Google




Мiсто Старокостянтинiв




1165

каталог сайтів





УПЦ Київського Патрiархату


Любартовичі-Сангушки:   Родина Сангушків Барбара Сангушко Два Євстафії Сангушки (ч.1) Два Євстафії Сангушки (ч.2) Р.Сангушко Симон-Самуель Сангушко П.Сангушко

РОМАН САНГУШКО - ОСТАННІЙ КНЯЗЬ РОДИНИ

Р.Сангушко
   Славутчина овіяна сивими бувальщинами та легендами славного історичного минулого. У стрімкому бігові часу нові події застилають ті, що минули, - багато забувається, вивітрюється з пам'яті людей. Але ніколи не залишаються вони байдужими до постатей князів Сангушків, з якими пов'язано багато цікавого в історії Славути.
   Захоплююча історія цього роду тісно переплітається з розвитком Славути, особливо у XIX і на початку XX століть. А однією з найколоритніших постатей в династії князів Сангушків є славутський князь Роман Владиславович Сангушко - неординарна особа в історії рідного краю - нащадок одного князя Сангушка, який був у XVII столітті хрещеним батьком Богдана Хмельницького, онук іншого князя - князя Євстафія Ієронімовича Сангушка (26.Х.1768р. -20.ХІ.1844р.), який у 1812 році був ад'ютантом французького імператора Наполеона Бонапарта; до речі, ще раніше, тобто у 1793 році, російська імператриця Катерина II удостоїла його чину генерал-майора.
   Роман Владиславович Сангушко народився 4 (17) жовтня 1832 року і був старшим сином славутського князя Владислава Євстафійовича. Матір'ю Романа була княжна Ізабелла Любомирська.
   Князь Р.В.Сангушко отримав у Франції чудову освіту. У 1854 році йому присвоєно вчений ступінь. Через рік, тобто у 1855 році, князь переїхав у Росію і, прийнявши російське підданство, вступив у Санкт-Петербурзьку лейб-кінну гвардію як юнкер. 9 лютого 1862 року Р.В.Сангушко удостоєний звання ротмістра гвардії. Але незабаром молодий князь покинув Петербург і декілька років провів у Західній Європі. Слід, до речі, відзначити, що великосвітське столичне життя в Петербурзі не захопило повного сил та енергії молодого князя, більше того, це життя було йому не до вподоби.
   І ось він у 1864 році їде у Волинську губернію - до родинних славутських князівських маєтків з головною резиденцією в Славуті.
   19 жовтня за старим стилем 1868 року 36-річний князь Р.В.Сангушко одружується на чарівній графині Кароліні Тун де-Гогенштейн, дочці графа Фрідріха і Леопольдини Ламбергів. На жаль, дітей у подружжя не було.
   Ще до своєї смерті князь Роман Євстафійович Сангушко (1800-1881рр.) -рідний дядько Р.В.Сангушка, який був володарем славутських маєтків, передав їх своєму племіннику Роману.
   Між іншим, славутські родинні маєтки були досить великими і складались із трьох маєтків - славутських, ізяславських та шепетівських. Ці маєтки сягали з півночі на південь - 90 верст, а з заходу на схід - 30 верст, а решта у площі займали луки, ліси, озера та річки. Відрадно, що князь Роман Сангушко успадкував від своїх дідів та прадідів не тільки маєтки, а й старанне ставлення до збереження та примноження всього цінного у родинних володіннях. Він щоденно ретельно займався справами своїх маєтків.
   Щодо промислових підприємств, які були засновані його попередниками-предками, то вони продовжували успішно розвиватись. У маєтках князя Р.В.Сангушка були такі заводи як: лісопильний, пивоварний, чавуноливарний, кінний, миловарний, цегельний, черепичний, толевий, каретний, свічний. Були і фабрики - паперова та суконна, які своїми виробами здобули велике визнання та славу не тільки в царській Росії, Україні, але й за кордоном, про що свідчать історичні матеріали.
   Славута все більше набирала профілю фабрично-заводського містечка, бо місцеві трударі займались переважно працею на виробництвах, а більша половина селян в той час не мала земельних наділів.
