Місто
Район
ТП "Край"
Дослідження
Візитка міста та району
Бібліографія
Проект "джерела"
Презентація
Голодомор 32-33
ОУН на Славутчині
Джерела з історії
Геральдика
Карти
Нетішин
Нетішинський музей
Села району
Пам'ятки Славутчини
Статті про місто і район
"Сангушківські читання"
Славута військова
Авторська сторінка
Історія міста в фото
Малюнки Н.Орди
Славутчани
Храми
Школи
Українська Повстанча
Ліси
Преса про місто
Політика
Мистецтво
Лінія фронту
Новини
Гостьова книга
Online-Бібліотека

ПОШУК
Для пошуку потрібно
використовувати
не більше одного слова
або його частини







Google




Мiсто Старокостянтинiв




1165

каталог сайтів





УПЦ Київського Патрiархату


Статті про місто і район:   Населення у XVII ст. Історія Славути 1633-1863 р. Оборонні споруди міста Славути у XVII - XVIII ст. Матеріали з історії Славутчини в архівах України Джерела соціально-економічної історії Славутчини Джерела з історії уніатської церкви на Волині. З історії міста 375 річниця славутської магдебургії Навколо назви нашого міста Заснування Славути Як Славута ставала містом Джерела з історії Славутчини Кумисо-лікувальний заклад Фабрики міста Лесине літо в Славуті Наукові дослідження у 1920-х рр. Рапортичка Депортація 30-х Вони боролися за радянську владу Партизани Таємниці славутського Грос-лазарету 301 Нацистські табори в Славуті 25 років за фотопортрет Маразм директора крєпчал чи крєпчає? Історія міліції Як називатися вулицям Пісенний фестиваль

