Волинська земля, що проіснувала як територіально-адміністративна одиниця до 60-х років ХVIст., у період 70-х років XVI - 40-х років XVII століть зазнала потужного урбанізаційного впливу з боку Речі Посполитої. Згідно з постановою Віденського сейму 1565-1566 років утворене на місці Волинської землі Волинське воєводство вже мало на той час багато міст та містечок: Полонне (1149), Острог (1100), Дубно (1100), Заславль-Ізяслав (1127). Проте пожвавлення торговельно-грошових відносин, поява та становлення фільваркового господарства, зростання феодального землекористування і його складання у величезні латифундії сприяли виникненню масового урбанізаційного процесу. Як свідчать історичні джерела, Волинське воєводство пережило 3 етапи становлення міст: І етап -1550-1579 (за цей час було утворено 86 нових міст та містечок); II етап - 1590-1609 (утворено 22 нових міста); III етап -1620-1639 (утворено 24 нових міста). Саме до третього етапу проходження урбанізаційного процесу слід віднести виникнення Славути. До цього потрібно додати, що Славута не була єдиним містом на теренах Славутського району. Ймовірно, першим поселенням міського типу на Славутчині стало містечко Берездів (1546 рік), відомості про яке зберігаються у Росії (ЦДАДА Росії. -Ф.389. - Оп.І. - Спр.29. - Арк. 26-27 зв.), Жуків (1564) - (Там же - Спр.39. - Арк. 604-605), Крупець (1576) - (Там же - Спр.216. - Арк. 47 зв. - 49). Місто Славута отримало право на локацію у 1633 році як містечко Славутин (Archiwum Panstwowy m.Krakowa. Archiwum Sanguszkow - N64/13 - S.53-56), лише пізніше воно виступає як місто Славута. Разом із локаційним правом (правом на осаження міста) новоутворене міське поселення отримало право liberum forum et omnia foralia, gue dicuntur targowe, тобто право на проведення щотижневих торгів та ярмарків. Окрім того, місто отримало Befestigungsrecht та conductus militaris - під цими термінами у тогочасних документах розуміли право на огородження міста муром - будівництво фортифікаційних споруд та право утримання військового обозу. Останнє скоріше було повинністю, ніж правом, оскільки під час війни місто мало виставити певну кількість бійців у військо власника міста сum duabus plachtis. Крім цього, міщани, звичайно, мали ще й інші феодальні повинності. Серед їхніх відробіткових обов'язків ми маємо змогу відзначити декілька головних. По-перше, це обов'язок підтримувати у доброму стані шляхетські млини, що розташовувалися вздовж річки Горинь та Деражня (Утка, ремонтувати будівлі і греблі, виходити на толоки, виконувати підводну повинність. По-друге, це податки типу "донатив", "евент", "індукт", що накладалися на купців і вибирали до 60% прибутків останніх. Не сприяли нормальному розвиткові міста також постійні "лежі" - постої жовнірів у містах та "домові войни" - феодальні міжусобиці. Розміри останніх були настільки величезними, що питання про їхню заборону виносилися навіть на сейми. Наприклад, у 50-х роках, хоругвами князя Заславського були повністю спустошені такі села, як Велика й Мала Боровиця, Добринь, Головлі, Нараївка, Улашанівка, Глинники, а також містечко Берездів, в загальному 2 містечка та 20 сіл, про що у донесенні середини ХVІІст. вказується "жителі частію замучены, частію добровольно пошли козаковать" "от нестерпимого й великаго голода". Не сприяли нормальному розвитку міст і часті віддачі та перевіддачі міста у оренду чи заставу. Якщо до цього додати події війни 1648-1654рр., постійні напади татарів та стихійні лиха, то стане ясно: міста Славутчини розвивалися у надзвичайно важких умовах. Але, незважаючи на усі перешкоди, містечко Славутина поступово набирало обертів у ході урбанізаційного процесу. За даними податкового реєстру 1635 року (ЦДІАК України. - кн.2468, кн.2469, кн.2470), у Славуті було 12 чоботярів, 4 ковалі, 5 бондарів, 4 кушніри, 2 шевці, 2 гончарі, 3 м'ясники. Проте даний реєстр вказує лише на майстрів-ремісників. Тому, взявши до уваги дані Я.П.Кіся про те, що в середньому на одного майстра припадало 2 підмайстри та 1 учень, ми можемо встановити, що у Славуті в 1635 році було приблизно 128 осіб, що у тій чи іншій мірі займалися ремісництвом. Взявши до уваги той факт, що в середньому ремісники складали 17% населення міста, ми маємо змогу обчислити кількість населення Славути за станом на 1635р. - близько 700 осіб, або ж 60-65 димів. Для порівняння, містечко Жуків мало лише 33 дими (396 чоловік), Берездів - 289 димів (3400 чоловік). Досить довгий час Славута перебувала у категорії міських поселень типу "містечко", оскільки відсутньою є в тогочасних документах згадка про регіональну спеціалізацію. Для прикладу, містечко Берездів відзначалося тим, що спеціалізувалося на гончарстві. За історичними джерелами, тут проживало і працювало 19 гончарів. Лише після 1650 року Славута поступово стала спеціалізуватися на виготовленні та продажу алкоголю, тут постійно діяло 10 корчмів (у Шепетівці було 7, в Корці - 5). Слід відмітити, що, незважаючи на поступовий економічний та соціальний розвиток, Славута, згідно з польською середньовічною юриспруденцією не була містом у юридичному розумінні. Наприклад, місто та його уряд не мали права орудувати нерухомим майном міста, брати позики та сплачувати їх без відома власника-магната маєтку. Ну, а міські урядники мали лише формальну владу, практично ж лише фіскальну та поліцейську. (Владімірський-Буданов М. Німецьке право в Польщі й Литві. Розвідки про міста і міщанство на Україні-Руси в XV-XVIII в ч.1. - Львів, 1903. - С.275-279; Кись Я.П. Соціально-економічні відносини і класова боротьба у Львові в період феодалізму (XIII - перша половина ХІХст.) //Автореф.-дис...д-ра.іст.наук. -Львів, 1969.-С.16/ Ймовірно, що невдовзі після отримання містом магдебурзького права на міське самоуправління у Славуті було засновано ремісничні цехи. Однак, дане припущення вимагає в подальшому серйозного розгляду, оскільки з 30-х років XVII століття відбувається процес занепаду цехового ремісництва. Проте утворення цехової організації у ті часи сприяло підвищенню авторитету міста і тому існує велика доля автентичності у теорії славутських цехів. Таким чином, ми маємо змогу відмітити, що утворення і подальший розвиток Славути проходив у рамках загальноволинських урбанізаційних процесів і має певні характерні риси, що притаманні лише даному регіону. Від автора. Описуючи даний привілей - надання поселенню статусу міста, я змушений був використовувати середньовічні латинські та польські юридичні терміни, щоб краще пояснити урбанізаційний процес.
В.Берковський, вчитель історії Славутської ЗОШ N6. "Трудівник Полісся" 90(10339) 5 грудня 2000р.
Місто