Місто
Район
ТП "Край"
Дослідження
Візитка міста та району
Бібліографія
Проект "джерела"
Презентація
Голодомор 32-33
ОУН на Славутчині
Джерела з історії
Геральдика
Карти
Нетішин
Нетішинський музей
Села району
Пам'ятки Славутчини
Статті про місто і район
"Сангушківські читання"
Славута військова
Авторська сторінка
Історія міста в фото
Малюнки Н.Орди
Славутчани
Храми
Школи
Українська Повстанча
Ліси
Преса про місто
Політика
Мистецтво
Лінія фронту
Новини
Гостьова книга
Online-Бібліотека

ПОШУК
Для пошуку потрібно
використовувати
не більше одного слова
або його частини







Google




Мiсто Старокостянтинiв




1165

каталог сайтів





УПЦ Київського Патрiархату


Статті про місто і район:   Населення у XVII ст. Історія Славути 1633-1863 р. Оборонні споруди міста Славути у XVII - XVIII ст. Матеріали з історії Славутчини в архівах України Джерела соціально-економічної історії Славутчини Джерела з історії уніатської церкви на Волині. З історії міста 375 річниця славутської магдебургії Навколо назви нашого міста Заснування Славути Як Славута ставала містом Джерела з історії Славутчини Кумисо-лікувальний заклад Фабрики міста Лесине літо в Славуті Наукові дослідження у 1920-х рр. Рапортичка Депортація 30-х Вони боролися за радянську владу Партизани Таємниці славутського Грос-лазарету 301 Нацистські табори в Славуті 25 років за фотопортрет Маразм директора крєпчал чи крєпчає? Історія міліції Як називатися вулицям Пісенний фестиваль

Історія міста Славути від заснування в 1633 до 1863 р.

  Одним з напрямків в сучасній історичній науці, що лише почав розвиватися є міська тематика. Поза незначною кількістю робіт присвячених головно загальним тенденціям в історії українського містобудування (А.Заєць, П.Сас, Г.Швидько) фактично є відсутніми комплексні дослідження історії окремих міст України. Не виключенням в даній ситуації є й проблема дослідження історії міст Хмельниччини. Щоправда, тут слід відзначити певну складність, що пов'язана з фактом об'єднання в одній області двох різних за своїм історичним характером регіонів - Поділля та Волині. Власне такий географічний поділ досить яскраво простежується в сучасних краєзнавчих дослідженнях історії міст Хмельницької області. Якщо південна та центральна частина Хмельниччини активно і потужно досліджується завдяки знаменній праці Центру дослідження історії Поділля (м. Кам'янець-Подільський), то північна частина області по суті є terra incognita. Власне з огляду на такий стан речей видається актуальним звернути увагу на дослідження історії міста Славути.
  Однією з важливих проблем, що постають перед дослідником історії Хмельниччини є питання про час заснування містечка того чи іншого містечка. Так, наприклад, в місцевому краєзнавстві побутує кілька теорій про заснування міста Славути. До першої відноситься думка про заснування міста в 1634 р. на місці двох сіл Деражні і Волі, а до другої - гіпотеза С.Ковальчука про заснування Славути ще перед 1569 р. [9, 15-16]. Якщо перша з перелічених теорій ще заслуговує на ретельну увагу, то друга є абсолютно абсурдною оскільки підставою для її виникнення стала оглядова праця Л.Курошинського [6, 211; 10, 92]. Базуючись на джерельному матеріалі ми можемо відзначити, що населений пункт Славута виник в період від 1617 по 1619 рр., оскільки в реєстрі втрат Краснокорецької волості 1617 р. чітко вказує на існування в даній місцевості двох населених пунктів - Волі Деражнянської та села Деражня [7, 229-239; 22, sygn. 64/6. - k.1-43], що розташовувалися на території сучасної Славути. Якщо ж врахувати той факт, що село Деражня згадується ще в 1773 році як населений пункт розташований поблизу м. Славути - "pod Sławuta"[22, sygn.342/2. - k.41], то стає зрозумілим, що новий населений пункт виник на місці села Воля Деражнянська. Натомість перша згадка про новоутворену осаду власне під назвою Славутин відноситься до 1619 р. в справі про повернення селян-втікачів з Руського воєводства [18, спр. 60. - арк. 299v].