   Князь Р.В.Сангушко особливу увагу приділяв стародавньому кінному заводу (до речі, цей завод був одним із найстаріших і найвідоміших заводів Росії і Правобережної України, й був заснований князями Сангушками ще у середині XVIII століття), а також кумисному лікарняному закладу, заснованому у 1877 році, який вважався одним із найпередовіших і найвідоміших медичних закладів. Князь Р.В.Сангушко володів також гідропатичним закладом (лікування нервових хвороб, недокрів'я, жіночих захворювань тощо), заснованим у дубовому лісі Славути ще у 1864 році. Він виділяв кошти не тільки для медицини, але й освіти, заохочував також торгівлю. У Славуті була побудована і функціонувала двоповерхова біла лікарня "Святого Романа" (ця лікарня, на жаль, не збереглася). У другій половині ХІХст. з навчальних закладів у Славуті існувало і працювало сільське училище, яке було відкрито у 1865 році як однокласне і перетворене у 1902 році на двокласне народне училище (три групи та два класи). Між іншим, нині в цьому приміщенні, що на вулиці Дзержинського, 36, знаходиться філіал Славутської середньої школи 2. На фронтоні будинку зберігся напис "Двокласне народне училище".
   До жовтневого збройного перевороту 1917 року у Славуті працювали ще лютеранська та церковно-парафіяльна школи. При лютеранському храмі (кірха) у Славуті у другій половині XIХст., існувало двокласне лютеранське училище, де навчались діти лютеран та католиків. У початковій лютеранській школі вчились діти з німецької колонії - діти службовців промислової компанії. До церковнопарафіяльної школи у Славуті приймались діти тільки кадрових робітників. Крім того, у місті діяло приватне комерційне училище, в якому здобували освіту лише діти купців і торговців.
   За участю князя Романа Сангушка була відкрита у 1914 році трирічна парафіяльна польська школа. Толовою шкільної ради став ксьондз Владислав Дущичик, який приїхав у Славуту із Заходу і став настоятелем Славутської парафії - костьолу. Завідуючою цією школою була пані Софія Бигошевська, а вчителькою - Марія Зяркова, які також прибули у Славуту із Заходу. Відрадно, що дану школу закінчила у свій час Марія Домбровська - майбутня відома польська письменниця.
   Слід також зазначити: що за часів князювання Р. В.Сангушка у Славуті існувала і діяла єврейська релігійна школа Талмуд-Тори з вивчення Талмуда - єврейського молитовника та Тори-Біблії (п'ятикнижжя Старого Заповіту Мойсея). Ця школа була для широкого кола бідних правовірних євреїв. Крім того, у місті працювала єврейська школа - школа рабинів.
Княжий палац

   У маєтку князя Р.В.Сангушка були притулки для людей, які втратили працездатність, та дітей, безкоштовний шпиталь, була кредитна установа (кредитами користувались бідні люди і платили за них мізерний процент). Князь Р.В.Сангушко значну суму грошей витрачав на благодійні цілі. Його моральною та матеріальною підтримкою користувались всі люди без винятку, причому різних національностей, які бідували, - українці, росіяни, білоруси, поляки, євреї, чехи, німці та інші.
   У родинній резиденції князя Р.В.Сангушка були такі головні споруди: палац (донині, на жаль, не зберігся), римсько-католицький парафіяльний костьол в ім'я Святої Дороти, побудований у 1825 році (нині діючий), православна церква, збудована у 1819 році і названа в ім'я Різдва Пресвятої Богородиці. Церква була споруджена на кошти прихожан за активною участю князя Євстафія Ієронімовича Сангушка.
   Щодо князівського палацу, то він був споруджений у стилі італійського ренесансу наприкінці ХVIIIст. внаслідок перебудови старого палацу, що належав князям Заславським та Любомирським. На головному фасаді його, на металевому щиті красувався родинний герб князів Сангушків (див. на ілюстраціях).
   У князівському палаці була чудова бібліотека, яка розташовувалась у двох величезних залах і нараховувала у своїх фондах понад 25 тисяч примірників-томів книг багатьма мовами, серед яких були стародавні книги та рукописи.
