Google




Мiсто Старокостянтинiв




1165

каталог сайтів





УПЦ Київського Патрiархату



Загальні
Загальні
03-Dec-2003
Славута надрукована?

В вереснi 2003 року вийшла в свiт перша синтетична праця, присвячена iсторiї мiста Славута. Дана книга є черговою працею сiмейного тандему С. та А. Ковальчукiв. В мiсцевий пресi данiй працi присвячено купу дифирамбiв. Нижче подається оцiнка даної працi з точки зору науковостi.

Sint Maecenates, non deerunt, Marones *

Ковальчук С., Ковальчук А. Славута. Минуле i сучасне. - К., 2003. - 268 с.

Про стан сучасного українського краєзнавства писалося неодноразово i багато. Однак, на жаль, ми мусимо константувати: українське краєзнавство як не мало, так i не має академiчного характеру. Для бiльшостi сучасних наукових дослiджень притаманною є увага до iсторичних проблем щонайменше обласного, губернського чи воєводського рiвнiв. Результатом чого є те, що бiльшiсть краєзнавчих проблем вузького локального характеру залишається на розгляд мiсцевим аматорам-краєзнавцям. Вiдносно малий вiдсоток осiб з iсторичною освiтою серед таких мiсцевих краєзнавцiв не може не позначатися на рiвнi провадження ними краєзнавчих дослiджень. Брак розумiння та навичок у проведеннi науково-дослiдної, археографiчно-едицiйної робiт, базування дослiджень на виданнях науково-популярного, публiцистичного чи навiть художнього характерiв, яскраве полiтичне забарвлення призводить до того, що у бiльшостi сучасних краєзнавчих дослiджень локального характеру спостерiгається значна кiлькiсть не лише методологiчних, а й iсторичних помилок. Однак найбiльшою проблемою є те, що результати таких "краєзнавчих" дослiдiв пропонуються i запроваджуються як навчальнi, у кращому варiантi як допомiжнi, пiдручники з курсу iсторiї рiдного краю у освiтнiх закладах (школах, профтехучилищах тощо).
Пропонована до розгляду книга є першою ластiвкою у дослiдженнi iсторiї одного з давнiх магнатських центрiв України ХIХ столвiття - мiста Славута (районний центр сучасної Хмельницької областi). По сутi книга є збiркою майже 90 коротеньких нарисiв про iсторiю мiстечка, подiлених мiж двома роздiлами "Славута. 1634-2002" та "Славута. Пiдприємства, установи, органiзацiї". В кiнцi вмiщено додатки та бiбiлiографiчний покажчик лiтератури про Славуту. Загалом своїм зовнiшнiм виглядом книга створює приємне враження: добра полiграфiя, повнокольоровi фото, тверда обкладинка, тираж у 1000 примiрникiв - усе це говорить про значну спонсорську пiдтримку.
Проте не все те золото, що блищить. При детальнiшому ознайомленнi перше, що кидається в очi - це вiдсутнiсть наукових рецензентiв попри те, що дослiдження рекомендується "учням i учителям при вивченнi iсторiї мiста" (С.4). Певне, саме через вiдсутнiсть наукової вичитки робота грiшить на старi радянськi шаблони та вислови на кшталт "польсько-шляхетське панування", "петлюрiвськi банди", "польськi загарбники" тощо. Ще бiльший подив викликають такi вислови, як "з 1199 року Волинь i Подiлля значилися складовою частиною Галицько-Волинського князiвства", "Українськi землi Волинi вiдiйшли до Волинського воєводства цiєї держави [Речi Посполитої - В.Б.], встановилося тривале польсько-шляхетське панування, яке посилилося внаслiдок прийняття Брестської церковної унiї 1596 року" чи що "Цар Павло I повернув на Волинь польських магнатiв..." (С.13). Видається, що якби к.i.н., доц. Ю. Скринник, порадами якого нiбито скористалися автори, справдi побачив те, що написано, то результат був би зовсiм iнший.
