Місто
Район
ТП "Край"
Дослідження
Візитка міста та району
Бібліографія
Проект "джерела"
Презентація
Голодомор 32-33
ОУН на Славутчині
Джерела з історії
Геральдика
Карти
Нетішин
Нетішинський музей
Села району
Пам'ятки Славутчини
Статті про місто і район
"Сангушківські читання"
Славута військова
Авторська сторінка
Історія міста в фото
Малюнки Н.Орди
Славутчани
Храми
Школи
Українська Повстанча
Ліси
Преса про місто
Політика
Мистецтво
Лінія фронту
Новини
Гостьова книга
Online-Бібліотека

ПОШУК
Для пошуку потрібно
використовувати
не більше одного слова
або його частини







Google




Мiсто Старокостянтинiв




1165

каталог сайтів





УПЦ Київського Патрiархату


Села району:   Вступ Родовід Бачманівка Берездів Бесідки Великий Правутин Ганнопіль Гориця Жуків Клепачі Красностав Кривин Крупець Крупеччани Кутки Мощанівка Мухарів Печиводи Піддубці Селичів Стригани Ташки Улашанівка Хвощівка Знищені вогнем і мечем Відродження можливе лише там, де шанують могили

Відродження можливе лише там де, шанують могили

   1883 року у Варшаві вийшов друком четвертий том 15-томної капітальної краєзнавчої енциклопедії "Словник географічний Королівства Польського та інших країв слов'янських". Назву подано у транскрипції, аби спростити роботу набірникові та зробити матеріал доступнішим широкому загалу читачів. У цьому четвертому томі ("Словник..." друкувався протягом 24-х років), на сторінці 97 зошита 38-го подано статтю про містечко Киликиїв, а у цій статті зокрема сказано:" В 7 верстах на захід від Киликиєва кільканадцять років тому стала поштова станція "Вигода"; коло тієї станції зараз при тракті ще досі існують добре збережені могили, котрі люд називає могилами козацькими - Кривоноса".
   1889 року у Почаєві видано ІІ том "Историко-статистического описания церквей и приходов Волынской епархии". Його упорядником був викладач Волинської духовної семінарії Микола Іванович Теодорович. В описі містечка Киликиєва Теодорович подав наступну інформацію, очевидно, запозичивши її зі "Словника...": " В 7 верстах к западу от Киликієва в течении нескольких лет находилась почтовая станция Выгода (почтового тракта в Корец); около нея при тракте есть много могил, которыя народ называет могилами козаков - банды Кровоноса". Як бачимо, Теодорович (або той, хто готував статтю) не зовсім тонко переклав текст із польського джерела та ще додав від себе слово "банды". Гадаю, це - свідчення тенденційного ставлення автора до українського козацтва та до повсталих селян під проводом Кривоноса.
   1889 року у Києві відбувся ХІ археологічний з'їзд, присвячений Волині. У матеріалах з'їзду, опублікованих у Москві 1899 року ("Труды одинадцатого археологического съезда в Киеве", 1899 г., Т.1), в описі басейну річки Корчик подано наступні відомості: " Ровки. В поле есть группа курганов, числом 137; Должок. В лесу есть группа до 100 курганов; Клепачи. Есть 55 курганов в двух группах; Плоска. У села есть два кургана; Крылов. На полях есть 40 курганов; Киликиев. У местечка есть 72 кургана в двух группах, и в 7 верстах, близ почтовой станции Выгода, есть группа курганов, называемая Кривоносовы могилы. Пашуки. На границе с Должком есть 20 курганов; Русовль. За селом есть до 20 курганов, называемых "Рыцарские могилы".
   До речі, вже цитований "Словник географічний..." при описі містечка Аннополя ( нині с.Ганнопіль) подав про кургани біля Рівок наступні відомості: "На північ від Аннополя є могилиська у досить значній лічбі, татарські або з воєн козацьких" (Т.1.- Варшава, 1880.- С.40). Про ці ж 137 курганів згадав канадський професор Олександр Цинкаловський у двотомнику "Стара Волинь і Волинське Полісся" (Вінніпег, 1984-1986).
   Микола Теодорович в описі села Довжки згадує, що на північ від села є ліс, а у ньому до 200 величезних могил, порослих деревами. "Говорят, что это - могилы татарския" - пише автор.
   Прошу вибачення за таке цитування, але я згадав ще не усі могили, що згадані в історичних працях про наш край. Я лише намагаюся підвести читача до тих подій, які розгорталися на нинішній Славутчині у давні буремні часи, а свідками тих часів є давні могили.
   Як бачимо з процитованого, народ одні могили називає татарськими, інші - козацькими - Кривоноса, ще інші - рицарськими. Деякі сучасні історики й археологи ( хоча ніхто з них тих могил не досліджував) налаштовані скептично щодо приналежності могил саме козакам: мовляв, козаки могил не насипали, козаків на нинішній Славутчині не було; боїв, у яких брали б участь козаки, на теренах району теж не було. Беруся довести, посилаючись на джерела, що і бої були, і козаки були. Не буду посилатися на те, що під час татарських нападів на володіння князів Острозьких (1617, 1618 рр.) їм давали відпір "Бояри, котрі на війну їздять", яких було 7 у Кривині, чи "бояри панцирні", яких було теж 7 у Глинниках, чи "козаків 4 до обозної служби", що жили 1620 року у Клепачах. Не минали безкарно нападникам повністю спалена Воля Дубровник (нині с. Волиця), ні те, що у Хоростку "будування фільварку немає, татари спалили", ні обезлюднення Убелець (нині с.Губельці) "по дволітній татарщині"... - ці відомості взяті з "Інвентаря 1620 року, списаного ревізорами для поділу між дочками князя Олександра Острозького-Любомирського Замойською, Ходкевичовою" ("Володіння князів Острозьких на Східній Волині" (за інвентарем 1620 року) переклад, упорядкування і передмова Ірини Ворончук.- Київ-Старокостянтинів, 2001).
   Наведу деякі факти, з яких чітко і зрозуміло участь мешканців Славутчини у повстанні під проводом Богдана Хмельницького. Один з таких документів опубліковано 1914 року у Києві у багатотомному виданні "Архив Юго-Западной России, издаваемый комиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, ПОдольском и Волынском Генерал-Губернаторе. Часть третья, том IV. Акты, относящиеся к эпохе Богдана Хмельницкого". На сторінках 553-555 цього видання опубліковано документ ССXVIII, що називався "Жалоба от имени дв. Войцеха Гощицкого о мучении, убийстве его урядника-шляхтича в селе Крылове, грабеже всего имущества жалобщика и совершенном разорении этого села покозачившимися в 1648 г. клепачивскими крестьянами дв. Браницкого и их сообщниками-крестьянами: хлапотинскими, берездовскими, глинницкими, блощицкими и друг.- 20 января 1651 года". Кн.Кієв.центр.арх.- 2494.- Л.117, Акт 96.
   З цього документа им бачимо, у які форми виливалося повстання селян. Чорний переділ панського майна - типове явище усіх селянських війн. Те, що українські селяне пограбували свого польського експлуататора не робить їх грабіжниками у наших очах. Вони встановлювали свої порядки на своїй землі! Вони вигнали пана і убили його намісника - шляхтича, поділили між собою панське багате майно, нажите на експлуатації місцевого населення і природних угідь. До нас дійшли імена і прізвища деяких з наших земляків, які активно відгукнулися на заклик Богдана Хмельницького.
  
   Валентин Бендюг, уродженець с.Понора, кореспондент Хмельницької міської газети "Проскурів".
  
   Трудівник Полісся.- 10 серпня 2001.- N32