Google




Мiсто Старокостянтинiв




1165

каталог сайтів





УПЦ Київського Патрiархату


Біографії:   С.Гамченко Б.Горчак Б.Горчак С.Гощинський Н.Гуйванюк Є.Кіттель В.Кочубей Ю.Пенський Л.Романовський М.Фельденкрайз

Перший директор Славутського краєзнавчого музею -
ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ КОЧУБЕЙ

  Розвиток краєзнавства на Славутчині в другій половині 1920-х - середині 1930-х рр. пов'язаний з ім'ям невтомного дослідника історії Південно-Східної Волині, першого директора Славутського краєзнавчого музею - Володимиром Івановичем Кочубеєм. На жаль, до сьогодення, постать цієї видатної людини майже незнайома пересічному славутчанину. Саме тому метою цієї розвідки є представлення короткої біографії.
  В. І. Кочубей народився в 1888 р. в селянській родині, у с. Жижниківці на Білогірщині. В 1905 р. закінчив вчительську семінарію, по закінченню якої і складанню відповідних іспитів, в 1906 р. розпочав свою вчительську діяльність. Працював вчителем як початкових, так і старших класів шкіл-семирічок. В 1908 р. вступив до Житомирського учительського інституту, який закінчив в 1913 р. Але невдовзі педагогічну та наукову діяльність В.І. Кочубея перервала Перша Світова війна та наступна за нею революція.
  Власне період 1917 - 1920 років в біографії Володимира Івановича є маловідомим, адже в своїй автобіографії в 1930 році він писав, що "служив в армії". Тому довгий час вважалося, що він служив в Червоній армії. Однак віднайдена нами в Державному архівів Російської Федерації розстрільна справа на В.І.Кочубея, дозволила уточнити ці дані. Отже військову службу Володимир Кочубей розпочав ще в часі І Світової війни. Під час українських визвольних змагань 1917 - 1921 рр. вступив до українського війська в чині "підпоручика" і навіть в певний момент виконував обов'язки коменданта міста Луцька.
  Після поразки визвольних змагань В.І. Кочубей в середині 1922 року приїжджає до Славути, де практично рік перебивається тимчасовими заробітками. З відкриттям в Славуті 1 жовтня 1923 року професійно-технічної школи він подає свою заяву на працю і 25 жовтня 1923 року приймається на посаду вчителя. Слід відзначити, що серед 8 працівників даної школи, єдиним хто вів свої уроки українською мовою був саме В. І. Кочубей. Також він був єдиним серед вчительського колективу, хто мав статус "викладача інституту". В кінці 1923 року зважаючи на солідний педагогічний стаж, а В.І.Кочубей на той момент мав 14 років педстажу, дослідника було обрано до комісії з перевірки іспитів.
  Поряд з педагогічною діяльністю В.І.Кочубей був активним учасником краєзнавчого руху. Так, наприклад, ще під час навчання в семінарії він брав участь в роботі Волинського наукового товариства дослідників, де виконував доручення проф. Тутківського. Також в ті часи працював як постійний кореспондент газет "Вісті Волинського Губернського Земства" та "Нове життя для всіх", в яких друкувався під псевдонімами "Сторонній", "Григор'єв", "В.К.", "Ве-Ка".
  Отже після повернення в Славуту в 1922 р. В.Кочубей розпочинає широку краєзнавчу та літературну діяльність. Зокрема ним за період від 1922 по 1926 рік було утворено низку краєзнавчих гуртків в містах та селах Славутського, Полонського, Красилівського, Судилківського, Ізяславського та Ляховецького районів, налагоджено наукові контакти не лише з найближчими музеями, зокрема з Волинським науково-дослідним музеєм, але й з окремими науковцями, зокрема з проф. С.С.Гамченко. Більш того В.Кочубей в 1926 р. обійняв посаду уповноваженого Всеукраїнського Археологічного Комітеті при УАН по Шепетівській окрузі та уповноваженого Київської крайової інспектури по охороні пам'яток культури на Шепетівщині.
  В жовтні 1926 року зусиллям В.І.Кочубея в Славуті було відкрито краєзнавчий музей у складі трьох відділів - природничого, соціально-економічного і культурно-історичного. Штати музею складалися з двох посад - директора (цю посаду від початку обіймав В.І.Кочубей) та лаборанта (М.Д.Савіцький). Власне завдяки наполегливості В.Кочубея в краєзнавчу роботу цієї установи було втягнуто представників влади, які вже в 1927 році частково фінансують археологічну експедицію, а сам музей набувши статусу окружного отримує нову назву - "Шепетівський окружний музей в м. Славута". В 1928 році В.Кочубей засновує при музеї наукове товариство, яке отримало офіційну назву "Шепетівське наукове при Українській Академії Наук Товариство". В тому ж році В. Кочубей, в період з 17 по 25 серпня, самостійно проводить археологічні розвідки та реєстрацію понад 50 археологічних пам'яток в околицях Білогір'я, Ізяслава, Нетішина та Славути.
  На посаді директора музею В.І.Кочубей пропрацював до вересня 1934 р., коли музей було остаточно закрито, а його фонди передано до Вінниці. Важко переживаючи закриття музею, фактично руйнування усієї його справи, початок репресій, Володимир Іванович виїжджає до Москви. Тут він купує будинок в дачному поселенні Ларіно Ліанозовського мікрорайону Москви та влаштовується працювати вчителем до школи для дорослих при чавуноливарному заводі ім. Войкова.
  31 серпня 1937 року Володимир Іванович Кочубей був арештований за звинуваченням у контрреволюційній агітації, захисті розстріляних "ворогів народу" та "готовності до вчинення терористичного акту". 21 листопада 1937 року йому оголосили вирок смертної кари, яку й було виконано 8 грудня 1937 року на Бутовському полігоні Москви.
  
  Берковський В.Г.,
  канд.іст.наук, директор ЦДКФФА України ім. Г.С.Пшеничного
  Опубліковано в: "Вісті громади. - N 25 (23 червня 2016). - С.3"