   У князівській бібліотеці були рідкісні видання в тому числі - Біблія Острозька від 1581 року, Радзивіллівська Біблія 1568 року, Львівська Біблія 1577 року, повне зібрання творів польської хроніки, починаючи з Меховіти, Бєльського, Длугоша, Кромера. Ян Длугош (1415-1502рр.) - польський історик і дипломат у своїй книзі "Історія Польщі" (вона доведена до 1480 року) використав польські, чеські, угорські хроніки, литовські та російські літописи.
   Крім того, у родинному мастку князя Р.В.Сангушка була велика картинна галерея, в просторих залах якої розміщувались чудові реліквії-оригінали - картини-полотна кращих польських художників, видатних майстрів старої італійської, фламандської школи. Ця картинна галерея оцінювалась тоді мільйонами карбованців. Тут, зокрема, були розташовані цінні зібрання рідкісних картин видатного геніального фламандського живописця кінця XVI і початку XVII століть П.П.Рубенса. Серед них були такі шедеври, як "Життя Марії Медічі", "Лихо війни", "Селянський танець", "Кермес", "Охота на кабана", "Пейзаж з райдугою" та чимало інших рідкісних картин. Були, до речі, ще й такі картини, одна з яких зображала польського короля С.игізмунда III на сеймі, на якому гетьман Жолкевський представляв взятих у полон російських бояр царів Шуйських. Дана картина належала пензлю Хоми Долабелли, придворного художника польського короля Сигізмунда III. Інша картина невідомого майстра пензля зображала перемогу польського гетьмана Литовського, воєводи Брацлавського князя Романа Федоровича Сангушка під Улею у 1568 році, в період Лівонської війни (1558-1583рр.) при королі польському, великому князеві Литовському Сигізмунді II Августі (в Росії був тоді період правління російського царя Івана IV).
   А ще в палаці князя Р.В.Сангушка стояли мармурові скульптури, статуї святих, споруджені у XVIII столітті видатним італійським скульптором А.Кановою. Тут були також дві мармурові статуї святих чудової роботи геніальних рук видатного італійського скульптора Б.Мікельанджело тощо.
   За чудовим князівським парком, через дорогу знаходився "Звіринець" -обгороджена була гарна ділянка лісу, де росли сосни, дуби, дзюрчали джерела. Над головним джерелом "Звіринця" була влаштована капличка, виконана з білого каменю. Поруч із джерелом - невеличкий став, навколо якого розташовувалися годівниці для звірів (тут були зайці, лисиці, дикі кози, кабани, олені тощо).
   У князівському музеї рідкісних речей знаходились зібрання старовинної броні, декілька стародавніх знамен, зшитих з атласу, великий срібний старовинний хрест з розп'яттям і чимало інших цікавих та цінних пам'яток історії та культури. Особливою цінністю палацу князя Р.В.Сангушка вважався родинний князівський архів, де були багаті зібрання старовинних рукописів - полімпсестів (пам'ятки стародавньої писемності як правило на пергаменті), інкунабулів грецьких та латинських. Найстародавнішні документи архіву відносяться до 1284 року, найновіші - до 1793 року, серед яких були документи дипломатичного характеру. У родинному архіві князя Р.В.Сангушка зберігались документи, які характеризували епоху самозваних смут в Росії, періоду правління російських царів: Бориса Годунова (1598-1605рр.), Василя Шуйського (1606-1610рр.). Тут зберігалися також документи, які висвітлювали історію козацтва до гетьмана Богдана Хмельницького (до 1648 року) і пізніше.
   Найважливішою справою у діяльності князя Р.В.Сангушка стало видання родинного архіву у Львові на свої кошти. Частина томів вийшла під назвою "Архів князів Любартовичів-Сангушків у Славуті", частина томів - без приставки "Любартовичі". В 1887-1910рр.у Львові було видано 7 томів родинного архіву князів Сангушків, але видання залишилось незавершене. У 7 томів ввійшла лише частина документів родинного архіву князів Сангушків, що охоплюють період з 1284 до 1577 року.