  Основною для формування нового міста став привілей князя Юрія Заславського від 23 квітня 1633 р. та підтверджений князем Владиславом-Домініком Заславським у 1637 р. [22, sygn.64/13. - k.58-59]. Власне згідно даного привілею містечко отримало - магдебурзьке право та супутні йому надання (ярмарок, торги, т.зв. "волю" на 20 років, звільнення міщан від сплати мит). Фактично через 4 роки від локації в містечку існували - ринкова площа на якій розташовувалося 10 плаців міщан-християн, 22 єврейських та 2 будинки осадника міста Авеля Тошковського; вулиця Низова - 97 плаців, вулиця Вельбойська - 101 плац і вулиця Заславська - 91 плац. Крім того згадується про існування 85 т.зв. халуп на задвірках [4, 392-395].
  Від часу свого заснування і до 1673 р. містечко знаходилося в безпосередній власності родини князів Заславських. За цей час містечко декілька разів спалювалося козаками та татарами, руйнувалося завдяки посесорському господарюванню [22, sygn. 259. - k.3]. По вигасненню родини Заславських Славута переходить в власність Любомирських, а пізніше до князів Сангушків. Слід відзначити, що до даного факту в місцевому краєзнавстві існує декілька суперечливих версій. Наприклад, згідно однієї з версій, місто перейшло під владу князів Сангушко ще у 1703 р. [2, 9-19]. Підставою даної версії стало міфічне твердження про одруження кн. Павла-Кароля Сангушко на Жозефіні-Маріанні Любомирській. Однак, базуючись на даних Б.Горчака, є можливим відзначити, що реально одруження відбулося в 1710 р. [34, 1], а сама Славута разом з іншими маєтностями перейшла до рук Сангушків тільки в 1720-х рр. [5, 5].
  Майже до середини XVIII ст. Славута відігравала роль маленького провінційного містечка з князівським замком та міськими укріпленнями. Так ще у 1637 р. джерела занотовують існування поряд з князівським замком на р. Нова Горинь міських укріплень у складі 8 башт, з яких 4 безверхих, та дерев'яних стін - "parkanu dranicami pobitego" [22, sygn.64/13. - k. 58]. Після неодноразового знищення міста під час Визвольної війни 1648-1654 рр. та послідуючої Руїни на місці старого дерев'яного князівського замку побудованого по типу оборонного острога, будується новий - цього разу кам'яний [25, 155-157]. Поряд з цим розбудовується й саме місто розташоване на лівому березі р. Деражня (у XIX ст. ця річка отримала нову назву - Утка). Зростає чисельність населення (з 1 660 до майже 3 000 мешканців), збільшується кількість вулиць (з 4 до 12) [4, 393, 395]. Також зростає торговельно-економічне значення містечка, завдяки розташуванню на важливому торговому перехресті. Саме тут, у Славуті, з'єднувалися - відгалуження від Київсько-Луцького гостинця, що йшов через Берездов на Заславль; південний гостинець (з Кам'янця-Подільського до Острога через Старокостянтинів); соляний шлях з Коломиї та Долини через Крем'янець та Заслав до Корця. Поряд з сухопутними шляхами через Славуту пролягав досить важливий річковий шлях - по р. Горинь. Як відзначив свого часу Т. Чацький, р. Горинь була судноплавною вже від міста Заславля [31, sygn.1176. - k. 138]. Загалом слід відзначити, що річкова пристань у м. Славута протрималася до кінця ХІХ ст. коли з-за обміління річки постійний сплав було припинено [16, 19]. Саме це торговельно-комунікаційне перехрестя та наявність значних природних ресурсів (наприклад, лісових ресурсів) і зумовило подальший розвиток містечка та перетворення його на потужний центр магнатської латифундії князів Сангушко.
  Поштовхом до перетворення міста Славута на центр волинських володінь Сангушків стало перехід міста у володіння князь Ієронім Павлович Сангушко у 1751 р. Як відзначає Й.Шуйський, майже усе своє життя даний князь провів в улюбленій йому Славуті, за виключенням недовгих поїздок до Варшави та Тарнова [30, VII]. На нашу думку, таке визначення дещо перебільшує реальний стан речей, оскільки власне у Славуту князівська резиденція була перенесена лише у 1774 р. коли до Славути перенесено було частину любартівського архіву. До того часу резиденція знаходилася у Заславлі та частково у Тарнові. І лише по закінченню перебудови старого оборонного замку в Славуті на бароковий палац у 1782-1786 рр. сюди остаточно було перенесено князівську резиденцію [23, Teka 493. - Sygn. 2].
