Google




Мiсто Старокостянтинiв




1165

каталог сайтів





УПЦ Київського Патрiархату


Любартовичі-Сангушки:   Родина Сангушків Барбара Сангушко Два Євстафії Сангушки (ч.1) Два Євстафії Сангушки (ч.2) Р.Сангушко Симон-Самуель Сангушко П.Сангушко

Княгиня Барбара з Дунінів Сангушко

  Барбара з Дунінів Сангушко народилася 4 лютого 1718 року в родині Якуба Дуніна, сенатора та регента канцелярії польського короля Августа ІІ Сильного та Маріанни Грудзінської, кавалерки найвищого австрійського ордену Зоряного хреста. Рано втративши батьків (мама померла в 1727 році, а тато - трьома роками пізніше) мала Барбара виховувалася мачухою - Геленою Потоцькою та дядьком Петром Дуніном. Саме графиня Гелена забезпечила виховання та освіту Барбари, привила їй любов до поезії та прози, ввела до кола видатних митців та літераторів Польщі.
  Походячи з відомого та шляхетного роду Барбара вже з наймолодших років розглядалася як досить вигідна пара. Як результат, 17 квітня 1735 року, у францисканському костелі в Варшаві відбувається її шлюб з князем Павлом-Каролем Сангушко, маршалком Великого князівства Литовського. Слід зазначити, що рішення вийти заміж за Павла-Кароля далося молодій дівчині досить важко, адже на той момент різниця між нею та її обранцем складала майже 40 років і він вже двічі до того був одружений. Але й для самого 55-літнього Павла-Кароля Сангушко одруження у такому віці було теж непростим рішенням. Спонукав його до цього той факт, що залишившись бездітним після першого одруження з Броніславою Пініьожковою, у другому шлюбі, з Маріанною Любомирською, він мав лише одного сина - Януша Олександра. На жаль, син не вдався у батька і був відомий не лише в Польщі, але й далеко за її межами, своїм розгульним стилем життя та нетрадиційною сексуальною орієнтацією. Принаймні на це вказували, у 1754 році, у своєму донесенні французькі дипломати. Саме прагнення старого князя Павла Кароля Сангушко мати іншого спадкоємця й стало причиною його пізнього шлюбу.
  Вийшовши заміж за старого, але надзвичайно впливового та багатого князя молода дружина отримала можливість виконання будь-яких своїх забаганок. Варто лише сказати, що молода княгиня була постійною клієнткою таких знаних тогочасних французьких та голландських кутюр'є та купців, як Адам Трита, Готфрид Шварц, Якуб Брабер та Карл Валентино. Купівля нею вишуканого модного одягу та прикрас фінансово забезпечувалася з податків зібраних в маєтностях Сангушків. Так, у 1753 році лише з сангушківських володінь в Заславі та його околицях (в тому числі й зі Славути) на купівлю діамантів княгині було виділено близько 1600 злотих, що рівнялося ? усіх видатків її дітей під час проживання того ж року у Варшаві. Більш того, завдяки своєму чоловікові княгиня Барбара увійшла до нечисленного грона придворних дам польського короля, які становили своєрідну жіночу еліту Польського королівства.
  Після одруження та народження дітей весь свій час княгиня Барбара проводить на Волині (в Заславі) чи в Польщі (Кольбушові та Любартові). В шлюбі з Павлом Каролем княгиня народила 10 дітей, з яких вижило лише шестеро: Анна Михайлина, Юзеф Паулін, Кристина Юстина, Ієронім Януш, Кунегунда та Януш Модест. Допоки чоловік займався політичною діяльністю княгиня Барбара виховувала дітей та вела усе величезне й потужне господарство родини Сангушків. Радісне подружнє життя завершилося 14 квітня 1750 року зі смертю Павла Кароля Сангушко. З цього часу всі Сангушківські справи лягли на плечі молодої 32-річної вдови, а в першу чергу, це суд за сангушківські маєтності із старшим сином Павла Кароля - Янушем Олександром, який не визнав рішення свого покійного батька, від 1738 року, за яким Любартів, Тарнів та князівство заславське мали відійти дітям Барбари.
  Ставши практично повновладною господаркою заславських маєтностей на Волині, тарнівських та любартівських в Польщі, княгиня з 1752 по 1774 рік проводить у постійних роз'їздах між маєтностями, контролюючи та дбаючи про їх розвиток, впроваджуючи нові економічні та культурні моделі, підтримуючи розбудову своїх міст та сіл. Зокрема, княгиня Барбара активно фінансувала будівництво та ремонт храмів: костелів в Бердичеві (1756) та Заславі (1776), православної церкви в Іллінцях. З прибутків, які отримувала з волинських маєтностей, а зокрема з заславського князівства, надавала велику меценатську допомогу медикам, архітекторам та священикам. Серед них варто виокремити надвірного архітектора Сангушків - італійця Паоло Фонтана, який з 1754 року займався перебудовою князівського палацу в Заславі. Врешті треба згадати, що в 1761 році з-під пера княгині вийшла "Інструкція для слуг, що господарством займаються", яка на багато років вперед визначила основні риси провадження господарства в сангушківських маєтностях.
  Поряд з активною опікою економічним розвитком княгиня активно здійснювала літературну та перекладацьку діяльність, перекладаючи не лише західноєвропейську релігійну, але й медичну літературу. Так, в 1755 році вона пише і видає книгу "Поради матері для дочки, що заміж виходить", а в 1783 році здійснює переклад польською мовою медичного трактату італійського медика та філософа Франциска Курціуса.
  В 1774 році княгиня провадить розподіл своїх маєтностей між своїми синами, залишивши собі, як сама пізніше писала, лише містечко Шиманів і ще 3 села під Варшавою, палац в самій Варшаві, Смоляни, Толочин та Білогородку на Волині, Чуднів на Київщині. Крім того щорічно сини мали виділяти 200 тис. злотих на утримання матері та її почту. Принагідно зазначимо що почт княгині складався з майже 100 осіб. В результаті цього поділу найбільш прибуткові маєтності - славутський ключ - відійшли у власність Ієроніма Сангушко.
  Однак і після поділу маєтностей в цілому все життя княгині Барбари Сангушко було присвячено дітям та онукам, яких мала близько 20. До самої своєї смерті в 1791 році, вона опікувалася своїми дітьми скрупульозно підбирала їм оточення, винаймала вчителів. Наприклад, з 1755 року до Заслава переїжджає знаний французький політик і реформатор Цезарь де Варіллє (cesar Felicite Pyrrhys de Varille), який обіймає посаду наставника та гувернера молодих князів Сангушків, навчаючи їх не лише мовам (французькій, польській, латинській), але й етикету та вмінню вести господарство. Під особливою увагою княгині залишалося також питання одруження та заміжжя дітей й онуків. Саме від її волі та рішення багато в чому залежало одруження "славутського затвірника" князя Ієроніма Павловича Сангушко
  Померла княгиня 2 жовтня 1791 року в Варшаві в оточенні найближчої родини.
  
  Берковський В.Г.,
  канд.іст.наук, директор ЦДКФФА України ім. Г.С.Пшеничного
  Опубліковано в: "Вісті громади. - N 24 (16 червня 2016). - С.4"