомних блоків та атомних електростанцій. Виступ Л.Мазура був надзвичайно цікавим тим, як через освіту передати значення екології. Юрій Панишко акцентував увагу на можливостях людського організму та впливу на нього оточуючого середовища. Отець Миколай Бочкай повідомив про бачення Церквою екологічних проблем сучасності. Оригінальними виявилися виступи учасників конференції, учениць спеціалізованого ліцею-інтернату Г.Якимчук та О.Палій. Запам’яталися роботи І.Саприкіної (школа N2 7) та Н.Лихомат, учениці 9-го класу з Малого Скниту. Їх виступи показали, що серед учнів є потужне покоління, яке розуміє екологічні проблеми і має бажання над ними теоретично працювати та практично втілювати в життя. По підсумках конференції цілком слушною виявилася пропозиція про проведення таких заходів щорічно.
ТЕОРІЯ БЕЗ ПРАКТИКИ
Вже під час проведення конференції по екологічним проблемам регіону прозвучала пропозиція громадсько-політичного об’єднання "Демократична Славутчина" прийнята участь у очищенні річки Утка від сміття та металобрухту. Здавалося б сам час підказує - від слів необхідно переходити до справ. Та виявилося, що цю акцію підтримали лише учні Славутської школи N2. Сама ж робота по очищенню річки Утка показала наступне. Захаращеність та забрудненість річки, з одного боку, справа рук "відпочиваючих" громадян на природі. З іншого - протиправна діяльність підприємств, що розташовані на березі річки Утка. Зокрема, місцевий Славутський пивоварний завод, який довго добивався розширення території підприємства, зробив оригінальну браму яка відкриває і обмежує доступ до річки. Саме через браму вигортається сміття прямо в русло річки. Металеві ящики для пивних пляшок разом з різноманітним сміттям сьогодні вже в річці. Зверху все це поливається жахливими нечистотами. Окрім того на середині річки, яка в цьому місці досягає 20 метрів і має найбільшу глибину 1-1,2 метра, замасковано за металевим щитом трубу через яку в річку активно зливається якась рідина. Ось так навіть невеличкий відрізок річки Утка показує ставлення деяких підприємств і жителів міста до збереження природи в межах регіону. Громадсько-політичне об’єднання "Демократична Славутчина продовжить акцію по очищенню річки Утка. Разом з тим буде поставлено питання перед міською владою та державною екологічною службою про негативну екологічну поведінку ряду підприємств щодо малих річок нашого Славутського регіону.
ОТРИМАННЯ ЕЛЕКТРИЧНОЇ ЕНЕРГІЇ. АЛЬТЕРНАТИВНІ ДЖЕРЕЛА
Вітроенергетика. Впровадження вітроенергетичної техніки, на думку вчених, здійснюватиметься у трьох напрямках. Найпростіший варіант - організація виробництва та експлуатації вітрового механічного приводу, вітроустановок типу "Ромашка". Ці багатолопатеві вітроустановки досягають розрахункових параметрів продуктивності (потужності) при швидкості вітру в межах 4-5 метрів на секунду і завдяки цьому вони можуть застосовуватись у будь-якому регіоні для водопідйому, а також для приводу соломо- чи силосорізок, млинів, компресорів. Споживачами цієї техніки можуть стати фермери, меліоративні, сільсько-, рибо- і водогосподарські та інші підприємства. Таких суб’єктів господарювання в Україні нараховується нині в межах 80-100 тисяч. Якщо врахувати, що середня потужність таких вітроустановок становить близько 1 кіловат, то при середній потребі в них на одне господарство у кількості лише 2 установки, загальна потреба по країні становитиме у 160 - 200 тисяч штук. Вартість однієї такої установки в середньому має становити 600 -800 доларів США. Така ціна зробить їх доступними для широкого кола споживачів і забезпечить їх успішний збут. Виробництво такої вітротехніки доступне для будь-якого машинобудівного підприємства. Одночасно з виробництвом установок потрібно створювати сервісні структури для забезпечення монтажу і ремонту такої техніки. Другий напрямок впровадження вітротехніки - організація виробництва, монтажу, налагодження та експлуатації вітрових енергогенеруючих установок (ВЕУ) потужністю 20 кіловат, що працюють переважно паралельно з електромережею національної енергосистеми. Обрана потужність - 20 кіловат є тією межею, що дозволяє здійснювати безпечну експлуатацію ВЕУ без створення додатково ЛЕП, трансформаторних підстанцій. Вартість такої ВЕУ - 8000 доларів США, робить її доступною в Україні, Молдові, Грузії, Прибалтиці. Техніка розрахована на досягнення номінальної потужності при швидкості вітру 8,5 - 9,0 метра на секунду В разі середньорічної швидкості вітру 4,0 метри на секунду це дозволяє генерувати близько 40 000 кіловат-годин на