Непрості часи зараз переживає наша держава, коли на шальки терезів поставлена її подальша доля - жити за світовими стандартами у правовій державі, чи за бандитськими "понятіями" при диктатурі
криміналу. Дивує у цій ситуації байдужість багатьох українців, ніби не у своїй країні точиться двобій між силами добра і зла, а десь інде. У той час коли цвіт нації, наша молодь віч на віч протиставляє себе
озброєним до зубів жандармам, іменуємим "Беркутом", продажним владцям - інша частина вилежується на зручному дивані і чекає манни небесної. Більше того - сприймає за манну безкоштовний сир у кремлівській мишоловці, за який, зрештою, доведеться платити дуже дорогу ціну. Я вже не кажу про відвертих хамелеонів і пристосуванців. З цього приводу у відомої письменниці Ліни Костенко є дуже влучний вислів: "Мені соромно за чоловіків моєї нації. Вони можуть схопитися за голову, за серце, за матню, за кишеню - але вони ніколи не схопляться за зброю!"
Я дуже прошу не сприймати цю тезу української патріотки за прямий заклик взяти до рук мисливську рушницю чи макогона, бо цього тільки й чекає диктатура Януковича, щоб увести надзвичайний стан, розв'язати собі руки і потопити у крові багатомільйонний мирний протест українців, залишившись у очах світової спільноти білими і пухнастими. Наша зброя на сучасному етапі - це наше усвідомлення важливості історичного моменту, наші самодисципліна і не піддавання на провокації, наша небайдужість до власної долі, наша непорушна віра у правоту своєї справи, наші мудрість і виваженість рішень, наша
самопожертва в ім'я кращої долі, зрештою - наша бодай кількаденна присутність на столичному Євромайдані. Якщо просте стояння перед сценою майдану можна прирівняти до рядового з рушницею, то
майданівську польову кухню можна сміливо вважати важкою артилерією, купу дров - смертоносними фугасами, намети - неприступними бастіонами, а автомобілі учасників протестних маршів - найсучаснимішими танками. Мені шкода тих людей, що запитують мене, чи багато я заробив на
Майдані. Я їх не осуджую. Вони по простоті душевній або не відрізняють Євромайдан за покликом серця від Антимайдану за примусом начальства з оплатою іудиними срібняками, або звикли все вимірювати
грішми. Адже найвишуканіші делікатеси в елітному ресторані не варті простої вареної картоплини, принесеної пізнього зимового вечора на барикади простою літньою киянкою. Найвишуканіші напої в кришталевих фужерах у якомусь нічному клубі не варті пластикового стаканчика з духмяним гарячим чаєм з рук чарівної студентки біля закіптюженої польової кухні. Компанія найвідоміших та найвпливовіших можновладців біля мармурового каміна у п'ятизірковому готелі також не варта вузького кола незнайомих однодумців біля залізної бочки з багаттям під відкритим нічним небом київського майдану.
Андрій ЩУРИК
Славута
Місто