Не менш вразливим мiсцем роботи є переклад i зостосування польських iмен, географiчних назв, юридичних або iсторичних термiнiв. Так, наприклад, привiлей 1443 р., яким надається кн. Сангушко маєтностi Ратно та Ветли, чомусь iменується мандатом (С.20). Князь Iєронiм Сангушко став Геронiмом (С.22), конюший Мошинський став Мочинським (С.26), княгиня Жозефiна-Марiанна Сангушко стала Жозефiною-Марiєю-Анною (С.31), польське мiсто Тарнов чомусь стало Тарковим (С.21), редактор збiрника бiографiй полку кавалергардiв С. Панчулiдзов став Пангулiдзовим - автором якоїсь невiдомої працi "Iсторiя кавалергардiв" (С.34). Про квалiфiкацiю авторiв книги говорять дивнi й недолугi переклади документiв рiзного роду археографiчних видань ХIХ ст. Цей перелiк можна продовжувати до нескiнченностi.
Також не можна не звернути увагу на надзвичайно бiдну бiблiографiю, як для перiоду вiд найдавнiших часiв до сьогодення (близько 159 позицiй). В основному це статтi з мiсцевої преси (45%), власне наукової лiтератури (7%), науково-популярної (7%), популярної (4%), архiвнi джерела (36%). Поряд з цим слiд вказати, на безумовно велику роботу пророблену авторами у Хмельницькому обласному архiвi (25%) i надзвичайно бiдне використання iнших українських архiвiв (11%). Зокрема матерiали Центрального Державного iсторичного архiву України в м. Київ представленi лише 9 документами, у той час як лише за географiчним каталогом цього архiву нараховується близько 50 справ щодо iсторiї мiста.
Принагiдно слiд вiдзначити бездумне та аморальне використання авторами для пiдкрiплення своїх тез примiток чи джерельних посилань з праць iнших дослiдникiв. Зокрема на це вказує посилання на податковий реєстр 1635 року, вмiщений у вiдомiй працi О. Барановича (1). Автори, слiпо скопiювавши примiтку не помiтили, що посилання подається за ще довоєнним описом архiву в Москвi (С.15). Вiдвертим плагiатом виглядає й привласнення авторами думок та iдей iнших дослiдникiв без вiдповiдних посилань та примiток.
Так i не зрозумiлими для мене залишилися норми, якi використовували автори рецензованої працi у бiблiографiчному покажчику та примiтках. Якщо в одному випадку вказується автор, назва працi, сторiнки (!) i лише потiм мiсце та рiк видання (С.15), то в iншому випадку - назва працi, автор, мiсце i рiк видання (С.40). Бiльш того, у посиланнях на видання "Волинських Єпархiальних Вiдомостей", матерiалiв конференцiї "Велика Волинь" i т.д. просто вказується номер тому та сторiнка, у той же час назва тої чи iншої статтi та її автор чомусь опускається. А видання "Революцiя 1905-1907 рокiв в Росiї" подається взагалi без вихiдних даних, лише вказується, що це книга (С.58). Що вже казати про використання iнтернет-ресурсiв. Для авторiв по просту не iснує рiзницi мiж поняттям "iнтернет-пошта" та "iнтернет-сайт". Так, посилаючись на невiдомий польскомовний iнтернет-сайт, автори вказують "взято з пошти Iнтернету, Польща, 2001 р."(С.24). У той же час поза їхньою увагою залишився iнший важливий iнтернет-сайт, присвячений майже виключно iсторiї мiста (2).
Поза загальною структурою та оформленням книги нарiкань не може не викликати й сам матерiал дослiдження. Так, наприклад, роздiл "Археологiчнi дослiдження засвiдчують" являє собою простий передрук статтi В. Кочубея та газетної статтi С. Березанської (С.10-11). При цьому поза увагою авторiв залишилися статтi з цiєї теми С. Березанської, С. Гамченко, В. П'ясецького та iнших дослiдникiв у спецiальнiй науковiй лiтературi (3).
Однак найбiльше враження на мене справили розвiдки авторiв, присвяченi перiоду вiд заснування мiста Славути до початку 1917 року. Розглядаючи проблему навколо заснування мiста Славути, автори висувають абсолютно абсурдну теорiю, нiбито це мiсто було засновано. ще до Люблiнської унiї. При цьому автори базуються на оглядовiй працi Л. Крушинського (С.16) Але найбiльшого абсурду це твердження досягає, якщо врахувати, що перед цим автори вказують на iснування офiцiйного привiлею на заснування мiста Славута (1633 рiк) (С.14). До речi, створюється враження, що праця Л. Крушинського для авторiв книги є майже бiблiєю, оскiльки вони посилаються на неї при кожнiй найменшiй нагодi.