  З побудовою нового палацу в житті містечка розпочався новий історичний період. Цьому сприяє одруження князя Ієроніма Сангушко на княгині Анні Прусинській та переїзд до Славути княгині Барбари Дунін-Сангушко (матері князя). Власне з княгинею Барбарою, на нашу думку, і слід пов'язувати ті зміни, що невдовзі поставили провінційне містечко Славута на рівень значного політичного та культурного центру Волині.
  Перші паростки майбутнього культурно-політичного та економічного значення Славути ми можемо спостерігати ще на початку XVIII ст. Так в межах 1720-1733 рр. князем Павлом-Каролем Сангушко у містечку засновується невеличка друкарня, що пізніше увійшла в історію як єврейська друкарня братів Шапіро. Слід відзначити, що від початку свого заснування славутська друкарня діяла, як князівська і лише у 1791-1792 рр. була продана рабе Моше Шапіро, сину відомого цадика - рабе Пінхаса з Корця.
  Поряд з друкарнею певний час в Славуті діяла кілька особова акторська група створена у 1711 р. князем Павлом Сангушко в Острозі [29, 160]. Слід зазначити, що дана акторська група постійно виступала в Острозі і зрідка в Славуті, майже до 1753 р., коли Острог було продано у результаті Кольбушівської трансакції. Пізніше князем Ієронімом Сангушко було зроблено спробу відновити цю акторську групу у Славуті. Проте з-за певних причин замість акторської групи у 1765 р. в Славуті створено було музично-театральну капелу, яка виступала у містечку до переведення її у 1786 р. до м. Дубно [36]. У 1783 р. в цій капелі нараховувалося 12 музикантів разом з капельмейстером [33, 487].
  Як ми вже відзначали, найбільш значних зрушень у позитивному плані Славута досягла з часу переїзду сюди княгині Барбари з Дунінів Сангушко. Разом з нею до містечка переїжджає і відомий на той час лікар, чех за походженням, Кароль Кіттель. Як відзначила у 1788 р. одна з сестер Грабянок у своєму щоденнику: "Славута стає з кожним днем люднішою, збираються тут хворі, але й здорових немало користується з гостинності князів [Сангушко]"[21, 282]. Загалом слід відзначити, що останнє десятиріччя XVIII ст. привнесло у розвиток досліджуваного містечка значні зміни. У 1790 році розпочинається будівництво суконної фабрики та католицького костелу, розширюється житлово-господарчий комплекс Славутського маєтку князів Сангушко (добудовується двоповерховий будинок з двома офіцінами по боках) [25]. Однак політичні події 1792 - 1795 рр. призупиняють це будівництво і добудувати вдається лише суконну фабрику. Причиною цього є другий та третій поділи Польщі, у результаті яких Славута неодноразово знаходилася майже у епіцентрі подій. Наприклад, з 17 до 20 червня 1792 р. в містечку розміщувався один з загонів армії Т.Костюшки, що рухався з Шепетівки до Заславля. Пізніше у 1795 р. тут квартирують Новгородський та Малоросійський гренадерські полки 1-ої армії М.І.Кутузова [30, 14].
  Квартирування солдат в місті, а також військові дії на Волині відбилися негативним чином на розвитку міста Славута. Майже у повній розрусі застає містечко наприкінці 1795 року князь Євстафій Ієронімович Сангушко, що повертається сюди після військової служби. Провівши майже 3 роки у справах пов'язаних з відбудовою містечка у 1798 р. князь виїжджає до Берліна, де 26 червня того ж року одружується на Клементині Чарторийській з Корецьких [30, 48]. Через тиждень після одруження, князь з молодою дружиною повертається на Волинь. Спочатку до Антонін, а потім і до Славути.
  Повернення господаря сприяло швидшому відродженню містечка. Поступово Славута знову стає не лише культурним, але й політичним осередком. Так у 1801 р. до Славути прибуває один з супротивників Наполеона Бонапарта генерал Кароль Князевич, який марно намагався переконати князя Євстафія Сангушко не підтримувати французького імператора [33, 486]. З культурних подій того часу слід відмітити приїзд художника Зиґмунда Вогля у 1800 р. на запрошення князівського подружжя та перевезення до містечка книгозбору князів Чарторийських з Корця. У цей же час в Славуті будується дерев'яна православна церква в ім'я св. Анни [24, sygn. XLI. - k. 805].
