Завершилось 1 півріччя поточного року. Яким виявилось виконання міського бюджету за цей період? Адже саме бюджет є головним джерелом фінансування потреб славутчан. Виявляється, по надходженнях є навіть перевиконання - на 42 відсотки. Ось лишень чому продовжуються затримки та заборгованість з виплатою пенсій та зарплатні? А все, виявляється, просто. Грішми до бюджету надійшло лише 28 відсотків. Решта - взаємозаліки. Причому, перед ведуть промислові підприємства. Тут майже 100 відсотків - це в заліки. На противагу їм, підприємство - головне джерело надходжень саме грошей. Справдилось те, про що вже більше року ми попереджали міського голову. Саме підприємство здатне зараз нести тягар надходжень до бюджету. Адже з практики відомо - швидше піднімаються малі та середні підприємства. Однак, для того, щоб підприємство дійсно допомагало наповнити бюджет, потрібно створити відповідні умови. На жаль, цього не скажеш і після зустрічі підприємців з керівництвом міста 24 червня ц.р. Міський голова, наприклад, вважає підприємцями лише тих, хто створює робочі місця". Дивно, бо скажімо у Польщі чи Туреччині, підприємцем є той, хто сплачує податки з отриманого прибутку від власної діяльності. Ось так власні знання заважають міському голові зробити, потрібні місту кроки. Вже рік він і його оточення, образно кажучи, наступають на предмет, що набиває гулі та синці. То розмір фіксованого патенту встановлюється такий, що замість збільшення, отримується зменшення надходжень. То намагаються, щоб підприємці платили податки, усі обов’язкові платежі, а ще давали гроші на ремонт доріг у місті та підтримували акції, які проводить міськвиконком. Гроші давай, але їх потрібно десь брати. "Хто багато хоче, - підкреслює Олександра Кужель, голова Держкомпідприємництва, - не отримає нічого. Такий закон реального життя". На жаль, і засідання постійних депутатських комісій (13-14 липня) показали, що підходи до сприяння роботі малого і середнього підприємництва, не змінюються. Нібито зрозуміло що гроші бюджету потрібні, однак зробити кардинальні кроки для того, щоб дійсно гроші, а не копійки, надходили до бюджету, не наважуються. І тут своє слово мали б сказати депутати і, власне, підприємці. Як наприклад, в Іллічівську, де після впровадження оптимальної вартості спецпатенту, бюджетні надходження зросли на 354 відсотки. Однак, поки що депутати дуже прислухаються до слів міського голови. Як він скаже на сесії, так і голосують, щоб потім пожаліти. Адже, приміром, вчителі з 1,3 млн. гривень у першому півріччі року отримали лише 370 тисяч. Можливо, міський голова і діяв інакше по відношенню до підприємців, бо і сам починав свою післявійськову діяльність з сфери торгівлі (магазин маслоробного комбінату у військовому містечку). До речі, разом із нинішнім завідуючим житлово-комунальним відділом міськвиконкому, але партійний обов’язок не дозволяє. Видно, в Комуністичній партії краще бути чиновником. Партії, яка обіцяє те, що не здатна зробити практично. Це вона довела за 70 років. Отже, славутчани мають можливість спостерігати результати правління комуністів доби незалежної України, так би мовити, в масштабі міста. Ось тепер і міркуйте, шановні краяни, що краще - і надалі слухати спогади про минуле чи робити реальні кроки для поліпшення сьогодення.
