Місто
Район
ТП "Край"
Дослідження
Візитка міста та району
Бібліографія
Проект "джерела"
Презентація
Голодомор 32-33
ОУН на Славутчині
Джерела з історії
Геральдика
Карти
Нетішин
Нетішинський музей
Села району
Пам'ятки Славутчини
Статті про місто і район
"Сангушківські читання"
Славута військова
Авторська сторінка
Історія міста в фото
Малюнки Н.Орди
Славутчани
Храми
Школи
Українська Повстанча
Ліси
Преса про місто
Політика
Мистецтво
Лінія фронту
Новини
Гостьова книга
Online-Бібліотека

ПОШУК
Для пошуку потрібно
використовувати
не більше одного слова
або його частини







Google




Мiсто Старокостянтинiв




1165

каталог сайтів





УПЦ Київського Патрiархату


Статті про місто і район:   Населення у XVII ст. Історія Славути 1633-1863 р. Оборонні споруди міста Славути у XVII - XVIII ст. Матеріали з історії Славутчини в архівах України Джерела соціально-економічної історії Славутчини Джерела з історії уніатської церкви на Волині. З історії міста 375 річниця славутської магдебургії Навколо назви нашого міста Заснування Славути Як Славута ставала містом Джерела з історії Славутчини Кумисо-лікувальний заклад Фабрики міста Лесине літо в Славуті Наукові дослідження у 1920-х рр. Рапортичка Депортація 30-х Вони боролися за радянську владу Партизани Таємниці славутського Грос-лазарету 301 Нацистські табори в Славуті 25 років за фотопортрет Маразм директора крєпчал чи крєпчає? Історія міліції Як називатися вулицям Пісенний фестиваль

Маразм директора крєпчал чи крєпчає?

  Мешканець міста А.П.Ковальчук, який цікавиться історією краю, часто дарує музею цікаві інформації з різних сайтів Інтернету про історію Славути. Ось і цього разу він старанно переписав повідомлення від 19.09.2010 року з сайта www.slavuta-info такого змісту:
  "На днях в одному з київських видавництв вийшла книга "Повернуті із небуття. Табори для військовополонених Stammlager 301 та 357 м.Славути Хмельницької області - Київ, 2010р., 800 ст." Ініціатори видання - Меморіальний комплекс Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років разом з Інститутом історії НАН України. Книга складається із п'яти розділів, в яких не тільки представлені дослідження провідних вчених, але і вперше опубліковані повні списки загиблих, а також досі невідомі і малодоступні архівні документи. (Подані назви розділів. - Авт.)
  Закінчується публікація в Інтернеті такою приміткою: "Одне дивує, чому ніхто із славутчан не взяв участь у такому масштабному проекті.
  Прочитавши таке, можна було б лише щиро порадіти за те, що і в Києві, нарешті, спромоглися (через 65 років?!) опублікувати списки загиблих у "Грослазареті" Славути.
  Із повідомлень місцевих засобів масової інформації мешканцям Славутчини відомо, що 19 вересня цього року в бібліотеці міста для дорослих відбулась презентація книги "Славута. Відродження пам'яті", яка вийшла з ініціативи міського голови Сидора В.Б. в Острозі, і має 122 сторінки, 1000 примірників. Ця документальна книга з інтересом буде сприйнята всіма, хто цікавиться історією краю, та родинами загиблих на славутській землі в роки війни. Єдиного, чого в ній не вистачає, це повних списків загиблих. На неодноразові звернення до керівництва Національного музею в Києві міського голови, дирекції Славутського історичного музею з проханням надати списки загиблих працівники столичного музею постійно відмовляються задовольнити наше прохання, посилаючись на те, що ці списки є їхньою інтелектуальною власністю і вони не бажають нею ні з ким ділитися. Як назвати таку позицію? Тільки вдумайтесь: родичі загиблих десятки років шукають могили своїх рідних, а київські історики не спромоглися опублікувати ці списки."
  При першій нагоді я подзвонив у Національний музей історій війни одному з авторів книги, з яким працівники Славутського музею давно спілкуються, аби привітати із появою такою необхідного видання, і попросив обмінятися книгами на одну і ту ж тему, що вийшли майже одночасно у Києві та Острозі.
  Яким же було моє здивування, коли відповідальний працівник Національного музею сповістив мені, що ніякої книги вони не видавали і невідомо коли вона вийде. Як бачимо, хтось анонімно (можливо, щоб зменшити інтерес до книги "Славута. Відродження пам'яті") закинув цю брехливу інформацію в Інтернет, забувши поговірку "Бреши, але знай міру". Навіщо ж підставляти такі солідні установи, як Меморіальний комплекс "Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр." та Інститут історії Національної Академії Наук України?!
  Викликає подив й згадана вище примітка про участь славутчан у виданні книги "Повернуті із небуття." По-перше, ні пропозиції співпрацювати, ні повідомлення про підготовку книги Славута не отримала. Ніхто з цього питання до музею та місцевих краєзнавців не звертався. По-друге, декілька місяців тому в Інтернеті з'явилася інформація про роботу над вищезгаданою книгою. Дирекція музею запропонувала свої послуги в її написанні. На цю пропозицію нам надійшла відповідь, що книга уже написана, отже, наша участь не потрібна. Нам лише запропонували поділитися наявною у нас літературою та документацію з цього питання.
  Схоже на те, що автору неправдивої інформації в Інтернеті заманулося саме у такий спосіб знецінити роботу славутчан, які без галасу роблять добру справу задля увічнення пам'яті загиблих у Славутському фашистському таборі для військовополонених в роки Великої Вітчизняної війни.
  
  Станіслав КОВАЛЬЧУК, директор історичного музею.
  