Загалом при прочитаннi розвiдок, що стосуються перiоду вiд 1617 до 1917 року, у мене створилося враження, що автори не мають жодного поняття про те, що пишуть, настiльки багато тут нiсенiтниць, фантазiй, абсурду, перескакувань з однiєї теми на iншу. Чого тiльки варта заява авторiв про те, що до 1620 року мiстом Славутою володiли князi Острозькi (С.19-20) - i це при тому, що 5 сторiнками ранiше автори вказують на зовсiм iнше, що ця територiя належала у 1617 роцi князям Корецьким (С.14). Бiльш того - якщо автори дiйсно опрацювали археографiчне видання "Володiння князiв Острозьких на Схiднiй Волинi", то вони мали б помiтити, що там нiде й мови не має про мiстечко Славута, чи село, яке було на його мiсцi i яке б входило до володiнь Острозьких на Волинi. (4)
Або ось така фраза: "Чимось iншим, нiж окатоличенням українських князiвських родiв, важко пояснити той факт, що пiсля захоплення Литовським князем Гедимiном у 1321 р. Волинi на її територiї появилося стiльки родiв з княжими прiзвищами: Сангушки, Четвертинськi, Корецькi, Зборожськi" (С.21). Як то кажуть, коментарi зайвi. Загалом з 24 розвiдок про iсторiю мiста Славута вiд заснування до 1917 року, власне iсторiї мiста стосуються лише 15, у той час як на перiод 1917-2002 рокiв вiдведено аж 63.
Про перiод 1917-1918 рр. на Славутчинi у рецензованiй книзi говорить лише чотири розвiдки. У першiй розвiдцi "Iсторична довiдка про подiї в Українi 1917 року", написанiй на базi двох видань - "Iсторiя Української РСР.Т.6." та "Iсторiя України ХХ столiття" - автори намагаються подати загальний опис подiй 1917-1918 рр. Однак навiть тут, у, здавалося б, неважкiй темi, автори яксраво вiдобразили свою тенденцiйнiсть, забувши згадати про iснування такого собi IV Унiверсалу Центральної Ради, однак не забувши вказати про З'їзди Рад в Харковi.
Друга розвiдка - "Убивство князя Романа Сангушко", стосується обставин смертi останнього власника м. Славута. Але власне революцiйнi подiї у Славутi розглядаються у розвiдках "Встановлення радянської влади" та "Славутчани у боротьбi з iноземною окупацiєю". Пiсля огляду останнiх двох розвiдок створюється враження, що Визвольних змагань як таких не було, що на Волинi проходила боротьба мiж "героїчними" бiльшовицькими вiйськами та "бiлополяками". У той же час вiйська УНР та Директорiї, якi неодноразово займали мiстечко Славута, а також мiсцеве управлiння, створене цими урядами взагалi не згадуються.
Загалом слiд вiдзначити, що перiод вiд 1917 до 2002 р. по сутi являє собою перелiк досягнень радянської влади у мiстечку. Важливими етапами у розвитковi мiста, що заслуговують на окремi розвiдки, на думку авторiв, стало створення компартiйного осередку, дiяльнiсть ревкому тощо. Цей перелiк злегка розрiджують розвiдки про "Голодомор, чистки i репресiї у 30-х роках" та розвiдки про перiод Другої свiтової вiйни. Зокрема, розповiдаючи про репресiї та чистки 1930-х рр. автори зосереджують основну увагу на арештах та виключеннях з партiї. При цьому про те, що для бiльшостi цих людей виключення з партiї чи арешт закiнчувалися розстрiлом, згадується лише в кiнцi - "У бiльшостi випадкiв справи потрапляли в руки так званих трiйок, якi нiколи виправдальних вирокiв не виносили" (С.102).
Ще бiльше питань викликає огляд розвiдок, присвячених Другiй свiтовiй вiйнi. Перш за все кидається у очi вiдверто вороже ставлення авторiв до українського нацiонального пiдпiлля, про яке згадується - у Славутi було "нацiоналiстично настроєне населення" (С.129). В усiх iнших випадках згадуються лише "мiсцевi найманцi", "зрадники" тощо. Поза увагою авторiв книги залишилося й багато спiрних питань, пов'язаних з дiяльнiстю партизанського загону iм. Ф.М.Михайлова, оскiльки це не вкладалося в побудовану ними iдеологiчну прокомунiстичну схему.