ПРАВА ЛЮДИНИ І МІСЬКИЙ ГОЛОВА
Таким виявився підсумок сесії міської ради у липні. В чому справа, спитаєте? Все просто. Не подобається міському голові та секретарю міської ради, що до славутчан звертаються їх депутати, об’єднані у депутатську групу "Демократична Славутчина". Не подобається тому, що виходить інформаційний вісник "Наше слово". Це, так би мовити, демократія в уяві певних осіб. Вони навіть згадували про діяльність за законом. Це так, щоб ніхто не оцінював дії чиновників. Ви можете думати, але не висловлюватись вголос, а тим більше писати. Приклад. Кажуть - газета "Наше слово" не зареєстрована. Вірно, бо це не газета, а вісник, який інформує про діяльність лише депутатської групи та громадсько-політичного об’єднання "Демократична Славутчина". Відповідно п.2 ст.14 Закону України "Про друковані засоби масової інформації’. Окрім цього, відповідно ст.20 Закону України "Про об’єднання громадян" - зареєстровані об’єднання користуються правом поширювати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі. Отож, дії міського голови та секретаря міської ради, коли вони почали розглядати діяльність депутатської групи і самого об’єднання на сесії, не відповідає вимогам ст.8 Закону України "Про об’єднання громадян". Це вже "втручання державних органів та службових осіб у діяльність об’єднань громадян". Взагалі цікаво - люди, які висловлюють власну думку, повинні друкуватись в газетах, які є в Славуті, питати, зокрема, у заступника міського голови, що вони думають тощо. Депутати, які "за народовладдя", пропонували заборонити випуск вісника. Міський голова, вилучивши представників преси із залу, залишив прокурора. Саме йому і було запропоновано дати оцінку діяльності депутатської групи. Згадав міський голова і про суд, який захистить гідність цієї посадової особи. Це вже нагадало 1937 рік у СРСР. Не може міський голова усвідомити - людина має право висловлюватись усно чи письмово. Обмеження цьому - закон, а не уподобання чиновника. Прикро було слухати людей, які піддались емоціям, а не викладенням фактів. Як наприклад . В.Харлаш, заступник міського голови. Для нього вислів "... наближається до позначки в 1 млн. гривень" все одно, що 1 млн. Пан Віктор, до речі, лише на цій сесії назвав цифру виконаних робіт на міській лазні - 618 тис.гривень та ще плюс 42 тисячі. Отже, сума саме наближається до позначки в 1 млн. Так само на цій сесії з’явилась і детальна інформація про якість та готовність котлів лазні, бо про це теж йшлось в оцінці депутатської групи "Демократична Славутчина". Забули посадові особи одне - чим більше вони будуть спілкуватись з людьми, тим точніше їх будуть розуміти. Адже це чиновники . для людей, а не навпаки. І ще про одне. Не згадав міський голова, як він дотримується Закону України "Про звернення громадян", зокрема п.З ст.7 його. Так само, як і ст.40 Конституції України. Тоді стане відомо на скільки запитів він не відповів. Навіть тих самих депутатів міської ради, які згідно з п.7 ст.49 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" мають право звернутись із запитом до міського голови. Так що питати є за що.
ПРОТИ ІНВАЛІДІВ?
Питання про ставлення до потреб інвалідів з боку влади існує. На адресу депутатської групи "Демократична Славутчина" надійшов лист від членів президії Фонду "Соціальний захист і реабілітація інвалідів" - А.Васьківської, А.Назарук, Т.Коротенко, Е.Онищук. Мова йде про розпорядження міського голови В.Жука 111-р від 15.06.99 р. Посадова особа, "з метою організації роботи та нормального функціонування відділу компенсації і гарантій малозабезпеченим громадянам", змушує перейти Фонд в інше приміщення, яке не відповідає нормальним умовам праці з інвалідами" - вказують автори заяви. Цікаво, що 19 лютого 1998 р. (відповідь за 02-62) заступник міського голови - начальник міського управління соцзахисту населення М.Павлюк вказував: "...Донедавна Фонд "Соціальний захист і реабілітація інвалідів" розташовувався в дуже тісному і незручному приміщенні по вул.Дзержинського, З, площею 12 кв.метрів. За клопотанням міського управління соціального захисту населення міськвиконкомом для фонду виділено приміщення площею понад 30 кв.метрів з усіма зручностями в центрі міста. Приміщення фонду являється адміністративним, хоч там є можливості збиратись і певній кількості інвалідів, в т.ч. і колясочникам". Такий документ надав славутчанин І.Ріпа. Отже, пройшло якихось півтора року, і такі зміни. Нинішньому голові здалось, що інвалідам ні до чого обладнане для заїзду приміщення. Подейкують, що фонд, зокрема, повертають туди, звідки він прийшов - у старе та тісне приміщення за адресою: вул.Дзержинського, 3. А, можливо, інвалідів вже немає у місті?