  Мирне десятиріччя закінчується початком нової війни - російсько-французької. Власне для міста Славута ця війна великої шкоди не завдала, оскільки бойові дії проходили далеко від містечка. Найбільшої ж шкоди завдало тимчасове квартирування тут військових частин Дунайської армії генерала П. Чичагова та накладений у 1812 р. секвестр [1, 33]. Причиною накладення секвестру стала служба князя Євстафія Ієронімовича Сангушко в якості особистого радника Наполеона Бонапарта. І лише завдяки царському помилуванню, після повернення до Славути у квітні 1813 р. князя Є.І. Сангушко, секвестр зі Славути знімають у 1814 р.
  Два роки проведені містечком під секвестром та господарювання Кумберлея, призначеного керувати секвестрованими маєтками Сангушків, знову призвели до розрухи та занепаду. Варто відзначити, що найбільше від господарювання Кумберлея постраждав відомий конезавод князів Сангушко [26, 53]. Однак усе ж таки послідуючі роки ми можемо назвати періодом найбільшого розквіту досліджуваного містечка. В 1818 році на річці Деражня (нині р. Утка) будується паперова фабрика [23, teka.438. - sygn.11. - k.1].
  У 1821 р. розбудову містечка перериває печальна звістка. У Римі після важкої хвороби помирає улюблена дочка князя Євстафія Сангушко - Дорота. Як відзначає більшість славутських краєзнавців саме після смерті княгині Дороти в м. Славута зводиться костьол. Однак наші останні дослідження повністю відкидають цю версію. Як ми вже вище відзначали початок будівництву костьолу було покладено у 1790 р., однак вдалося збудувати лише невеличку каплицю. Роботи по добудові храму проводилися з перервами майже 30 років і завершилися на початку - в кінці 1820 року. основою для подібного твердження є той факт, що 28 серпня 1821 р. папою римський Пієм VII було надано буллу, яка дозволяла проводити богослужіння в Славутським костелі [24, sygn. 332. - k.1].
  Поступово містечко Славута розбудовується, з'являються нові промислові підприємства. У 1824 р. на місці старої броварні будується пивзавод. У 1824-1829 рр. на цьому заводі працювало 3 вільнонайманих робітники [17, 657]. Приблизно у 1825-1826 рр. будується свічковий та сальний заводи, що належали вірменському священику Маніфу Піусу Бірльбжіяні [19, oп.37. - oд.зб.1209]. До речі факт проживання у містечку вірменського священика свідчить що певний час у Славуті існувала невелика вірменська община. Цікавим фактом є момент заснування Славутського банку князів Сангушко. Вважалося, що він був заснований у 1847 р. на основі кредитних кас. Однак останні наші архівні дослідження переконливо доводять що власне Славутський банк утворився у 1830 р., і лише пізніше, коли до нього приєднано було кредитні каси, він був перейменований на Славутський економічний банк [23, teka.438. - sygn.20. - k.1-2].
  Зростає також й культурна та політична вага розглядуваного населеного пункту. Неабияку роль у цьому відіграли східні експедиції організовані князями Сангушко для закупівлі чистокровних арабських коней у 1798, 1803, 1816, 1821, 1826 рр.[3]. У результаті цих експедицій до Славути привезено було декілька десятків чистокровних пустельних огирів, що склали гордість конезаводу Сангушків. У 1815 р. до Славути приїжджає відомий німецький художник П.Гесс, завданням якого було зробити ескізи арабських коней для зображення батальних сцен на стінах королівського палацу в Мюнхені [33, 476].
  Також неодноразово Славуту відвідував палкий прихильник та відомий цінитель коней князь Емір Ржевуський. У середині 1828 р. під час його чергових відвідин, до Славути з ним приїхала капела бандуристів Каетана Відорта та хор придворних козаків Ржевуського з Саврані, що презентували нову збірку арабських пісень у перекладі Еміра Ржевуського. До речі, рецензентами цієї збірки були Є.І.Сангушко та відомий український поет І.П.Котляревський, що неодноразово гостював у Сангушків в палаці [21, 74]. Поряд з поетами та письменниками Славуту відвідували й вчені, зокрема професора з Київського університету Святого Володимира. Причиною цього є той факт, що вже у 1830-х рр. князі Сангушко виступають як відомі меценати та благодійники. Більш того саме з Славутських маєтностей у 1831 р. було сплачено 7725 рос. карб. на утримання даного університету [24, sygn. XLI. - k.381].
