Трагічні події 20-30 років на Славутчині мали свої особливості, адже границею району на десятки кілометрів проходив кордон між СРСР і Польщею. Жителі прикордонних сіл, в першу чергу поляки, німці, зазнали ще одного виду репресій. У 1935 і 1936 роках їх сім’ями вислали у Луганську область і Казахстан як таких, що не проявили себе під час зміцнення колгоспів і кордону. Всього зі Славутського і Берездівського районів примусово було вислано біля 600 сімей. На основі документів Славутського райкому партії /Державний архів Хмельницької області, фонд 364, опис 1, справа 475/ і спогадів жительки Славути пропоную читачам розповідь про першу висилку в Луганську область у лютому 1935 року /стиль документів збережено - С.К./. Документ 1. Лист Вінницького обкому партії від 25.01.1935 року N06717 ц/т/цілком таємно/за підписом секретаря обкому Р.Бегайло про переселення з прикордонних районів області 2835 політично неблагонадійних сімей на Донбас /Славутчина тоді входила до складу Вінницької області - С.К./. Документ 2. «Окрема тема. Цілком таємно. Протокол засідання бюро Славутського райкому партії від 28.01.1935р., N3. Слухали: про переселення. Ухвалили: для організації та проведення роботи по переселенню утворити комісію у складі: 1. Представник ЦК КП/б/У. 2. Секретар райпарткому Літвінов. 3. Голова райвиконкому Курченко. 4. Начальник РВ НКВС Щербина. 5. Начальник прикордонного загону Шорох». Документ 3. Лист Славутського райпарткому Вінницькому обкому партії від 30.01.1935р., N17/2: «Відібрано 295 господарств, які підлягають переселенню. Мобілізовано 21 члена КП/б/У і 24 комсомольців для переселення з сіл Берездів, Кам’янка, Бараньє-Улашанівка /тепер Варварівка - С.К./, Великий Скнит, Малий Скнит, Хоровиця, Потереба, Сільце, Киликиїв, Цвітоха і Дідова Гора...». Cписки мобілізованих активістів додаються. Документ 4. Під грифом «цілком таємно» подана інструкція для уповноважених по переселенню, яка вміщає 31 пункт. .1. Згідно рішення районної комісії по переселенню на вас покладається проведення всієї роботи по названому вище селу, пов’язаної з підготовкою до переселення, своєчасною доставкою переселенців на станцію завантаження, забезпечення політичного стану села і запобігання можливих ексцесів у зв’язку з переселенням. .2. «__» лютого оголосити сім’ям за прикладеним списком про наступне їх переселення у віддалені від кордону райони, попередивши про готовність до «__» годин «__» числа». /Пропущені місця в інструкції вказують на таємничий характер цієї операції, бо навіть уповноважені не зразу знали дату висилки - С.К./. .3. Всім переселенцям роз’яснити, що вони переселяються у віддаленіші від кордону райони як такі, що не проявили себе у зміцненні і кордону і колгоспного ладу, причому колгоспникам оголосити, в які саме колгоспи і райони вони їдуть. Примітка: Харківська, Донецька і Дніпропетровська області... /відправили всіх у Луганську область - С.К./. .13. Переселенці можуть продати предмети домашнього вжитку, зокрема меблі, бо їх перевезення неможливе через нестачу вагонів. Примітка: хати і надвірні будівлі передаються у розпорядження сільрад і продавати їх категорично заборонено. .16. Обмін худоби кращої на гіршу не допускається. .18. Кожна сім’я має бути забезпечена п’ятиденним запасом продуктів. .24. Зобов’язати переселенців взяти з собою сіна, зерна, фуражу, для худоби, яку забирають з собою, із розрахунку на 2 тижні. .25. При відправці з села виділити групу активістів для охорони переселенців до станції навантаження ___. Попередити старших з охорони, що робити зупинки на шляху слідування забороняється. .27. Попереджаємо, що на станції не будуть прийматись до відправлення сім’ї, в складі яких є ліжкові /лежачі - С.К./ хворі, яких тимчасово залишати у родичів до їх одужання. Спогади жительки м.Славута С.С.С., 1923 року народження, сім я якої жила в Потеребі. 1935 рік. Зима була сувора, випало багато снігу, тріщали морози. Наша сім’я відсвяткувала зустріч Нового року, Різдво, готувались до свята Водохрещення. За декілька днів до свята приїхали в Потеребу представники НКВС, зібрали людей на збори, а потім закликали по одному до кабінету. Всім тим, кого визвали, було оголошено зібратись за 7 днів в дорогу з сім’ями. Тато, Матвійчук Степан Потапович, прийшов з тих вборів дуже зажурений, сів за стіл з опущеними руками і не міг довго говорити. 