ЩИРО ВДЯЧНІ
Рада парафіяльної громади церкви Покрови Пресвятої Богородиці (м.Славута) УПЦ Київського патріархату за участь у збиранні коштів - Ігорю Ріпі (45 грн.) та Ірині Коноваленко і Ользі Пасічник (40 грн.). Зичимо цим людям та усім, хто підтримує святу справу відродження української національної церкви, добра. Нехай воно супроводжує вас у житті.
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ - ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВЯ
Україна і Українська православна церква мають схожий тернистий шлях. 350 років відсутності державності України і майже такий же час Українська православна церква була підпорядкована Москві. Ось чому так важко йде відродження незалежності України. Ось чому багатьом українцям несприйнятливе, коли саме рідною мовою славлять Господа. Вони слухають чужу мову, хоч ніякий народ не дозволить це робити в себе вдома. Звернемось, однак, до фактів історії. У 1453 році турки захопили Константинополь (Царгород), Візантія впала. Константинопольський патріарх потрапив у велику матеріальну скруту. Він звернувся за допомогою до Москви, і вона це використала. Трохи раніше - в 1448 році московський князь Іван III оголосив про повний розрив Москви з Константинопольською патріархією. Таким чином, Московська церква стала самостійною, автокефальною. Відразу ж після відокремлення Москва висунула свої домагання на Українську церкву, що залишалась під юрисдикцією Константинопольських патріархів Україна і Білорусь тоді входили до. складу Литовської держави, яка відмовилась визнавати московського митрополита зверхником Церкви в Україні та Білорусі. Однак, Москва підкупом та інтригами добилась перенесення резиденції київських митрополитів спочатку до Владимира-на-Клязмі, пізніше до Москви. У 1458 році в Україні знову було відновлено окрему від Москви митрополію під юрисдикцією Константинопольського патріарха. В 70-х роках XV ст. поставлений Константинопольським патріархом православний митрополит у Литві був проголошений "митрополитом всея Русі". Однак Москва намагається стати "третім Римом", щоб панувати у християнському світі. Вона підкупляє Константинопольського патріарха і одночасно ставить вимоги щодо передачі їй Української церкви та створення Московської Патріархії. Константинопольських патріархів щедро обдаровують і зустрічають у Москві, а коли ті не погоджуються на московські вимоги, то і шантажують, і навіть надовго затримують у Москві. Нарешті, у 1589 році Московська Патріархія була освячена. Отже впродовж більше як двісті років Москва намагалась приєднати Церкву в Україні до себе, а одночасно і саму Україну. Взагалі, усі, хто зазіхав на Україну, добре розуміли значення Слова - мови і Церкви для національного самоусвідомлення і єдності народу в його боротьбі проти чужоземних завойовників. Ось чому найперше всіма силами і засобами намагались позбавити український народ його Церкви і рідної мови. Після приєднання України до Москви (1654 р.) Українська Церква ще 30 років боролась за свою незалежність. Включення Української церкви до Московського патріархату прискорив Андрусівський договір (1667 р.) між Москвою і Польщею. Він поділив Україну по Дніпру. Настала т.зв. "Руїна". Гетьман І.Самойлович всілякими засобами намагався догодити московському цареві та закріпити свою владу на вище духовенство. Він знайшов собі спільника - патріарха московського Йоакима. Останній говорив: "Когда будет много языков, пойдет смута в земле". Патріарх побачив в Самойловичу помічника в боротьбі проти українського духовенства, за приєднання Київської митрополії до Московського патріархату. В 1685 р. гетьманові наказали провести вибори митрополита "новоизбранного митрополита для архипастырского постановления, отправить в Москву". 8 липня Собор "вибрав" митрополитом свата гетьмана Самойловича, Гедеона Четвертинського. То була "людина добра, тиха, що ніякої впади не бажала". Він погодився "принять жезл архипастырский не от кого другого, как от московского патриарха" (Архив Юго-Западной России, ч.1, с.103). Українське духовенство зібралося після цього на свій окремий собор, на якому різко протестувало проти вибору Гедеона на митрополита. В протесті, викладеному в листі до Самойловича, вказувалось, що собор був незаконний і не мав права вирішувати таке важливе питання, як передача Української церкви Московському патріархові, бо це право Константинопольського патріарха. Українські ієрархи заявили, що тільки тоді відлучаться від вселенського патріарха, "гды очима нашими побачим й услышим цессию царгородского патриарха московскому" (стор.71 "Архива"). Патріарх Йоаким викликав Гедеона в Москву на благословення. 