Лесине літо в Славуті

Друга справа у верхньому ряду - Л.Українка
  Є щось містичне в тому, що косачівські матеріали час від часу повертаються додому, на Волинь. Так було з випускним альбомом Ольги Косач, яка закінчила 1904 року Санки-Петербурзький медичний інститут. І хоча цей альбом не належав власне Ользі, але ж у неї міг бути й, очевидно, був точнісінько такий же, як той, що повернувся "додому" завдяки Галині Романівні Паламарчук, нашому доброму другові зі Львова. Так і з цим знімком. Він не належав Лесі Українці (не встигли забрати того літа?), але її присутність на тому знімку освячує його.
  З вересня 1903 року почався "кавказький" період життя Лесі Українки. Вірний друг Климент Васильович Квітка отримав призначення в Тифліс, а Леся, раз прийнявши його щиру прихильність і дружню поміч, уже не розлучалася з ним, принаймні, надовго, без нагальної на те потреби. Здоров'я її дозволяло проводити літо в Україні, тому вона збиралася теплі місяці провести в Зеленому Гаю на Полтавщині. "Одно певне, се те, що літом ми з тобою будемо в Гаю. Льоня на літо на Україну не поїде...",- писала вона до сестри Ольги з Тифлісу 22 квітня 1904 року. Пізніше плани дещо змінилися.
  13 червня Леся Українка приїхала в Зелений Гай. Того літа там зібралося велике товариство: Леся, Ольга, Оксана Косачі, Ольжині товаришки по медичному інституту Валентина Соболєва і Валентина Вавілова, тітка Олександра Антонівна із сином Антоном, Фотій Красицький, який того літа малював портрет Лесі Українки (закінчив 5 липня), Петро Карташевський, який фотографував усіх групами, Михайло Кривинюк, наречений Ольги. "Через кілька днів має приїхати в Зелений Гай п.Квітка зі своїми родичами..." - сповіщає Леся Ольгу Кобилянську 22.06. (5.07) 1904 р. із Зеленого Гаю. В цьому ж листі вона докладніше розповідає своїй дорогій, любій товаришці про своє життя на Кавказі, про стосунки з Климентом Васильовичем, присутність і допомога якого, а ще Мані Биковської, допомогла їй вижити після смерті брата Михайла. "Мій хтосічок (так Леся Українка називала Ольгу Кобилянську - авт.) знає, що хтось (так вона називала себе в листах до Ольги Юліанівни - авт.) завжди тримався добре з Квіточкою, але тепер тримається ще ліпше, і тепер уже Квіточка зовсім не може без когось жити, та і хтось близько того. Чи то зле, чи то добре, то кожний собі може думати, як хоче, але вже воно так. Я не знаю, яка буде форма чи формула наших відносин, але одно певне, що ми будемо старатись якнайменше бути нарізно один від одного і якнайбільше помагати одно одному,- се головне в наших відносинах, а все решта другорядне".
  Далі в листуванні Лесі Українки перерва до 27 серпня 1904 року. Того дня вона знову писала до Ольги Кобилянської: "Квітка виїхав на Кавказ, пробувши тут півтора місяця почасти з родиною, почасти сам". Але головне, на що звертали увагу автори хронологій життя і творчості Лесі Українки - Ольга Косач-Кривинюк, Григорій Аврахов, Мирослав Мороз(1),- це, ми вважаємо, її рядки з цього ж листа: "Хтось взагалі мало писав літом (27 липня 1904 року датовано вірш "Спогад з Євпаторії" - авт.), бо лінувався. Було в нас багато людей, багато гулянок, балачок, дискусій, і так якось час минав без толку, хоча і досить приємно".
  Нещодавно ми одержали незаперечний доказ того, де, як і з ким Леся Українка провела принаймні місяць - із другої декади липня до кінця першої декади серпня 1904 року.
  У середині 90-х років минулого вже століття Славуту відвідала громадянка Австралії українського походження. Вона звернулася до місцевих краєзнавців із проханням знайти будівлю на фотокартці 1904 року, яку привезла із собою. На фото зображено санаторій Славути і групу відпочиваючих у ньому, серед яких був і дід австралійки - управитель закладу. Директор місцевого історичного музею Станіслав Францевич Ковальчук (завдяки йому копія того знімка нині є власністю музею) відвів шановану пані до будинку колишнього санаторію. Що ж це був за заклад?
  Славута - нині районний центр Хмельницької області на річці Горинь. Іще у 1830-х роках видатний польський письменник і культурний діяч Юзеф Ігнаци Крашевський, описуючи свої враження від мандрівки по Волині, Литві й Поліссю, писав про містечко Славуту, що воно "вирізняється набагато вищою... цивілізацією" і завдячує цьому своїм дідичам-власникам, князям Сангушкам. Сангушки сприяли розвитку промисловості й торгівлі в містечку, впорядковували вулиці, зводили нові будівлі. Їм належав відомий конезавод, де вирощували арабських скакунів; від кобилиць одержували молоко, кумис із якого має лікувальні властивості. Наприкінці ХІХ століття Славута стала відомою як лікувально-кліматична станція. За 4 версти від залізниці, у великому хвойному лісі поблизу річки Горині, лікарем Пржесмицьким 1877 року відкрито приватний кумисолікувальний заклад, відомий далеко за межами України. Неподалік, у дубовому лісі, він створив гідропатичну лікарню. На лікування приймали хворих на недокрів'я, з катарами верхніх дихальних шляхів, неврастеніків. Однаразово на курорті у Славуті могло лікуватися до восьмисот хворих; лікування коштувало від 45 до 63 карбованців на місяць; лікувальний сезон був із 15 червня до 12 вересня.
  Будинок кумисолікувального закладу в Славуті зберігся й досі. Станіслав Францевич іще раз уважно розглянув знімок - і серед пацієнтів санаторію побачив жінку, дуже схожу на Лесю Українку. Це і є Леся Українка (на фото у верхньому ряду друга справа); крім неї, на фото є (а отже, й були з нею в санаторії того літа) Климент Васильович Квітка (третій справа у другому ряду, в світлому капелюсі), Феоктиста Семенівна Карпова, прийомна мати К.Квітки (сидить четверта зліва у квітчастій сукні) і Маруся Бешкурова, ще одна прийомна дочка Ф.Карпової (перша зліва в нижньому ряду, в білому капелюшку, з ракеткою).
  Ми можемо стверджувати, що принаймні один твір - "Спогад з Євпаторії", датований за автографом 27 липня 1904 року,- Леся Українка написала в Славуті, коли нахлинули спогади про любого брата Михайла.
  Наукове дослідження про цей період життя і творчості Лесі Українки ще попереду.
  
  1. Косач-Кривенюк О. Леся Українка. Хронологія життя і творчості.- Нью-Йорк, 1970; Аврахов Г.Г. Леся Українка. Семінарій. - К.: Вища школа, 1971; М.О.Мороз Літопис життя і творчості Лесі Українки. - К.: Наукова думка, 1992.
  
  Наталія Пушкар, Олексій Златогорський
  "Волинські губернські відомості"
  20 лютого 2003 року