   Протягом ХVІ-ХVIII століть князі Сангушки поріднились з великими феодальними родами - князями Любомирськими, Заславськими, графами Потоцькими та іншими, документи яких також були включені до їхнього родинного архіву. У свій час викладач Волинської Житомирської духовної семінарії М.І.Теодорович у своїй замітці "Архів князів Сангушків", томи 1, 2, 3, 4, вміщені в журналі "Волинские епархиальниє ведомости" від 11 серпня 1881 року, 23, писав таке: "Люди науки скажуть "велике спасибі" підприємцям цього чудового видання".
   А ось що пише про значення родинного архіву князів Сангушків кандидат історичних наук М.П. Ковальський у своїй науковій статті під назвою "Документи родинного фонду Сангушків Краківського державного воєводського архіву як джерела з соціально-економічної історії України XVI-ХVIII." (до речі, ця стаття вміщена у журналі "Архіви України", травень-червень, N3, 1983 рік): "Використання в конкретних історичних дослідженнях з соціально-економічної історії України XVI-XVIІІст. джерел, що відклались в збірці архіву Сангушка, дають можливість, розширити базу досліджень цієї проблематики; виявити нові факти, нові аспекти історичного процесу, поглибити наші знання з цього предмета".
   Сива давнина зберігає припорошену пилом століть пам'ять про славутські ліси, їх велику роль та корисне значення за часів володіння ними князя Р.В.Сангушка. Ось що повідомляла з цього приводу газета "Киевлянин" 13 липня 1898 року: "В маєтку князя Р.В.Сангушка нараховується понад 60 тисяч десятин земельних угідь, з яких тільки лісом зайнято понад 39 тисяч десятин. Чистого доходу від лісу князь Р.В.Сангушко одержав у 1895-1896 роках 132909 карбованців, від лісопильних заводів - відповідно 40345 карбованців, а всього отримано від лісового господарства 173254 карбованці". Слід підкреслити, що князь Р.В.Сангушко понад 25 років був почесним мировим суддею, гласним земства, кореспондентом вищих установ. Він був нагороджений російськими орденами, а також турецьким орденом Меджидіє 1-го ступеню. У1910 році князь Р.В.Сангушко отримав від царя Миколи ІІ титул - шталмейстера (головного придворного царського двору його Величності Миколи ІІ).
Княжий герб

   У щомісячному ілюстрованому журналі "Защита человека", липень, 1910 рік, так писалось про князя Р.В.Сангушка: "Наші магнати, поміщики та капіталісти сміливо могли б навчитись у князя Сангушка жити розумно та бути людинолюбними". А ось теплі, щирі слова подяки, адресовані на ім'я князя Р.В.Сангушка з нагоди 80-річчя з дня його народження і вміщені у книзі "Князь Р.В.Сангушко", Санкт-Петербург, 1912 рік: "Чуйність до місцевих нужд, простота поводження, добре ставлення до оточуючих викликає до князя загальні симпатії та любов".
   Осінь 1917 року... У містах і селах Поділля та Волині відбувались революційні виступи проти капіталістів, поміщиків, місцевих органів Тимчасового уряду та Центральної ради за землю і волю. Особливо широкого розмаху набрали ці виступи напередодні так званої жовтневої соціалістичної революції.
   Хвиля руху докотилась і до Славутчини. В зв'язку з цим, волинський губернський комісар звернувся до командування Південно-Західного фронту з проханням: терміново надіслати надійні війська для придушення "безладдя".
   Приборкати повсталих солдатів і селян в районі Славути, Ізяслава та Білогородки командування Південно-Західного фронту відправило військові частини гвардійського кавалерійського корпусу, але вони швидко підтримали повсталих. А ось що повідомив 3 жовтня (всі дати названо за старим стилем) 1917 року у Міністерство внутрішніх справ про виступи селян в одному із своїх донесень волинський губернський комісар: "...в Ізяславському повіті, славутських, ізяславських, білогородських маєтках князя Сангушка повсюдно солдатами, селянами знищується масовими порубками ліс, розкрадаються хліба, селянами знищуються озимі посіви... Повітком доповідає про анархічні виступи солдатів гвардійського кавалерійського корпусу".
