Мiсто Славута

  В середу, 4 листопада 1801 року, в містечку Іллінці, що на Вінничині, в родині мазовецького шляхтича Юзефа Гощинського та дочки службовця князівського маєтку зі Славути Францішки Гуровської народився первісток, якому дали ім'я Северин. Усе дитинство малого Северина пройшло в постійних роз'їздах, оскільки родина в пошуках кращої долі та заробітку доволі часто переїжджала з одного місця на інше. Намагаючись прогодувати велику родину, а крім старшого Северина у Гощинських було ще 9 дітей, очільник родини почергово працював на посадах винокура, економа, управителя різних магнатських маєтків по всій Правобережній Україні. Саме тому початкову освіту Северин Гощинський отримував спочатку дома та в Славуті у бабці, а пізніше в школах тих міст і містечок де працював його батько. Так, навчався в польській школі в Славуті, потім в Заславі та Межиричу (Корецькому). Врешті в 1814 році вступає до Подільської гімназії в Вінниці, однак вже через рік змушений переводитися до Умані, до Уманської базиліанської школи.
  Саме тут юний Северин знайомиться з іншими майбутніми представниками поляків-українофілів Богданом Залеським та Міхалом Грабовським. Політична, проукраїнська позиція молодих шляхтичів неодноразово призводила до конфліктів з керівництвом школи і, врешті-решт, примусила хлопців, на початку 18020-го року, виїхати до Варшави. Варшавське середовище Гощинського, а це Союз вільних братів-поляків та літературно-мистецький журнал "Ванда", далі розвинуло, як літературну майстерність, такі і його політичні погляди.
  У 1821 році Северин Гощинський повертається до України, де веде напівмандрівний стиль життя, заробляючи на харч учителюванням в родинах заможної шляхти (як наприклад, у родині Рильських). Поряд з цим він засновує кілька таємних молодіжних студентських гуртків, пише низку поетичних творів. Так, у 1828 році в світ виходить поема "Канівський замок", яка відразу робить Гощинського знаним поетом-революціонером.
  З початком польського повстання 1830 р. С.Гощинський опиняється в вирі подій, пише патріотичні вірші, служить ад'ютантом військового міністра Ф.Моравського. Після поразки повстання виїжджає до Галичини і переховується там по маєтках своїх друзів. Але нелегальне та підпільне життя не припиняє його письменницької та організаторської діяльності. В 1832 році він стає одним з засновників групи письменників-слов'янофілів "Зевонія", щомісячника "Загальні пам'ятки науки та мистецтва" (1835), політичної групи "Союз двадцяти одного" (1832), Товариства польського народу в Кракові (1835).
  В 1838 році, під загрозою арешту, Северин Гощинський виїжджає до Німеччини, до міста Страсбург, де очолює журнал "Пшонка", для якого написав понад 30 сатиричних творів.
  В 1841 році намагаючись знайти кращого притулку, переїжджає до Парижу, де знайомиться з провідними очільниками польського руху - Адамом Міцкевичем та Юліушем Словацьким. Власне під впливом першого С.Гощинський входить до кола релігійно-містичної організації "Коло Справи Божої" (створеної А.Товянським), що призвело до категоричної зміни його поглядів засудження усіх своїх попередніх військових та політичних досягнень. Фактично з 1841 по 1852 рр. Гощинський займається проповідницькою діяльністю, ширенням ідей "Кола". Підтримка ідей А.Товянського, спричинилася до того, що у 1857 році Гощинського звільняють з посади бібліотекаря Польської школи в Батіньолі і він знову змушений перебиватися тимчасовими підробітками.
  Новий сплеск відомості С.Гощинського почався у квітні 1870 року, коли він, на запрошення, прочитав лекцію про польську поезію у паризькому Гранд отелі. Врешті-решт, в квітні 1871 року, ледь не померши від голоду під час прусської облоги Парижу, Северин Гощинський переїжджає до Кракова, а звідти до Львова.
  Останні роки свого життя письменник та громадський діяч прожив у Львові і помер 25 лютого 1876 року, залишивши по собі значний творчий доробок та пам'ять, як про першого романтика Гайдамаччини, яскравого представника т.зв. "української школи" польської поезії.

  Берковський В.Г.,
  канд.іст.наук, директор ЦДКФФА України ім. Г.С.Пшеничного
  Опубліковано в "Вісті громади. - N 30 (28 липня 2016). - С.7"