рік з окупністю обладнання і робіт за 6-7 років. Якщо ж середньорічна швидкість вітру становить 6,0 метра на секунду, це забезпечує генерування 80 000 кіловат-годин на рік і окупність установки та робіт становить 4-5 років. В Криму ВЕУ USW 56-100 потужністю в 107,5 кіловат генерує 40 000 - 50 000 кіловат-годин на рік. Коштує така установка 62 000 доларів США. Для її роботи необхідно створювати додаткову інфраструктуру. Сумарні питомі вкладення становлять 880 доларів США на 1 кіловат встановленої потужності. Потреба у ВЕУ потужністю 20 кіловат в Україні 100 000 - 150 000 тисяч штук. Її основні споживачі - фермери, сільськогосподарські підприємства. Організація серійного виробництва таких ВЕУ можлива на будь-якому підприємстві машинобудівного чи електроремонтного профілю. Третій напрямок - впровадження вітроенергетичної техніки шляхом спорудження та експлуатації мережних ВЕУ потужністю понад 600 кіловат на території кожного району області (при кожному виробничому підрозділі районних електромереж, які в змозі технічно грамотно забезпечити роботу таких ВЕУ). Кількість ВЕУ визначається для кожного району, виходячи з потреби покриття різниці навантаження між годинами "пік" та "нічного провалу". Залежно від обсягів енергоспоживання конкретного району потрібна кількість ВЕУ потужністю понад 600 кіловат може становити від 1 до 10 установок. Для такої кількості ВЕУ у будь-якому районі можливо віднайти майданчики із задовільним для їх роботи вітропотенціалом, оскільки ці ВЕУ потребують більших швидкостей вітру: номінальну потужність вони досягають при швидкості (на осі турбіни) - 11,5 - 13,5 метра на секунду ВЕУ потужністю 600 кіловат комплектуються вежами висотою 50 - 80 метрів, що дозволяє очікувати середньорічної швидкості вітру на od вітротурбіни від 5,7 до 6,0 метрів на секунду і відповідно генерування електричної енергії в обсягах від 1,0 до 1,6 мільйонів кіловат-годин на рік. Це забезпечує окупність техніки в межах 10 - 12 років. ВЕУ потужністю 600 кіловат - надзвичайно складна техніка і можливості освоєння її виробництва в межах області потрібно вивчати. Експлуатацію та частково сервіс цих ВЕУ має здійснювати персонал районних електричних мереж (РЕМ). Вітроелектричні установки, що будуть експлуатуватися на території області, наближені до споживача, дозволять суттєво (на 2 - 4%) скоротити втрати в мережі, що дасть значний додатковий економічний ефект для держави та прибуток для обласних організацій енергопостачання (обленерго). Мала гідроенергетика. Вона має розвиватися в напрямку відновлення малих ГЕС, побудованих у 50-ті роки та в спорудженні нових малих ГЕС. В обох випадках будівництво малих ПЕС (МГЕС) має здійснюватися на базі сучасної техніки з повною автоматизацією їх роботи - тобто за варіантом безлюдної експлуатації з комп’ютерним контролем та управлінням. Основна кількість МГЕС має працювати паралельно електромережі з навантаженням виключно в години "пік". В решту часу здійснюється накопичення запасу води. Можливе використання і в режимі гідроакумулюючої електростанції для накопичення запасу води. Для цього можуть використовуватися вітрові водопідйомні установки та електронасоси, що закачують воду з нижнього водоймища у верхній в години "нічного провалу" за пільговим тарифом. Місцевими видами альтернативного палива в Хмельницькій області можна з упевненістю вважати солому, сухостій та обріз деревини, біогаз. Біомасу можна спалювати в котельнях для отримання тепла (гарячої води), а також використовувати для отримання генераторного газу, що на 80 -100 % може замінити моторне пальне для дизельних ТЕЦ. Найбільш поширеними будуть ТЕЦ з потужністю електрогенератора 25 та 50 кіловат. Ними можна користуватися для покриття пікових навантажень фермерських господарств та сільських населених пунктів. Дизельні ТЕЦ, як ВЕУ та МГЕС, мають працювати паралельно з електромережею. Робота в режимі ТЕЦ дозволить ефективніше (1,5 - 2 рази) використовувати енергію спалення палива. В години, коли немає потреби в генеруванні електричної енергії, дизель може приводити в дію тепловий насос, здійснюючи теплопостачання житлових та виробничих приміщень. Аналізуючи наукові дослідження щодо альтернативних джерел і сучасний стан електроенергетики України та Хмельницької області зокрема, можна зробити невтішний висновок - у нас майже нічого не зроблено в напрямку практичної реалізації отримання електричної енергії за рахунок альтернативних джерел. Віриться, що знайдуться і підростають молоді українські винахідники та практики, які зреалізують ці завдання.