8 листопада 1685 року в Успенському соборі митрополит склав присягу на вірність московському патріархові та отримав дві грамоти, від патріарха і від царів - братів Івана та Петра і сестри Софії. 14 грудня Гедеона відпустили на Україну, обдарованого коштовними дарунками. Через три дні після присяги Гедеона, московський патріарх приготував грамоту до Константинопольського патріарха, в якій повідомив, що він задовільнив прохання... українського народу і посвятив у митрополита Гедеона, який не поїхав до Константинополя, щоб не сталось якогось лиха. Далі Московський патріарх просив віддати-йому Київську митрополію. Окремими грамотами про це просили і царі, посилаючи також дарунки патріархові - золото та соболі. Патріарх Діонісій не погоджувався на відлучення Києва. Тоді московський посол звернувся до великого візира і попросив, щоб він вплинув на патріарха. Туреччина тоді перебувала в скрутному становищі і не хотіла поривати мир з Росією. Тому візир наказав патріархові дати згоду на приєднання Київської митрополії до Московського патріархату. Це сталося у травні 1686 року. В розписці, виданій царському послові, патріарх Діонісій писав: "Приняли есмы милостыню святого вашего царства от посланого господина вашого Никиты Алексеевича три сорока соболей й двести червоних, податель же благих Господь да будет мздодавец вашому державнійшему царствию" ("Архив...", стор.144). Царський посол Алексєєв віз від патріарха Діонісія кілька грамот - про відпущення Київського митрополита під владу Московського патріарха, дві грамоти до царів, одну - до Московського патріарха та ще одну до гетьмана. В тих грамотах він сповіщав, що визнано за необхідне приєднати Київську митрополію до Московського патріархату і наступним київським митрополитам дозволяється їздити для хіротонії в Москву. В другій грамоті - до Московського патріарха, Діонісій звільнив його від звинувачень, що не маючи на те жодного права, призначив митрополитом Гедеона. Ще дві грамоти Діонісій надіслав до всіх членів Української церкви, в яких проголошував, що відступає Київську митрополію Московській патріархії і показав, щоб вони завжди посилали кожного нового митрополита на поставлення в Москву. Ось таким виявилось "законнеє", "по просьбе малорусского народа" приєднання Київської митрополії (Української церкви) до Московського патріархату. За допомогою інтриг, шантажу підкупу та тиску на Константинопольського патріарха Діонісія Українська церква була насильно приєднана до Москви.
(Далі буде)
ДЕЯКІ ПОРАДИ СПОЖИВАЧЕВІ
Гарантійний термін для сезонних товарів: одяг, хутряні та інші вироби: - весняно-літнього асортименту - з 1 квітня, - осінньо-зимового асортименту - з 1 жовтня, взуття: - зимового асортименту - з 15 листопада до 15 березня, - весняно-осіннього - з 15 березня до 15 травня та з 15 вересня до 15 листопада, - літнього асортименту: з 15 травня до 15 вересня. Споживач має право вимагати безкоштовного усунення недоліків товарів і після гарантійного терміну. Ця вимога законна, якщо вона подається протягом встановленого строку служби, і якщо недолік суттєвий і виник з вини виробника - для визначення причини виникнення недоліку провадиться спеціальна експертиза товару. Строком служби є період експлуатації товару за призначенням у повному обсязі. Визначається виробником та відображається у техпаспорті та іншому документі на товар. Якщо такий строк не визначено - триває 10 років. Гарантійним строком є період часу, протягом якого товар повинен зберігати споживчі якості, передбачені державними стандартами і договорами. Згідно з п.4 ст.13 Закону України "Про захист прав споживачів" мінімальний гарантійний строк відносно товарів, що для них гарантійні терміни не встановлено, становить 6 місяців від дня купівлі, а стосовно нерухомого майна - протягом 3 років від дня передачі споживачеві. Нагадуємо! Покупцеві слід проконтролювати наявність штампу магазину й дату здійснення купівлі у техпаспорті, а також наявність касового чи товарного чеку.
Місто
"Край"