В перiод вiд 1945 до 2002 року автори здається втиснули усе, що мали з iсторiї мiста, настiльки вмiщенi розвiдки iнформативнi. Щоправда, у бiльшостi випадкiв наведенi данi не мають жодного бiблiографiчного чи джерельного пiдтвердження. Також вiдсутньою є загальна схема розвитку мiста в окреслений часовий промiжок - настiльки хаотично i безсистемно викладено матерiал.
Окремих нарiкань не можуть не викликати додатки та список рекомендованої лiтератури, а особливо перелiк "видатних" осiб Славути. З незрозумiлих причин поза увагою авторiв залишилося багато славутчан - кандидатiв i докторiв наук, писменникiв та митцiв, у той час як у поданому в книзi списку вказано багато осiб, якi родом з рiзних сiл поблизу Славути i до самого мiста нiякого вiдношення не мають. Так, наприклад, нi в бiографiчному описi (С.135), нi в додатках не вказано, що колишнiй комiсар славутського партизанського з'єднання Г. Кузовков у 1949 р. захистив кандидатську дисертацiю. Не вказано також про таку видатну особистiсть, як Бронiслав Горчак, який з 1890-х рр. i до самої смертi у 1918 р. очолював Славутський архiв. Мiж тим, багато у чому саме завдяки йому вийшло друком 7 томiв "Архiву князiв Сангушко". I це не поодинокий випадок.
Надзвичайною бiднiстю вiдзначається список рекомендованої лiтератури (С.264-265). Там 48 позицiй, при чому жодна не складена за бiблiографiчними вимогами, 10 взагалi не стосуються iсторiї мiста, а 16 носять вiдверто художнiй характер. В жодному виданнi не вказано сторiнок, у деяких виданнях не вказано навiть мiсця та року видання, тому. Для авторiв певно великою таємницею є те, що "Велика Волинь" - це не книга одного автора, а збiрник матерiалiв конференцiї. Бiльш того - у цьому списку не вказано жодної оглядової статтi з iсторiї мiста Славута, що вийшли у мiсцевiй пресi протягом 1999-2002 рокiв.
Врештi, власна бiографiя авторiв не позбавлена прикрих помилок. Величезним одкровенням для мене стало iснування спецiальностi "iнженер-компьютеролог". Насамкiнець прочитання цiєї бiографiї дозволяє частково пояснити появу подiбного опусу в сучасному краєзнавствi, адже виявляється, що автори не є квалiфiкованими спецiалiстами-iсториками, а є фiзиками. Становище не рятує навiть той факт, що один з авторiв книги є директором мiсцевого краєзнавчого музею. Це швидше вказує, що до сих пiр у маленьких мiстечках посада директора краєзнавчого музею є швидше синекурою на яку призначають колишнiх чиновникiв без огляду на їхню фахову майстернiсть.
Пiдсумовуючи, мушу зазначити, що рецензована книга справила на мене подвiйне враження: з одного боку, тема книги дiйсно потрiбна й цiкава не лише для науковцiв, але й для широкої громадськостi. Однак, з iншого боку - дане видання являє собою чистiсiньку профанацiю iдеї краєзнавства, плагiат i в такому виглядi краще б взагалi не було надруковане. Втiм, дане видання може приносити певну користь, правлячи за приклад того, як важливо дотримуватися елементарних фахових правил i що буває, коли за написання iсторичних творiв беруться не фахiвцi.
Отже залишається сказати: magis magnos clericos non sunt magis magnos sapientes - факти не означають мудрiсть.

* Були б меценати - писаки знайдуться.
1 Баранович А.И. Украина накануне освободительной войны середины XVII в. (социально-экономические предпосылки войны). - М.,1959. - 208 с.
2 http://www.slavuta.km.ua
3 П'ясецький В.К. Верхньопалеолiтична стоянка Славута // Археологiя. -1974. - 14 . - С.46-49; П'ясецький В.К. Новi пам'ятки тшцiнецької культури в Хмельницькiй та Житомирськiй областях // Археологiя. - 1973. - 11. - С.69-72; Гамченко С.С. Дослiди археологiчнi 1927 р. на Шепетiвщинi.// Записки Шепетiвського наукового при УАН товариства. - Шепетiвка, 1929. - С.3-7
4 Володiння князiв Острозьких на Схiднiй Волинi (за iнвентарем 1620 року) / Переклад, упорядкування i передмова I.Ворончук. - Київ-Старокостянтинiв, 2001. - 416 с.

Владислав Берковський,
аспiрант кафедри iсторiї України
Одеського Нацiонального Унiверситету
iм. I.I.Мечникова