До 375-річниці надання Славуті магдебурзького права
Досліджуючи локальну історію, кожен історик чи краєзнавець обов’язково торкнеться теми: коли і як було засновано або названо той чи інший населений пункт, а у випадку міста - ще й коли вперше було отримано міські права. При цьому слід відзначити, що не кожне місто України може похвалитися чіткою відомістю про перше надання міських прав, а зокрема магдебургії. В цьому контексті місто Славута належить до тієї невеликої групи населених пунктів міського типу, щодо яких не лише відомо, коли вперше надано міські права, але й зберігся сам документ магдебурзького привілею. Отже, населений пункт під назвою Славутин виник на місці села Воля Деражнянська, знищеного татарським нападом в 1617 р. Підтвердженням цього є той факт, що практично до 1773 р. всі без виключення інвентарні описи Славути згадують існування поблизу міста села Держані і лише в 1820 р. згадується "передмістя Деражня, що раніше селом було". Отже, село Деражня ввійшло до складу Славути лише на початку ХІХ ст., і очевидно, не могло бути основою для заснування міста Славута. Принагідно слід розглянути проблему назви даного населеного пункту. В місцевому краєзнавстві побутує кілька основних теорій щодо топоніму "Славута". Зокрема, це теорії про походження назви міста: а) від слів "славна гута", тобто це місцевість, де вироблялося добре скло; б) від гарної, або славної місцевості; в) від прагнення власника цих земель князя Є. Я. Заславського увіковічнити свій рід в назві новозаснованого міста. На нашу думку, дані теорії не мають під собою якогось реального підґрунтя, оскільки базуються не на аналізі джерельного матеріалу, а лише на місцевих переказах. До певної міри відповідь щодо назви міста дає його інвентарний опис від 1701 р., який називається "Інвентарний опис міста Славутина, що над річкою Славутою лежить". Отже, документ прямо показує, що назва міста є похідною від річки Славути (більш відомої як Горинь). Принагідно слід відзначити, що на праслов’янське гідронімічне походження дефініції "Славута" вказує й відомий український філолог В.Німчук. Вигідне географічне та економічне розташування новозаснованого населеного пункту привело до того, що 23 квітня 1633 року князь Єжи (Юрій) Янушевич Заславський на прохання шляхтича Авеля Тошковського надав осадничий лист на заснування містечка Славутина. Поряд з дозволом на осадження, славутські міщани отримали 20 років звільнення від сплати податків, право рубити дерева у князівських лісах не лише для власної потреби, але й на продаж. Однак основу даного привілею склало надання містечку магдебурзького права та права на проведення одного ярмарку на рік. Крім того, надання місту магдебурзького права стало основою для появи системи міської адміністрації. Зокрема, вже в 1637 р. в містечку функціонувала наступна владна драбина: князівський урядник - офіційний осадник - війт - ймовірно лава та рада - інституція десятників і сотників, структурована за національною ознакою. Щодо останньої ланки необхідно вказати, що з огляду на неї все населення було поділено між 12 десятками та 2 сотнями, що обумовлювалося передусім оборонними обов’язками міщанства. Щоправда дана структура протрималася в містечку лише до початку XVIII ст., оскільки вже починаючи від 1731 р. інвентарі фіксують лише згадки про систему, що колись існувала. Натомість війтівська адміністрація протрималася набагато довше. Зокрема, у 1694 р. як війт і бурмистер славутський згадується міщанин Іван Андрушенко, з кінця 1730 і до 1745 р. - п. Козловський, а від 1767 і до 1773 р. славутським війтом був Міхалко Косальчук. Ймовірно, що десь на початку ХVIII ст. в місті було побудовано ратушу, хоча вперше вона згадується лише в 1745 р., однак вже як стара будівля. Засноване містечко досить швидко розвивалося й росло, зокрема вже у 1637 р. в місті були: ринкова площа та 4 вулиці, міські мури з 8 баштами (з яких 4 безверхих). Що цікаво - на одній з башт було вивішено міський штандарт. При цьому загальна чисельність населення Славутина становила 1320 осіб, з яких 94,7% становили християни і лише 5,3% - євреї. Однак вже на початок XVIII ст. в містечку було 12 вулиць та близько 3000 населення. Підсумовуючи дане дослідження, варто декілька слів присвятити питанню релігії. Отже, першою культовою спорудою в місті була церква в ім.я Різдва Богородиці, що знаходилася на "стародавнім цвинтарі", про що згадується в інвентарі міста від 1694 р. Власне припис про стародавність вказує на те, що церква була побудована набагато раніше, ймовірно перед початком Визвольної війни 1648-1654 рр. Служби в ній правив священик о. Степан Кочарський - "піп з Поділля". Його наступником став о. Симеон Гідевич (1738 р.). Набагато пізніше в місті було побудовано синагогу, перша згадка про яку відноситься лише до 1731 р. Що стосується католицького костелу, то розпливчаста інформація про його існування з'являється лише в середині XVIII ст.
Берковський В.Г., канд.іст.наук завідуючий Виставковим центром Державного комітету архівів України
Місто