3 очей у нього текли сльози. Мама почала його питати: «Що сталось?» Тато довго мовчав, а потім сказав: «Нас будуть виселяти всією сім’єю». У нашій сім’ї було четверо дітей. Самому старшому минув одинадцятий рік, а найменшому - 2 роки. Мама почала дуже плакати, і ми, діти, хоч нічого не розуміли, плакали з нею. Тато ніяк не міг збагнути, за що його виселяють, адже він працював чесно і добросовісно у колгоспі, раненько вставав, пізно лягав відпочивати. У нашої мами ще не висохли сльози від того, що нас у 1931 році вигнали з власної хати. Тоді нашу хату, клуню і хлів розібрали й перевезли до колгоспу. Хата була нова, навіть підлога, і не у всіх кімнатах ще встелена. Всі наші будівлі пішли на будівництво прикордонної застави у Потеребі. Крім нашої, забрали тоді ще хати у Карпінських і Васьківських, Бродецької та інших. Карпінського Романа, Бабія Мусія і Войцеховського перед тим забрали з села, пізніше стало відомо, що їх розстріляли у яру поблизу Кам’янця-Подільського. Сім’ї Гонтіка, Васьковського, Карпінського, Богушевських, яких теж виселяли з власних хат у 1931 році, поселили у порожні помешкання тих односельців, кого раніше вислали до Сибіру. Ми прожили у хаті Бродецької 4 роки і ось у 1935 році нас виселяють невідомо куди. З собою дозволили брати одяг, їжу, деякий посуд, а з меблів - лише скриню. Мама дуже хвилювалась, адже у дітей не було теплого одягу, щоб зимою їхати в далеку дорогу. Не було змоги і купити його за. відведений тиждень на збори. Довелося їхати в чому були. Документ 5. Розрахунок кількості необхідних вагонів. 1.295 сімей, 1400 чоловік, по 30 чоловік у вагоні - 40 вагонів; 2. під корови і коні: 400 голів, по 8 голів у вагоні - 43 вагони; 3. під свині: 320 голів, по 30 у вагоні - 11; вагонів; 4. під птицю різну: 1275 штук - 3 вагони; 5. під багаж переселенців: 3200 центнерів, по 16 тонн у вагоні - 20 вагонів; 6. під сільгоспінвентар: 12 відкритих платформ; 7. під фураж для худоби - 6 вагонів. Всього - 135 вагонів. Документ 6. Протокол N1 засідання комісії з переселення від 31.01.1935 року. Присутні: Літвінов, Давіденко, Шорохов, Щербина, Берлявський. Ухвалили: 1. Мобілізувати підводи візників із Славути для перевезення сімей переселенців на станцію /з розрахунку/ по 2 сім’ї кожному. 2. Тов.Прилуцькому забезпечити - переселенців харчовими продуктами /печений хліб і мука/ на дорогу за їх власні кошти. 3. Уповноваженим забезпечити - проведення санітарної обробки переселенців, перевірити наявність теплого одягу. 4. Колгоспників-ударників, які допереселяються в наш район, розмістити в таких селах. /Подано список сіл, де планувалось розмістити 140 сімей з Чернігівської області/. Документ 7. Протокол N2 - засідання комісії з переселення від 10.02.1935 року. Слухали: встановлення черговості відправлення. Ухвалили: 1. В першу чергу включити - прикордонні села, а потім - інші. Перша черга: Мощаниця - 20 сімей, Потереба - 30 сімей, В.Скнит - 43 сім’ї, Рівки - 7 сімей. Всього - 100 сімей. Посадка 20 лютого 1935 року. Друга черга: Киликиїв - 45 сімей, М.Скнит 14 сімей, Сільце - 32 сім’ї, Цвітоха 11 сімей. Всього - 102 сім’ї. Посадка 21 лютого 1935 року. Третя черга: Кам’янка - 7 сімей, Берездів - 17 сімей, Хоровиця - 15 сімей, Б.-Улашанівка - 33 сім’ї, Варварівка - 25 сімей. Всього - 97 сімей. Посадка 22 лютого 1935 року. Оголосити сім’ям про переселення 13.02 /1 черга/, решті - 12.02. Як резерв взято по 2 сім’ї з Киликиєва і Бараннього-Улашанівки. 3. Слухали: про підготовку і обладнання приміщень та місця навантаження на ст.Славута. Ухвалили: виділити відповідальну трійку у складі: начальника райміліції Нікітіна, завідуючого здороввідділом Тейтенбольма, секретаря райвиконкому Сопронюка під головуванням тов.Нікітіна. Спогади С.С.С., с.Потереба ... Раненько на Водохрещення приїхали підводи, нашу сім’ю повантажили і відвезли на ст.