Мiсто Славута

  Мешканець міста А.П.Ковальчук, який цікавиться історією краю, часто дарує музею цікаві інформації з різних сайтів Інтернету про історію Славути. Ось і цього разу він старанно переписав повідомлення від 19.09.2010 року з сайта www.slavuta-info такого змісту:
  "На днях в одному з київських видавництв вийшла книга "Повернуті із небуття. Табори для військовополонених Stammlager 301 та 357 м.Славути Хмельницької області - Київ, 2010р., 800 ст." Ініціатори видання - Меморіальний комплекс Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років разом з Інститутом історії НАН України. Книга складається із п'яти розділів, в яких не тільки представлені дослідження провідних вчених, але і вперше опубліковані повні списки загиблих, а також досі невідомі і малодоступні архівні документи. (Подані назви розділів. - Авт.)
  Закінчується публікація в Інтернеті такою приміткою: "Одне дивує, чому ніхто із славутчан не взяв участь у такому масштабному проекті.
  Прочитавши таке, можна було б лише щиро порадіти за те, що і в Києві, нарешті, спромоглися (через 65 років?!) опублікувати списки загиблих у "Грослазареті" Славути.
  Із повідомлень місцевих засобів масової інформації мешканцям Славутчини відомо, що 19 вересня цього року в бібліотеці міста для дорослих відбулась презентація книги "Славута. Відродження пам'яті", яка вийшла з ініціативи міського голови Сидора В.Б. в Острозі, і має 122 сторінки, 1000 примірників. Ця документальна книга з інтересом буде сприйнята всіма, хто цікавиться історією краю, та родинами загиблих на славутській землі в роки війни. Єдиного, чого в ній не вистачає, це повних списків загиблих. На неодноразові звернення до керівництва Національного музею в Києві міського голови, дирекції Славутського історичного музею з проханням надати списки загиблих працівники столичного музею постійно відмовляються задовольнити наше прохання, посилаючись на те, що ці списки є їхньою інтелектуальною власністю і вони не бажають нею ні з ким ділитися. Як назвати таку позицію? Тільки вдумайтесь: родичі загиблих десятки років шукають могили своїх рідних, а київські історики не спромоглися опублікувати ці списки."
  При першій нагоді я подзвонив у Національний музей історій війни одному з авторів книги, з яким працівники Славутського музею давно спілкуються, аби привітати із появою такою необхідного видання, і попросив обмінятися книгами на одну і ту ж тему, що вийшли майже одночасно у Києві та Острозі.
  Яким же було моє здивування, коли відповідальний працівник Національного музею сповістив мені, що ніякої книги вони не видавали і невідомо коли вона вийде. Як бачимо, хтось анонімно (можливо, щоб зменшити інтерес до книги "Славута. Відродження пам'яті") закинув цю брехливу інформацію в Інтернет, забувши поговірку "Бреши, але знай міру". Навіщо ж підставляти такі солідні установи, як Меморіальний комплекс "Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр." та Інститут історії Національної Академії Наук України?!
  Викликає подив й згадана вище примітка про участь славутчан у виданні книги "Повернуті із небуття." По-перше, ні пропозиції співпрацювати, ні повідомлення про підготовку книги Славута не отримала. Ніхто з цього питання до музею та місцевих краєзнавців не звертався. По-друге, декілька місяців тому в Інтернеті з'явилася інформація про роботу над вищезгаданою книгою. Дирекція музею запропонувала свої послуги в її написанні. На цю пропозицію нам надійшла відповідь, що книга уже написана, отже, наша участь не потрібна. Нам лише запропонували поділитися наявною у нас літературою та документацію з цього питання.
  Схоже на те, що автору неправдивої інформації в Інтернеті заманулося саме у такий спосіб знецінити роботу славутчан, які без галасу роблять добру справу задля увічнення пам'яті загиблих у Славутському фашистському таборі для військовополонених в роки Великої Вітчизняної війни.

  Станіслав КОВАЛЬЧУК, директор історичного музею.

  З приводу порушеної автором теми редакція газети "Трудівник Полісся" звернулася за коментарем до працівників Меморіального комплексу "Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945рр.", а також до інших джерел. Як нам стало відомо, в Києві дійсно підготовлена до друку і невдовзі має вийти солідним тиражем книга про Славутський Гросслазарет зі списками загиблих у ньому військовополонених: її готує до друку наукова редколегія на чолі з головним редактором В.Г.Берковським. Ми попросили відомого славутчанам історика-краєзнавця та працівників Меморіалу надати нам детальнішу інформацію про це. А поки що пропонуємо читачам на 11стор. його дослідження щодо дискусійних питань, пов'язаних із Гросслазаретом, яке надійшло до редакції ще на початку літа і, як виявилося, є лише невеликою частиною матеріалів, зібраних для майбутньої книги на основі більше 100 архівних джерел.