   Як свідчать документи, матеріали, письмові спогади очевидців тих грізних подій, у Славуті 19 жовтня 1917 року піднялось масове збройне повстання деморалізованих і анархічне настроєних солдатів 264-го піхотного запасного полку, який дислокувався і був розквартирований у селі Бараннс-Улашанівка (нині Улашанівка). Внаслідок цього повстання був по-звірячому вбитий князь Р.В.Сангушко і поранений його родич граф Ржещєвський. Князівський маєток пограбовано і спалено.
   Солдати, після роззброєння ними і арешту драгунів, які охороняли князівський палац, схопили князя Р.В.Сангушка, котрий благав не чинити самосуду, а повести на майдан, тобто на сучасну Базарну площу, і, скликавши населення Славути, запитати, чи доцільно його, тобто князя, страчувати. Солдати спочатку погодилися, а потім не захотіли вести князя на майдан. І розпочалась дика, кривава розправа над Р.В.Сангушком на так званому "довгому" місточку Славути.
   Тим часом, для придушення жовтневого збройного повстання у Славуті командування Південно-Західного фронту кинуло чехословацький батальйон, чотири броньовики, кінні частини з Шепетівки та інших гарнізонів, кулеметну команду, дві сотні казаків отаманського полку. Війська Тимчасового уряду 20 жовтня оточили Славуту й роззброїли спочатку перший і другий батальйони (вони дислокувалися у місті), а наступного дня -третій і четвертий батальйони 264-го піхотного запасного полку (він, до речі, нараховував 8500 чоловік), які дислокувалися в Улашанівці та Баранньому Славутської волості. 80 чоловік полку було заарештовано.
   Із 23 до 26 жовтня у Славуті проходив корпусний Окружний суд Тимчасового уряду, який розправився з місцевими організаторами та активними учасниками жовтневого збройного повстання. Так, наприклад, молодший унтер-офіцер П.Д.Машашин був засуджений до 10 років каторги, рядовий П.І.Зіновін - до в років каторги, рядові М.О.Дрозд та В.Д.Ієвлєв - до 4 років каторги, рядовий Ф.М.Сухоруков та молодший унтер-офіцер М.І.Бєломитцев - до 5 років арештантських рот, старший унтер-офіцер Я.М.Агєєв та унтер-офіцер Д.Шабров - до 4 років арештантських рот, чимало інших активних учасників і організаторів збройного повстання у Славуті.
   Переді мною історичний документ - справа про вбивство князя Р.В.Сангушка та розгром його палацу у Славуті Ізяславського повіту Волинської губернії - який проливає світло на цю звірячу розправу. У пропонованому документі, зокрема, йдеться про те, що "...Унтер-офіцер Петро Машашин та солдати Петро Зіновін, Василь Ієвлєв, Пилип Короленко та Левашов звинувачуються в тому, що тоді і там же, задумавши заздалегідь і змовившись між собою та іншими, поки що не встановленими, особами, позбавити життя князя Романа Владиславовича Сангушка, із зазначеною метою ввірвались до замку князя Сангушка, силоміць вивели його на вулицю і ударами багнетів та прикладів навмисно нанесли князю 31 рану, з яких 2 пробили крізь праву легеню, одна - через серце та стравохід і одна пройшла до аорти та хребта, внаслідок чого наступила смерть князя Сангушка..."
   ... Офіцери 264-го піхотного запасного полку, які виступили на процесі як свідки, змалювали жахливу картину бунтівних дій солдатів. Під час розгрому палацу князя Сангушка зібрався натовп до 1000 чоловік. Майже всі були озброєні. Офіцери намагались всіляко переконати натовп припинити безчинства, але нічого не змогли зробити.
   Поручик говорить:
   - Хтось ззаду схопив мене!.. Я отримав удар кулаком!..
   - Мене вилаяли!.. -сказав прапорщик. - Зовсім не слухали моїх умовлянь...
   А Дрозд кричить:
   "Він захищає капіталіста! Не слухайте його! Заколоти його!.. Давайте піднімемо його на штики!..
   Хтось вдарив в плече гвинтівкою!..
   Прапорщик свідчить:
   - Дрозд нахабно вимагав командира полку... Мені було соромно!.. Один з негідників наніс мені удар прикладом по голові. Я пішов до штабу полку. Не хотілось губити життя серед цих падлюк...