Славута. Звезли всіх на вокзал. До відправлення цілу ніч ночували з дітьми на підлозі, було дуже холодно. Приїжджали родичі прощатися, ми цілу ніч проплакали. З нашої сім’ї брат Сашко 5 років залишився у дідуся в Головлях. Вранці при перевірці списків виявилося, що однієї дитини у нашій сім’ї немає. Послали підводу і привезли Сашу. Залишати дітей не дозволялось. З дітьми було багато сімей: чотирьох братів Галінських, Гонтиків, Бродецьких, Карпінської Тофілі /її чоловіка забрали раніше і розстріляли/, Самковських /в них було 9 дітей/, Богушевських, Мосійчука Трохима, Дермановської, Білецької. Документ 8. Протокол N4 засідання комісії від 13.02.1935 року. Ухвалили: 1. Затвердити списки 295 сімей переселенців. 2. Затвердити списки уповноважених і відряджених по селах. Із Варварівки у списки переселенців потрапили Сулима Іван Хомович, Конченко Дмитро Григорович, Мох Семен Каленикович, Власюк Тимофій Федорович, Хоменко Павло Степанович, Свідерський Федір Леонтійович, Мельник Іван Григорович, Конченко Емілія Миколаївна, Конченко Олексій Григорович та інші. У списки занесені всі члени сімей з вказанням віку дорослих і дітей, їх родинного стану. Так, у списку по селу Берездів названі, зокрема, три сім’ї Отовчеців: 1. Отовчець Людвиг Антонович, 1896р. 2. Отовчець Андрій Іванович, 1894р., дружина Людвигович, 1897р., дочка Антоніма - 13 років, дочка Марелька - 9 років, дочка Олена - 5 років, дочка Юзя - 2 роки. 3. Отовчець Петро Іванович, 1902р., дружина Фрузена, 1908р., матір Франціска, 1875р., сестра Броніслава, 1917р., син Іван, 1 9 30 року. Аналогічні списки є по кожному селу району. Документ 9. Протокол N5 засідання комісії від 16.02.1935 року. Слухали: про розподіл бригади, яка прибула з Донецької області для проведення роз’яснювальної роботи. Слухали: Заяви 6 голів сімей з проханням не переселяти їхні сім’ї з поважних причин. Ухвалили: відмовити. Документ 10. Протокол N6 засідання комісії від 18.02.1935р. Слухали: інформацію начальників ешелонів про підготовку до відправлення сімей. Ухвалили: перший ешелон подати на ст.Славута 19.02.1935р. о 6 год. ранку. Другий ешелон подати на ст.Славута 20.02.1935р. о 6 год. ранку. Третій ешелон подати на ст.Славута 21.02.1935р. о 10 год. ранку. Слухали: вісім заяв голів дворів з проханням не переселяти їх сім’ї. Ухвалили: задовольнити прохання однієї сім’ї /відправлення планували розпочати 20.02, а розпочали 19.02 - С.К./. Спогади С.С.С., с.Потереба ...Раненько всіх повантажили у товарні вагони. Возили нас днів 10, спочатку поїзд пішов на Чернігів, там чіпляли вагони з такими, як ми. Потім нас привезли у Харків, де відчепили декілька вагонів, а нас і направили на Донбас. Висадили нас з поїзда на ст.Должанка, де зустрічали нас з музикою і лозунгами про те, що приїхали «добровольці». В дорозі діти позастужувались і до кінця зими важко хворіли. У вагонах було дуже холодно, маленьких дітей відігрівали біля залізної печі, яка стояла посередині вагона. Нас привезли у село Бірюково і поселили в хаті, в якій уже було напалено. Нас поселяли у порожні хати, звідкіль ще раніше відправили сім’ї місцевих козаків до Сибіру. Батьки пішли працювати у колгосп. Тата у 1937р. заарештували і вислали в Архангельську область, де він пробув 2 роки і 5 місяців. Разом із ним забрали Антона Гонтіка, братів Галімських, Мосійчука Трохима /всі вони розстріляні /, Васьківського /помер у засланні/. У 1939 році батька відпустили з умовою відпрацювати 1 рік у Таганрозі за 100км. від сім’ї. Відпрацювавши, батько у 1940 році повернувся в сім’ю, працював на шахті вагарем. У 1941р. його забрали на фронт, загинув у 1944р. У 1942 році наша мама вмовила начальника німецького військового ешелону доставити нас на ст.Кривин серед поранених німецьких солдатів, яких везли в Німеччину. Поселились у Понорі в родичів. Документ 11. Акт від 25.03.1935р., підписаний головою райвиконкому Курченком, про прибуття в район сімей допереселенців з Мінського району Чернігівської області. Перший ешелон прибув 15.03.1935р. /35 сімей, 137 чоловік/ другий -17.03.1935 року /40 сімей/ Третім ешелоном 23 березня прибуло 67 сімей, в них: чоловіків - 83, жінок - 92, дітей до 14 років - 112, всього 287 чоловік, коней - 65, корів 58, свиней - 74, птиці - 256. Подібну, майже військову, операцію з невинними трудівниками славутських сіл було проведено ще у січні 1936 року, коли відправили в ту ж Луганську область 100 сімей, а у червні того ж року двома ешелонами вислали біля 200 сімей у Казахстан. Висланим сім’ям було дозволено повертатись на Славутчину у 1947 році.
С.Ковальчук "Трудівник Полісся" 82(10331) 7 листопада 2000р.
Місто