  Майже на 6 років економіко-культурний розвиток містечка перервало польське повстання 1831 року та участь у ньому князя Романа Євстафійовича Сангушко, спадкоємця волинських маєтностей цього князівського роду. 24 грудня 1831 р. на маєтки князів Сангушко, у тому числі й Славуту, було накладено царський конфіскат на суму у 60 тисяч карбованців. Щоб уникнути конфіскації маєтків родині Сангушків доводиться переписати усі маєтності на ім'я графині Потоцької - дочки князя Р.Є.Сангушко. Лише з огляду на це 26 вересня 1834 р. цей конфіскат було анульовано [30, 50]. Поряд з цим Славута пережила ще одне потрясіння у 1838 р. після тривалого судового процесу закрито було хасидську друкарню братів Шапіро. І тільки на початок 1840-х рр. Славута повертається до колишніх темпів розвитку.
  Загалом у періоді від 1840 р. по середину 1880-х рр. у розвиткові Славути спостерігається невпинне зростання промисловості, а разом з нею й соціально-культурного становища. Так наприклад, як відзначає О.Оглоблін, на початок промислової реформи 1840-х рр. з поміщицьких суконних фабрик на Волині вціліло лише дві і одна з них - це славутська суконна фабрика [11, 177]. У 1840 р. в Славуті засновуються ссудні каси та чавунолітейний завод, у 1842 р. засновується друга славутська паперова фабрика (пізніше ця фабрика була приєднана до паперової фабрики Сангушків) [19, oп.770. - oд.зб.25. - aрк.41-4].
  З розвитком міської промисловості зростає чисельність іноземних спеціалістів у містечку. Загалом слід відзначити, що Російська імперська політика досить поблажливо ставилася до приїзду та оселення іноземних колоністів на т.зв. "малоросійських теренах". Ще спеціальним указом від 12.04.1804 р., поміщикам було дозволено приймати та поселяти у своїх маєтках іноземних колоністів [11, 99]. Як відзначає складений у середині ХІХ ст. перелік іноземців, що проживали у славутських маєтностях князів Сангушко, в основному приїжджали спеціалісти з Прусії, Австрії, Нідерландів, Данії. На початок 1840 р. в Славуті вже проживало 11 іноземних спеціалістів зі своїми родинами. Загальна ж чисельність іноземців у містечку на даний час досягла 48 осіб і щороку продовжувала зростати [19, oп. 37. - oд.зб. 1209].
  Особливо швидких темпів розвиток містечка набув після повернення у березні 1845 р. князя Р.Є.Сангушко, засудженого за участь у польському повстанні 1831 р. Слід відзначити, що до сьогодення, як у місцевому краєзнавстві, так і у спеціальних історичних дослідженнях присвячених промисловому і культурному розвиткові Волині вважалося, що найбільш значні промислові та культурні зміни в розвиткові м. Славута пов'язані з діяльністю Романа Владиславовича Сангушко, останнього власника м. Славута [8; 13; 14]. Проте, на нашу думку, подібні твердження дещо перебільшують реальний вплив даного князя на розвиток Славутчини, особливо у середині ХІХ ст. Як відзначають джерела, а також спогади очевидців, найбільший вплив справив князь Роман Євстафійович Сангушко [27; 32, 231; 35]. Власне від повернення і до своєї смерті у 1881 р. князь Р.Є.Сангушко був фактичним власником Славути та інших володінь Сангушко на Волині. Формальним власником був Р.В.Сангушко, як опікун утвореної у 1844 р. Славутської ординації [24, sygn.32. - k.1]. Причиною цього є заборона накладена царським урядом Російської імперії на князя Р.Є.Сангушко, якому заборонялося наслідувати волинські маєтності родини.