   Голова суду зауважив, що в суді так висловлюватись не можна. Прапорщик з великим хвилюванням та гіркотою відповідає:
   - Пане голово! Для цієї банди негідників у мене немає іншого імені. Я три роки сидів в окопах. Я поранений! Через них евакуююсь в тил... Негідники!
   Доцільно навести ще один зворушливий документ, вміщений в газеті "Волинь" 29 жовтня 1917 року, котрий також розповідає про те, як без суду та слідства самочинно розправились над князем Р.В.Сангушком:
   "Біля 12 годин дня 19 жовтня до замку князя Сангушка з'явився натовп солдатів із гвинтівками і став вимагати, щоб князь Сангушко видав, де знаходиться офіцер - командир драгунської військової частини, яка охороняла палац та маєток князя. Коли ж князь відповів натовпу, що він недавно приїхав з лісу, тому не знає, де знаходиться офіцер, солдати заявили, що вони обшукають палац; князь запропонував обрати зі свого середовища депутацію, яка огляне палац. Солдати пропозицію князя не прийняли і гуртом кинулись до палацу через головний вхід.
   Натовп солдатів, який все збільшувався, почав ламати вікна і викидати меблі та різні речі. Погром тривав до 4-5 години вечора. Коли палац був розгромлений, солдати вивели з палацу князя Сангушка, одягненого у шубу, і повели на вулицю, що прилягала до палацу. На адресу князя лунали вигуки: "Заарештувати його!", "Убити його!.." тощо. А коли Сангушко намагався зупинитись, солдати позаду підштовхували його у спину прикладами. "Розступись, стріляти буду", - пролунало з натовпу, і він розступився, залишивши Сангушка. У цей час вискочив із громади якийсь солдат й наніс Сангушкові удар по голові. Услід за ним солдати почали бити князя багнетами та прикладами куди попало. Закінчивши розправу, потягли Сангушка по землі, а невдовзі залишили лежати мертвим на вулиці біля лікарні.
   Славутського 85-річного князя Р.В.Сангушка урочисто ховали через три дні. Труна з тілом покійного була встановлена перед парафіяльним костьолом. Зібралось чимало людей. Урочисте богослужіння відправляв єпископ Дубецький з Луцька. Біля труни з тілом покійного князя виступили із прощальними словами священик місцевого православного храму, ксьондз та рабин Славути. Прощальні промови велись польською, українською та єврейською мовами. Прощались із князем як з рідним батьком. Труна з тілом покійного у супроводі духовенства була встановлена в підземеллі костьолу до родинної гробниці-усипальниці.
   ... Так завершився дикий, варварський та безглуздий у своєму вияві акт помсти над знаменитою в Славуті особою і над багатьма поколіннями. Здійснилась відплата, до якої прагнули століттями. За іронією долі трапилось так, що відплату цю скоїли несвідомі робітничі руки, котрі помстились, може, за образи та приниження цілих поколінь, у своєму осліпленні та нестямі не залишили все те, що було створено людською культурою, що могло б стати надбанням усіх, а не лише привілейованих груп..." Це уривок із книги уродженця нашого міста, який згодом переїхав до Польщі, - Вацлава Олясиковича під назвою "Юнак зі Славути. Спогади з недалекого минулого", (Варшава, 1987 рік). "Останній з перших" - таку назву дав своїй книзі польський письменник Тадеуш Лопалевський, працюючи над сагою про рід Сангушків.
   Перегорнімо, шановні читачі, славні сторінки історії нашої багатостраждальної України, зокрема Славути - попрямуймо шляхами та вулицями рідного міста, якими ходили колись такі поважні люди, наші батьки, діди та прадіди, і схилімо низько-низько голови перед їхньою світлою пам'яттю. Складімо їм щиру подяку та благоговійну шану за все те цінне, корисне та невмируще, що залишили вони нам у спадщину, згадаймо їх добрим словом, якщо вони того заслужили. Попросімо вибачення за те, що невільно довелося пережити їм на нашій землі. І прямуймо в майбутнє з чистими помислами та світлими надіями.
  
О.Сапожник, краєзнавець «Трудівник Полісся», NN80, 81, 84, 94, 95 1997р.