  З приводу порушеної автором теми редакція газети "Трудівник Полісся" звернулася за коментарем до працівників Меморіального комплексу "Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945рр.", а також до інших джерел. Як нам стало відомо, в Києві дійсно підготовлена до друку і невдовзі має вийти солідним тиражем книга про Славутський Гросслазарет зі списками загиблих у ньому військовополонених: її готує до друку наукова редколегія на чолі з головним редактором В.Г.Берковським. Ми попросили відомого славутчанам історика-краєзнавця та працівників Меморіалу надати нам детальнішу інформацію про це. А поки що пропонуємо читачам на 11стор. його дослідження щодо дискусійних питань, пов'язаних із Гросслазаретом, яке надійшло до редакції ще на початку літа і, як виявилося, є лише невеликою частиною матеріалів, зібраних для майбутньої книги на основі більше 100 архівних джерел.

  Коментар

  Брешіть Станіслав Францович та не забріхуйтеся.
  Надрукована в ТП 15 жовтня 2010 року стаття С.Ф.Ковальчука під промовистою назвою "Про брехню в інтернеті", спочатку викликала щире здивування, а пізніше примусила замислитися про реальні глибинні мотиви появи даного опусу.
  Отже, як голова редакційної колегії згаданого в статті видання, змушений був провести власне невеличке розслідування з приводу вказаних фактів. Звернувшись до адміністратора сайту slavuta.info з проханням підтвердити чи спростувати інформацію про публікацію 19.09.2010р. повідомлення про вихід в друк книги Повернуті з небуття, мною було отримано повідомлення, що під такою датою на сайті жодного запису подібного роду не з'являлося. Натомість було з'ясовано, що подібного роду повідомлення було опубліковано ще у травні 2010 року на сайті... Славутської міської ради. Однак в даному повідомленні ні слова не говорилося про те, що на днях в одному з київських видавництв вийшла друком книга. Отже, в основі статті С.Ф.Ковальчук лежать неперевірені і відверто неправдиві дані. Більш того цілком незрозумілим є те, що пан директор схаменувся лише тепер, через чотири місяці після появи даної інформації, і яку ціль він переслідував?
  А тепер кілька слів про інші закиди пана директора. Дійсно, починаючи з весни цього року, міський голова В.Б.Сидор та директор музею С.Ф.Ковальчук неодноразово надсилали листи з вимогою передати до Славути списки військовополонених загиблих в м. Славута. Щоправда, С.Ф. чомусь не зазначив, що Музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. (Далі - МВВв) не був проти того, щоб сам Ковальчук чи його співробітники приїхали в Київ і опрацювали існуючі книги записів. Але товариша Ковальчука подібна ситуація не влаштовувала, і тому він з нахабністю вимагав передачі до Славути вже опрацьованих і звірених списків загиблих. Принагідно слід зазначити, що робота по відчитанню, звірці та аутентифікації загиблих військовополонених зайняла в співробітників МВВв більше 30 років, адже потрібно було знайти інформацію про кожного з майже 20 тисяч загиблих - місце і дату їх народження, час призову тощо. І ось раптово віддайте ці списки Ковальчуку, який не доклав жодних зусиль до їх створення. Чи це не є верх нахабства?
  Поряд з цим, звинувачуючи співробітників МВВв у не гідній позиції, С.Ф.Ковальчук забуває згадати, що й сам він далеко не безгрішний. Так, наприклад, якщо зацікавлений читач відкриє 4 сторінку книги "Славута. Відродження пам'яті" і прочитає останній абзац та перший абзац на 5 сторінці, а пізніше порівняє цей текст з текстом моєї статті, що була надіслана до "Трудівника Полісся" ще задовго до виходу цієї книги. Зокрема, та частина моєї розвідки про дати заснування Шталагу-301, з'ясування назви Грослазарет. Цей табір чомусь опинилася в книзі Ковальчука, але без жодної згадки про те, хто ж насправді є автором статті. Фактично С.Ф.Ковальчук вкотре вкрав чужі матеріали і опублікував їх, видаючи за свої. Принагідно слід зазначити, що в наукових та краєзнавчих колах як Хмельниччини, так і України в цілому С.Ф.Ковальчук давно відомий як людина, яка займається плагіатом.
  Але повернімося до статті, наприкінці якої С.Ф.Ковальчук пише про те, що ніхто з цього питання до музею та місцевих краєзнавців не звертався. І знову маємо справу з відвертою брехнею товариша директора. Адже співробітники МВВв підтвердили, що запрошували особисто С.Ф.Ковальчука взяти участь у підготовці книги, більш того, на сайті Славутської міської ради після появи злощасного оголошення з'явилася й відповідь, що Славутський історичний музей радо прийме участь в підготовці даного видання. Більш того, прізвище С.Ф.Ковальчука фігурувало в списках авторів київського видання фактично до початку весни, коли в зв'язку зі зміною концепції видання його було викреслено. Чому? А тому, що видання є серйозною науковою працею, а не науково-фантастичним романом, а саме такими по суті є практично всі опуси С.Ф.Ковальчука.
  І наприкінці кілька слів про зіркову хворобу С.Ф.Ковальчука. Це ж яким треба бути цабе, щоб написати, що до місцевих краєзнавців ніхто не звертався. Наприклад, до мене звернулися і запропонували очолити редколегію, оскільки я є славутчанином, а отже, є місцевим краєзнавцем.
  Підсумовуючи, хочу зазначити, що в мене склалася думка, що поява статті С.Ф.Ковальчука є спробою відвернути увагу уважних читачів від реальної якості того продукту, що знову був виданий нагора товаришем Ковальчуком. Але це вже тема іншої статті.
  
  В.Г.Берковський, канд. іст. наук.