  Одним з найбільш суттєвих нововведень повернувшогося з заслання князя було переведення у 1846 р. селян у своїх володіннях з панщини на чинш та вільнонайману працю, відмежування князівських угідь від селянських, введення багатопільного сівообміну, впровадженням системи почергової здачі селян в рекрути [23, sygn.121; 27, 15]. Це нововведення дозволило збільшити прибутковість зі славутських маєтностей майже втричі. Причому слід відзначити, що й до цього панщина у славутських маєтностях Сангушків відзначалася достатньою поміркованістю у порівнянні з іншими магнатськими маєтностями. Зокрема на це вказує розпорядження про провадження панщини 1803 року. Поряд з цим нововведенням Сангушко збільшують чисельність населення містечка, при чому не лише запрошенням робітників чи купців, але й звичним для того часу шляхом - купівлею селян у інших землевласників. Так, наприклад, декілька селянських родин було придбано у графа І.А.Пляттера в м. Ільїнці Липовецького уїзду Київської губернії [20, oд.зб.244. - aрк.64зв-65].
  Немалу увагу приділяв князь Р.Є.Сангушко удосконаленню та раціональному використанню природних багатств Славутського краю та промисловому розвиткові власне містечка Славута. У 1848-1849 рр. для розробки та впровадження в життя плану раціонального використання лісів Славутчини з Варшави було запрошено директора державних лісів Королівства Польського п. Аулейтнера. На його ж пропозицію на початку 1850-х рр. припинено було добування залізної руди в 9 км. від м. Славута біля хутора Горельня, як нерентабельне та збиткове [12, 185; 15, 365]. Цього невпинного промислового підйому не змогли зупинити навіть пожежі 1854 та 1855 рр., коли згоріло майже 3/5 міста [19, oп.32. - oд.зб.550. - aрк.1-5; oп.1. - oд.зб.11399. - aрк.1-5]. Вже у 1857 р. продукція славутської суконної фабрики, що найбільше постраждала під час пожежі 1854 р., на Варшавській промисловій виставці займає перше місце та отримує приз за якість [11, 196]. Протекціоністська політика власників містечка, вигідні умови оренди приваблювали до Славути численні промислові компанії та товариства. Так, наприклад, у 1858 р. славутський машинобудівний завод було орендовано фірмою "Лільпоп, Рау і Левенштейн" з Варшави. Що цікаво, до цього часу в місцевому краєзнавстві побутує теорія, що машинобудівний завод було продано цьому товариству. Однак статистичні описи середини-кінця ХІХ ст., а також документи з архіву князів Сангушко в Кракові (секція - родинна) беззаперечно доводять, що товариство "Лільпоп, Рау і Левенштейн" виступало лише як орендар цього заводу [17, 373].
  Підсумовуючи дане дослідження слід відзначити, що від свого заснування до 1863 р. (другого польського повстання) містечко Славута перейшло декілька етапів в своєму розвитку. Кожен з цих етапів фактично видозмінював не лише міське життя, але й вигляд міста. Власне ці зміни й дозволили Славуті зайняти одне з провідних місць в економічному та культурному житті краю протягом XIX ст.
  
  Джерела та література.
  1. Андрухов П. Волинська земля /хроніка-джерела-постаті/. - Сокаль, 1992. - 88 с.
  2. Басиров В.М., Сапожник О.Я. Славута, Нетишин: краеведческий очерк. - Славута, 1989.
  3. Берковський В.Г. Декілька моментів з історії т.зв. "Славутського конезаводу"// Трудівник Полісся. - квітень, 2003.
  4. Берковський В.Г. Інвентарні описи міст і сіл північної Хмельниччини періоду XVII - XVIII ст. в складі Архіву князів Сангушко // Матеріали XI подільської історико-краєзнавчої конференції. - Кам'янець-Подільський, 2004. - С.390 - 398.
  5. Берковський В.Г. Історія м. Славута: від міфу до реальності // Сангушківські читання. Зб. наук. праць І Всеукраїнської наукової конференції (24-25 січня 2003 р., м. Славута). - Львів, 2004. - С.5-8.
  6. Берковський В.Г. Хай живуть меценати, але.... Рецензія на: Ковальчук С., Ковальчук А. Славута. Минуле і сучасне. - К.,2003. - 268 с. // Український гуманітарний огляд. - К., 2004. - Вип.10. - С.208-214.
  7. Ворончук І.О. Демографічні наслідки татарського нападу 1617 року на Краснокорецьку волость Волині //"Осягнення історії". - Острог-Нью-Йорк, 1999. - С.229-239.
  8. Дерев'янкін Т.І. Мануфактура на Україні в кінці ХVIII - I-й. пол. ХІХ ст. Текстильне виробництво. - К.,1960. - 127 c.