ШАНУЙМО МАТЕРІВ
Ще у 1886 році Союзом Українок і зокрема Наталіею Кобринською, у Галичині було вперше започатковано День Матері. Український народ сприйняв це свято особливо легко, бо вважав ідеалом матері Пречисту Діву Марію. У 1910 році вже американка Ганна Джервіс, у Філадельфії, організувала відзначення свята, що припадає один раз на рік на другу неділю травня. Володимир Великий, охрестивши Україну, віддав її під опіку Божої Матері. Пошана Божої Матері відома і у Війську Запорізькому, де козаки мали церкву Покрови. Святий образ Божої Матері вони возили з собою завжди в походи. З історії України відомо, що було чимало героїчних жінок і серед наших українок. Насамперед це дружина Галицько-Волинського князя Романа, Ганна, яка сама виховала князів Данила Галицького та Василька. Славна княгиня Ольга першою на Русі охрестилася. Дружина гетьмана Богдана Хмельницького Ганна за відсутності чоловіка видавала універсали, приймала послів з-за кордону, Єлизавета Гулевич віддала власний маєток на заснування Богоявленського монастиря і школи у столиці. Славна красуня Роксолана визволяла українських бранців з полону. За часів існування тоталітарної комуністичної системи в Україні жіночий відділ очолювала вчителька Марія Левкович, намагаючись його зукраїнізувати. В 1924 році побачила світ газета для жінок українською мовою "Селянка України". В 1929 році у Києві відбувся з’їзд жіночих кооперативів країни. Книжки, які друкували під час головування в українських жінвідділах Марії Левкович, розповідали про простих і селянок. Однак вже у 1930 році жінвідділи були ліквідовані. Потім був голод, який знищив вісім мільйонів людей на найврожайнішій землі Європи. В цей час члени Союзу українок, в особі голови Мілени Рудницької, намагалися розповісти про біду України в складі СРСР усьому світові. Мілена Рудницька, яка представляла Союз Українок у Польщі, від імені жіночих організацій об’їздила головні міста Європи, намагаючись допомогти голодуючим. Те, що окремі українські родини вижили після більшовицького голодомору та ще й народжували дітей, було заслугою передусім українських жінок. Одночасно на судовому процесі, що проходив в СРСР по справі Союзу визволення України, гордо трималася українка Людмила Старицька-Черняхівська, яка була згодом репресована разом із донькою. Цілі покоління визначних жінок загинули за цей час. Українки розділили долю свого народу. Серед заарештованих та вивезених до Сибіру мільйони жінок, матерів. Нині життя ставить перед українським народом велику мету - піднести Матір до належної їй висоти і великої гідності, збудити в душах свідомість материнського обов’язку, надихнути на завдання, які вона має виконувати. В нас є такі матері, їх буде більше і тому майбутнє нашого народу видається гідним і славним.
Віктор ГАВУРА.
ПОШУК ВИННИХ ПРОДОВЖУЄТЬСЯ
Саме так можна зрозуміти репліку керівника відкритого акціонерного товариства АТП 16845 М.С.Новака на сесії Славутської міської ради 25 квітня цього року. Виявляється, усі біди "акціонерів" від наявності в місті конкуренції. А саме, буцімто власники приватних мікроавтобусів заважають підприємству. Яким чином? Михайло Степанович вважає, що приватник "відбирає" пасажирів. Ну а як же Ви хотіли, шановний, адже це і є ринок. Адже за прихильність пасажира потрібно подбати саме перевізнику. Не стояти на кінцевій зупинці доки ЛАЗ чи ЛІАЗ вщент наповниться. Можливо, варто взяти на себе обслуговування маршрутів у вечірній час або, скажімо, скориговувати вартість квитків за проїзд. Окрім того - лише Славутське АТП отримує фінансову компенсацію за перевезення пільгових категорій пасажирів. Це, погодьтеся, 24 тисячі гривень. Приватники ж, сплативши податок, практично за власний рахунок мають перевозити по два пільгових пасажира на рейс. Яким нормативним документом таке передбачено? Цікаво, що за словами начальника фінансового управління виконавчого комітету Славутської міської ради, керівництво АТП вимагає сплачувати суму в якості компенсації, за перевезення пасажирів пільговиків майже в 10 разів більшу. Якщо вдатися до нехитрих підрахунків, то щоденно це становитиме не багато, не мало півтора десятки автобусів і по 60 пільговиків в кожному з них. Чи це насправді так? На залізничному транспорті фіксують кількість пасажирів пільгових категорій щодня, а тут з АТП подають власні дані нічим і ніким не підкріплені та вимагають грошей з куцого міського бюджету. Нагадаємо одну надто суттєву і важливу деталь. Саме з ініціативи М.С.Новака, міська рада прийняла рішення про виділення 10 тисяч гривень, з них половину суми готівковими фінансами, на переобладнання автобусів з бензинового пального на пальне зріджений природній газ. Але саме про це і не бажає вести розмову керівник правління ВАТ АТП 16845! Виходячи з цього, марно сподіватися, що тут будуть шукати заміну автобусам, які витрачають на 100 кілометрів стільки бензину, скільки п’ять мікроавтобусів разом на ту ж відстань. Не варто очікувати. Інерція стилю. Не зважаючи на розширення можливостей - створення відкритого акціонерного товариства, покращання немає, бо немає головного - уміння і бажання (найголовніше!!!) працювати в нових ринкових умовах. Винних шукати набагато ж легше.
Місто
"Край"