Коментар

  Брешіть Станіслав Францович та не забріхуйтеся.
  Надрукована в ТП 15 жовтня 2010 року стаття С.Ф.Ковальчука під промовистою назвою "Про брехню в інтернеті", спочатку викликала щире здивування, а пізніше примусила замислитися про реальні глибинні мотиви появи даного опусу.
  Отже, як голова редакційної колегії згаданого в статті видання, змушений був провести власне невеличке розслідування з приводу вказаних фактів. Звернувшись до адміністратора сайту slavuta.info з проханням підтвердити чи спростувати інформацію про публікацію 19.09.2010р. повідомлення про вихід в друк книги Повернуті з небуття, мною було отримано повідомлення, що під такою датою на сайті жодного запису подібного роду не з'являлося. Натомість було з'ясовано, що подібного роду повідомлення було опубліковано ще у травні 2010 року на сайті... Славутської міської ради. Однак в даному повідомленні ні слова не говорилося про те, що на днях в одному з київських видавництв вийшла друком книга. Отже, в основі статті С.Ф.Ковальчук лежать неперевірені і відверто неправдиві дані. Більш того цілком незрозумілим є те, що пан директор схаменувся лише тепер, через чотири місяці після появи даної інформації, і яку ціль він переслідував?
  А тепер кілька слів про інші закиди пана директора. Дійсно, починаючи з весни цього року, міський голова В.Б.Сидор та директор музею С.Ф.Ковальчук неодноразово надсилали листи з вимогою передати до Славути списки військовополонених загиблих в м. Славута. Щоправда, С.Ф. чомусь не зазначив, що Музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. (Далі - МВВв) не був проти того, щоб сам Ковальчук чи його співробітники приїхали в Київ і опрацювали існуючі книги записів. Але товариша Ковальчука подібна ситуація не влаштовувала, і тому він з нахабністю вимагав передачі до Славути вже опрацьованих і звірених списків загиблих. Принагідно слід зазначити, що робота по відчитанню, звірці та аутентифікації загиблих військовополонених зайняла в співробітників МВВв більше 30 років, адже потрібно було знайти інформацію про кожного з майже 20 тисяч загиблих - місце і дату їх народження, час призову тощо. І ось раптово віддайте ці списки Ковальчуку, який не доклав жодних зусиль до їх створення. Чи це не є верх нахабства?
  Поряд з цим, звинувачуючи співробітників МВВв у не гідній позиції, С.Ф.Ковальчук забуває згадати, що й сам він далеко не безгрішний. Так, наприклад, якщо зацікавлений читач відкриє 4 сторінку книги "Славута. Відродження пам'яті" і прочитає останній абзац та перший абзац на 5 сторінці, а пізніше порівняє цей текст з текстом моєї статті, що була надіслана до "Трудівника Полісся" ще задовго до виходу цієї книги. Зокрема, та частина моєї розвідки про дати заснування Шталагу-301, з'ясування назви Грослазарет. Цей табір чомусь опинилася в книзі Ковальчука, але без жодної згадки про те, хто ж насправді є автором статті. Фактично С.Ф.Ковальчук вкотре вкрав чужі матеріали і опублікував їх, видаючи за свої. Принагідно слід зазначити, що в наукових та краєзнавчих колах як Хмельниччини, так і України в цілому С.Ф.Ковальчук давно відомий як людина, яка займається плагіатом.
  Але повернімося до статті, наприкінці якої С.Ф.Ковальчук пише про те, що ніхто з цього питання до музею та місцевих краєзнавців не звертався. І знову маємо справу з відвертою брехнею товариша директора. Адже співробітники МВВв підтвердили, що запрошували особисто С.Ф.Ковальчука взяти участь у підготовці книги, більш того, на сайті Славутської міської ради після появи злощасного оголошення з'явилася й відповідь, що Славутський історичний музей радо прийме участь в підготовці даного видання. Більш того, прізвище С.Ф.Ковальчука фігурувало в списках авторів київського видання фактично до початку весни, коли в зв'язку зі зміною концепції видання його було викреслено. Чому? А тому, що видання є серйозною науковою працею, а не науково-фантастичним романом, а саме такими по суті є практично всі опуси С.Ф.Ковальчука.
  І наприкінці кілька слів про зіркову хворобу С.Ф.Ковальчука. Це ж яким треба бути цабе, щоб написати, що до місцевих краєзнавців ніхто не звертався. Наприклад, до мене звернулися і запропонували очолити редколегію, оскільки я є славутчанином, а отже, є місцевим краєзнавцем.
  Підсумовуючи, хочу зазначити, що в мене склалася думка, що поява статті С.Ф.Ковальчука є спробою відвернути увагу уважних читачів від реальної якості того продукту, що знову був виданий нагора товаришем Ковальчуком. Але це вже тема іншої статті.

  В.Г.Берковський, канд. іст. наук.

Вгору