  9. Ковальчук С.Ф. та А.Б. Славута. Минуле і сучасне. - К., 2003. - 267 с.
  10. Курошинский Л. Исторический очерк Волыни. - Житомир, 1868. - 143 с.
  11. Оглоблин А.П. Очерки истории украинской фабрики. Предкапиталистическая фабрика. - К., 1925.
  12. Оссовский Г. Геологическо-геогностический очерк Волынской губернии, со взглядом на применение в практическом употреблении местных ископаемых продуктов, приложением двух литографических чертежей в тексте...// Труды Волынского Статистического Комитета на 1867 г. - Житомир, 1867. - 188 с.
  13. Сапожник О.І. Найколоритніша постать з роду Сангушків // ТП. - 2000. - 12 травня.
  14. Сапожник О.І. Останій з династії Сангушків // ТП. - 1992. - 17 жовтня.
  15. Сборник биографий кавалергардов 1801 - 1826. По случаю столетнего юбилея кавалергардов еі Величества Государыни императрицы Марии Фідоровны полка/ Под ред. С.Панчулидзева. - Спб., 1906. - 402 с.
  16. Топографическо-статистические материалы с приложением 4-х карт Юго-Западного края (Киевская, Подольская, Волынская губернии). Состави штабс-капитан Тарановский. - К.,1882. - 324 с.
  17. Указатель фабрик и заводов Европейской России. Материалы для фабрично-заводской статистки / Сост. П.А.Орлов и С.Г.Будагов. - Спб., 1894. - 827 с.
  18. Центральний Державний Історичний Архів України в м. Київ (Далі - ЦДІАУК). - Ф.21. - Оп.1. - Спр.60.
  19. ЦДІАУК. - Ф. 442. - Оп. 1, 37, 770.
  20. ЦДІАУК. - Ф. 486. - Оп. 5. - Од.зб. 244.
  21. Antoni J. Dr.(Rolle). Wybór pism. – Kraków,1966. – T.II. Gawedy historyczne.
  22. Archiwum Panstwowy w Krakowie. Oddzial I. – F.637 „Archiwum Sanguszków” (Далi – APK. AS). – Rekopisy. – Sygn. 64/13, 64/6, 259, 342/2.
  23. APK. AS. – Rodzinny. – Teka 438, 493.
  24. APK. AS. – Sygn. 32, XLI, 332.
  25. Berkowski W. Slawuta jako rezydencja ksiazat Sanguszków od konca w. XVIII do poczatku w. XX // Zamojsko-wolynskie zeszyty muzealne. T.II: Twierdzy kresowe Rzeczypospolitej. – Zamosc, 2004. – S.155-162.
  26. Bojanowski S. Sylwetki koni orientalnych i ich hodowców. – Kraków, 1906.
  27. Debicki L. Pamiatka pogrzebu ksiecia Romana Sanguszki w Slawucie. Dnia 30 marca 1881 roku. – Kraków,1881. – 15 s.
  28. Katalog rekopisów archiwum XX. Sangószków w Slawucie. Ulozyl i historie tegoz archiwum skreslil B. Gorczak. – Slawuta,1902. – 488 s.
  29. Komorowski J. Polskie zycie teatralne na Podolu i Wolyniu do 1863 roku. – Warszawa, 1985.
  30. Ksiecia Eustachego Sanguszki Pamietnik 1786 – 1815. Wyd. Józef Szujski. – Kraków,1876. – 176 s.
  31. Muzeum Narodowe w Krakowie. Biblioteka XX. Czartoryskich. – Sygn.1176.
  32. Plug A. S.p. Roman ks. Lubartowicz Sanguszko // Klosy. – Warszawa,1881. – nr 824.
  33. Polski Slownik biograficzny. – Wroclaw etc.,1992. – T.34.
  34. Rodowód Xiazat Olgierdowiczów Sanguszków / ulozyl B. Gorczak. – Slawuta,1899. – 1 s.
  35. Roman Sanguszko zeslaniec na Sybir z r. 1831 w swietle pamietnika matki Ks. Klementyny z Czartoryskich Sanguszkowej oraz Korespondencji wspólczesnej. – Warszawa,1927. – 212 s.
  36. Slawuta // Tygodnik Illustrowany. – 1873. – nr. 286
  
  dr. Władysław Berkowski
  zakład historii XVI-XVIII wieku
  Uniwersytet Marii Curie-Skłodowskiej
  Lublin (Polska)